Постанова 4824 № 756/936/18

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 березня 2021 року місто Київ справа № 756/936/18 провадження №22-ц/824/2766/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С., сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Смиковським Дмитром Петровичем, на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 24 вересня 2018 року, ухвалене у складі судді Андрейчука Т.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, третя особа: виконувач обов`язків начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві Храпчун Вадим Олександрович про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- В С Т А Н О В И В: У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м.Києві, третя особа: виконуючий обов`язки начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м.Києві Храпчун В.О. про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позов обґрунтовано тим, що 1 серпня 2017 року ОСОБА_1 працювала на посаді головного спеціаліста сектору організації роботи з потерпілими та їх листками непрацездатності відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Подільського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві. Наказом № 627 від 22 грудня 2017 року звільнена з 29 грудня 2017 року на підставі пункту 1 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва та праці, скорочення штату працівників. Своє звільнення позивач вважає незаконним, оскільки вона мала переважне перед іншими право на залишення на роботі згідно з п.3 ч.1 ст.42 КЗпП, а саме вона має тривалий безперервний стаж роботи в Управлінні. У попередженні про звільнення , яке було надано їй для ознайомлення під розписку, не зазначено про те, що саме посада головного спеціаліста сектору організації з потерпілими та їх листами непрацездатності відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві підлягає скороченню, а вона звільненню. Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 24 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 січня 2019 року, з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року про виправлення описки, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Постаново Верховного Суду у складі колегії Суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Смиковським Д.П. , задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 10 січня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Отже, предметом апеляційного розгляду є рішення Оболонського районного суду м.Києва від 24 вересня 2018 року. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Смиковський Д.П. подав апеляційну скаргу, в який просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.. В апеляційній скарзі посилався на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, винесеним з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, посилається на те, що при винесенні рішення суд першої інстанції не прийняв до уваги ту обставину, що у відповідності до п.3 ч.2 ст.42 КЗпП України позивач мала перевагу в залишенні на роботі, оскільки мала тривалий безперервний стаж роботи в цій організації, а саме з 16 жовтня 2001 року. Судом не вивчено та не з`ясовано питання, що співробітники, які мали менш тривалий стаж роботи в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві на аналогічних посадах, а також мали менший кваліфікаційний рівень були залишені на роботі, адже попередження ( повідомлення) про наступне вивільнення 27 жовтня 2017 року було оголошено всім співробітникам, які працювали на той час в цій організації. Також позивачу не було запропоновано роботу на інших посадах, які були вакантними в Управлінні. Крім того, вважає, що звільнення її проведено з порушенням вимог ст.43 КЗпП України. У відзиві на апеляційну скаргу представник Управління виконавчої дирекції фонду у м.Києві просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зокрема, посилається на те, що у зв`язку із змінами в організації виробництва та праці, скорочення чисельності та штату працівників в структурі Управління не залишилось жодної штатної одиниці головного спеціаліста сектору організації роботи з потерпілими та їх листками непрацездатності відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Подільського відділення, інших працівників сектору організації роботи з потерпілими та їх листками непрацездатності також було звільнено. Таким чином за цією посадою не залишилось працівників, з якими роботодавець був зобов`язаний порівнювати кваліфікацію, продуктивність праці та інші фактори, з якими апелянт пов`язує своє переважне право залишення на роботі. В Управлінні були відсутні вакантні посади, які могли бути запропоновані апелянту при звільненні, а щодо вакансій, які утворилися після моменту звільнення, апелянт не відповідала кваліфікаційним вимогам для таких посад. Згода первинної профспілки на звільнення ОСОБА_1 була отримана адміністрацією. В судове засідання третя особа Храпчун В.О. не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений, причини своєї неявки суду не повідомили, у зв`язку з чим суд вважав за можливе розглянути справу у його відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України. Представник ОСОБА_1 - адвокат Смиковський Д.П. апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити. Представник Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України - Рукіна О.С. проти доводів апеляційної скарги заперечувала і просила рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін. Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення особи, яка з`явилася в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного Судом установлено, що ОСОБА_1 з 1 серпня 2017 року працювала в управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м.Києві на посаді головного спеціаліста сектору організації роботи з потерпілими та їх листками непрацездатності відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Подільського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві. Відповідно до постанов Правління Фонду соціального страхування України від 12 вересня 2017 року № 47 «Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України», від 10 жовтня 2017 року № 50 «Про затвердження структури органів Фонду», наказів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 15 травня 2017 року № 13-ос «Про затвердження структури та граничної чисельності працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», від 16 червня 2017 року № 75-к в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві мали зміни в організації виробництва і праці, що потягло за собою скорочення штату та чисельності працівників з 1 січня 2018 року, зокрема, замість п`яти відділень (Голосіївське, Лівобережне, Подільське, Святошинське та Центральне) Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у місті Києві має лише два - Лівобережне та Правобережне, чисельність штатних одиниць управління та відділень зменшилась з 455 до

300. Відповідно до наказу № 124 від 24 жовтня 2017 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України «Про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці та скорочення чисельності працівників» встановлено з 1 січня 2018 року граничну чисельність працівників управління та відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві у кількості 290 штатних одиниць. Згідно з наведеним наказом вирішено до 1 листопада 2017 року попередити працівників про скорочення чисельності працівників. Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві 27 жовтня 2017 року інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці( форма № 4-ПН) подана до Шевченківського районного центру зайнятості. 2 жовтня 2017 року ОСОБА_1 попереджена відповідачем про зміни в організації виробництва і праці, про скорочення штату працівників та можливе звільнення відповідно до статті 4 КЗпП України, що підтверджується її особистим підписом. Відповідно до даних протоколу № 7 засідання профспілкового комітету Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві від 18 грудня 2017 року надано згоду на розірвання трудових договорів з працівниками Подільського відділення - членами профспілки, зокрема, ОСОБА_1 Наказом за підписом в.о. начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві Храпчуна В.О. № 627к від 22 грудня 2017 року ОСОБА_1 29 грудня 2017 року звільнена на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП у зв`язку зі скороченням штату працівників. Крім того, судом установлено, що в період з 27 жовтня 2017 року (дата попередження позивача про наступне вивільнення) до 22 грудня 2017 року (день звільнення з роботи ОСОБА_1 ) у штаті відповідача були вакантним сімдесят дев`ять посад, однак вони не могли бути запропоновані ОСОБА_1 з огляду на те, що з 1 січня 2018 року вони підлягали скороченню. Відповідно до штатного розпису, який вступив в дію 1 січня 2018 року, в управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві були вакантними п`ять посад - начальник відділу фінансового контролю та аудиту управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві, головний спеціаліст сектору медичної експертизи відділу фінансового контролю і аудиту управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві, водій автотранспортних засобів адміністративно - господарського відділу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві. Ці посади позивачеві не пропонувались, позаяк вона не відповідала освітнім кваліфікаційним вимогам, встановлених для цих посад. Також встановлено, що ОСОБА_1 1 вересня 2017 року була прийнята у члени профспілки Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві, що підтверджується протоколом № 1 зборів первинної профспілкової організації Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві. 8 вересня 2017 року позивачем подано на ім`я начальника Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві заяву про утримання з її заробітної плати профспілкових внесків. Рішенням профспілкового комітету Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві від 18 грудня 2017 року, оформленим протоколом № 7, надано згоду на розірвання трудових договорів з працівниками Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві - членами профспілки, зокрема з ОСОБА_1 . Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення ОСОБА_1 було проведено з дотриманням вимог трудового законодавства. ОСОБА_1 була попереджена про наступне вивільнення за два місця до звільнення. Наявні в управлінні вакантні посади ОСОБА_1 не пропонувалися, оскільки вона не відповідала освітнім та кваліфікаційним вимогам, встановленим для цих посад. Зважаючи на відсутність працівників, які б продовжували роботу на посаді, яку займала ОСОБА_1 , суд вважав відсутніми підстави для оцінки переважного права позивача на залишенні на роботі. Крім того, суд вважав, що сам по собі факт розгляду профкомом подання роботодавця про звільнення ОСОБА_1 за відсутності останньої не може бути беззаперечно підставою для визнання звільнення позивача незаконним та поновлення її на роботі, оскільки процедура проведення вивільнення ОСОБА_1 роботодавцем була дотримана. Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного. У частині шостій ст.43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно з ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. За положеннями ч.1 і ч.3 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Власник є таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст.49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Даний правовий висновок висловлено Верховним Судом в постанові від 10 вересня 2018 року у справі № 487/6407/16-ц. Відповідно до ч.1 ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Згідно з ч.2 ст.49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Системний аналіз наведених норм права вказує на те, що у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. При цьому, при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з не з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишились на роботі і тих які підлягають вивільненню. У процесі такого порівняльного аналізу враховуються такі обставини: наявність відповідної освіти, післядипломна освіта, документи про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи в роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів та ін.. Згідно зі ст.5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Зі змісту попередження № 98 від 27 жовтня 2017 року про наступне вивільнення працівників вбачається, що ОСОБА_1 попереджено про зміну в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці, зокрема про зміну системи оплати праці та стимулювання праці, розміру посадового окладу, зміну найменування посади, які вступають в дію з 1 січня 2018 року та про можливе скорочення штату працівників відповідно до ст.40 КЗпП України (а.с.31 т.1). Отже, зі змісту попередження однозначно не вбачається, що позивачка була попереджена про скорочення її посади та про наступне звільнення, а тому погодитись з висновком суду першої інстанції що позивачка була належним чином за два місяці повідомлена про звільнення підстав не має. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Відповідачем суду надано відомості про наявність в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві трьох вакантних посад станом лише на 2 січня 2018 року, а саме: начальник відділу фінансового контролю та аудиту Управління (кваліфікаційні вимоги: повна вища освіта відповідного напряму підготовки, стаж роботи на посадах керівників з фінансової або економічної роботи: для магістра - не менше 3 років, спеціаліста - не менше 5 років); головний спеціаліст сектору медичної експертизи відділу фінансового контрою та аудиту Управління (кваліфікаційні вимоги: повна вища освіта за спеціальністю «Лікувальна справа» або інше, наявність сертифіката лікаря - спеціаліста, стаж роботи за фахом не менше 3-х років); водій автотранспортних засобів адміністративно-господарського відділу Управління (кваліфікаційні вимоги: повна або базова середня освіта, професійно-технічна освіта (навчальний заклад з підготовки водіїв автотранспортних засобів), спеціальна підготовка за типовими навчальними планами і програмами підготовки водіїв автотранспортних засобів категорії «В» та кваліфікаційна атестація, стаж роботи за фахом не менше 5 років). Однак, дані вакантні посади існували не протягом двох місяців, які передували звільненню позивачки ОСОБА_1 з роботи, а лише на певну дату. Матеріали справи не містять доказів, що відповідачем запропоновано ОСОБА_1 всі вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом періоду з моменту попередження про наступне вивільнення (27 жовтня 2017 року) до дня звільнення (29 грудня 2012 року) і які існували на день звільнення. Крім того, установлено, що Первинною профспілковою організацією Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві подання роботодавця про надання згоди на звільнення позивача було розглянуто за відсутності ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про профкому заяву про розгляд подання у її відсутність не подавала. Запрошення на засідання профспілкового комітету позивачем заперечується. Зазначені обставини дають підстави для висновку, що розгляд подання роботодавця проведено з порушенням вимог ст.43 КЗпП України. Приписи чинного законодавства щодо застосування переважного права залишення на роботі, дотримання порядку вивільнення працівника у разі скорочення штату були залишені поза увагою не лише роботодавцем, а й профспілковим комітетом, а тому згода профспілкового комітету на звільнення ОСОБА_1 не може бути визнана такою, що має юридичне значення За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що роботодавцем при звільненні позивачки були дотримані норми законодавства, що регулюють вивільнення працівників у разі скорочення штату, є помилковим, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, Оскільки звільнення ОСОБА_1 відбулось з порушенням трудового законодавства, а саме ст.ст.42, 49-2 КЗпП України, підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві № 627к від 22 грудня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлення її на роботі. Вимоги про скасування оскаржуваного наказу задоволенню не підлягають. Згідно з ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Відповідно до абз.3 п.2 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. За приписами підпункту б) пункту 4 розділу 3 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). Пунктом 8 розділу 3 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадку, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середній заробіток. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді ( абз.2 п.8 розділу 4 Порядку). З довідки № 19 від 27 березня 2018 року, яка надана відповідачем до суду першої інстанції, вбачається, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 розрахована у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року, тобто за два останні календарні місяці до моменту звільнення і складає 611 грн.08 коп. ( а.с.57). Таким чином, середній заробіток позивачки ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 29 грудня 2017 року по 17 березня 2021 року за 802 робочі дні (611 грн.08 коп. х 802 дні) 490 086 грн.16 коп. Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 5605 грн.66 коп. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Смиковським Дмитром Петровичем, задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду м.Києва від 24 вересня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, третя особа: виконувач обов`язків начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві Храпчун Вадим Олександрович про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково. Визнати незаконним наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві №627к від 22 грудня 2017 року "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектору організації з потерпілими та їх листами непрацездатності відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Подільського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві з 29 грудня 2017 року. Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві (ЄДРПОУ 41312290) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 грудня 2017 року по 17 березня 2021 року (включно), у розмірі 490 086,16 грн. (чотириста дев`яносто тисяч вісімдесят шість гривень, шістнадцять копійок). В решті позовних вимог - відмовити. Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві на користь держави судовий збір у розмірі 5605,66 гривень. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 8 квітня 2021 року. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус