Постанова 4824 № 372/2595/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №372/2595/20 Головуючий у І інстанції Зінченко О.М. Провадження №22-ц/824/3724/2021 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2020 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі: судді-доповідача Голуб С.А., суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О., розглянувши у в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на дитину, ВСТАНОВИЛА: У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду першої інстанції з вказаним позовом, посилаючись на те, що у них з відповідачем є спільна дитина - донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . 23 березня 2019 року між сторонами було укладено договір про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на частку квартири. Так згідно даного договору у рахунок відмови з боку позивачки від аліментів з відповідача на утримання доньки, останній передав у власність спільної доньки 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 . Разом з тим, в добровільному порядку відповідач не бере участі у додаткових витратах на дитину, та не забезпечує її потреби у нормальному та гармонійному розвитку, які полягають у розвитку її додаткових здібностей, лікуванні та оздоровленні. Оскільки позивачем протягом 2019 року на дитину було понесені додаткові витрати на лікування, оздоровлення, заняття в мистецьких гуртках та групах продовженого дня, відповідач участі у додаткових витратах на дитину не приймав та не приймає. На підставі викладеного в позові, позивач просила суд першої інстанції стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти на відшкодування додаткових витрат на доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 23126 грн. 50 коп. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 30 листопада 2020 року позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 23126 грн. 50 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп. на користь Державної судової адміністрації України. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В доводах апеляційної скарги зазначає, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції не врахував матеріальний стан відповідача, а також ту обставину, що на утриманні відповідача перебувають батьки пенсіонери та неповнолітній син. Також суд першої інстанції не врахував, що після розірвання шлюбу з позивачем, остання не давала можливості приймати участь у вихованні доньки та додаткових витратах, оскільки остання перешкоджала у спілкуванні з донькою, що стало підставою для звернення до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. Позивач у своєму позові зазначала, що нею були понесені наступні витрати на дитину: 1735 грн. - вартість стоматологічного лікування, 3116 грн. - вартість матраца для дитини «Сонлайн Чемпіон», 600 грн. - вартість відвідування дитиною басейну, 14125 грн. - половини вартості туристичної путівки до Об`єднаних Арабських Еміратів, 2240 грн. - вартість занять в Українській дитячій школі мистецтв за 2019-2020 навчальний рік, 1197 грн. - вартість книг для другого класу середньої школи, 6000 грн. - вартість послуг з організації денного догляду за період січень-лютий 2020 року, 1800 грн. - вартість самоката, 3440 - вартість велосипеда, загальна вартість витрат становить - 46253 грн. Разом з тим, позивач не довела обґрунтованості та необхідності понесених нею додаткових витрат. Так, на підтвердження проходження дитиною стоматологічного лікування, то дитина має поліс медичного страхування, а надані позивачем докази на підтвердження цих витрат є документами для відшкодування грошових коштів страховою компанією, які були сплачені страховою компанією «Колоннейд Україна», однак суд першої інстанції вказану обставину не перевірив. Витрати понесені на придбання матрацу не були пов`язані з безпосередньою рекомендацією лікаря для оздоровлення дитини, так як такі рекомендації відсутні в матеріалах справи. Не підлягають відшкодуванню і витрати позивача на відвідування дитиною басейну, оскільки також були відсутні будь-які рекомендації лікаря щодо необхідності відвідування басейну. Щодо відшкодування витрат на підставі договору-доручення на туристичне обслуговування від 28 листопада 2020 року, за умовами якого позивач придбала путівку туристичну путівку до Об`єднаних Арабських Еміратів, то відповідач зазначає, що такі витати не пов`язані з оздоровленням дитини внаслідок хронічного захворювання. Натомість організовуючи таку поїздку мати дитини повинна була узгодити з батьком дитини витрати на відпочинок. У зв`язку з тим, що відпочинок організовувався виключно матір`ю дитини, то і витрати повинні бути понесені теж матір`ю дитини. Відвідування дитиною Української дитячої школи мистецтв теж не відноситься до загального розвитку дитини, а є добровільним волевиявленням одного з батьків. Також скаржник вважає, що не підлягають відшкодуванню і витрати на придбання товарів для школи, оскільки такі витрати не пов`язані з особливими обставинами зумовленими здібностями дитини. Не підлягають відшкодуванню і витрати пов`язані з організації денного догляду та перебування дитини в приватній групі продовженого дня на платній основі, оскільки суду не надано належних та допустимих доказів їх необхідності. Окрім того, в м. Українка є загальноосвітні середні шкоди з безкоштовними групами продовженого дня. Також батьки відповідача пропонували позивачу надавати допомогу по догляду за дитиною та могли б забирати дитину зі школи після закінчення уроків. Щодо відшкодування грошових коштів на придбання самоката та велосипеда, то такі витрати також не пов`язані з розвитком здібностей дитини, не є спортивним інвентарем для заняття в спортивних секціях, а носять лише побутових характер. На підставі викладеного в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та вирішити питання про розподіл судових витрат. В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України, відзив на апеляційну скаргу у письмовій формі на адресу суду апеляційної інстанції не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно зі ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року справу було призначено до судового розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у справі. Вивчивши матеріали справи, доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з урахуванням такого. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін по справі народилась донька - ОСОБА_3 . 23 березня 2019 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на частку квартири. Так, згідно даного договору у рахунок відмови з боку позивачки від аліментів з відповідача на утримання доньки, останній передав у власність спільної доньки 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 . В період з 2019 року по день подачі позову позивачем були понесені додаткові витрати на розвиток дитини. Відтак, в період з 11 січня 2020 року по 25 червня 2020 року донька сторін ОСОБА_3 проходила стоматологічне лікування, з діагнозом: «Гострий пульпіт», на лікування дитини позивачем було витрачено 1735 грн. За призначенням лікаря позивачем було придбано матрац для дитини «Сонлайн Чемпіон 140*200» вартістю 3116 грн. В 2019 - 2020 навчальному році донька сторін відвідувала басейн в академічному ліцеї №5 Обухівської міської ради, за який позивачкою було сплачено 600 грн. З 29 січня 2020 року по 05 лютого 2020 року позивачка з донькою відпочивали в Об`єднаних Арабських Еміратах, вартість путівки склала 28250 грн. на двох, половина вартості відпочинку дитини становить 28250/2=14125 грн. Донька сторін відвідує Українську дитячу школу мистецтв, за 2019-2020 навчальний рік позивачкою було сплачено 2240 грн. За навчальні матеріали до другого класу позивачкою були понесені витрати на придбання підручників на загальну суму 1197 грн. В період з вересня 2019 року по жовтень 2019 року на послуги з організації денного догляду за дитиною позивачкою було витрачено на оплату послуг ФОП ОСОБА_5 6000 грн. За перебування доньки в групі продовженого дня за листопад 2019 року, грудень 2019 року, січень 2020 року та лютий 2020 року позивачкою було витрачено 12000 грн. 06 жовтня 2019 року позивачкою був придбаний для доньки самокат вартістю 1800 грн. 17 червня 2020 року позивачкою був придбаний для доньки велосипед вартістю 3440 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов`язком батьків незалежно від сплати ними аліментів. Чинним законодавством не передбачена можливість повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору. Витрати позивачки, пов`язані з лікуванням та оздоровленням, заняттям в мистецьких гуртках та групах продовженого для, суд вважав доведеними та такими, що викликані особливими обставинами, оскільки дані витрати зумовлені станом здоров`я дитини, а тому відповідач зобов`язаний брати участь у цих витратах. Колегія суддів не може повною мірою погодитися із такими висновками суду першої інстанції, оскільки судом не було враховано всіх обставин, що мають значення для справи та не надано належної правової оцінки доказам, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог. Так, ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Згідно з вимогами ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки повинні утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Статтею 181 Сімейного кодексу України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Згідно ч. 1 ст. 185 Сімейного кодексу України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). У відповідності до ч. 2 ст. 185 Сімейного кодексу України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. Ураховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Визначення обставин, що можуть бути визнані істотними, закон відносить до компетенції суду. У будь-якому разі істотними є такі обставини, як стан здоров`я, матеріальне становище відповідача, наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних дружини, чоловіка, батьків, повнолітніх дітей тощо. Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вимог про стягнення понесених додаткових витрат на дитину. Так, позивач зазначає, що на лікування та оздоровлення дитини нею було витрачено 33701 грн., з яких 1735 грн. - стоматологічне лікування з діагнозом «Гострий пульпіт», 3116 грн. - придбання матрацу для дитини за призначенням лікаря, 600 грн. - відвідування басейну, 28250 грн. - вартість відпочинку на двох. На підтвердження понесених витрат на стоматологічне лікування ОСОБА_2 надала суду квитанцію на сплату грошових коштів на суму 405 грн. та 530 грн., які сплачені Медичний центр ПП «Дентадом» лікарем якого і надавались послуги, що підтверджується актом виконаних робіт та випискою з медичної картки. Суд апеляційної інстанції враховує надані докази, та вважає за можливе стягнути з відповідача половину вартості понесених позивачем витрат на стоматологічне лікування, яка становить 467 грн. 50 коп. Щодо наданої суду квитанції про сплату 795 грн. за стоматологічні послуги на розрахунковий рахунок ПП «Триодент», то така квитанція не приймається судом як належний та допустимий доказ, оскільки з вказаної квитанції не вбачається за які саме стоматологічні послуги були сплачені грошові кошти, а також позивач не надала доказів, які б підтверджували, що лікарем ПП «Триодент» були надані послуги дитині сторін у справі, а також позивач не надала доказів на підтвердження того, що при виборі приватного лікувального закладу, яким будуть надані послуги дитині, нею узгоджувалось це питання з батьком дитини та з`ясовувалась фінансова можливість батька дитини оплатити послуги приватного лікувального закладу. Також, позивач надає суду товарний чек на придбання матрацу для дитини вартістю 3116 грн., стверджуючи при цьому, що така необхідність придбання зумовлена рекомендацією та призначенням лікаря. Разом з тим, колегія суддів оцінює такий доказ критично, оскільки позивачем не доведено, що придбання матрацу було здійснено за призначенням лікаря, так як в матеріалах справи відсутні будь-які лікарські призначення, виписки з історії хвороби дитини тощо. Таким чином, витрати понесені позивачем на відшкодування матрацу не підлягають відшкодуванню відповідачем. Не підлягають й відшкодуванню половина вартості за відвідування дитиною басейну, оскільки позивачем також не доведено, що таке відвідування пов`язане з особливими здібностями дитини або ж пов`язане з лікарським призначенням. Щодо туристичної поїздки позивача разом з дитиною до Об`єднаних Арабських Еміратів, вартість якої становить 28250 грн., то суд також критично оцінює такий доказ, з урахуванням того, що туристична поїздка жодним чином не пов`язана з оздоровленням дитини. Окрім того, позивач при забезпеченні такого дозвілля дитини повинна узгоджувати це з батьком дитини та враховувати його матеріальну можливість. Доказів того, що туристична поїздка та її вартість була узгоджена з батьком дитини позивач суду не надала. Отже, витрати на туристичну поїздку також не підлягають відшкодуванню відповідачем у справі та не можуть бути віднесені до додаткових витрат на дитину, що викликані особливими обставинами. Окрім того, позивач зазначає, що нею були понесені додаткові витрати на заняття дитини в гуртках та групах продовженого дня на загальну суму 26677 грн., з яких: 2240 грн. - відвідування Української дитячої школи мистецтв, 1197 грн. - навчальні матеріали для другого класу, 6000 грн. - послуги з організації денного нагляду за дитиною, 12000 грн. - перебування в групі продовженого дня, 1800 грн. - самокат, 3440 грн. - велосипед. На підтвердження понесених витрат позивач надає суду довідку Української дитячої школи мистецтв про те, що дитина сторін у справі дійсно навчалась у школі, квитанцію про сплату грошових коштів за навчання, видаткову накладну про придбання підручників, довідку ФОП ОСОБА_5 про те, що донька сторін отримувала послуги з денного нагляду, товарні чеки на оплату послуг ФОП ОСОБА_5 , товарний чек на придбання самокату, чек на придбання велосипеда та довідку про те, що донька сторін перебувала на групі продовженого дня на платній основі. Колегія суддів вважає, що докази на підтвердження понесених позивачем витрат на придбання навчальних матеріалів та навчання дитини в школі мистецтв є належними та допустимими, оскільки пов`язані безпосередньо з навчанням дитини та її розвитком, а тому відповідач повинен відшкодувати половину вартості за придбані навчальні матеріали та за навчання дитини в школі мистецтв, тобто до відшкодування позивачу підлягає 1718 грн. 50 коп. = ((2240+1197)/2). При цьому всі інші докази на підтвердження понесених витрат на дитину колегія суддів оцінює критично, оскільки позивач не довела, що такі витрати на дитину викликані особливими обставинами, зокрема розвитком особливих здібностей дитини. Окрім того, приймаючи рішення щодо перебування дитини в групі продовженого дня остання не узгодила це з батьком, оскільки в середніх загальноосвітніх закладах групи продовженого дня працюють на безоплатній основі. Також не узгоджувала позивач з батьком дитини й необхідність надання ФОР Грищенок О.А. послуг з денного нагляду та не обґрунтувала чим зумовлена така необхідність. Щодо придбання позивачем для дитини самоката та велосипеда, то такі витрати зумовлені власною ініціативою позивача та наявністю у останньої фінансової можливості у придбанні для дитини будь-яких товарів за для забезпечення дитячого дозвільна. Також суд апеляційної інстанції враховує положення ст. 185 СК України, згідно з якими у випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції не було враховано вказаних обставин та матеріальної можливості батька дитини відшкодувати позивачу понесені нею витрати на дитину, що призвело до передчасних висновків про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Отже, суд апеляційної інстанції доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягненню з відповідача на користь позивача додаткових витрат на дитину в розмірі 2186 грн., з яких: 467 грн. 50 коп. - половина вартості за стоматологічне лікування, 1718 грн. 50 коп. - половина вартості за навчальні матеріали для дитини та половина вартості за навчання в школі мистецтв. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Так, позивач просила суд першої інстанції стягнути з відповідача 23126 грн. 50 коп. додаткових витрат на дитину, судом апеляційної інстанції скасовано рішення суду та визначено, що розмір додаткових витрат на дитину, який підлягає стягненню з відповідача становить 2186 грн., що у відсотковому співвідношенні від заявленої ціни позову складає 9,45 % = ((2186/23126,50)*100). Відповідно з відповідача слід стягнути судовий збір в дохід держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 79 грн. 46 коп. = ((840,80*9,45)/100), де 840,80 - ставка судового збору, що підлягала сплаті при зверненні до суду з позовом, а 9,45 - відсоткова частина задоволених позовних вимог. З урахуванням того, що апеляційна скарга задоволена частково, а позивач звільнена від сплати судового збору, то відповідачу слід компенсувати з державного бюджету сплачений ним судовий збір пропорційно до частини задоволених вимог апеляційної скарги. Так, апеляційна скарга задоволена на 90,55 %, оскільки позов задоволено на 9,45 %, а відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову. Таким чином, з державного бюджету слід компенсувати сплачений відповідачем судовий збір за звернення до суду з апеляційною скаргою, пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у розмірі 1142 грн. 02 коп. = ((1261,20*90,55)/100), де 1261,20 - сума судового збору, що підлягала сплаті при зверненні до суду з апеляційною скаргою, а 90,55 - відсоткова частина задоволених вимог апеляційної скарги. Зважаючи викладене, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід змінити в частині визначення розміру додаткових витрат, понесених позивачем на дитину та відповідно змінити розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на дитину скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на дитину задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на дитину в розмірі 2186 грн., з яких: 467 грн. 50 коп. - половина вартості за стоматологічне лікування, 1718 грн. 50 коп. - половина вартості за навчальні матеріали для дитини та половина вартості за навчання в школі мистецтв. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 79 грн. 46 коп. Компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України сплачений ним судовий збір в розмірі 1142 грн. 02 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення в порядку та з підстав, що визначені ст. 389 ЦПК України. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст. 389 ЦПК України. Реквізити сторін: Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 . Відповідач:ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 . Суддя-доповідач Судді: