Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/10910/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2021 р.Справа № 520/10910/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2020, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., м. Харків по справі № 520/10910/2020 за позовом ОСОБА_1 до Лозівської міської ради Харківської області про визнання протиправними відмови та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Лозівської міської ради Харківської області (далі відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправними відмови Лозівської міської ради Харківської області оформленні листами від 15.06.2020 № 02-13-10/873 та № 02-13-10/874 у затвердженні поданого ОСОБА_1 проекту землеустрою, щодо відведення земельних ділянок загальною площею: 43,9933 га., кадастровий номер земельної ділянки 6323981200:04:000:0422; 11,6367 га, кадастровий номер земельної ділянки 6323981200:01:000:0679; для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу, комунальної форми власності сільськогосподарського призначення, які розташовані за межами населених пунктів на території Єлизаветівської сільської ради Лозівського району Харківської області, для подальшого надання в оренду; - зобов`язати Лозівську міську раду у Харківській області повторно розглянути питання щодо затвердження поданого ОСОБА_1 проекту землеустрою, щодо відведення земельних ділянок загальною площею: 43,9933 га., кадастровий номер земельної ділянки 6323981200:04:000:0422; 11,6367 га., кадастровий номер земельної ділянки 6323981200:01:000:0679; для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу, комунальної форми власності сільськогосподарського призначення, які розташовані за межами населених пунктів на території Єлизаветівської сільської ради Лозівського району Харківської області, для подальшого надання в оренду із прийняттям відповідного владного рішення та з урахуванням висновків суду. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 року у задоволенні вказаного адміністративного позову відмовлено. Позивач, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 року у справі № 520/10910/2020 та прийняти постанову, якою задовольнити позов. Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Лозівської міської ради Харківської області з клопотанням від 18.03.2020 про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для введення фермерського господарства на території Єлизаветівського Старостинського округу площею 11,6367 га та 43,9933 га з послідуючою передачею цих земельних ділянок в оренду терміном на 49 років. Листом виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 15.06.2020 за вих. № 02-13-10/873 зазначено, що відповідно до довідки міськрайонного управління у Лозівському районі та м. Лозовій Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на частину земельної ділянки надані дозволи на розроблення проектів відведення особистого селянського господарства, ще частина зарезервована для передачі у власність учасникам бойових дій. Крім того, відповідач зазначив, що проект землеустрою розроблений на площу 35,6690 га, а витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку надано на площу 43,9933 га (т. 1 а.с. 158). Листом виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 15.06.2020 за вих. № 02-13-10/874 зазначено, що відповідно до довідки міськрайонного управління у Лозівському районі та м. Лозовій Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на частину земельної ділянки надані дозволи на розроблення проектів відведення особистого селянського господарства, ще частина зарезервована для передачі у власність учасникам бойових дій. Крім того, відповідач зазначив, що проект землеустрою розроблений на площу 10,2215 га, а витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку надано на площу 11,6367 га. (т.1 а.с. 159). Вважаючи, що вищевказані листи - рішеннями прийнятими з порушенням норм чинного законодавства та вважаючи їх протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. За змістом ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно з ч. 2 ст. 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Відповідно до ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). За змістом ч. 1-3, 5 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. За правилом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачено ст. 123 Земельного кодексу України. Так, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу (ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України). Відповідно до ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України). Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (ч. 4 ст. 123 Земельного кодексу України). Згідно ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування. Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (ч. 12 ст. 123 Земельного кодексу України). Відповідно до ч. 15-16 ст. 123 Земельного кодексу України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Зміна типу акціонерного товариства або перетворення акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою або технічної документації із землеустрою. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у користування громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду. При цьому, з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 123 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту. Вказаний висновок відповідає висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеному в постанові від 24.01.2020 у справі №316/979/18. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що з аналізу приписів ст. 123 Земельного кодексу України слідує, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має розглянути питання про затвердження проекту землеустрою у двотижневий строк з дня отримання такого проекту. При цьому за наслідками розгляду такого проекту відповідний орган має прийняти рішення про затвердження або відмову у затвердженні. Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Лозівської міської ради Харківської області з клопотанням від 18.03.2020 про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для введення фермерського господарства на території Єлизаветівського Старостинського округу площею 11,6367 га та 43,9933 га з послідуючою передачею цих земельних ділянок в оренду терміном на 49 років. Листом виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 24.04.2020 за вих. № 02-13-10/644 зазначено, що розгляд питання про затвердження проекту землеустрою відкладено на період дії карантину (т.1 а.с.157). Листом виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 15.06.2020 за вих. № 02-13-10/873 позивача повідомлено, що відповідно до довідки міськрайонного управління у Лозівському районі та м. Лозовій Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на частині земельної ділянки надані дозволи на розроблення проектів відведення особистого селянського господарства, ще частина зарезервована для передачі у власність учасникам бойових дій. Крім того, відповідач зазначив, що проект землеустрою розроблений на площу 35,6690 га, а витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку надано на площу 43,9933 га. Враховуючи вищевикладене, міська рада не має законних підстав виносити на розгляд сесії поданий проект землеустрою на затвердження та відповідно, питання передачі, в оренду вказаної земельної ділянки (т. 1 а.с. 158). Листом виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 15.06.2020 за вих. № 02-13-10/874 зазначено, що відповідно до довідки міськрайонного управління у Лозівському районі та м. Лозовій Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на частині земельної ділянки надані дозволи на розроблення проектів відведення особистого селянського господарства, ще частина зарезервована для передачі у власність учасникам бойових дій. Крім того, відповідач зазначив, що проект землеустрою розроблений на площу 10,2215 га, а витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку надано на площу 11,6367 га. Враховуючи вищевикладене, міська рада не має законних підстав виносити на розгляд сесії поданий проект землеустрою на затвердження та відповідно, питання передачі, в оренду вказаної земельної ділянки (т. 1 а.с. 159). Таким чином, в порушення вимог ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України відповідачем не було розглянуто заяву позивача від 18.03.2020 у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому змістом вказаних листів підтверджено, що Лозівською міською радою Харківської області взагалі не було розглянуто по суті питання про затвердження проекту землеустрою та не прийнято рішення, яке є обов`язковим при отриманні заяви про затвердження проекту землеустрою, що є порушенням приписів ст. 123 Земельного кодексу України. Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування також встановлено статтями 26, 33, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету. З аналізу вищевказаних приписів слідує, що при отриманні відповідним орган заяви про затвердження проекту землеустрою передбачено лише один варіант реагування на таку заяву, а саме прийняття рішення за результатами розгляду такої заяви по суті. На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.03.2020 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею: 43,9933 га., кадастровий номер земельної ділянки 6323981200:04:000:0422; 11,6367 га, кадастровий номер земельної ділянки 6323981200:01:000:0679; для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу, комунальної форми власності сільськогосподарського призначення, які розташовані за межами населених пунктів на території Єлизаветівської сільської ради Лозівського району Харківської області, для подальшого надання в оренду. Відповідно до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 року по справі "Чуйкіна проти України" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), п.п. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)". При цьому слід враховувати, що обираючи спосіб захисту порушеного права, необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)). Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. З огляду на наведене та враховуючи те, що заяву позивача від 18.03.2020 про затвердження проекту землеустрою по суті відповідачем розглянуто не було, колегія суддів приходить до висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Лозівської міської ради у Харківській області розглянути питання щодо затвердження поданого ОСОБА_1 проекту землеустрою, щодо відведення земельних ділянок загальною площею: 43,9933 га., кадастровий номер земельної ділянки 6323981200:04:000:0422; 11,6367 га., кадастровий номер земельної ділянки 6323981200:01:000:0679; для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу, комунальної форми власності сільськогосподарського призначення, які розташовані за межами населених пунктів на території Єлизаветівської сільської ради Лозівського району Харківської області, для подальшого надання в оренду із прийняттям відповідного рішення. Разом з тим, оскільки відповідач не прийняв жодного передбаченого законом рішення за наслідками розгляду клопотання позивача, а лише надіслав позивачу листи, у яких повідомлено про відсутність підстав для затвердження проекту землеустрою для відведення земельної ділянки державної власності у користування, суд апеляційної інстанції не входить в обговорення вказаних у листах відповідача підстав, оскільки такі документи не є рішенням суб`єкта владних повноважень (індивідуальним актом) у розумінні пункту 19 частини першої статті 4, частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, відтак не може бути предметом судового розгляду. Вказаний висновок відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.09.2020 року у справі № 816/1147/16. На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та часткового задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 грн. що підтверджується квитанцією №27995684 від 17.08.2020 (т.1 а.с. 8) та за подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 2522,40 грн., що підтверджується квитанцією від 18.12.2020 року №ПН2358 (т.2 а.с. 1). Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 витрати позивача на сплату судового збору у розмірі 4204,00 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 по справі №520/10910/2020 скасувати. Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Лозівської міської ради Харківської області про визнання протиправними відмови та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Лозівської міської ради Харківської області щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.03.2020 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею: 43,9933 га., кадастровий номер земельної ділянки 6323981200:04:000:0422; 11,6367 га, кадастровий номер земельної ділянки 6323981200:01:000:0679; для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу, комунальної форми власності сільськогосподарського призначення, які розташовані за межами населених пунктів на території Єлизаветівської сільської ради Лозівського району Харківської області, для подальшого надання в оренду. Зобов`язати Лозівську міську раду у Харківській області розглянути питання щодо затвердження, поданого ОСОБА_1 проекту землеустрою, щодо відведення земельних ділянок загальною площею: 43,9933 га., кадастровий номер земельної ділянки 6323981200:04:000:0422; 11,6367 га., кадастровий номер земельної ділянки 6323981200:01:000:0679; для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу, комунальної форми власності сільськогосподарського призначення, які розташовані за межами населених пунктів на території Єлизаветівської сільської ради Лозівського району Харківської області, для подальшого надання в оренду із прийняттям відповідного рішення. У задоволенні іншої частини позову відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Лозівської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 06716633, 64602, Харківська область, м.Лозова, вул. Ярослава Мудрого, 1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 4204 (чотири тисячі двісті чотири) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 09.04.2021 року