Постанова КЦС ВС № 175/1142/14-ц

Постанова Іменем України 31 березня 2021 року м. Київ справа 175/1142/14-ц провадження № 61-12179св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Новоолександрівська сільська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області, Виконавчий комітет Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , треті особи: Управління Держземагентства у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області, Дніпропетровська регіональна філія Центру державного земельного кадастру, Реєстраційна служба Дніпропетровського районного управління юстиції, ОСОБА_3 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2016 року, ухвалене в складі судді Борисова С. А., та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Макарова М. О., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У березні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області (далі - Новоолександрівська сільська рада), Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області (далі - виконком Новолександрівської сільської ради), ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання рішення незаконним, скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання дій неправомірними, скасування державної реєстрації права власності, зобов`язання вчинити певні дії. Позовна заява мотивована тим, що рішенням Новоолександрівської сільської ради від 30 листопада 1994 року земельна ділянка, яка розташована на АДРЕСА_1 (далі - с. Новоолександрівка), площею 1 700 кв. м, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, передана у власність ОСОБА_4 , після смерті якого перейшла у власність до ОСОБА_5 На підставі договору купівлі-продажу, укладеного 07 квітня 1998 року, вказана земельна ділянка перейшла у його власність. Позивач стверджував, що 18 січня 2001 року він отримав державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, згідно із зовнішнім планом якого визначено її розміри, кути і межі. ОСОБА_2 є суміжним землевласником земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_3 площею 1 548 кв. м, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що підтверджено державним актом на землю від 07 грудня 1998 року, який видано на підставі рішення Новоолександрівської сільської ради від 18 листопада 1998 року. Після встановлення паркану між земельним ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 виник спір щодо розмірів цих ділянок. За результатами замірів землевпорядників сільської ради встановлено, що частина земляної ділянки передана ОСОБА_2 у власність не за рахунок земель запасу, а за рахунок земельної ділянки позивача. Остаточно уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд: - усунути йому перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка розташована на АДРЕСА_1 ; - визнати незаконним рішення Виконкому Новоолександрівської сільської ради від 18 листопада 1998 року № 90/6 щодо передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки АДРЕСА_3 ; - визнати неправомірними дії Виконкому Новоолександрівської сільської ради щодо прийняття 18 листопада 1998 року рішення № 90/6 щодо передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки АДРЕСА_3 ; - визнати недійсним та скасувати виданий ОСОБА_2 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку АДРЕСА_3 , виданий 07 грудня 1998 року, серії ДП Дн № 037038, зареєстрований у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 3798; - скасувати державну реєстрацію земельної ділянки АДРЕСА_3 , право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі земель за ОСОБА_2 ; - скасувати запис у Поземельній книзі шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про скасування запису про державну реєстрацію земельної ділянки АДРЕСА_3 , право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі земель за ОСОБА_2 ; - припинити право власності на земельну ділянку АДРЕСА_3 , право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі земель за ОСОБА_2 ; - здійснити державну реєстрацію припинення права власності на земельну ділянку АДРЕСА_3 , право власності на яку зареєстровано ґ в Державному реєстрі земель за ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю, виданого 07 грудня 1998 року, серія ДП Дн № 037038; - зобов`язати ОСОБА_2 в десятиденний строк після набрання чинності рішенням суду відступити від земельної ділянки АДРЕСА_1 , а саме: з боку АДРЕСА_4 - 1,12 м, а з боку городу - 6,74 м; - зобов`язати ОСОБА_2 у десятиденний строк після набрання чинності рішенням суду знести об`єкти нерухомості, розташовані на земельній ділянці ОСОБА_1 , з додержанням метрової відстані до межі сусідньої ділянки відповідно до норм ДБН 360-92 ** «Планування та забудова міських і сільських поселень»; - заборонити ОСОБА_2 чинити перешкоди у встановленні ОСОБА_1 паркану на межі земельної ділянки АДРЕСА_1 , згідно з розмірами, вказаними у державному акті на право приватної власності на землю від 18 жовтня 2001 року, серія ДП № 044458. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. На підставі пункту 5 статті 267 ЦК України визнано причини пропуску строку позовної давності поважними та поновлено пропущений строк ОСОБА_1 для звернення до суду з уточненим позовом. Усунунуто ОСОБА_1 перешкоди в користуванні його земельною ділянкою, яка розташована на АДРЕСА_1 . Визнано незаконним рішення Виконкому Новоолександрівської сільської ради від 18 листопада 1998 року № 90/6 щодо передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки АДРЕСА_3 . Визнано неправомірними дії виконкому Новоолександрівської сільської ради щодо прийняття 18 листопада 1998 року рішення № 90/6 про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки АДРЕСА_3 . Визнано недійсним та скасовано виданий ОСОБА_2 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку АДРЕСА_3 , від 07 грудня 1998 року, серії ДП Дн № 037038, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 3798. Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки АДРЕСА_3 , право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі земель за ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 07 грудня 1998 року, серія ДП Дн № 037038, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 3798. Скасовано запис у Поземельній книзі шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про скасування запису про державну реєстрацію земельної ділянки АДРЕСА_3 , право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі земель за ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 07 грудня 1998 року, серія ДП Дн № 037038, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 3798. Припинено право власності на земельну ділянку АДРЕСА_3 , право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі земель за ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 07 грудня1998 року, серія ДП Дн № 037038, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 3798. Здійснено державну реєстрацію припинення права власності на земельну ділянку АДРЕСА_3 , право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі земель за ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 07 грудня 1998 року, серія ДП Дн № 037038, що зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 3798. Зобов`язано ОСОБА_2 в десятиденний строк після набрання чинності рішенням суду відступити від земельної ділянки АДРЕСА_1 - 1,12 м, а з боку городу - 6,74 м. Заборонено ОСОБА_2 чинити перешкоди у встановленні ОСОБА_1 паркану на межі земельної ділянки АДРЕСА_1 , згідно з розміром, вказаним у державному акті на право приватної власності від 18 жовтня 2001 року, серія ДП № 044458. У задоволенні позову у частині зобов`язання ОСОБА_2 знести об`єкти нерухомості, розташовані на земельній ділянці ОСОБА_1 , відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений при подачі позову судовий збір у сумі 243,60 грн. Поновлюючи ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду, суд першої інстанції вказав, що у судовому засіданні встановлено, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізнався ще 17 грудня 2008 року під час здійснення контрольних замірів земельної ділянки АДРЕСА_1 , після чого звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2011 року, яке ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2011 року залишено без змін, йому відмовлено у задоволенні позову внаслідок пропуску строку на звернення, оскільки ОСОБА_1 про порушення своїх прав дізнався 02 грудня 1998 року під час підписання акта про встановлення меж суміжної земельної ділянки, що передавалася у власність ОСОБА_2 . При цьому суд першої інстанції у цій справі вказав, що у зв`язку із тим, що спір під час попереднього розгляду у судовому порядку по суті вирішено не було, то порушення права ОСОБА_1 на землю продовжує існувати на цей день. Пославшись на положення статті 264 ЦК України, суд першої інстанції вказав, що строк позовної давності переривався на час розгляду справи до винесення остаточного рішення у справі. Пославшись на положення Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», (набрав чинності 15 січня 2012 року), яким виключено пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України, суд першої інстанції вказав, що на дані правовідносини почав розповсюджуватися загальний строк позовної давності в три роки. Тому у випадку ОСОБА_1 , строк позовної давності слід відраховувати саме з дати набрання чинності Законом № 4176-VI, а саме з 15 січня 2012 року. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Новоолександрівська сільська рада, при погодженні проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , та виконком Новоолександрівської сільської ради, приймаючи рішення про передачу земельної ділянки АДРЕСА_3 у власність ОСОБА_2 , перевищили надані їм повноваження, передали ОСОБА_2 земельну ділянку у власність частково за рахунок земельної ділянки АДРЕСА_1 , тому порушили законні права ОСОБА_1 . Відмовляючи у задоволенні позову в частині знесення нерухомості, яка збудована на земельній ділянці позивача, суд першої інстанції виходив з того, що предметом дослідження у судовому засіданні не була правомірність будівництва ОСОБА_2 об`єктів нерухомості на земельній ділянці, якою він фактично користується. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2016 року залишено без змін. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної погодився з висновками суду першої інстанції, порушень матеріального чи процесуального права судом першої інстанції не встановив. Короткий зміст вимог касаційної скарги У лютому 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2016 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2018 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 07 травня 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Пророка В. В. відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області. У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду. У червні 2019 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв`язку з обранням судді Пророка В. В. до Великої Палати Верховного Суду, справу № 175/1142/14-ц передано колегії суддів: Гулейкову І. Ю. (суддя-доповідач), Усику Г. І., Ступак О. В. У квітні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, згідно з рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року проведено перерозподіл судових справ між суддями, справу № 175/1142/14-ц передано колегії суддів: ОСОБА_6 (суддя-доповідач), Русинчуку М. М., Антоненко Н. О. У листопаді 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_6 , справу передано колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Луспенику Д. Д. Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 вже звертався до суду з позовом про скасування державного акта на земельну ділянку, яка перебуває у власності ОСОБА_2 , у 2008 році з аналогічними доводами. Оскільки спір з цього ж питання було вирішено, рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 набрало законної сили у 2011 році, заявник вважав, що суди попередніх інстанцій повинні були закрити провадження у цій справі. Крім того, заявник вважає, що оскільки про своє порушене право ОСОБА_1 дізнався ще у 2008 році, то є всі підстави для застосування позовної давності до його позовних вимог. ОСОБА_2 стверджує, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку зібраним доказам, зокрема, що стосується погодження меж земельних ділянок. Посилається на фальсифікацію доказу - акта встановлення меж земельної ділянки, що передається у приватну власність, від 30 січня 1995 року. Не погоджуючись із висновком експерта, на який опиралися суди у своїх рішеннях, вказує, що його складено без дослідження документації із землеустрою щодо складання акта на землю ОСОБА_1 у 2001 році. Крім того, суд відхилив зауваження його представників та відмовив у задоволенні клопотання про проведення повторної експертизи. Оскільки суд першої інстанції не дослідив землевпорядну документацію, на підставі якої було видано державні акти на землю ОСОБА_1 та йому, а висновок експерта базується на припущеннях, судові рішення ухвалено з порушенням цивільного процесуального закону. Вказує на систематичне порушення його прав, оскільки суд першої інстанції двічі відмовив у прийнятті його зустрічного позову щодо оскарження державного акта на право на землю, виданого ОСОБА_1 , та відмовив у прийнятті зустрічного позову його дружини, третьої особи у справі, - ОСОБА_3 . Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правильне застосування норм матеріального права та відсутність порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, просив залишити без задоволення касаційну скаргу, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами Рішенням Новоолександрівської сільської ради від 30 листопада 1994 року земельна ділянка АДРЕСА_1 , площею 1 700 кв. м, передана у власність ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_4 земельна ділянка АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності за заповітом 21 лютого 1998 року перейшла у власність ОСОБА_5 , яка 12 березня 1998 року отримала державний акт на право приватної власності на землю. 07 квітня 1998 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 , власником якої став ОСОБА_1 . 18 жовтня 2001 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право приватної власності на вищезазначену земельну ділянку, серія ДП № 044458. Сусідня земельна ділянка АДРЕСА_3 , площею 1 548 кв. м, належить ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Новоолександрівської сільської ради від 18 листопада 1998 року № 90/6. Право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_3 , посвідчено державним актом на право приватної власності на землю, який видано 07 грудня 1998 року, серія ДП Дн № 037038, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 3798. 17 грудня 2008 року землевпорядником Новоолександрівської сільської ради, у присутності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проведено контрольні заміри земельної ділянки АДРЕСА_1 . Встановлено, що розміри зазначеної земельної ділянки з боку АДРЕСА_4 складають 35,5 м, а з протилежного боку, в клин городу, лише 29,3 м, тоді як згідно з правовстановлюючими документами повинно бути 36,0 м х 48,4 м. Зазначені порушення також підтверджується графічними та семантичними даними Державного земельного кадастру, зробленими 22 вересня 2008 року, та Технічним звітом з кадастрової зйомки межі земельної ділянки ОСОБА_1 на території АДРЕСА_1 . 09 червня 2010 року комісією Новоолександрівської сільської ради, у присутності ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 - адвоката Шевцова В. складено акт про проведення замірів та встановлення меж земельної ділянки АДРЕСА_3 . Встановлено, що розміри земельної ділянки АДРЕСА_3 відповідають вказаним у державному акті на право приватної власності на землю ОСОБА_2 , тобто становлять 0,1548 га. 24 липня 2013 року, за зверненнями ОСОБА_1 , Державне підприємство «Дніпропетровський науково-дослідний та проектувальний інститут землеустрою» виготовило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі. Суди встановили, що на земельній ділянці ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 побудував нерухоме майно. Відповідно до виписки з протоколу земельної комісії Новоолександрівської сільської ради від 27 листопада 2013 року, ОСОБА_1 , на замовлення якого землевпорядною організацією виготовлено технічну документацію, відмовлено у погодженні технічної документації у зв`язку із відмовою її підписувати його сусідом ОСОБА_2 . Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2014 року призначено комісійну судову земельно-технічну експертизу, за результатами якої 25 вересня 2015 року складено висновок № 1722-15. Встановлено, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізнався 17 грудня 2008 року під час здійснення контрольних замірів земельної ділянки АДРЕСА_1 , після чого звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. 27 листопада 2009 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області винесено заочне рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2010 року заочне рішення від 27 листопада 2009 року скасовано. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2011 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Новоолександрівської сільської ради від 18 листопада 1998 року № 90/6 «Про передачу у приватну власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 »; про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_2 07 грудня 1998 року (реєстраційний номер 3798); про зобов`язання ОСОБА_2 привести до ладу згідно із земельним кадастром межі своєї земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 , перенести паркан між земельними ділянками з віддаленої від вулиці сторони на шість-сім метрів, зробивши кордон під прямим кутом щодо АДРЕСА_4; про зобов`язання ОСОБА_2 зруйнувати всі незаконно зведені споруди на його частині ділянки, знищити або перенести в інше місце всі рослини. Підставою для відмови у позові став пропуск ОСОБА_1 строку на звернення до суду з даним позовом. Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що ОСОБА_1 про порушення своїх прав дізнався ще 02 грудня 1998 року, під час підписання акта про встановлення меж суміжної земельної ділянки, що передавалася у власність ОСОБА_2 20 грудня 2011 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2011 року залишено без змін.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Звернувшись із касаційною скаргою, ОСОБА_2 , зокрема, вказував, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з порушенням пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України та статей 257, 261, 267 ЦК України. Доводи касаційної скарги заслуговують на увагу, виходячи з наступного. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. При визначенні підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Згідно із Рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Встановлено, що у 2009 році ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Новоолександрівська сільська рада Дніпропетровського району (справа № 2-2306/2011), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Новоолександрівської сільської ради від 18 листопада 1998 року № 90/6 «Про передачу у приватну власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 »; - визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_2 07 грудня 1998 року (реєстраційний номер 3798); - зобов`язати ОСОБА_2 привести до ладу згідно із земельним кадастром між своєї земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 , перенести паркан між земельними ділянками з віддаленої від вулиці сторони на шість - сім метрів, зробивши кордон під прямим кутом щодо АДРЕСА_4; - зобов`язати ОСОБА_2 зруйнувати всі незаконно зведені споруди на його частині ділянки, знищити або перенести в інше місце всі рослини. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2011 року у справі № 2-2306/2011, яке ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2011 року залишено без змін, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку з пропуском строків, визначених статтею 257 ЦК України . Таким чином, частина позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі за предметом є аналогічними позовним вимогам ОСОБА_1 , які рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2011 року у справі № 2-2306/2011, що набрало законної сили, вирішено по суті, а саме: про визнання протиправним та скасування рішення Новоолександрівської сільської ради від 18 листопада 1998 року № 90/6 «Про передачу у приватну власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 »; про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_2 07 грудня 1998 року (реєстраційний номер 3798); про зобов`язання ОСОБА_2 зруйнувати всі незаконно зведені споруди на його частині ділянки. При цьому суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , встановив, що Новоолександрівська сільська рада, при погодженні проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , та виконком Новоолександрівської сільської ради, приймаючи рішення про передачу земельної ділянки АДРЕСА_3 у власність ОСОБА_2 , перевищили надані їй повноваження, передавши ОСОБА_2 у власність земельну ділянку частково за рахунок земельної ділянки АДРЕСА_1 , порушивши при цьому законні права ОСОБА_1 . У свою чергу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, у справі № 2-2306/2011, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , застосувавши положення статті 267 ЦК України за клопотанням відповідача ОСОБА_2 . Колегія суддів звертає увагу, що наявність судового рішення про відмову у задоволенні позову (справа № 2-2306/2011), яке набрало законної сили, є вирішенням спору по суті. Згідно з частиною п`ятою статті 267 ЦК України суд визнає поважними причини пропущення строку позовної давності, порушене право підлягає захисту. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати, зокрема, можливість поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права. Питання поважності причин пропущення позовної давності (наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову) вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. При вирішенні питання про захист порушеного права, у разі пропущення позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує дане питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про те, що невирішення спору у судовому порядку, за наявності порушеного права ОСОБА_1 на землю на цей час не може бути, у розумінні частини п`ятої статті 267 ЦК України, поважною причиною пропуску позивачем позовної давності. Таким чином, передчасним є висновки суду першої інстанції про те, що наявність судового рішення про відмову у задоволенні позову (справа № 2-2306/2011), яке набрало законної сили, не є вирішенням спору по суті. Окрім того, суду першої інстанції слід перевірити наявність підстав для застосування положення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України з урахуванням рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2011 року у справі № 2-2306/2011, що набрало законної сили та рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2016 року у справі № 175/673/16-ц за позовом третьої особи у справі - ОСОБА_3 . При вирішенні питання про захист порушеного права ОСОБА_1 , у разі пропущення позовної давності з поважних причин (до тих вимог, які не підпадають під дію статті 255 ЦПК України), суду першої інстанції слід, у визначеному законом порядку, встановити наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; вирішити це питання з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини, врахувати клопотання ОСОБА_2 про застосування положення частини четвертої статті 267 ЦК України та врахувати висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), дослідивши питання перебігу позовної давності окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що поновлюючи ОСОБА_1 строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов взаємовиключних висновків, оскільки послався на Закон № 4176-VI, яким скасовано пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України, та вказав, що строк позовної давності на звернення до суду за позовом ОСОБА_1 слід відраховувати з дати набрання чинності Законом № 4176-VI - з 15 січня 2012 року, тобто встановив, що позивач звернувся у межах позовної давності, визначеної статтею 257 ЦПК України. При цьому поновив ОСОБА_1 пропущений з поважних причин строк на звернення до суду на підставі того, що спір у судовому порядку по суті вирішено не було, а порушення прав позивача на землю продовжує існувати дотепер. Висновки за результатами розгляду Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, із яких суд виходив при вирішенні позовів. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо. Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судом першої інстанції, не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як у цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу. Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 414 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2016 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк