Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/6467/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий І інстанції: Шевяков І.С. 30 березня 2021 р.Справа № 440/6467/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мельнікової Л.В., Суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. , за участю секретаря судового засідання Машури Г.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - в с т а н о в и в: 09.11.2020 року позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі ФО-П ОСОБА_1 ), звернулося з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області (далі ГУ ДПС у Полтавській області), винесеного на підставі акта від 19.06.2020 року № 63/16-31-32-02/ НОМЕР_1 «Про результати фактичної перевірки з питань додержання суб`єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами (далі акт перевірки) від 03.07.2020 року № 0000523202, відповідно до якого до позивача застосовані штрафні санкції у сумі 17.000,00 грн; - визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 26.08.2020 року № 85116-56 про сплату податкового боргу у розмірі 17.000,00 грн. Обґрунтовує позовні вимоги позивач тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки роздрібну торгівлю алкогольними напоями він здійснював на підставі ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями терміном дії з 22.01.2019 року до 22.01.2020 року, а тому твердження податкового органу про те, що в останній день дії ліцензії, а саме 22.01.2020 року, він здійснював продаж алкогольних напоїв є неправомірним. Також позивач зазначив, що відповідно правил обрахунку строків, встановлених статтею 254 Цивільного кодексу України, строк дії зазначеної ліцензії становить з 22.01.2019 року до 22.01.2020 року включно, тобто він правомірно здійснював роздрібну торгівлю алкогольними напоями 22.01.2020 року а саме в останній день строку дії ліцензії. Позивач також наголошував, що на момент прийняття спірної вимоги сума грошового зобов`язання позивача була неузгодженою, а відтак оскаржувана податкова вимога є протиправною та підлягає скасуванню. У відзиві на адміністративний позов відповідач зазначив, що термін дії ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями у позивача закінчився 21.01.2020 року, з огляду на сплив річного терміну дії ліцензії. Наступна ліцензія почала діяти з 23.01.2020 року, відповідно, реалізація алкогольних напоїв 22.01.2020 року вважається такою, що відбулася без ліцензії, що є порушенням вимог ст. 15 Закону України від 19.12.1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі Закон № 481/95-ВР). Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 року адміністративний позов ФО-П ОСОБА_1 задоволено. Судом проведений розподіл судових витрат - стягнуто на користь ФО-П ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Полтавській області витрати, понесені у зв`язку зі сплатою судового збору у розмірі 2.102,00 грн. Судове рішення вмотивоване тим, що строк дії ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями був чітко встановлений уповноваженим органом шляхом визначення конкретного календарного дня її початку та закінчення, що свідчить про не допущення позивачем вимог Закону № 481/95-ВР під час здійснення продажу алкогольних напоїв в останній день її чинності 22.01.2020 року. Не погоджуючись із судовим рішенням, ГУ ДПС у Полтавській області подано апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Аргументи, наведені відповідачем в обґрунтування вимог апеляційної скарги, аналогічні наведеним у відзиві на позовну заяву. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 26.12.2002 року та перебуває на обліку як платник податків у контролюючому органі та є платником єдиного податку, про що свідчить залучена до матеріалів справи виписка з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.8). На підставі наказу від 18.06.2020 року № 903 «Про проведення фактичної перевірки», направлень від 18.06.2020 року № 886 та № 887, посадовими особами контролюючого органу 19.06.2020 року проведено фактичну перевірку кафетерію за адресою: АДРЕСА_1 , господарську діяльність у якому здійснює ФО-П ОСОБА_1 з питань додержання суб`єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами (а.с.45-47). За результатами проведеної перевірки складено акт від 19.06.2020 року № 63/1631-32-02/ НОМЕР_1 , зі змісту якого убачається, що під час її проведення встановлено факт реалізації алкогольних напоїв, а саме пива «Десант» місткістю 2 літра, в кількості 1 пляшка, за ціною 55,00 грн за одну пляшку, слабоалкогольного напою «Бренді-кола» місткістю 0,33 л, в кількості 1 банка, за ціною 23,00 грн за пляшку, що підтверджується фіскальним чеком від 22.01.2020 року № 34 на загальну суму чеку 78,00 грн, без наявності ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями; таким чином порушено вимоги ч. 20 ст. 15 Закону № 481/95-ВР (а.с.48-51). Не погоджуючись із висновками акта перевірки, 23.06.2020 року позивачем подано до ГУ ДПС у Полтавській області заперечення на означений акт (а.с.15-17). За результатами розгляду заперечень на акт перевірки, листом від 30.06.2020 року № ФОП/4229/16-31-32-02-26, відповідач повідомив позивача про те, що обставини, наведені в запереченнях підприємця, ніяким чином не впливають на обґрунтованість висновків акту перевірки від 19.06.2020 № 63/1631-32-02/ НОМЕР_1 (а.с.18-20). На підставі означеного акта перевірки, ГУ ДПС у Полтавській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.07.2020 року № 0000523202, відповідно до якого до позивача застосовані штрафні санкції у сумі 17.000,00 грн за порушення ч. 12 ст. 15 Закону № 481/95-ВР (а.с.21). 22.07.2020 року позивачем подано скаргу на означене податкове повідомлення-рішення до Державної податкової служби України (а.с.22-24). 26.08.2020 року контролюючим органом сформовано податкову вимогу № 85116-56 про сплату податкового боргу у розмірі 17.000,00 грн (а.с.25). За результатами розгляду скарги Державною податковою службою України прийнято рішення від 09.10.2020 року № 29832/6/99-00-06-02-06-06 про результати розгляду скарги, відповідно до якого, податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області від 03.07.2020 року № 0000523202 залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення (а.с.26-28). Погоджуючись з висновками суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Згідно з п.п. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Відповідно до п. 80.1 ст. 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Підпунктом 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України встановлено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності такої підстави: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. Отже, наведена норма дозволяє проведення фактичної перевірки на виконання функцій контролюючого органу, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, які в силу приписів ст. 16 Закону № 481/95-ВР покладені на відповідача. Пунктом 80.7 ст. 80 ПК України передбачено, що фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб`єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції. За правилом пункту 80.5 статті 80 ПК України, допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Так, відповідно до п. 81.1 ст. 81 ПК України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. При пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції), такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення. Як убачається з матеріалів справи, відповідачем проведено фактичну перевірку з питань додержання суб`єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами та/або пального, за результатами якої складено акт від 22.07.2020 року. Вказаним актом зафіксовано порушення ч. 12 ст. 15 Закону № 481/95-ВР. Так, відповідно до ст. 15 Закону № 481/95-ВР, роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб`єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій. Ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади в містах, районах, районах у містах Києві та Севастополі за місцем торгівлі суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) терміном на один рік і підлягають обов`язковій реєстрації в податковому органі, а у сільській місцевості - і в органах місцевого самоврядування за місцем торгівлі суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво). Отже, суб`єкт господарювання, маючи на меті здійснювати роздрібний продаж алкогольних та/або тютюнових виробів, зобов`язаний отримати відповідні ліцензії, які оформлюються на спеціальних бланках та повинні містити необхідні відомості, зокрема, термін дії. При цьому, ані Закон № 481/95-ВР, ані прийняті на його реалізацію підзаконні нормативно-правові акти не визначають порядок обчислення строку дії ліцензії. Відповідно до ч. 6 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що застосуванню підлягають визначення, наведені у главі 18 Розділу V Цивільного кодексу України (далі ЦК України). Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Згідно зі ст. 252 цього Кодексу, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Статтею 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відповідно до ст. 254 ЦК України строк, визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції (ч. 1 ст. 255 ЦК України). Отже законодавець у ЦК України виокремлює поняття «строк» і «термін», які не є тотожними. Водночас, видані на виконання вимог Закону № 481/95-ВР ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, передбачають саме «термін дії ліцензії», який відповідно до ч. 2 ст. 252 ЦК України визначається календарною датою, що має неминуче настати. Аналіз наведених правових норм цивільного законодавства дає підстави для висновку, що термін дії дозвільного документу, протягом якого суб`єкт може провадити відповідну господарську діяльність, спливає о 23:59 годині останнього дня відповідного місяця та року, який визначений у ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями. Матеріалами справи підтверджено, що ФО-П ОСОБА_1 отримав ліцензію на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольним напоями реєстраційний № 16240308201900058, дата реєстрації 10.01.2019 року, з терміном дії з 22.01.2019 року до 22.01.2020 року (а.с.11). Отже, строк дії цієї ліцензії був чітко встановлений уповноваженим органом шляхом визначення конкретного календарного дня її початку та закінчення. При цьому дата закінчення поєднана з прийменником «до», у зв`язку з чим така прийменникова конструкція в українській мові прямо вказує на зазначення кінцевої календарної дати чинності або виконання чого-небудь. Згідно з частиною першою статті 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16.05.1972 строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem. За змістом ст. 2 цієї Конвенції термін «dies a quo» означає день, з якого починається відлік строку, а термін «dies ad quem» означає день, у який цей строк спливає. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Конвенції якщо строк обчислено у місяцях або роках, день dies ad quem є днем останнього місяця чи останнього року, дата якого відповідає dies a quo, або у разі відсутності відповідної дати - останнім днем останнього місяця. В даному випадку прийменник «до» поряд із визначеною датою 22.01.2020 року, стосується визначення саме терміну ліцензії. До того ж, прийменник «до» в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності або необхідності здійснити певну дію у розумінні «включно». З урахуванням наведеного граматичного аналізу вжиття в ліцензії її кінцевої дати дії «до 22.01.2020 року» та положень Конвенції, колегія суддів дійшла до висновку, що позивачем не було допущено порушення вимог Закону № 481/95-ВР під час здійснення роздрібного продажу алкогольними напоями в останній день чинності ліцензій - 22.01.2020 року. Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано Верховним Судом у постанові від 07.02.2019 року у справі № 803/630/17, який є обов`язковим для врахування судом в силу ч. 5 ст. 242 КАС України. Враховуючи викладене, твердження відповідача стосовно того, що суб`єктом господарювання операції з реалізації алкогольних напоїв вчинені без ліцензії ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Відповідно до вимог ст. 17 Закону № 481/95-ВР, до суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій (крім випадків, передбачених цим Законом), - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000 гривень. Отже, застосування до особи фінансових санкцій за роздрібну торгівлю алкогольними напоями без наявності ліцензій, прямо пов`язане із встановленням факту продажу такого підакцизного товару, виходячи з визначення поняття роздрібної торгівлі. Враховуючи відсутність факту здійснення позивачем реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів 22.01.2020 року без наявності ліцензії, судова колегія дійшла висновку про те, що відсутні підстави для застосування до позивача штрафних санкцій, визначених Законом № 481/95-ВР. Крім того, судова колегія зауважує, що п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України визначено, що презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Тобто, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності. Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» - «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що підтверджують порушення позивачем вимоги податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на податковий орган. Таким чином, судова колегія вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 03.07.2020 № 0000523202 прийняте ГУ ДПС у Полтавській області без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, тобто необґрунтовано, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. Оскільки суд дійшов висновку, що застосування відповідачем до ФО-П ОСОБА_1 штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 17.000,00 грн є безпідставним, а податкове повідомлення-рішення від 03.07.2020 № 0000523202 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, то відповідно, податкова вимога від 26.08.2020 року № 85116-56 про сплату податкового боргу у розмірі 17.000,00 грн підлягає скасуванню, як така, що виставлена платнику на суму податкового боргу, що виник внаслідок протиправного застосування штрафних (фінансових) санкцій. За наведених обставин, суд вважає також необхідним визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату податкового боргу від 26.08.2020 року № 85116-56. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 292, 293, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року, - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Мельнікова Судді А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова Постанова у повному обсязі складена і підписана 09 квітня 2021 року.