Постанова Київський апеляційний суд № 369/6180/25

справа № 369/6180/25 провадження № 22-ц/824/3662/2026 головуючий у суді І інстанціїЯнченко А.В. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Журби С.О., Голуб С.А. за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 вересня 2025 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на дитину, В С Т А Н О В И В: У квітні 2025 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила суд: Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 16 336 гривень, що були понесені позивачем протягом січня-березня 2025 року, та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати у розмірі 110 165 грн на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з квітня 2025 року по грудень 2025 року включно, судові витрати по розгляду справи покласти на відповідача по справі. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 вересня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на дитину - задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 16 336 (шістнадцять тисяч триста тридцять шість) гривень 00 копійок, що були понесені позивачем протягом січня-березня 2025 року, а також додаткові витрати на дитину в сумі 110 165 (сто десять тисяч сто шістдесят п`ять) гривень 00 копійок, починаючи з квітня 2025 року по грудень 2025 року. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернулася з апеляційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на дитину ОСОБА_3 у розмірі 2 000,00 грн на місяць за період із січня по грудень 2025 року. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що відповідач не заперечує, що донька сторін ОСОБА_5 має діагноз - і розлад аутистичного спектру, що зумовлює додаткові витрати на її утримання. Проте ці витрати повинні бути обґрунтованими, розумними та враховувати матеріальний стан обох батьків. Вказує, що суд першої інстанції стягнув з відповідача додаткові витрати на дитину за період із квітня по грудень 2025 року у розмірі 110 165 грн, з яких 20 000 грн - це витрати, що заплановані позивачкою на літній відпочинок. Проте у справі відсутні будь-які докази на обґрунтування такого розміру витрат на літній відпочинок. Позивачка не надала доказів купівлі квитків, бронювання готелю чи іншого місця тимчасового проживання, звернення до туристичного оператора чи самостійного вибору місця відпочинку тощо. Також Позивачка не довела, що такі витрати на літній відпочинок зумовлені станом здоров`я доньки ОСОБА_6 та, зокрема, ґрунтуються на рекомендаціях лікарів. Позивач не надала суду жодних доказів на підтвердження витрат на літній відпочинок у сумі 40 000 грн і половину якої Відповідач зобов`язаний відшкодувати за рішенням суду. Відтак, вважає, що стягнення судом першої інстанції витрат на дитину з урахуванням суми в 20000 гривень нібито на літній відпочинок є безпідставним і необґрунтованим. Також в обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач не надала суду жодних доказів, які би підтверджували, що відвідування занять із танців є особливою потребою для доньки ОСОБА_6 . Зокрема, у виписці із медичної карти хворого № 5700/388 та висновку про повторну психолого-педагогічну оцінку розвитку особи від 01.04.2025, що надані Позивачкою, відсутні рекомендації щодо занять із танців. Те, що ОСОБА_6 має розлад аутистичного спектру, автоматично не означає, що такий танцювальний гурток становить для неї особливу потребу. У згаданій виписці з медичної карти є рекомендація щодо плавання, тож до особливих потреб ОСОБА_6 належить радше відвідування басейну, а не танцювальний гурток. Вказує, що позивач не погоджувала з відповідачем відвідування ОСОБА_6 танцювального гуртка, місячний абонемент у якому коштує 1870 гривень. Тому апелянт вважає, що стягнення з відповідача витрат на відвідування занять із танців 2025-му році на суму 11 220,00 гривень є безпідставним, адже витрати, що їх Позивачка понесла (планує понести) на танцювальний гурток, не є додатковими витратами на дитину в сенсі статті 185 СК України, а повинні охоплюватися аліментами, що сплачує ОСОБА_7 . Крім того, відповідач висловлює тотожні зауваження до додаткових витрат пов`язаних із заняттями щодо «підготовки до школи», місячна вартість яких становить 4800 гривень. Вказує, що ОСОБА_6 навчалася у державному закладі дошкільної освіти «Золотий колосок», де для неї були створені належні умови для навчання, виховання та розвитку. Потреба і окремих заняттях із «підготовки до школи», тим паче з огляду на обмежений фінансовий стан обох сторін, Позивачкою не обґрунтована. ОСОБА_8 - не зверталася до ОСОБА_9 для обговорення питання відвідування ОСОБА_6 таких занять і взагалі їхньої необхідності. Отже, рішення суду про стягнення з ОСОБА_9 витрат на заняття «підготовки до школи» за квітень-серпень 2025 року в розмірі 12 000,00 гривень (тобто половина від загальної суми 24 000,00 гривень) є безпідставним і не ґрунтується на законі. Твердження суду першої інстанції, що таке рішення сторони нібито ухвалювали разом, тому що спільно проживали до серпня 2023 року, свідчить про те, що суд неповно з`ясував обставини справи. ОСОБА_10 почала відвідувати такі заняття лише у 2025 році, а Позивачка ОСОБА_8 не довела, що відвідування таких занять було попередньо узгоджене із Відповідачем. Звертає увагу на те, що у вересні позивачка звернулася до суду із клопотанням про долучення доказів на підтвердження нібито витрат, що їх вона понесла за липень-серпень 2025 року. Позивачка надала копію документа № 54159138294 від 06.08.2025, згідно з яким з рахунку списані кошти на суму 1150,00 грн. Проте графа «Отримувач» не заповнена, зміст графи «Призначення» фінансової операції також не дозволяє встановити, що це додаткова витрата на дитину («Списання коштів з карт. рах. за операцією Сплата за товар в терміналі»). Те ж стосується копії документа № 228949033 про переказ коштів на суму 4300,00 грн на банківську картку. Зі змісту Документа неможливо встановити дійсного отримувача коштів та мети (призначення) їхнього переказу. Те, що це «завдаток за послугу з лікування зубів стоматології ОСОБА_11 », - лише слова Позивачки, не підтверджені доказами. Як і в першому випадку, згідно з копією документа № 54321438244 від 11.08.2025 з рахунку ОСОБА_12 були списані кошти на суму 1440,00 гривень. Із графи «Призначення» неможливо достовірно з`ясувати, на який рахунок, для кого та з якою метою були списані ці кошти. Ці три документи, що їх суд поклав у мотивування свого рішення, вважає не належними доказами, адже не підтверджують, що позивачка ОСОБА_8 понесла додаткові витрати на дитину. Призначення цих платежів ґрунтується лише на словах Позивачки, що, на переконання апелянта, є недостатнім, адже доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторона Відповідача вважає, що витрати на стоматологічні послуги у «ІНФОРМАЦІЯ_4» на загальну суму 31 080,00 грн (документи від 16.08.2025) не належать до тих особливих потреб, які обумовлені статтею 185 СК України, та не підлягають частковому відшкодуванню ОСОБА_13 . ОСОБА_8 не погоджувала настільки вартісні медичні послуги із Відповідачем, не надала обґрунтувань і пояснень, чому вона обрала саме цю приватну клініку. Тим паче, розуміючи фінансовий стан - як свій, так і ОСОБА_9 . Документи від 16.08.2025 не містять підтвердження оплати стоматологічних послуг та послуг лікаря-анестезіолога. Запис «Опл. готівкою 16.08.2025» не містить ознак, які би дозволяли встановити особу, яка його вчинила. Те саме стосується документа від 11.08.2025, що наданий приватною лабораторією «Сінєво», про замовлення лабораторних досліджень на суму 1440,00 гривень. У матеріалах справи відсутні докази, які би підтверджували особливу потребу доньки ОСОБА_6 у таких лабораторних дослідженнях, як і немає пояснень, обґрунтувань Позивачки щодо неможливості замовлення таких досліджень у закладах охорони здоров`я державної або ж комунальної форми власності. Також вказує, що позивачка не погоджувала відвідування занять із ментальної арифметики й такі витрати з Відповідачем. Посилається також на те, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не надав оцінки матеріальному становищу відповідача ОСОБА_9 та не врахував доводів сторони Відповідача про те, що покладення на нього обов`язку відшкодування додаткових витрат на дитину на загальну суму 126 501,00 грн становитиме надмірний майновий тягар. Згідно з довідкою про доходи, що надана суду стороною Відповідача, загальна сума доходу ОСОБА_9 за місцем роботи за січень-серпень 2025 року становить 121399,66 грн, з яких: військовий збір - 6069,99 грн та податок на доходи фізичних осіб - 21851,93 грн. За вісім місяців 2025 року ОСОБА_7 отримав 93 477,74 грн, у помісячному розмірі це близько 11 684,7 грн. За ці кошти ОСОБА_7 повинен щомісяця вчасно оплачувати комунальні послуги, житло, харчуватися, за потреби купувати одяг та взуття, ліки. Стягнення з ОСОБА_9 додаткових витрат на дитину за квітень-грудень 2025 року на суму 110165,00 грн означає, що за дев`ять місяців (квітень-грудень) він має сплатити суму з розрахунку по 12240,5 грн за один місяць. Тобто майже всі кошти, які він отримує за місцем роботи після сплати податків. Ухваливши таке рішення, суд першої інстанції, з одного боку, поставив ОСОБА_9 у становище, в якому він вимушений радше виживати, а з іншого - створив таку ситуацію, за якої реальне виконання судового рішення, а відтак і забезпечення інтересів доньки ОСОБА_6 , є малоймовірним. 16 березня 2026 року до Київського апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому ОСОБА_2 просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі, рішення суду першої інстанції залишити без змін. У судовому засіданні, яке було призначене на 26 травня 2026 року, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_14 просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає не в повній мірі. При ухваленні рішення судом першої інстанції встановлено, що 08 жовтня 2016 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, який зареєстрований Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 2711, свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_15 та ОСОБА_1 народилась донька ОСОБА_3 , про що 14 лютого 2018 року складено відповідний актовий запис за № 400 Святошинським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 . На момент розгляду справи судом сторони проживають окремо, на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.05.2024 шлюб між сторонами розірвано. Дитина ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 . Доказів на спростування вказаного відповідачем не надано. Також судом першої інстанції встановлено, що 21.06.2024 року, у ОСОБА_3 було виставлено діагноз: «Дитячий аутизм з якісними порушеннями реципрокної соціальної взаємодії, комунікації; когнітивною недостатністю, до рівня легкої розумової відсталості; загальним недорозвиненням мовлення (ЗНМ 1-2го рівнів), нейропсихологічним дефіцитом, сенсорно-акустичною недостатністю». Відповідно до цього 09.10.2024 було зібрано ЛКК, яка присвоїла ОСОБА_3 інвалідність, а саме: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) що проживає за адресою: АДРЕСА_2 являється інвалідом з дитинства відповідно до наказів МОЗ, Міністерства праці та соціальної політики та Міністерства фінансів України від 8.11.2001 № 454/471/516. (належним чином завірені копії документів містяться у справі). Вказане захворювання має досить серйозний характер з тяжкими наслідками для здоров`я. Позивач зазначає, що лікування при такому діагнозі потребує значних коштів, які Позивач не має можливості заробити, оскільки виховує свою дитину самостійно, тим більше батько ОСОБА_3 не бере жодної участі у вихованні дитини та взагалі не сплачує аліменти на її утримання. З метою постійної реабілітації ОСОБА_3 , для постійного розвитку та соціальної адаптації потрібні значні кошти для занять з логопедом, психологом, корекційними педагогами. Також дитина проявляє великий інтерес та заохочення до занять з танців, які відвідує на постійній основі. Крім того, вказана хвороба потребує постійного придбання додаткових ліків. Крім того, Позивачем надано виписку із медичної карти стаціонарного хворого №5700/388 реабілітаційне відділення з неврологічними ліжками (КЗ КОР «КОДЛ») - ОСОБА_3 . Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що посилання відповідача на те, що всі понесені та заплановані додаткові витрати на дитину не є необхідними, відповідачем не обґрунтовано, також, відповідачем не обґрунтовано та документально не підтверджено, що 2000 грн в місяць буде достатньою сумою на покриття додаткових витрат на дитину, жодного доказу суду не надано. Також, суд першої інстанції визнав не доведеним аргумент відповідача про те, що здійснення таких витрат було виключно одноособовим рішенням позивача, оскільки відповідач почав проживати окремо із серпня 2023 року (даний факт не спростовувався сторонами), проте діагноз спільній дитині сторін був встановлений значно раніше і витрати на лікування та профілактику захворювання здійснювали ще до серпня 2023 року. Тобто сторонами раніше вже було погоджено вказані обставини, а те, що чеки надані позивачем, підтверджують те, що додаткові витрати на дитину були понесені виключно одноособово позивачем. Відповідач підтвердив про обізнаність від народження дитини про наявний діагноз, а також в повному обсязі сплатив додаткові витрати за попередній період. Суд першої інстанції вказав, що відповідач є працездатним, доказів неможливості надавати матеріальну допомогу із об`єктивних, незалежних від нього причин, суду не надав, тому має матеріальну можливість приймати участь у наданні додаткової матеріальної допомоги на утримання доньки. Виходячи з чого, з відповідача підлягають стягненню половина понесених позивачем додаткових витрат на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в сумі 16 336 гривень, що були понесені позивачем протягом січня-березня 2025 року та додаткові витрати у розмірі 110 165 грн на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з квітня 2025 року по грудень 2025 року включно. Суд апеляційної інстанції погоджується із наведеними мотивами суду щодо необхідності участі батька у відшкодуванні додаткових витрат, що викликані особливими обставинами, однак не може погодитися з висновком суду першої інстанції щодо віднесення до додаткових витрат усіх без винятку сум, заявлених позивачем. Згідно із вимогами частини першої статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Відповідно до вимог частини другої статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Пленум Верховного Суду України у постанові від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у пункті 18 звернув увагу судів на те, що до передбаченої статті 185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. Тлумачення відповідних норм закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню в судовому засіданні. Наявність таких обставин підлягає доведенню особою, яка пред`явила такий позов. При цьому, вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. Також, вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати особливі обставини, якими обумовлені ці додаткові витрати і які є індивідуальними у кожній конкретній справі, а також стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 183/1679/17 (провадження № 61-21662св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 756/4947/17-ц (провадження № 61-47858св18), від 01 квітня 2020 року у справі №521/16268/18 (провадження № 61-20458св19). Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). У справі, яка переглядається, встановлено, що неповнолітня ОСОБА_3 має встановлений діагноз розладу аутистичного спектру та статус дитини з інвалідністю, що саме по собі свідчить про наявність особливих обставин у розумінні статті 185 СК України та необхідність здійснення певних додаткових витрат, пов`язаних із лікуванням, реабілітацією та корекцією стану здоров`я дитини. Зазначене підтверджується наданими медичними документами та сторонами не заперечується. Зазначені особливості розвитку дитини обумовлюють необхідність здійснення додаткових заходів, спрямованих на її соціальну адаптацію, психоемоційний розвиток, підготовку до навчання та корекцію поведінкових особливостей. Однак, відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 205/4622/16-ц та від 10 січня 2019 року у справі №369/11745/16-ц, не всі витрати на дитину можуть вважатися додатковими витратами у розумінні статті 185 СК України. Такі витрати повинні бути безпосередньо пов`язані з особливими обставинами та виходити за межі звичайного утримання дитини, яке забезпечується шляхом сплати аліментів. Як слідує із вимог позову, позивачем були заявлені до відшкодування відповідачем 16336 грн, додаткових витрати, які були понесені позивачем протягом січня-березня 2025 року, та 110165 грн додаткових витрат, які заплановано з квітня по грудень 2025 року. До суми витрат, які понесені включено витрати: на заняття з логопедом 21600 грн (7200х3 місяці); на заняття з психологом 1650 грн за січень і лютий; на заняття з танців 5610 грн (1870х3 місяці); на придбання додаткових медичних препаратів в період з січня по березень 2025 року 3813,70 грн. Всього 32673 грн, із яких половину позивач просила відшкодувати за рахунок відповідача. Проти заявлених витрат на придбання додаткових медичних препаратів в період з січня по березень 2025 року 3813,70 грн апеляційна скарга не містить заперечень, відтак колегія апеляційного суду вважає відповідну суму не спростованою. До суми витрат, які заплановані були до кінця 2025 року було включено витрати: на заняття з логопедом 64800 грн (7200х9 місяців); на заняття з танців 16830 грн (1870х9 місяців); на заняття з психологом 9000 грн (1000х9 місяців); на заняття з плавання 22500 грн (2500х9 місяців); на заняття з ментальної арифметики 43200 грн (4800х9 місяців); на заняття з підготовки до школи 24000 грн (4800х5 місяців); на літній відпочинок близько 40000 грн. Всього заплановано 220330 грн, із яких половина складає 110165 грн. Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості частини додаткових витрат колегія апеляційного суду враховує наступне. Є такими, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували фактичне понесення або неминучість понесення витрат на літній відпочинок дитини у заявленому розмірі. Позивачем не надано документів щодо придбання туристичних послуг, бронювання місця відпочинку, проїзних документів або інших доказів, які б дозволяли встановити обсяг таких витрат та їх безпосередній зв`язок із особливими потребами дитини. Також відсутні докази того, що зазначені витрати були рекомендовані лікарями як необхідний елемент лікування або реабілітації дитини. За таких обставин підстави для стягнення половини заявлених витрат на літній відпочинок відсутні. Так само, у продовж розгляду справи стороною позивача надавались докази у підтвердження оплати послуг, які були заплановані під час подання позову та фактично витрачались під час розгляду справи, серед яких не було доказів понесених витрат на літній відпочинок. Разом із тим колегія суддів не погоджується з доводами апелянта щодо відсутності підстав для відшкодування витрат на підготовку дитини до школи. З огляду на особливості розвитку ОСОБА_16 та необхідність її належної адаптації до освітнього процесу, відповідні заняття спрямовані на забезпечення реалізації права дитини на освіту та створення умов для успішного навчання. Тому такі витрати мають характер додаткових витрат, викликаних особливими обставинами. Апеляційна скарга не містить заперечень щодо віднесення витрат на заняття з психологом до додаткових витрат на дитину. З матеріалів справи вбачається, що такі заняття безпосередньо рекомендовані лікарем та пов`язані із корекцією особливостей розвитку дитини та спрямовані на подолання труднощів, викликаних розладом аутистичного спектру. Вказані витрати перебувають у прямому причинному зв`язку зі станом здоров`я дитини та підлягають компенсації в порядку статті 185 СК України. Однак, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо безпідставності витрат на заняття танцями. Відповідно до наявної в справі виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №570/388 реабілітаційне відділення з неврологічними ліжками лікарем-неврологом дитячим було рекомендовано заняттєва ігрова активність, сюжетна гра, навички, графо моторика, письмо, праксис, ігри для уваги та пам`яті. Також було рекомендовано плавання. Позивачкою в суді апеляційної інстанції були надані пояснення, що заняття з плавання не підійшли, тому відповідні заняття були замінені танцями. Відповідна обставина знайшла підтвердження в ході розгляду справи, а саме, що після подання позову не було надано доказів оплати занять із плавання. Отже, апеляційним судом встановлено, що заняття танцями є складовою рекомендованих приписів виписки №570/388. Відтак зазначені витрати на зайняття танців відповідають змісту статті 185 СК України. В той же час, хоч заняття з плавання, як і заняття з ментальної математики і були заявлені як заплановані додаткові витрати, однак жодних доказів, що такі витрати були понесені у продовж розгляду справи (як витрати на танці, логопеда та психолога), матеріали справи не містять. Відсутні також докази необхідності занять з ментальної математики. Колегія суддів також не знаходить підстав для покладення на відповідача обов`язку брати участь у відшкодуванні витрат на заняття з логопедом у заявленому розмірі, проти яких апелянт заперечує з тих підстав, що їх вартість є дорогою та надається безпосередньо сестрою позивачки, яка є логопедом з педагогічною освітою. Відповідно до наданих доказів такі послуги надавалися особою, яка здійснює освітню діяльність як вчитель-логопед, а не медичним працівником (логопедом, логопедом-реабілітологом або іншим фахівцем у сфері охорони здоров`я). Відповідно до наявної в справі виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №570/388 реабілітаційне відділення з неврологічними ліжками лікарем-неврологом дитячим було рекомендовано заняття з логопедом, однак не указано, що необхідним є проведення занять саме з педагогічним працівником - вчителем-логопедом. Рекомендації щодо проведення корекційно-розвиткових занять з вчителем -логопедом містяться не у медичній документації, а у висновку про повторну психолого-педагогічну оцінку розвитку особи, складеному педагогічними працівниками інклюзивно-ресурсного центру, які провели таку оцінку. При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що зазначені заняття з вчителем-логопедом є складовою призначеного дитині лікування чи реабілітації, рекомендовані лікарем або входять до індивідуальної програми корекційної допомоги, обов`язкової у зв`язку із встановленим діагнозом. Суд враховує, що така діяльність спрямована насамперед на освітню та корекційно-розвиткову роботу з дітьми, тоді як логопедична допомога у сфері охорони здоров`я є окремим видом професійної діяльності, що здійснюється медичними працівниками відповідної кваліфікації. Позивачем не доведено, що понесені витрати стосуються саме медичної або реабілітаційної допомоги, необхідність якої обумовлена станом здоров`я дитини. Крім того, сам факт наявності у дитини розладу аутистичного спектру не є безумовною підставою для віднесення будь-яких корекційних чи освітніх занять до додаткових витрат у розумінні статті 185 СК України. Для такого відшкодування має бути доведено існування особливих обставин та необхідність відповідних витрат, чого у даному випадку позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено. Суд апеляційної інстанції також критично відноситься до висновку суду першої інстанції з приводу можливості відповідача надавати матеріальну допомогу лише з тих підстав, що він є працездатним. Відповідачем до суду першої інстанції були надані докази щодо працевлаштування відповідача та розміру його доходів, яких з урахуванням присуджених з нього аліментів не вистачає на відшкодування заявлених додаткових витрат. Жодних доказів щодо наявності інших джерел доходу, за рахунок яких відповідач може нести додаткові витрати, матеріали справи не містять. У суді апеляційної інстанції були надані пояснення з приводу того, що навіть присуджені попереднім судовим рішенням додаткові витрати були виплачені за фінансової участі батьків відповідача. Відтак колегія суддів враховує матеріальне становище сторін. З наданих доказів убачається, що доходи відповідача є обмеженими, а тому визначаючи розмір його участі у додаткових витратах на дитину, суд повинен забезпечити баланс між інтересами дитини та реальними майновими можливостями кожного з батьків. З урахуванням наведеного колегія апеляційного суду не може погодитись із доведеністю необхідності відшкодування за рахунок відповідача витрат на заняття з вчителем-логопедом. Із матеріалів справи також слідує, що під час розгляду справи стороною позивача надавались додатково докази щодо підтвердження понесених витрат, які були заявлені у позові, а також додатково докази понесених витрат на послуги стоматолога, витрати на проведення аналізів, тощо. Стороною позивача були заявлені клопотання про приєднання таких доказів, що судом першої інстанції було задоволено. При цьому, сторона позивача не заявляла клопотання про збільшення чи зміну розміру позовних вимог, відповідно суд першої інстанції не вирішував питання щодо збільшення чи зміни розміру позовних вимог. Як слідує із змісту оскаржуваного рішення, судом були задоволені позовні вимоги виключно у тому розмірі, які були заявлені у позові. Згідно із ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. З огляду на наведене суд не надає оцінку доводам апеляційної інстанції щодо наявності чи відсутності підстав для відшкодування витрат, які не були предметом позовних вимог. З урахуванням установлених обставин справи, оцінених у сукупності доказів, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру додаткових витрат на дитину. Матеріалами справи підтверджено понесення позивачем протягом січня-березня 2025 року додаткових витрат на дитину, які підлягають частковому відшкодуванню відповідачем, у розмірі 6 361 грн 85 коп (за виключенням витрат на заняття з логопедом). Також належними та допустимими доказами підтверджено необхідність та обґрунтованість додаткових витрат на дитину, пов`язаних із заняттями з психологом, танцями та підготовкою до школи, за період з квітня по грудень 2025 року, у частині, що підлягає відшкодуванню відповідачем, у розмірі 24 915 грн (16830+24000+9000)/2. Відповідно до статей 367, 374, 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення його резолютивної частини в новій редакції. Щодо судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, сплачений відповідачем судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає компенсації пропорційно до розміру задоволених вимог за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у сумі 1 068 грн 29 коп. За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 вересня 2025 року - зміні. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 вересня 2025 року змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на дитину ОСОБА_3 в сумі 6 361 гривень 85 копійок, що були понесені позивачем протягом січня-березня 2025 року, а також додаткові витрати на дитину в сумі 24 915 гривень 00 копійок, починаючи з квітня 2025 року по грудень 2025 року. Компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1 068 гривень 29 копійок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Т.О. Писана Судді С.А. Голуб С.О. Журба