Постанова КЦС ВС № 208/867/16-ц

Постанова Іменем України 29 квітня 2020 року м. Київ справа № 208/867/16-ц провадження № 61-37705св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Посунся Н. Є. , Баранніка О. П. , Пономарь З. М. , від 19 квітня 2018 року, ВСТАНОВИВ : Короткий зміст позовних вимог У лютому 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовну заяву мотивовано тим, що 11 квітня 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк», банк) та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 64 633,60 доларів США зі сплатою 5,25% річних + FIDR та зі строком повернення до 11 квітня 2028 року. 11 серпня 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладено додатковий договір до кредитного договору, за яким сторони домовились, що на період з 11 серпня по 11 грудня 2009 року для розрахунку відсотків за користування кредитом буде використовуватись фіксована відсоткова ставка у розмірі 6,5% річних, на період з 11 грудня 2009 року до повного виконання боргових зобов`язань буде використовуватись плаваюча відсоткова ставка у сумі фіксованого відсотку у розмірі 5,64% річних + FIDR. 11 січня 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору, згідно з пунктом 2.1.1 якого сторонами було погоджено на період з 20 січня 2010 року до 20 квітня 2010 року встановити фіксовану відсоткову ставку у розмірі 6,5% річних, з 20 квітня 2010 року до 20 жовтня 2010 року процентну ставку в розмірі 13,5% річних; на період з 20 жовтня 2010 до повного виконання боргових зобов`язань -плаваючу процентну ставку у розмірі фіксованого відсотка 6% річних + FIDR. Належне виконання позичальником умов кредитного договору забезпечено порукою ОСОБА_2 за договором поруки від 11 квітня 2008 року. Позивач вказував, що за договором факторингу від 29 квітня 2013 року банк відступив, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло право вимоги за вказаним кредитним договором. Посилаючись на неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань, позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором, яка станом на 02 лютого 2016 року складала 68 712,59 доларів США, з яких: 63 962,29 доларів США - тіло кредиту; 4 750,30 доларів США - проценти. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі судді Івченко Т. П. від 26 липня 2016 року у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку із невиконанням позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, утворилась заборгованість, однак така не підлягає стягненню, оскільки позивач звернувся до суду із позовом поза межами позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково. Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 липня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором у розмірі 68 581,75 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що строк дії кредитного договору сторони визначили 11 квітня 2028 року, а тому звернувшись до суду із цим позовом у лютому 2016 року, банк не пропустив позовну давність, встановлену статтею 257 ЦК України. У зв`язку із невиконанням позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у неї перед банком виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідачів у солідарному порядку. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи У касаційних скаргах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційні скарги мотивовані тим, що останній платіж був здійснений позичальником 02 листопада 2012 року, наступний платіж повинен був відбутися 20 листопада 2012 року, а тому за умовами пункту 2.1.3.1 додаткового договору № 1 до кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 30 днів, тобто 21 грудня 2012 року. Саме з цього часу почався перебіг трирічної позовної давності, у зв`язку із чим звернувшись до суду із цим позовом у лютому 2016 року, банк пропустив строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції, вказуючи на те, що на час звернення банку до суду із цим позовом строк дії кредитного договору не сплив, не звернув уваги на те, що про порушення свого права як кредитора ТОВ «ОТП Факторинг України» дізналося саме з моменту несплати позичальником наступного платежу за останнім сплаченим платежем, тобто з листопада 2012 року, однак жодних дій щодо стягнення заборгованості позивачем вжито не було. У серпні 2018 року від ТОВ «ОТП Факторинг Україна» надійшов відзив на касаційні скарги, в якому позивач посилається на необґрунтованість доводів скарг та законність прийнятої апеляційним судом постанови. Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві. Ухвалою суду від 17 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами 11 квітня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 64 633,60 доларів США зі сплатою 5,25% річних + FIDR та зі строком повернення до 11 квітня 2028 року. 11 серпня 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладено додатковий договір до кредитного договору, за яким сторони домовились, що на період з 11 серпня по 11 грудня 2009 року для розрахунку відсотків за користування кредитом буде використовуватись фіксована відсоткова ставка у розмірі 6,5% річних, на період з 11 грудня 2009 року до повного виконання боргових зобов`язань буде використовуватись плаваюча відсоткова ставка у сумі фіксованого відсотку у розмірі 5,64% річних + FIDR. 11 січня 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору, згідно з пунктом 2.1.1 якого сторонами було погоджено на період з 20 січня 2010 року до 20 квітня 2010 року встановити фіксовану відсоткову ставку у розмірі 6,5% річних, з 20 квітня 2010 року до 20 жовтня 2010 року процентну ставку в розмірі 13,5% річних; на період з 20 жовтня 2010 до повного виконання боргових зобов`язань -плаваючу процентну ставку у розмірі фіксованого відсотка 6% річних + FIDR. Відповідно до пункту 2.1.3.1. цього договору повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів буде здійснюватися шляхом сплати позичальником ануїтетних платежів у розмірі, строки та з періодичністю, що визначені у графіку платежів, який є невід`ємною частиною цього додаткового договору та шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок. Пунктами 2.1.4.1., 2.1.4.2. цього договору передбачено порядок переносу дати остаточного повернення кредиту у випадку невиконання боржником зобов'язань та строк їх погашення, у тому числі: позичальник зобов'язаний достроково погасити боргові зобов'язання в повному розмірі протягом 30 календарних днів, починаючи з наступного дня після спливу строку порушення зобов'язання, при цьому, дата остаточного повернення кредиту переноситься на останній календарний день строку виконання боргових зобов'язань у повному розмірі. Належне виконання позичальником умов кредитного договору забезпечено порукою ОСОБА_2 за договором поруки від 11 квітня 2008 року. Відповідно до договору факторингу від 29 квітня 2013 року ПАТ «ОТП Банк» відступив, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло право вимоги за вказаним кредитним договором. Відповідно до наданого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» розрахунку, позичальник неналежним чином виконує взяті на себе зобов`язання, у зв`язку із чим станом на 02 лютого 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 68 712,59 доларів США, з яких: 63 962,29 доларів США - тіло кредиту; 4 750,30 доларів США - проценти. Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Касаційні скарги підлягають задоволенню. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Щодо позичальника Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За змістом частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Після спливу строку кредитування кредитор позбавлений права нараховувати відсотки й пеню, передбачені кредитним договором. За правилом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин. Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. 11 січня 2010 року у пункті 2.1.4.1 додаткового договору № 1 до кредитного договору, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , сторони встановили порядок дострокового виконання боргових зобов`язань за ініціативою банку домовившись, що у випадку невиконання позичальником боргових зобов`язань понад 30 (тридцять) календарних днів (надалі - «строк дії прострочки») дата остаточного повернення кредиту переноситься на останній календарний день строку дії прострочки, при цьому банк вважається таким, що реалізував своє право щодо вручення позичальнику вимоги про виконання боргових зобов`язань у повному розмірі (надалі - «вимога»), а позичальник вважається таким, що допустив істотне порушення умов кредитного договору та цього додаткового договору, та отримав вимогу банку, в зв`язку з чим позичальник зобов`язаний погасити боргові зобов`язання в повному розмірі протягом 1 (одного) банківського дня починаючи з наступного дня після спливу строку дії прострочки (надалі - «строк виконання боргових зобов`язань у повному розмірі»). Отже, у такий спосіб сторони договору врегулювали питання щодо дострокового повернення кредитних коштів, тобто зміну строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів, що також відповідає вимогам статті 1050 ЦК України. Судом першої інстанції установлено, що останній платіж за кредитним договором відповідач ОСОБА_1 здійснила 02 листопада 2012 року, наступний платіж повинен був відбутися 20 листопада 2012 року, однак протягом тридцяти днів позичальник його не сплатила, а тому за умовами пункту 2.1.3.1 додаткового договору № 1 до кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 30 днів, тобто 21 грудня 2012 року. Таким чином, з 22 грудня 2012 року у кредитора виникло право на звернення до суду із позовом для захисту своїх порушених прав. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, позивач, придбавши у 2013 році право вимоги за зобов'язанням, строк позовної давності за яким сплив 21 грудня 2015 року, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося із позовом до суду до позичальника лише 12 лютого 2016 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, який передбачений статтею 257 ЦК України. Вирішуючи спір у цій справі, першої інстанції встановивши, що сторони погодили у додатковому договорі № 1 до кредитного договору (пункт 2.1.3.1) зміну строку основного зобов`язання у зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору протягом більше ніж тридцять календарних днів календарних днів, підставно врахував закінчення строку дії договору, дату останнього платежу за договором - 02 листопада 2012 року, а також дату звернення з позовом до суду ТОВ «ОТП Факторинг Україна»- 12 лютого 2016 року й неподання позивачем доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про переривання строку позовної давності. Встановивши зазначені обставини, суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , у зв`язку із пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачем у запереченнях на позов (а. с. 78-80). Таке застосування умов договору відповідає усталеній практиці Верховного Суду, викладеній, зокрема у постановах від 10 червня 2019 року у справі № 522/13186/15-ц (провадження № 61-28504св18), від 17 липня 2019 року у справі № 299/1135/16-ц (провадження № 61-11522св18), від 24 липня 2019 року у справі № 751/2958/16 (провадження № 61-3697св18). Разом із тим суд апеляційної інстанції безпідставно скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, не врахувавши, що відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та пункту 2.1.3.1 додаткового договору № 1 до кредитного договору сторони змінили строк виконання зобов`язань з 11 квітня 2028 року на 21 грудня 2012 року і саме з цього часу кредитор мав право на судовий захист. Щодо поручителя Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Правила частини четвертої статті 559 ЦК України встановлюють припинення поруки як за договором із визначеним строком дії поруки, так і за договорами, в яких строк дії поруки або строк основного зобов`язання встановлений не був. Припинення поруки зі спливом строку, установленого в договорі поруки, означає, що кредитор позбавляється можливості звернутись із вимогою до поручителя про виконання його зобов`язання за договором поруки у зв`язку з припиненням такого зобов`язання поручителя. Відповідно на вказані строки не поширюється положення частини п`ятої статті 267 ЦК України про захист судом порушеного права у разі, коли строк позовної давності пропущений із поважних причин. Непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням. У договорі поруки, укладеному між банком та ОСОБА_6 , не визначено строк поруки. Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором. Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, у тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року справа № 604/156/14-ц, провадження № 14-644цс18. Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що згідно із положенням пункту 2.1.4.1 додаткового договору № 1 до кредитного договору строк виконання основного зобов`язання було змінено на 21 грудня 2012 року дійшов обґрунтованого висновку, що на момент звернення до суду із цим позовом (12 лютого 2016 року) порука ОСОБА_2 припинилася, а тому позов у цій частині не підлягав задоволенню. Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, вказуючи на строк дії кредитного договору до 11 квітня 2028 року, положення статті 1050 ЦК України та пункту 2.1.4.1 укладеного між сторонами додаткового договору № 1 до кредитного договору, якою останні врегулювали зміну строку основного зобов`язання, не врахував, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про звернення банком із цим позовом в межах позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України. При цьому суд апеляційної інстанції як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції безпідставно послався на пункт 2.1.4.3 додаткового договору № 1 до кредитного договору, відповідно до якого умови, зокрема, пункту 2.1.4.1 цього договору не позбавляють банк права вимагати від позичальника дострокового виконання боргових зобов`язань в порядку, передбаченому чинним законодавством України, якщо невиконання позичальником боргових зобов`язань перевищує строк 30 календарних днів, не звернувши уваги на те, що зазначений пункт 2.1.4.3 додаткового договору не скасовує пункт 2.1.4.1 цього договору, а лише містить право банку на дострокове виконання позичальником умов договору. Умова ж щодо зміни строку основного зобов`язання залишилась незмінною. Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд допустив помилку в застосуванні процесуального та матеріального закону. Згідно зі статтею 413 ЦК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити. Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2018 року скасувати і залишити в силі заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 липня 2016 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович