Постанова 4823 № 751/6002/17

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 05 квітня 2023 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 751/6002/17 Головуючий у першій інстанції Маслюк Н. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/127/23 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючого судді: Скрипки А.А. суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л. секретар: Поклад Д.В. сторони: позивач-відповідач: ОСОБА_1 ) відповідач-позивач: ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова у складі судді Маслюк Н.В. від 05 липня 2022 року, місце ухвалення рішення м.Чернігів, дата складання повного тексту рішення 07 липня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_3 (після зміни прізвища - ОСОБА_4 ) до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, як частку в спільному майні подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 (після зміни прізвища ОСОБА_4 ) про визнання майна особистою приватною власністю, визнання боргових зобов`язань об`єктом спільної сумісної власності та стягнення коштів, В С Т А Н О В И В: У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, як частку в спільному майні подружжя, в якій, уточнивши позовні вимоги (а.с.104, том 1), просив: визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , як частку в спільному майні подружжя. В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказував, що з 2013 року він перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 . В період шлюбу, 30.08.2016 року, за спільні кошти ними була придбана двокімнатна квартира АДРЕСА_2 . При цьому, договір купівлі-продажу квартири оформлювався на ім`я дружини - ОСОБА_2 . Домовленості про добровільний розподіл майна між ним та ОСОБА_2 досягнуто не було, шлюбний договір не укладався, станом на 22.08.2017 року вартість квартири в цілому становить 605 928 грн. Посилаючись на статті: 60,68,69,70 Сімейного кодексу України, ОСОБА_1 у вимогах заявленого позову просив визнати за ним право власності на 1/2 частину спірної квартири. У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю, визнання боргових зобов`язань об`єктом спільної сумісної власності та стягнення коштів, в якій, уточнивши та зменшивши позовні вимоги (а.с.32, том 2), остаточно просила: визнати боргові зобов`язання в розмірі 240 000 грн., отримані за розпискою від 07.10.2015 року у ОСОБА_5 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя; стягнути з ОСОБА_3 1/2 частину боргового зобов`язання, отриманого за розпискою від 07.10.2015 року у ОСОБА_5 в сумі 120 000 грн.; визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 спірну квартиру. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначала, що перебувала у шлюбі із ОСОБА_6 , від шлюбу вони мають спільну дитину - сина ОСОБА_7 , 2011 року народження. Заочним рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 09.08.2017 року шлюб між ними було розірвано. ОСОБА_2 вказувала, що під час перебування у шлюбі із ОСОБА_6 вона за особисті кошти вона набула право власності на квартиру АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 зазначала, що ОСОБА_1 в даній квартирі не з`являвся, жодних коштів на її придбання не надавав, ніде не працював, не мав будь-якого доходу, не допомагав формувати сімейний бюджет. ОСОБА_2 стверджувала,що кошти на придбання даної квартири набувались відповідно до боргової розписки від 07.10.2015 року, які вона отримала від ОСОБА_5 в розмірі 360 000 грн. ОСОБА_2 вважає, що згідно ч.1 статті 57 Сімейного кодексу України, право власності на спірну квартиру у ОСОБА_3 не виникло, і квартира є виключно її приватною власністю. ОСОБА_2 вважає отримані кошти в розмірі 360 000 грн. спільно нажитим борговим зобов`язанням, яке є об`єктом спільної власності. Ухвалою Новозаводського районного суду м.Чернігова від 02.11.2017 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження із первісним позовом ОСОБА_3 (а.с.57, том 1). Рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 05.07.2022 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, як частку в спільному майні подружжя - задоволено. Судом визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2 742 (дві тисячі сімсот сорок дві) грн. 64 коп. судового збору. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю, визнання боргових зобов`язань об`єктом спільної сумісної власності та стягнення коштів - задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зобов`язання за розпискою від 07.10.2015 року на суму 240 000 грн., укладеною між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . У задоволенні решти зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1 840 (одна тисяча вісімсот сорок) грн. на користь ГУК у Черніг.обл/Новозав.р-н/22030101, код отримувача 37972475, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача - UA798999980313191206000025742, код класифікації доходів бюджету - 22030101. Судом скасовано заходи забезпечення позову, вжиті Новозаводським районним судом м.Чернігова, ухвалою від 08.06.2018 року, шляхом накладення арешту на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 . В апеляційній скарзі відповідач-позивач ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції від 05.07.2022 року, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі, а вимоги зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 - задовольнити у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 вказують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 05.07.2022 року підлягає скасуванню, оскільки його ухвалено із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, при невідповідності висновків суду обставинам справи та за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що спірна квартира придбана нею за кошти, отримані в борг від ОСОБА_5 у період, коли фактично шлюбні відносини між нею та ОСОБА_6 були припинені, і спільного бюджету та спільного проживання між ними не було. За даних обставин, ОСОБА_2 вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя. Апелянт зазначає, що кошти, які ОСОБА_1 перераховував на її ім`я, призначалися не на придбання квартири, а на утримання та лікування їх спільного сина, який є дитиною із інвалідністю, і потребує постійного високовартісного лікування. Апелянт стверджує, що матеріали даної справи не містять жодного доказу участі ОСОБА_3 у придбанні спірної квартири. Доводи апеляційної скарги стверджують, що спірна квартира фактично придбана апелянтом за кошти, отримані в борг від ОСОБА_5 у період, коли фактично шлюбні відносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 були припинені, і спільного проживання не існувало. Апелянт вказує, що показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_8 підтверджують факт придбання спірної квартири особисто ОСОБА_2 за кошти, отримані в борг у ОСОБА_5 , згідно розписки від 07.10.2015 року. Апелянт зазначає про безпідставність показань свідка ОСОБА_9 , оскільки вони ґрунтуються на інформації, отриманій у телефонному режимі від ОСОБА_3 . У відзиві на апеляційну скаргу за підписом представника позивача-відповідача Ніколаєнка Сергія (після зміни прізвища - ОСОБА_4 ) - адвоката Замури Л.П. міститься інформація про невизнання апеляційної скарги стороною позивача-відповідача. В судове засідання апеляційного суду позивач-відповідач ОСОБА_1 (після зміни прізвища - ОСОБА_4 ), належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду даної справи, не з`явився. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення в судовому засіданні апеляційного суду відповідача-позивача ОСОБА_2 , її представника - адвоката Сірого І.О., які підтримали апеляційну скаргу, представника позивача-відповідача ОСОБА_3 (після зміни прізвища - ОСОБА_4 ) - адвоката Замури Л.П., яка не визнала апеляційну скаргу, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку. В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що 14.03.2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції, актовий запис №324. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_10 змінив прізвище на ОСОБА_11 (а.с.4,том 1). Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27.08.2018 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 було розірвано. Рішення суду набрало законної сили 04.10.2018 року (а.с.17-20, том 3). ОСОБА_1 змінив прізвище з ОСОБА_11 на ОСОБА_12 (а.с.162-163, том 3). 27.10.2015 року між ОСОБА_2 та ТОВ Житлобудсервіс було укладено попередній договір №12, відповідно до умов якого сторони зобов`язуються в майбутньому укласти договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за 348 600 грн. (а.с.77-78, том 2). Відповідно до витягу із рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради №230 від 2016 року, 89-квартирному житловому будинку АДРЕСА_3 (будівельна адреса), збудованого ТОВ Житлобудсервіс на замовлення прокуратури Чернігівської області, присвоєна поштова адреса: АДРЕСА_4 (а.с.78,зворот, том 1). Згідно довідки ТОВ Житлобудсервіс від 18.01.2022 року ОСОБА_2 придбала за попереднім договором №12 від 27.10.2015 року квартиру у житловому комплексі; за вказаним договором ОСОБА_2 внесла першу суму за оплату квартири в розмірі 235 000 грн., повна вартість квартири становить 348 000 грн.; в попередньому договорі було зазначено адресу АДРЕСА_5 , після вводу будинку в експлуатацію адресу змінено на АДРЕСА_4 (а.с.83, том 3). Із заяви ОСОБА_3 , поданої 30.08.2016 року приватному нотаріусу Чернігівського міського нотаріального округу Беловій О.С., зареєстрованої за №3613, вбачається, що він надав згоду на укладання його дружиною ОСОБА_2 договору купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що буде придбаватися нею в період перебування в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти (а.с.84,зворот, том 1). У період перебування сторін даного спору у шлюбі, 30.08.2016 року, згідно договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Беловою О.С., зареєстрованого за №3614, ОСОБА_2 у ТОВ Житлобудсервіс придбала квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , будівельна адреса: АДРЕСА_6 , за 348 600 грн. Згідно п.п.1.6. даного договору: Нерухомість буде об`єктом права спільної сумісної власності як таке, що набувається покупцем, перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_6 , зареєстрованому 14.03.2013 Відділом ДРАЦС реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції. Оригінальний примірник заяви про згоду чоловіка на купівлю квартири, справжність підпису на якій засвідчено 30.08.2016 ОСОБА_13 , приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу, за реєстровим №3613, зберігається у справах нотаріуса, що посвідчив цей договір. (а.с.64-66, том 1). На виконання умов попереднього договору від 27.10.2015 року та договору купівлі-продажу від 30.08.2016 року, ОСОБА_2 сплатила 230 947,00 грн. 27.10.2015 року, 117 635,00 грн. 30.08.2016 року, 18,00 грн. 28.09.2016 року (а.с.122-124, том 1). За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_2 на праві власності належить ОСОБА_2 (а.с.5, том 1). Відповідно до звіту №183/08/017 про проведення незалежної оцінки вартості нерухомості від 22.08.2017 року ТОВ Експертно-правовий центр ПРАВЕКС, оціночна (ринкова) вартість двохкімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , складає 605 928,00 грн. (а.с.7-26, том 1). Згідно звіту про оцінку майна від 22.12.2017 року, виконаного ФОП ОСОБА_14 , ринкова вартість двокімнатної житлової квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , складає 320 985 грн. (а.с.219-230, том 1). 07.10.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було складено розписку (а.с.51, том 1), згідно умов якої, ОСОБА_2 взяла в борг у ОСОБА_5 кошти в розмірі 360 000 грн., в рахунок купівлі квартири по АДРЕСА_4 , та зобов`язалась повернути вказані кошти до 31.12.2016 року. Згідно висновку експертів за результатами проведення судово-технічної експертизи документів від 08.04.2019 року, записи та підпис від імені ОСОБА_2 у розписці, датованій 07.10.2015 року, виконані кульковою ручкою, спорядженою пастою синьо-фіолетового кольору; у розписці, датованій 07.10.2015 року, ознак штучного зістарювання документів не виявлено; виконання дослідженої розписки у вказану в документі дату - 07.10.2015 року не виключається (а.с.228-240, том 2). Постановою Чернігівського апеляційного суду від 16.05.2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 10.02.2021 року, скасовано рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06.12.2017 року у справі №751/7831/17 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики від 07.10.2015 року, та винесено постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 (а.с.156-157, 190-196, 197-205, том 2). Обґрунтовуючи первісні позовні вимоги та заперечуючи проти вимог зустрічного позову, ОСОБА_6 було надано суду копії чеків та доручень про переказ грошових коштів в розмірі 10 200 рублів, 300 доларів США, 1 000 доларів США, 500 доларів США, 150 доларів США, на ім`я ОСОБА_2 , а також роздруківку операцій з переказу грошових коштів за період з 01.01.2013 року до 26.01.2018 року, відповідно до якої на ім`я ОСОБА_2 ним переказано 8 916,67 рублів, 500 доларів США, 1 000 доларів США, 800 доларів США, 670 доларів США, 1 000 доларів США, 1 000 доларів США, 500 доларів США (а.с.116-120, том 1, а.с.8-12, том 2). З листа Акціонерного комерційного банку АВАНГАРД вбачається, що ОСОБА_15 22.10.2015 року, 27.11.2015 року, та 25.12.2015 року переказував ОСОБА_2 1 000 доларів США, 670 доларів США, 800 доларів США (а.с.13, том 2). На заперечення щодо вимог первісного позову та на обґрунтування вимог зустрічного позову ОСОБА_2 була подана копія її трудової книжки та довідки про доходи (а.с.52-53, 54-56, 110-112, том 1), з яких вбачається, що вона з 2001 року працює та отримує доходи: загальна сума доходу ОСОБА_2 за 2015 рік становить 32 766,48 грн., за 2016 рік - 48 889,41 грн., за січень-вересень 2017 року - 34 797,49 грн. Також подані відомості про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_5 за період з 01.01.2011 року до 31.12.2016 року (а.с.35-36, том 2) та копія трудової книжки ОСОБА_5 (а.с.37-39, том 2). З декларації ОСОБА_5 за 2016 рік вбачається, що третім особам кошти не позичала, тоді як в 2017 році позичила третім особам 240 000 грн. (а.с.15-26, том 2). З інформації ДУ Чернігівський слідчий ізолятор від 27.12.2017 року вбачається, що ОСОБА_4 утримувався під вартою в слідчому ізоляторі з 29.04.2011 року до 25.07.2011 року. 25.07.2011 року ОСОБА_4 в порядку екстрадиції був виданий правоохоронним органам (а.с.192, том 1, а.с.90, том 3). За клопотаннями ОСОБА_2 від 20.05.2014 року, 06.05.2015 року, 28.04.2016 року, ОСОБА_15 був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні, строк дії якої було продовжено останній раз до 09.05.2017 року (а.с.193-197, том 1). Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 05.07.2022 року, задовольняючи вимоги первісного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, як частку в спільному майні подружжя, суд першої інстанції із врахуванням фактичних обставин справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, виходив із тих обставин, що спірна квартири набута подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі. Про дану обставину також зазначено у пункті 1.6. договору купівлі-продажу від 30.08.2016 року, відповідно до якого квартира за адресою: АДРЕСА_1 , буде об`єктом права спільної сумісної власності, як така, що набувається ОСОБА_2 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_6 . ОСОБА_1 надавав нотаріально завірену згоду на укладення договору купівлі-продажу і вказував, що квартира придбавається за спільні кошти. При цьому, судом першої інстанції не прийнято до уваги твердження ОСОБА_2 про те, що спірна квартира придбана за її особисті грошові кошти, оскільки вказані обставини не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Суд першої інстанції при цьому зазначив, що цільовим призначенням коштів, отриманих ОСОБА_2 за розпискою, є придбання у майбутньому квартири у будинку, який будувався. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 не надано суду, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що спірна квартира придбана за її особисті кошти, та є її особистою власністю. Навпаки, як зазначив суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 05.07.2022 року, ОСОБА_6 доведено існування суб`єктивного цивільного права, щодо якого заявлено вимоги про право спільної сумісної власності на майно, придбане під час шлюбу. Виходячи з того, що частки сторін даного спору у спільному майні є рівними, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на належну йому частку у спільному із ОСОБА_2 майні, і тому вимоги первісного позову про визнання за ОСОБА_6 права власності на 1/2 частину спірної квартири суд першої інстанції вважав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В той же час, з огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги зустрічної позовної заяви про визнання особистою приватною власністю ОСОБА_2 спірної квартири, задоволенню не підлягають. Вирішуючи по суті вимоги заявленого ОСОБА_2 зустрічного позову в частині щодо визнання боргових зобов`язань в розмірі 240 000 грн., отриманих за розпискою від 07.10.2015 року у ОСОБА_5 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя, стягнення 1/2 частини боргового зобов`язання в сумі 120 000 грн., із врахуванням уточненого розміру зустрічних позовних вимог (а.с.32, том 2), суд першої інстанції, із врахуванням положень статей: 61,65 Сімейного кодексу України, правових висновків, висловлених Верховним Судом України у постанові від 27.04.2016 року у справі №6-486цс16, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі №638/18231/15-ц, провадження №14-712цс19, дійшов висновку, що ОСОБА_6 не надано належних і допустимих доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя щодо зобов`язання в сумі 240 000 грн., в межах заявлених вимог, в тому числі, не спростовано того факту, що отримані ОСОБА_2 грошові кошти внаслідок укладання договору позики, використані не в інтересах сім`ї. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що укладений ОСОБА_2 договір позики створює обов`язки для ОСОБА_3 , оскільки отримані грошові кошти використані в інтересах сім`ї, і тому, позовні вимоги за зустрічним позовом про визнання боргових зобов`язань на суму 240 000 грн., в межах заявлених вимог, об`єктом спільної сумісної власності подружжя, підлягають задоволенню. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що не підлягають задоволенню вимоги зустрічного позову про стягнення 1/2 частини боргових зобов`язань - 120 000 грн., оскільки позивачем за зустрічним позовом не надано доказів про сплату нею коштів за договором позики у повному обсязі. Крім того, свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні підтвердила факт того, що кошти повернуті частково - в сумі 20 000 грн. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_2 . Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги відносно того, що висновки оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 05.07.2022 року не узгоджуються із фактичними обставинами справи та нормами права, які регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставою для скасування даного рішення суду першої інстанції, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що спірна квартира придбана нею за кошти, отримані в борг від ОСОБА_5 у період, коли фактично шлюбні відносини між нею та ОСОБА_6 були припинені, і спільного бюджету та спільного проживання між ними не було. За даних обставин, ОСОБА_2 вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя. Апелянт зазначає, що кошти, які ОСОБА_1 перераховував на її ім`я, призначалися не на придбання квартири, а на утримання та лікування їх спільного сина, який є дитиною із інвалідністю, і потребує постійного високовартісного лікування. Апелянт стверджує, що матеріали даної справи не містять жодного доказу участі ОСОБА_3 у придбанні спірної квартири. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 05.07.2022 року, виходячи із наступного. Відповідно до приписів статті 60 Сімейного кодексу України, яка регламентує підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому, презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована, і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі, в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. Відповідно до п.3 ч.1 статті 57 Сімейного кодексу України, майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що спірна квартира набута подружжям в період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період зареєстрованого шлюбу. У період перебування сторін даного спору у шлюбі, 30.08.2016 року, згідно договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Беловою О.С., зареєстрованого за №3614, ОСОБА_2 у ТОВ Житлобудсервіс придбала квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , будівельна адреса: АДРЕСА_6 , за 348 600 грн. Згідно п.п.1.6. даного договору: Нерухомість буде об`єктом права спільної сумісної власності як таке, що набувається покупцем, перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_6 , зареєстрованому 14.03.2013 Відділом ДРАЦС реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції. Оригінальний примірник заяви про згоду чоловіка на купівлю квартири, справжність підпису на якій засвідчено 30.08.2016 ОСОБА_13 , приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу, за реєстровим №3613, зберігається у справах нотаріуса, що посвідчив цей договір. (а.с.64-66, том 1). Із заяви ОСОБА_3 , поданої 30.08.2016 року приватному нотаріусу Чернігівського міського нотаріального округу Беловій О.С., зареєстрованої за №3613, вбачається, що він надав згоду на укладання його дружиною ОСОБА_2 договору купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що буде придбаватися нею в період перебування в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти (а.с.84,зворот, том 1). Відповідно до положень ч.1,ч.2,ч.3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.1 статті 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Приписи ч.1,ч.6 статті 81 ЦПК України визначають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. На підтвердження своєї участі у придбанні спірної квартири, ОСОБА_6 було надано суду копії чеків та доручень про переказ грошових коштів в розмірі 10 200 рублів, 300 доларів США, 1 000 доларів США, 500 доларів США, 150 доларів США, на ім`я ОСОБА_2 , а також роздруківку операцій з переказу грошових коштів за період з 01.01.2013 року до 26.01.2018 року, відповідно до якої на ім`я ОСОБА_2 ним переказано 8 916,67 рублів, 500 доларів США, 1 000 доларів США, 800 доларів США, 670 доларів США, 1 000 доларів США, 1 000 доларів США, 500 доларів США (а.с.116-120, том 1, а.с.8-12, том 2). З листа Акціонерного комерційного банку АВАНГАРД вбачається, що ОСОБА_15 22.10.2015 року, 27.11.2015 року, та 25.12.2015 року переказував ОСОБА_2 1 000 доларів США, 670 доларів США, 800 доларів США (а.с.13, том 2). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що ОСОБА_2 в ході судового розгляду даної справи не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження тих обставин, що спірну квартиру було придбано за її особисті кошти, та що спірна квартира є її особистою власністю. При цьому, як зазначив суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 05.07.2022 року, ОСОБА_6 доведено існування суб`єктивного цивільного права, щодо якого заявлено вимоги про право спільної сумісної власності на майно, придбане під час шлюбу. Доводи апеляційної скарги зазначають, що кошти, які ОСОБА_1 перераховував на ім`я ОСОБА_2 , призначалися не на придбання квартири, а на утримання та лікування їх спільного сина, який є дитиною із інвалідністю, і потребує постійного високовартісного лікування. Вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами ля скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 05.07.2022 року, оскільки матеріали даної справи не містять в собі належних та достатніх доказів, у розумінні статей: 77,80 ЦПК України, на їх підтвердження. Відповідно до ч.6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Приймаючи до уваги вищенаведене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що частки сторін даного спору у спільному майні є рівними, і тому позивач за первісним позовом має право на належну йому частку у спільному із ОСОБА_2 майні. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку відносно того, що вимоги первісного позову ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на 1/2 частину спірної квартири є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. На підставі наведеного, є обґрунтованим висновок суду першої інстанції відносно того, що вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання спірної квартири її особистою приватною власністю, задоволенню не підлягають. Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_6 не надано належних і допустимих доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя щодо зобов`язання в сумі 240 000 грн., в межах заявлених вимог, в тому числі, не спростовано того факту, що отримані ОСОБА_2 грошові кошти внаслідок укладання договору позики, використані не в інтересах сім`ї. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що укладений ОСОБА_2 договір позики створює обов`язки для ОСОБА_3 , оскільки отримані грошові кошти використані в інтересах сім`ї, і тому, позовні вимоги за зустрічним позовом про визнання боргових зобов`язань на суму 240 000 грн., в межах заявлених вимог, об`єктом спільної сумісної власності подружжя, підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що не підлягають задоволенню вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 1/2 частини боргових зобов`язань - 120 000 грн., оскільки позивачем за зустрічним позовом не надано доказів про сплату нею коштів за договором позики у повному обсязі. Крім того, як зазначив суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 05.07.2022 року, свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні підтвердила факт того, що кошти повернуті частково - в сумі 20 000 грн. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмови у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 у вказаній частині. Доводи апеляційної скарги вказують, що показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_8 підтверджують факт придбання спірної квартири особисто ОСОБА_2 за кошти, отримані в борг у ОСОБА_5 , згідно розписки від 07.10.2015 року. Апелянт зазначає про безпідставність показань свідка ОСОБА_9 , оскільки вони ґрунтуються на інформації, отриманій у телефонному режимі від ОСОБА_3 . Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 05.07.2022 року, виходячи із наступного. Відповідно до приписів статті 90 ЦПК України, показання свідка є одним із видів доказів по справі. При цьому, згідно ч.1,ч.2,ч.3 статті 89 ЦПК України, яка регламентує оцінку доказів, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 05.07.2022 року, ухваленого на підставі норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з`ясованих обставин, на які сторони даного спору посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом в ході розгляду даної справи. За даних обставин, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 05.07.2022 року, підлягає залишенню без змін. Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 05 липня 2022 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий: Судді: