Постанова 4824 № 757/24948/22-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 757/24948/22 Головуючий у І інстанції Козлов Р.Ю. Провадження №22-ц/824/8009/2023 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 03 серпня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Гаращенка Д.Р., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - Білоус Тетяни Анатоліївни на рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, ВСТАНОВИВ: У вересні 2022 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на дитину. В обґрунтування позову зазначала, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 19.08.2003 року. Від шлюбу вони мають дочку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає разом з позивачкою, яка займається її вихованням, лікуванням, навчанням, несе додаткові витрати на утримання дитини. Позивачка зазначала, що дитині необхідно забезпечувати належний рівень життя, який повинен бути не менше прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Забезпечувати його самостійно позивачка не може, оскільки має низький рівень доходу та отримує державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю. Аліменти, які присуджені за рішення суду, відповідач припинив сплачувати з травня 2022 року. У зв`язку із цим, позивач самостійно та одноособово продовжує здійснювати витрати на утримання їх спільної з відповідачем дитини виключно за рахунок свого особистого заробітку. Зокрема, впродовж 2019 - 2022 років позивачка понесла витрати на лікування дитини та корекційно-розвиткові заняття, які викликані особливим обставинами, а саме інвалідністю дитини в загальному розмірі 117862, 03 грн. Посилаючись на викладені обставини, просила суд стягнути з відповідача на користь позивача 50% понесених нею додаткових витрат на спільну дитину за період з 01 вересня 2019 року по 01 вересня 2022 року у розмірі 58 906 грн. РішеннямПечерського районного суду м. Києва від 15 лютого 2023 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 додаткові витрати на дитину у розмірі 58 906 грн 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держависуму судового збору у розмірі 992, 40 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах відповідача ОСОБА_1 звернулась його представник - адвокат Білоус Т.А., яка, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_1 на її користь додаткові витрати на дитину у розмірі 10 251 грн 49 коп. В доводах апеляційної скарги зазначає, що відповідач заперечував частину витрат, про відшкодування яких заявлено позивачем, оскільки вони не підтверджені належними доказами. Вважає, що квитанції та чеки на придбання ліків, проходження аналізів не є належними та допустимими доказами, так як позивачем не надано направлення лікаря на проходження цих аналізів, не надано виписку з медичної карти дитини про призначення саме цих ліків, частина поданих позивачем в якості доказів чеків неналежної якості, з них не можна встановити назву препарату. Відповідачем визнано додаткові витрати на придбання ліків у розмірі 20502,98 грн, які підтверджені рецептами лікарів та фіскальними чеками. Апелянт зазначає, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не дав належної оцінки поданим позивачем доказам, не навів належного мотивування відхилення заперечень відповідача щодо стягнення з нього витрат, які підтверджені чеками з призначенням платежу: «безповоротна допомога ГО», або чеками без призначення платежу, а просто як переказ коштів на ім`я фізичної особи. Суд першої інстанції не дав належної оцінки поданим позивачем договорам на проведення корекційних тренувань, стягнувши у повному обсязі витрати на їх проведення, зазначені позивачем. Проте, відповідно до умов цих договорів, програма навчання та вартість визначається згідно графіку та плану навчання, які є додатком до договору, однак судом не витребувано цих доказів, не досліджено, чи відповідали проведені навчання графіку, чи оплата здійснювалась згідно вартості, встановленій у договорі. Вважає також не доведеними витрати на навчання дитини у центрі ГО «Наше дитинство», оскільки подані позивачем докази також зібрані не в повному обсязі, не надано програму навчання, тому незрозумілим є обсяг наданих послуг. Крім того, позивачкою не доведено необхідність навчання дитини саме в цих навчальних закладах та центрі, не доведено необхідність залучення трьох різних спеціалістів, не надано доказів щодо вартості та якості наданих послуг, при наявності проходження навчання у державних закладах освіти, не наведено мотиву вибору саме цих закладів та спеціалістів, що зокрема залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини. Водночас, позивачка з відповідачем таких рішень не узгоджувала, обираючи навчальні та медичні заклади з власних міркувань. Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів частини 13 статті 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до положень частин першої, другої статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано згідно свідоцтва про розірвання шлюбу від 19 серпня 2003 року. Від шлюбу сторони мають дитину, дочку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . Вбачається, що дитина сторін проживає за зареєстрованим місцем проживання матері, що відповідачем в ході розгляду справи не заперечувалось. Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом з дитинства, у зв`язку з чим має потреби у лікуванні, навчанні, та харчуванні, що підтверджується матеріалами справи. Положеннями ст. 180 СК України передбачений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно із ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду із відповідним позовом. Приписами ст. 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів судом має бути враховане: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення життєвих потреб та гармонійного розвитку дитини, однак не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. В той же час такий мінімальний розмір не є орієнтиром їх достатності. Крім того наявність будь-якого спору між батьками не скасовує обов`язок батьків щодо утримання дитини та не може впливати на порядок визначення розміру аліментів. У відповідності до положень ч. 1 та 2 ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Аналіз відповідних норм закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Даний висновок кореспондується з позицією Верховного Суду при розгляді справи №219/1766/18. Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав обґрунтованими вимоги позивачки про стягнення з відповідача 50% додаткових витрат, оскільки їх наявність та розмір повністю підтверджуються письмовими доказами, а саме: копіями медичних висновків лікарів, карток реабілітації дитини-інваліда, договорами, рахунками, квитанціями на оплату ліків та надання послуг з реабілітації дитини на загальну суму 117 862, 03 грн. Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Так, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є інвалідом з дитинства, зі встановленим діагнозом: інтелектуальні порушення легкого ступеню, системне недорозвинення мовлення І-ІІ рівня. Висновком комплексної психолого-педагогічної оцінки розвиту дитини від 26.02.2020 року №23/140, дитині рекомендовано: інклюзивний клас. Навчання за Типовою освітньою програмою закладів загальної середньої освіти з урахуванням Типової освітньої програми для дітей з інтелектуальними порушеннями. Корекційно-розвиткова робота за програмою для дітей з інтелектуальними порушеннями (6 годин на тиждень). Спеціальний клас. Навчання за типовою освітньою програмою спеціальних закладів загальної середньої освіти для дітей з інтелектуальними порушеннями та навчальним планом для дітей з інтелектуальними порушеннями. Рекомендовано індивідуальний навчальний план. (а.с. 17-20) Згідно Індивідуальної програми реабілітації дитини -інваліда №218 від 24.01.2020 року, ОСОБА_4 , 2012 року народження, інвалід з дитинства, потребує відновної терапії - 2р. на рік, психологічної та педагогічної корекції, освітні послуги, психолого-педагогічної діагностики (за потребою), психіатричної допомоги (за потребою), фізичної реабілітації (за потребою), соціальної та побутової реабілітації (навчання основним соціальним навичкам), потребує спеціальних засобів для догляду (памперсів). (а.с. 21-23) Відповідно до Витягу з протоколу засідання психолого-медико-педагогічної консультації від 15.04.2016 року №167/1451, ОСОБА_4 , 2012 року народження, рекомендовано: корекційно-розвиткова робота за програмою для розумово-відсталих дітей. Логопедичний супровід. За умов інклюзивного навчання потребує проведення корекційно-розвиткових занять. (а.с. 24) Згідно з Довідкою від 22.08.2022 року, наданою ФОП ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 відвідує корекційний центр з 03 серпня 2016 року по теперішній час. ОСОБА_4 має діагноз- систематична фокальна епілепсія За час відвідування центру у дитини спостерігалася динаміка у розвитку. На початку навчання у ОСОБА_4 розуміння зверненого мовлення було дуже знижено, експресивне мовлення було відсутнє. Дитина не могла справитись з жодним тестовим завданням відповідного віку. На даний час ОСОБА_4 користується зверненою мовою, читає, пише, рахує, розуміє інструкції, з якими до неї звертаються. З грудня 2016 року по теперішній час приводять дитину на заняття та забирають: мама - ОСОБА_3 , бабуся - ОСОБА_8 та страший брат ОСОБА_4 ОСОБА_6 . Батько - ОСОБА_1 з грудня 2016 року по теперішній час ОСОБА_4 на заняття не приводить, її розвитком не цікавиться. (а.с. 34) Як вбачається з Індивідуальної програми реабілітації дитини - інваліда № 650 від 23.08.2022 року ЛКК КНП «КМПНЛ № 2», ОСОБА_4 , 2012 року народження, дитина потребує медичної реабілітації - 2р/рік, відновної терапії - 2р/рік, профілактичних заходів - 2р/рік, санаторно-курортного лікування - 2р/рік, психіатричної допомоги - постійно, медичного спостереження - 2р/рік, психолого-педагогічної діагностики - 1р/рік, психолого-педагогічної корекції - 2р/рік, фізичної реабілітації: консультування - 2р/рік, ерготерапія - 2р/рік, лікувальний масаж - 2р/рік, лікувальна фізкультура- 2р/рік, фізкультурно-спортивної реабілітації - 2р/рік, потребує соціально- побутового патронажу. (а.с. 35) З урахуванням наведених вище норм права та встановлених обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки понесених витрат на лікування та корекційно-розвиткове навчання дитини, оскільки такі витрати пов`язані з хворобою дитини, яка є дитиною-інвалідом та постійно потребує догляду, медичної та психолого-педагогічної корекції, що є тими особливими обставинами, наявність яких пов`язана з можливістю стягнення додаткових витрат, та зумовлені медичними показаннями і є необхідними для дитини з урахуванням рекомендацій та показань лікарів. При визначенні розміру таких витрат, суд першої інстанції правильно виходив з того, що належними, допустимими та достовірними доказами, а саме копіями медичних висновків лікарів, карток реабілітації дитини-інваліда, договорами, рахунками, квитанціями на оплату ліків та надання послуг з реабілітації дитини на загальну суму 117862, 03 грн, а тому дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення половини цієї суми з відповідача, а саме 58906,00 грн, з огляду на обов`язок обох батьків брати участь у додаткових витратах на дитину. Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим. На підтвердження своїх посилань, ОСОБА_3 представила до суду ряд доказів, які були предметом дослідження в суді першої інстанції. Натомість відповідач, зазначаючи про сумніви в належності таких доказів, жодних належних та допустимих контрдоказів до суду не представив. Крім того, відповідач не заявляв у суді першої інстанції й клопотання про витребування доказів ( у разі наявності у нього труднощів з їх самостійним отриманням), зокрема з приводу обґрунтованості тих сум, про які зазнав позивач. Фактично, зазначаючи про свої сумніви щодо представлених позивачем документів, відповідач жодним чином не надав доказового обґрунтування таких своїх сумнівів, внаслідок чого вони залишилися недоведеними, відтак, не можуть бути прийняті судом. Зазначене в свою чергу обумовлює відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. З огляду на вказане, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Білоус Тетяни Анатоліївни - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 лютого 2023 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 03 серпня 2023року. Суддя-доповідач Д.О. Таргоній Судді: С.А. Голуб Д.Р. Гаращенко