Постанова Херсонський апеляційний суд № 661/3275/19

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2021 року м. Херсон справа № 661/3275/19 провадження № 22-ц/819/71/21 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого ( судді-доповідача)Чорної Т.Г., суддів:Воронцової Л.П., Полікарпової О.М. секретарАвтонагова Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області у складі судді Бойко М.Є. від 04 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 , від імені якої діє ОСОБА_4 , до ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_1 , приватний виконавець Виконавчого округу міста Києва Варава Роман Сергійович, про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту, ВСТАНОВИВ: У липні 2019 року ОСОБА_3 , від імені якої діє ОСОБА_4 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_1 , приватний виконавець Виконавчого округу міста Києва Варава Роман Сергійович, про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту. Свої вимоги позивачка обґрунтувала тим, що з 24 лютого 2001 року по 17 вересня 2009 року перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, за час якого набули право власності на трикімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 126 333 грн. 18 січня 2017 року рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області було стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в розмірі 27 000 доларів США, а постановою приватного виконавця Виконавчого округу м. Київ Варавою Р.С. відкрито провадження з примусового виконання цього рішення та накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_5 , у тому числі і на вказану квартиру, оскільки останній є власником відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 27.08.2003 року. Посилаючись на те, що спірна квартира була придбана за час шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю подружжя та належить їй та відповідачу в рівних частинах, по Ѕ кожному, ОСОБА_3 просила суд: визнати за нею право власності на Ѕ частину трикімнатної квартири АДРЕСА_2 , а оскільки арешт, накладений на квартиру порушує її право щодо користування та розпорядження майном, зняти арешт з Ѕ частини трикімнатної квартири за вказаною адресою, який був накладений постановою приватного виконавця виконавчого округу Херсонської області Манікіним Дмитром Сергійовичем, на підставі договору про уповноваження на вчинення виконавчих дій від 31.05.2018 року, укладеним між приватними виконавцями ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , при примусовому виконанні виконавчого листа № 661/584/16-ц від 10.01.2018 року. Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 04 червня 2020 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 . Знято арешт з 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , накладений постановою приватного виконавця виконавчого округу Херсонської області Манікіним Дмитром Сергійовичем у примусовому виконанні виконавчого листа № 661/584/16-ц від 10.01.2018 року. В апеляційний скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції проігноровано норми ЦПК, щодо залучення третіх осіб до участі у справі, позивачем було неправильно обрано суб?єктний склад відповідачів по справі, що звузило процесуальні права ОСОБА_1 якого необґрунтовано та з порушенням засад процесуального законодавства було позбавлено можливості мати законні права які визначенні для сторін процесу, що позбавило можливість скаржника подати зустрічний позов та інші процесуальні документи. Крім того зазначив що, ОСОБА_3 пропустила строки позовної давності щодо звернення до суду про визнання права власності на квартиру, яка перебуває під арештом та підлягає примусовій реалізації, проте судом першої інстанції необґрунтовано не розглянуте дане клопотання та не встановлено факту порушення даних строків. Також окремим процесуальним порушенням суду першої інстанції є той аспект, що судом прийнято рішення по справі, з урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів належного повідомлення відповідача по справі, який жодного разу за весь час не з?явився в судові засідання, а тому суд повинен був ухвалити саме заочне рішення; матеріали справи не містять жодного доказу підтвердження відмови ОСОБА_5 на визнання за ОСОБА_3 права власності на квартиру або ж неможливості здійснити ці дії; жодних доказів, які б підтверджували спільну участь у придбанні та погашенні заборгованості за кредитним договором на придбання квартири з боку позивача не було надано. Письмовий відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ зробив висновок про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 24 лютого 2001 року по 17 вересня 2009 року. За час шлюбу за спільні кошти сторони придбали квартиру АДРЕСА_2 , право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_5 (свідоцтво про право власності САА, НОМЕР_2 від 04.09.2003 року, видане на підставі рішення виконкому Новокаховської міської ради № 226 від 27.08.2003 року). Зазначене вище майно було предметом судового розгляду у справі № 661/2429/17-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, в якому позивачка просила виділити у її власність спірну квартиру в результаті поділу майна подружжя. Відмовляючи у визнанні за ОСОБА_3 права власності на всю квартиру, рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 17 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 21 березня 2019 року, встановлено, що такий поділ майна подружжя порушить права відповідача, оскільки у відповідності до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, а про наявність обставин, які б слугували підставою для збільшення частки позивачки у спірному майні, позивачкою не заявлялися. Отже факт набуття квартири в період шлюбу і належність цього майна до спільної сумісної власності подружжя встановлений судовим рішенням у справі № 661/2429/17-ц, яке набрало чинності, що відповідно до ч. 4 ст.82 ЦПК України доказуванню не підлягає. Предметом даного спору є визнання за ОСОБА_3 права власності на Ѕ частину спільного майна подружжя, а саме зазначеної вище квартири. Тобто предмети спору у даній справі і у справі № 661/2429/17-ц є різними. Враховуючи, що квартира АДРЕСА_2 була придбана за час шлюбу, за спільні кошти подружжя та в інтересах сім`ї, в цій квартирі до теперішнього часу проживає позивачка, зважаючи на те, що факт набуття квартири в період шлюбу і належність цього майна до спільної сумісної власності подружжя встановлений судовими рішеннями у справі № 661/2429/17-ц, що відповідно до ч. 4 ст.82 ЦПК України доказуванню не підлягає, колегія суддів погоджується з висновком суду про наявне у позивачки право власності на її Ѕ частину. Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 18 січня 2017 року з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 стягнутий борг за договором позики у розмірі 18 000 доларів США , неустойка в сумі 9000 доларів США та судовий збір в сумі 6890 грн. На виконання рішення суду виданий виконавчий лист № 661/584/16-ц, який звернутий до примусового виконання. 6 лютого 2018 року приватний виконавець Виконавчого округу міста Києва Варава Р.С відкрив виконавче провадження № 55730038 з виконання зазначеного вище виконавчого листа. 09 серпня 2018 року, постановою приватного виконавця виконавчого округу Херсонської області Манікіним Д.С., на підставі договору про уповноваження на вчинення виконавчих дій від 31.05.2018 року, укладеним між ним та приватним виконавцем Виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С. накладено арешт на належну боржнику ОСОБА_5 трикімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Станом на час звернення ОСОБА_8 із даним позовом заборгованість ОСОБА_5 перед ОСОБА_1 не погашена. Частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Положеннями даного Закону, який є спеціальним у даних правовідносинах, передбачається також те, що у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець (частина 3 статті 59 Закону). У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Згідно п.2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» №5 від 03.06.2016, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). У пунктах 5, 8 вказаної постанови Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснив, що інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Згідно з частиною першою статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. В одному провадженні можуть розглядатись вимоги про визнання права власності на майно та зняття арешту з майна. При цьому, якщо позивач є власником спірного майна, то вирішується вимога про зняття арешту з майна. У разі якщо позивач одночасно доводить своє право власності, то відповідно до заявлених вимог суд вирішує вимогу про зняття арешту з майна та про визнання права власності на це майно ( Постанова ВС від 19 лютого 2020 року по справі № 615/1364/16-ц, провадження № 61-6575св19). Отже, враховуючи те, що за ОСОБА_3 визнано право власності на 1/2 частину спірної квартири, на які постановою приватного виконавця накладений арешт, що обмежує право позивачки на володіння, користування та розпорядження своїм майном, колегія суддів вважає, що суд правильно задовольнив заявлені вимоги щодо зняття арешту з належного позивачці майна. Доводи апеляційної скарги про те, що суд допустив порушення норм процесуального законодавства та при вирішенні заявлених вимог, не врахував існуючі борги ОСОБА_5 , а також, що спірна квартира перебуває у заставі до 2032 року в забезпечення зобов`язань за кредитним договором від 18.11.2002 року між ОСОБА_5 та Херсонським регіональним відділенням Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву, а тому визнання права власності за позивачкою порушуватиме вимоги ЗУ «Про заставу» та про те, що позивачкою не доведено, що вказане майно придбане за кошти подружжя та є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки рішенням Новокаховського міського суду від 17.10.2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя було відмовлено, не беруться до уваги з огляду на наступне. Як зазначалося вище, квартира АДРЕСА_2 набута у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_8 04.09.2003 року в період зареєстрованого шлюбу. Як нормами КпШС так і СК України встановлена презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу та у даному випадку є неспростованою, оскільки ніким із подружжя не оспорювалось поширення на спірну нерухомість правового режиму спільного сумісного майна, в тому числі в судовому порядку. Зазначений факт встановлений судовим рішенням, яке набрало чинності, а тому доказуванню не підлягає. Передача ОСОБА_5 спірної квартири в заставу для забезпечення своєчасного виконання зобов`язань за кредитною угодою з Херсонським регіональним відділенням Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву від 18.11.2002 року з додатковими угодами від 21.08.2003 року та від 05.09.2003 року не є перешкодою для визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину цієї квартири, оскільки відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи. Крім того, Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву не позбавлений можливості цим рішенням звертатись до сторін з вимогами про захист свого порушеного права. Внесення відповідачем коштів в рахунок погашення кредитних зобов`язань у даному випадку не мають правового значення, оскільки в розумінні ст. 57 СК України спірна квартира не є особистою приватною власністю відповідача, а останній не позбавлений можливості, за наявності правових підстав, ставити питання щодо повернення за рахунок позивачки половини сплачених ним після розірвання шлюбу коштів в рахунок погашення кредиту, як солідарного боржника. Договір позики між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладений 24.10.2014 року, тобто вже після розірвання шлюбу відповідача з позивачкою. Крім того, боргові зобов`язання подружжя не були предметом розгляду в суді. Рішенням Новокаховського міського суду від 17 жовтня 2018 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову про виділення їй у власність спірної квартири в цілому, тобто цей спір мав інший предмет збільшення частки одного з подружжя у спільному майні. Доводи адвоката Булашенка В.І. про те, що останній повинен брати участь у справі як співвідповідач, а не третя особа, є безпідставними оскільки в ході розгляду справи позивачкою доведено факт порушення невизнання та оспорення її права власності саме вказаним нею відповідачем, а тому саме він повинен відповідати за позовом, який прямо стосується його прав, обов`язків та інтересів . Слід також зазначити, що визнання права власності за ОСОБА_3 на 1/2 частину спірної квартири не є перешкодою для примусового виконання рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 18.01.2017 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики. Враховуючи ціну позову та предмет спору суд розглянув справу в порядку спрощеного провадження, що не суперечить вимогам статті 274 ЦПК України. Розгляд справи у відсутності відповідача не є підставою для скасування судового рішення в розумінні вимог ст. 376 ЦПК України, оскільки ОСОБА_5 повідомлявся про день і час розгляду справи, рішення суду в апеляційному порядку не оскаржив. Безпідставними є доводи апелянта про те, що суд не застосував строку позовної давності. Так, за положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України). При цьому за загальним правилом, визначеним ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Позивачка стверджує, що разом з малолітньою дитиною зареєстрована в спірний квартирі, проживає в ній і з колишнім чоловіком була досягнута домовленість про те, що це житло залишиться в її власності. Про порушення прав щодо спірного майна дізналася коли був накладений арешт на квартиру за борговими зобов`язаннями відповідача 09.08.2018 року. Суд перевірив доводи сторін та прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до заявлених вимог. Інші доводи апелянта висновки суду першої інстанції не спростовують і не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленого у справі рішення, а тому підлягають відхиленню. З огляду на викладене, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановив характер правовідносин сторін, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375,382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 04 грудня 2020 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий Т.Г.Чорна Судді: Л.П.Воронцова О.М.Полікарпова Повний текст постанови складено 08 квітня 2021 року Суддя Т.Г. Чорна