Постанова 4803 № 211/134/17-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2180/20 Справа № 211/134/17-ц Суддя у 1-й інстанції - Ніколенко Д. М. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2020 року м.Кривий Ріг справа № 211/134/17-ц Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Барильської А.П., суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання: Євтодій К.С., сторони: позивач за первісним позовом: ОСОБА_1 відповідач за первісним позовом: ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 25 жовтня 2019 року, яке ухвалено суддею Ніколенко Д.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст рішення складено 25 жовтня 2019 року, - ВСТАНОВИВ: В січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування позову зазначено, що з 16 липня 1999 року по 23 вересня 2014 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 09.09.2014 року розірваний. Від шлюбу мають неповнолітніх дітей, які проживають з нею. В період шлюбу ними було придбано нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яку було придбано для проживання родини, та однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яку було придбано для здійснення підприємницької діяльності та цільове призначення якої було змінено рішенням Криворізької міськради від 18.06.2010 року з житлового на нежитлове приміщення. Оскільки вказане майно було придбане в період шлюбу за спільні кошти подружжя, позивач просила суд визнати трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 спільним сумісним майном подружжя та визначити їх частки рівними, визнавши за нею та відповідачем право власності на 1/2 частку трикімнатої квартири АДРЕСА_1 та на 1/2 частку однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , за кожним. Відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом, в обґрунтування якого вказав, що ОСОБА_1 29 серпня 2007 року отримала кредит в сумі 25000 доларів США., значна частина яких була витрачена на придбання однокімнатної квартири АДРЕСА_2 . В листопаді 2009 року ОСОБА_1 репатріювалась до Ізраїлю, в січні 2010 року фактичні сімейні стосунки з нею були розірвані, з цього часу вони не мали спільного бюджету та не вели спільне господарство. У своїй заяві про розірвання шлюбу, поданої до суду Ізраїлю , ОСОБА_1 під присягою повідомила, що фактичні сімейні стосунки з ним розірвані задовго до її репатріації, тобто у 2007 році. Станом на дату пред`явлення того позову вона вказувала, що мешкає з іншим чоловіком, від якого чекає дитину. Після репатріації ОСОБА_1 перестала сплачувати кошти за вказаним кредитним договором, тому він змушений був за власні, особисті кошти здійснювати оплату за її кредитними зобов`язаннями,ю що склало 24601,88 доларів США. Право власності на квартиру по АДРЕСА_3 виникло у нього задовго після фактичного припинення сімейних стосунків, а саме 09 серпня 2010 року. На підставі наведеного вище, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просив суд встановити режим окремого проживання подружжя з грудня 2009 року, визнати однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 його приватною особистою власністю, набуту під час окремого проживання подружжя, зарахувати при поділі майна подружжя, сплачені ним свої особисті кошти під час окремого проживання подружжя в рахунок погашення зобов`язань за кредитним договором № 0308/0807/98-399 від 29.08.2007 року в сумі 694353,38 грн., та розділити спільне майно подружжя в натурі: 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , зарахувавши виконані ним зобов`язання за кредитним договором № 0308/0807/98-399 від 29.08.2007 р. в рахунок 1/2 частки вартості 3-кімнатної квартири в розмірі 115017,50 грн., стягнувши з ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 232159,19 грн. в рахунок погашення зобов`язань за вказаним кредитним договором. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 25 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано нерухоме майно, а саме житлову квартиру АДРЕСА_1 , та нежиле приміщення АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визначивши їх частки рівними, тобто по 1/2 частці за кожним. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлової квартиру АДРЕСА_1 , та на 1/2 частку нежилого приміщення АДРЕСА_2 . Визнано ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлової квартиру АДРЕСА_1 , та на 1/2 частку нежилого приміщення АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 4920 грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 3524 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та застосування до позовних вимог ОСОБА_1 наслідків пропуску строку позовної давності, оскільки про порушення свого права ОСОБА_1 дізналась 18.11.2011 року, тобто коли шлюб між сторонами було розірвано, у зв`язку з чим відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 просить задовольнити та постановити нове рішення, яким врахувати сплачену ОСОБА_2 суму за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї, за кредитним догвором № 0308/0807/98-399 від 29.08.2007 року в сумі 694353,38 грн. Розділити спільне майно подружжя внатурі, визнати право власності за ОСОБА_2 на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , вартість якої скалає 230 035 грн. з припиненням права власності на цей об`єкт нерухомого майна ОСОБА_1 . Визнати право власності за ОСОБА_1 на нежиле приміщення АДРЕСА_2 , вартість якого скалає 517 748 грн. з припиненням права власності на цей об`єкт нерухомого майна ОСОБА_2 . Стягнути з ОСОБА_1 на його користь різницю вартості нерухомого майна 143 856,50 грн. та в рахунок відшкодування боргових зобов`язань подружжя, що виконані другим з подружжя в рахунок погашення зобов`язань за кредитним договором № 0308/0807/98-399 від 29.08.2007 року 347 686,07 грн. При цьому ОСОБА_2 зауважує, що однокімнатна квартира АДРЕСА_2 була придбана за кошти, що були отримані ОСОБА_1 в кредит, який погашав ОСОБА_2 , та свідоцтво на право власності на нежиле приміщення АДРЕСА_2 було видане саме йому 18.06.2010 року під час окремого проживання з ОСОБА_1 . Крім того ОСОБА_2 зауважує, що за його особисті кошти вказана квартира була відремонтована та виведена з житлового фонду. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. Заслухавши суддю-доповідача, відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 , які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, сторони з 16 липня 1999 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2014 року між ними розірвано (том 1 а.с.3). Від шлюбу мають неповнолітніх дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1 а.с.6,7). 22 травня 2006 року, в період перебування сторін у шлюбі, між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено Договір купівлі - продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Терещенко М.С. за реєстровим № 1391, відповідно до якого на ім`я відповідача ОСОБА_2 , за письмовою згодою дружини ОСОБА_1 , придбано квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.69). На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Виконавчим комітетом Криворізької міської ради від 18.06.2010 року, ОСОБА_2 належить нежиле приміщення АДРЕСА_2 (а.с.63,64). Вказане свідоцтво видане замість договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Герасимовою Л.С. 29.08.2007 р., зареєстрованого в реєстрі за № 3904 (том 1 а.с.63). Крім того, судом встановлено, що 29 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 , укладено кредитний договір № 0308/0807/98-399, відповідно до якого остання отримала грошові кошти у вигляді кредиту в сумі 25000 доларів США зв сплатою 12,5 % річних на споживчі потреби та строк до 28 серпня 2017 року, включно (том 1 а.с.168-172). Сторонами не заперечується, що кошти за укладеним за час шлюбу кредитним договором позивач одержала, в тому числі, й на придбання квартири АДРЕСА_2 , що є предметом спору. Спір між сторонами виник з приводу поділу спільного сумісного майна подружжя, а саме: квартири АДРЕСА_1 та нежитлового приміщення АДРЕСА_2 . Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_9 про поділ спільного майна подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_2 , яка в подальшому була виведена із житлового фонду, були придбані сторонами під час шлюбу, тому є спільним сумісним майном подружжя, яке підлягає поділу між ними в рівних частках. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. За правилом статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно зі статтею 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини першої статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Така правова позиція є сталою, та висловлена Верховним Судом, зокрема, у Постанові від 30 січня 2020 року у справі № 686/15607/15-ц та Постанові від 17 січня 2020 року у справі № 523/9268/15-ц. З матеріалів справи вбачається, що сторони з 16 липня 1999 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2014 року між ними розірвано. 22 травня 2006 року, в період перебування сторін у шлюбі, між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено Договір купівлі - продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Терещенко М.С. за реєстровим № 1391, відповідно до якого на ім`я відповідача ОСОБА_2 , за письмовою згодою дружини ОСОБА_1 , придбано квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.69). На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Виконавчим комітетом Криворізької міської ради від 18.06.2010 року, ОСОБА_2 належить нежиле приміщення АДРЕСА_2 (а.с.63,64). Вказане свідоцтво видане замість договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Герасимовою Л.С. 29.08.2007 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3904 (том 1 а.с.63). Встановивши, що квартира АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_2 , яка в подальшому була виведена із житлового фонду, були придбані сторонами в період перебування в зареєстровану шлюбі, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання спірного майна спільним сумісним майном подружжя та його поділом між сторонами в рівних частках. Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення режиму окремого проживання подружжя, визнання майна приватною особистою власністю та поділ майна подружжя, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Як вбачається із матеріалів справи, звертаючись з позовом про встановлення режиму окремого проживання подружжя, визнання майна приватною особистою власністю та поділ майна подружжя, ОСОБА_2 посилався на те, що фактичні сімейні стосунки між ним та ОСОБА_1 були припинені у 2007 році, та право власності на квартиру по АДРЕСА_4 виникло у нього задовго після фактичного припинення сімейних стосунків, а саме 09 серпня 2010 року. Згідно статті 119 СК України, за заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. Режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя. У відповідності до статті 120 СК України, встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов`язків подружжя, які встановлені цим Кодексом і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов`язків, які встановлені шлюбним договором. У разі встановлення режиму окремого проживання - майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі; дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка. Відповідно до положень пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним а поділ спільного майна подружжя» (далі Постанова № 11), при застосуванні положень статей 119, 120 СК України судам необхідно враховувати, що інститути окремого проживання та розірвання шлюбу мають самостійний характер. Рішення про розірвання шлюбу суд приймає, якщо його подальше збереження є неможливим, суперечить інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей, у той час як підставою для встановлення режиму окремого проживання подружжя є неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. За відсутності взаємної згоди подружжя на встановлення сепарації волевиявлення одного з них має бути обґрунтованим. Режим окремого проживання може встановлюватися судом не тільки за позовом одного з подружжя, а й за заявою подружжя, яке досягло спільної згоди. Вирішуючи заяву в порядку ст. 119 СК України, суд повинен встановити фактичні взаємини сторін і переконатися в доцільності сепарації для того, щоб узаконений спосіб окремого проживання не був формальним засобом вирішення спірних майнових питань. Як вбачається із матеріалів справи, право власності на квартиру АДРЕСА_1 було набуто 22 травня 2006 року, право власності на квартиру АДРЕСА_2 було набуто 29.08.2007 року, тому, вказане нерухоме майно є таким, що набуте в період перебування сторін у шлюбі до репатріювання в 2009 році ОСОБА_1 до Ізраїлю, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для встановлення режиму окремого проживання сторін по справі. Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про зарахування коштів, сплачених ним в рахунок погашення зобов`язань за кредитним договором, з огляду на наступне. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 29 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 , укладено кредитний договір № 0308/0807/98-399, відповідно до якого остання отримала грошові кошти у вигляді кредиту в сумі 25000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних на споживчі потреби та строк до 28 серпня 2017 року включно (том 1 а.с.168-172). Сторонами не заперечується, що кошти за укладеним за час шлюбу кредитним договором позивач одержала, в тому числі, й на придбання квартири АДРЕСА_2 , що є предметом спору. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя. До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. Разом із тим, при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя. Отже, у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержане за рахунок останніх майно, внаслідок укладення кредитних договорів, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники. Для правильного вирішення справи необхідно встановити, за рахунок кого з подружжя здійснювалося погашення їх спільного боргу, чи не вносились особисті кошти кожного із подружжя у рахунок погашення кредитних зобов`язань. Така правова позиція є сталою, та висловлена Верховним Судом, зокрема, у Постанові від 30 січня 2020 року у справі № 686/15607/15-ц. При цьому ОСОБА_2 , посилаючись на те, що він, за свої особисті кошти, погашав кредитну заборгованість за кредитним договором № 0308/0807/98-399 від 29 серпня 2007 року, який був укладений між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 , не надав належних та допустимих доказів, в розумінні ст.12,81 ЦПК України, на підтвердження того, що ОСОБА_1 погашення заборгованості за вказаним кредитним договором не здійснювалось та не надано доказів того, що заборгованість за кредитним договором погашена в повному обсязі та він набув права вимоги повернення частини сплачених боргових зобов`язань, які сплачені ним за ОСОБА_1 , в той час, як при вирішенні такого спору необхідно встановити, за рахунок кого з подружжя здійснювалося погашення їх спільного боргу, чи не вносились особисті кошти кожного із подружжя у рахунок погашення кредитних зобов`язань. На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення режиму окремого проживання подружжя, визнання майна приватною особистою власністю та поділ майна подружжя. Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності для звернення з позовом до суду, вважає, що строк позовної давності звернення має відраховуватися з 18.11.2011 року, коли суд по сімейним справам Рішон ОСОБА_10 у справі № 28890-10-10 прийняв рішення про розірвання шлюбу між сторонами, з огляду на наступне. Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 72 СК України, для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Частинами 3 та 4 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України,перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Вирішуючи питання перебігу позовної давності, колегія суддів, виходить з того, що при визначенні початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Як вбачається із матеріалів справи, дізнавшись про порушення свого права, ОСОБА_1 в січні 2017 року звернулась до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя. Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що однокімнатна квартира АДРЕСА_2 була придбана за кошти, що були отримані ОСОБА_1 в кредит, який погашав ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів, в розумінні ст.12,81 ЦПК України, на підтвердження того, що ОСОБА_1 погашення заборгованості за вказаним кредитним договором не здійснювалось та не надано доказів того, що заборгованість за кредитним договором погашена в повному обсязі та він набув права вимоги повернення частини сплачених боргових зобов`язань, які сплачені ним за ОСОБА_1 , в той час, як при вирішенні такого спору необхідно встановити, за рахунок кого з подружжя здійснювалося погашення їх спільного боргу, чи не вносились особисті кошти кожного із подружжя у рахунок погашення кредитних зобов`язань. Посилання в апеляційній скарзі на те, що свідоцтво на право власності на нежиле приміщення АДРЕСА_2 було видане саме йому 18.06.2010 року під час окремого проживання з ОСОБА_1 не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, вказане свідоцтво видане замість договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Герасимовою Л.С. 29.08.2007 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3904, та свідчить про те, що квартира АДРЕСА_2 була придбана 29.08.2007 року в період перебування сторні по справі в зареєстрованому шлюбі (том 1 а.с.63). Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що за його особисті кошти квартира АДРЕСА_2 була відремонтована та виведена з житлового фонду не є правовою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання вказаного нежитлового приміщення, яке придбане сторонами в період їх зареєстрованого шлюбу, спільною сумісною власністю подружжя та його поділу між сторонами. Отже, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , тому ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу. За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують наведеного та зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 25 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 20 лютого 2020 року. Головуючий: Судді: