Постанова Київський апеляційний суд № 757/15290/18-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 грудня 2022 року м. Київ Справа № 757/15290/18 Провадження: № 22-ц/824/1909/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Андрієнко А.М., Нежури В. А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Мельниченко Вікторії Валеріївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Соколова О.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та додаткових витрат на малолітню дитину, у с т а н о в и в : У березні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона і відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі. Шлюб між ними розірвано. Від шлюбу вони мають дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає разом з нею, позивачкою. Дитині необхідно забезпечувати належний рівень життя, який повинен бути не менше прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Забезпечувати його самостійно вона, позивачка, самостійно не може, оскільки має низький рівень доходу та отримує державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю. Відповідач матеріальної допомоги на постійній основі не надає. Ураховуючи, що дитина має інвалідність та потребує постійного догляду, підвищених вимог харчування та оздоровлення просиластягнути з ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини у розмірі 14 920 грн та додаткові витрати на дитину у розмірі 17 897,50 грн. З урахуванням неодноразового збільшення позовних вимог в частині стягнення додаткових витрат на дитину, ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_1 додаткові витрати на дитину у розмірі 55 076,38 грн. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнутоз ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 29.03.2018 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнутоз ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на дитину у розмірі 55 076,38 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким судовим рішенням в частині вирішення позовних вимог про стягнення додаткових витрат на дитину, адвокат Мельниченко В. В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального, просила змінити рішення суду в цій частині, зменшивши розмір додаткових витрат на дитину до 6 993,33 грн. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції в порушення процесуального закону прийняв заяви про збільшення позовних вимог після відкриття першого судового засідання 18 липня 2018 року. Також вважала, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення додаткових витрат на дитину. Також суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 141 СК України, стягнувши з відповідача всю суму додаткових витрат, що була заявлена позивачкою до стягнення, а не половину. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечувала проти апеляційної скарги та вказала, що в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази на підтвердження факту понесення нею додаткових витрат на дитину, пов`язаних з її лікуванням. Просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення додаткових витрат на дитину, а тому в іншій частині судом апеляційної інстанції не переглядається. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 19.08.2003 року. Від шлюбу сторони мають дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до посвідчення НОМЕР_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом з дитинства. Вирішуючи позов в частині стягнення додаткових витрат на дитину, суд першої інстанції вважав документально підтвердженими понесені позивачкою витрати, викликані особливими потребами дитини, що складаються з витрат на оплату навчання, на лікування, харчування, одяг та інші матеріальні потреби, всього на загальну суму 55076,38 грн. Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів ураховує наступне. Згідно із вимогами частини першої статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Відповідно до вимог частини другої статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню в судовому засіданні. Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. Ураховуючи наведене, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1489цс17, від 13 вересня 2017 року у справі № 749/106/17 (провадження № 6-1489цс17) та у постановах Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 643/11742/16-ц (провадження № 61-26879св18), 01 квітня 2019 року у справі № 233/3518/17, від 31 січня 2020 року у справі № 484/2230/17. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Вирішуючи спір в цій частині суд першої інстанції правильно врахував стан здоров`я доньки сторін, яка є інвалідом з дитинства, та потребує постійного лікування та догляду. Однак, стягуючи з відповідача половину додаткових витрат на дитину у заявленому позивачкою розмірі, а саме 55 076,38 грн, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що збільшення позивачкою таких позовних вимог відбулось з порушенням строків, встановлених чинним ЦПК України. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 277 ЦПК України). Згідно ч.ч. 1-3 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться. Матеріали справи свідчать, що провадження у справі за позовом ОСОБА_2 було відкрито 27 квітня 2018 року, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, розгляд справи по суті призначено на 18 липня 2018 року (т. 1 а.с. 34). 18.07.2018 року судове засідання оголошено відкритим, розгляд справи відкладено у зв`язку з неявкою учасників справи (т. 1 а.с. 39). Зважаючи на те, що 18.07.2018 року суд першої інстанції розпочав розгляд справи по суті, подальше прийняття судом заяв про збільшення позовних вимог є таким, що суперечить положенням ЦПК України. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції мав би виходити із розміру позовних вимог, що були заявлені позивачкою до початку першого судового засідання, тобто, у першій позовній заяві від 27 березня 2018 року. Звертаючись до суду із позовними вимогами про стягнення додаткових витрат, позивачка вказувала, що такі витрати понесені нею у розмірі 35 795 грн, та складаються з витрат на лікування дитини у розмірі 13 815,67 грн, на навчання - 3 544,91 грн, на проживання та харчування - 14 421,67 грн, на матеріальні потреби - 4 012,75 грн. Просила суд стягнути з відповідача половину додаткових витрат на дитину у розмірі 17 897,50 грн. Однак, відповідно до положень ст. 185 СК України витрати на проживання та харчування та на матеріальні потреби не є витратами, які законодавцем віднесені до додаткових витрат, що пов`язані із розвитком певних здібностей дитини, її талантів, хворобою тощо. Такі витрати, як і придбання одягу та взуття, є поточними витратами на утримання дитини, які повинні покриватися за рахунок аліментів. З урахуванням встановлених обставин справи та положень статті 141 СК України, яка визначає рівність батьків щодо участі у вихованні дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, та чи проживають вони окремо від дитини, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача половини понесених додаткових витрат на лікування та навчання дитини у розмірі 8 680,29 грн, які підтверджуються належними та допустимими доказами, а саме дублікатами квитанцій, копіями фіскальних чеків. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене частково без додержанням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року змінити, зменшивши розмір додаткових витрат на дитину, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, з 55 076,38 грн до 8 680,29 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Мельниченко Вікторії Валеріївни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення додаткових витрат на дитину змінити. Зменшити розмір додаткових витрат на дитину, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , з 55 076,38 грн до 8 680,29 (восьми тисяч шістсот вісімдесяти) грн. 29 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т. О. Невідома Судді А. М. Андрієнко В. А. Нежура