Постанова Черкаський апеляційний суд № 703/3873/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/634/21Головуючий по 1 інстанції Справа №703/3873/19 Категорія: 310020000 Прилуцький В. О. Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії: суддів Вініченка Б.Б., Бондаренка С.І., Фетісової Т.Л. за участю секретаря Любченко Т.М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коваль Вікторії Борисівни на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 01 лютого 2021 року, ухваленого під головуванням судді Прилуцького В.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання матері, - в с т а н о в и в: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог вказувала, що вона є матір`ю відповідача ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини. Посилаючись на те, що є пенсіонером за віком, непрацездатною особою, отримує незначну пенсію, а відповідач як єдиний син протягом тривалого часу здійснював її утримання, надаючи суттєву фінансову допомогу. Проте останній часом відповідач припинив надавати матеріальну допомогу , повідомивши, що має значні борги. З таких підстав позивач просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання непрацездатної матері в розмірі ј частини всіх видів заробітку, починаючи з дати пред`явлення даного позову. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 01 лютого 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання непрацездатної матері в розмірі 1/10 частини всіх видів його заробітку (доходу) , починаючи з 25 вересня 2019 року і довічно. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що визначаючи розмір аліментів, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача суд врахував витрати відповідача та заперечення третьої особи. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачкою не доведено необхідність стягнення з відповідача аліментів на її утримання у зазначеному нею розмірі, з наданих нею доказів, дійсно вбачається, що вона має ряд захворювань та відповідно повинна проходити обстеження та приймати ліки, однак суду не надано доказів витрат позивача в тому розмірі, які вона просить стягнути з відповідача. Також, розглядаючи питання про стягнення аліментів, суд врахував положення ст. 202-206 СК України і дійшов висновку про стягнення з відповідача аліменти на утримання позивача у розмірі 1/10 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і довічно. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Коваль В.Б. просить змінити рішення суду , встановивши розмір аліментів в розмірі 1/6 частини доходів, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, висновку суду не відповідають обставинам справи, а суд діяв упереджено, надаючи перевагу одному із учасників судового процесу. В мотивування апеляційної скарги вказувала на обставини викладені у позовній заяві, крім того, вказує, що суд взагалі ніяк не пояснив таку різницю у розмірі аліментів на колишню дружину та на рідну матір. Ніяким чином, крім упередженості це пояснити не можливо. При визначені розміру аліментів суд не врахував, що розмір аліментів на неповнолітніх дітей може бути меншим за розмір аліментів на дорослу людину, оскільки і прожитковий розмір для людей відповідного віку відрізняється - для дорослої людини прожитковий мінімум є більшим, ніж для дітей. Оскільки потреби особи похилого віку є більшими з огляду на наявність значно більших витрат на лікування та профілактику. Судом не було враховано, що відповідач визнав позовні вимоги заявлені позивачем, тому вважає, що підлягають задоволенню вимоги про стягнення аліментів в розмірі 1/6 частини всіх видів доходу. Цей розмір є справедливим та відповідає розміру аліментів, які стягувались на третю особу зважаючи на те, що саме нібито можливістю порушення прав третьої особи суд обґрунтував оскаржуване рішення суду. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - адвокат Ярошенко О.М. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Коваль В.Б. на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 01 лютого 2021 року, а рішення суду залишити без змін, вважаючи рішення суду законним, обґрунтованим і таким, що ґрунтується на доказах, які були подані сторонами в ході судового розгляду, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не надано доказів на підтвердження необхідності стягнення аліментів на користь матері саме у розмірі 1/6 частини від доходу відповідача. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків. Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду в повній мірі відповідає даним вимогам закону. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач ОСОБА_2 є сином позивачки ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження відповідача серії НОМЕР_1 від 06 листопада 2073 року. Позивач ОСОБА_4 15 січня 1975 року розірвала шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище на дошлюбне « ОСОБА_1 », що підтверджується копією рішення народного суду м. Сміла № 2-50/1975 від 15 січня 1975 року. Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням Серія НОМЕР_2 від 03 грудня 2013 року. Відповідно до довідки про доходи № 1565835494561518 виданої Смілянським відділом обслуговування громадян в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області від 27 листопада 2019 року позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області (Смілянський відділ обслуговування громадян) і отримує пенсію за віком , яка складала за період з 01.01.2019 року по 30.11.2019 року 28 618, 67 грн. Із наданої позивачем медичної документації встановлено, що позивач має ряд захворювань в тому числі , має діагноз: цукровий діабет ІІ типу. Так, з виписки епікризу № 2736 Смілянської міської лікарні вбачається, що ОСОБА_1 знаходилась на лікуванні у хірургічному відділенні з 03 травня 2017 року по 15 травня 2017 року з діагнозом : гострий поверхневий тромбофлебіт н-с 3 лівого стегна на їй було проведено лікування. З виписки із медичної карти амбулаторної хворої виданої Смілянською міською лікарнею 10 січня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 має діагноз: гіпертонічна хвороба 2 ст, гіпертензивне серце, ризик 4, ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз, СН ІІ-А, цукровий діабет ІІ тип, середньої важкості перебіг, а також відповідно до вказаного діагнозу призначене їй лікування. Проте даних про наявність затрат на лікування станом на час розгляду справи, позивачем не надано. Відповідач ОСОБА_2 є особою працездатного віку, працює в ТОВ «САП Україна» на посаді менеджера (управителя) з розробки. Крім того, судом встановлено, що відповідач є батьком двох неповнолітніх дітей. Згідно рішення Солом`янського районного суду м. Києва № 2-760/3822/17 від 07 серпня 2017 року вбачається, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання дітей в розмірі 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно. Постановою Київського апеляційного суду від 06 червня 2019 року у справі № 22-ц/824/7048/2019 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на її утримання в розмірі 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 21 листопада 2017 року, до досягнення ОСОБА_7 трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі вказаних рішень було відкрито виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів як на її утримання , так і на утримання дітей. Також встановлено, що на час розгляду даної справи у суді першої інстанції у ОСОБА_2 відсутня заборгованість по аліментах. Звертаючись до суду із вказаним позовом позивачка посилалась на те, що вона є непрацездатною особою, пенсіонером, отримує незначний дохід у вигляді пенсії, а враховуючи похилий вік, хворобливий стан, потребує матеріальної допомоги, а відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплений в статті 51 Конституції України. Таке піклування може полягати в особистому догляді за батьками, допомозі в побуті, захисті прав й інтересів, матеріальній підтримці тощо. Дана конституційна норма знайшла своє відображення і в нормах Сімейного кодексу України, зокрема у главі 17 «Обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та його виконання» (статті 202 - 206). Відповідно до ч.1 ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Аналіз даної норми свідчить про те, що необхідною умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов`язкових підстав - непрацездатність батьків та потреба у матеріальній допомозі. Положеннями ст. 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. У п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року N 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК України), не є абсолютним. З указаного вбачається, що обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, провадження N 61-2386сво19. У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, при встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. Судом встановлено і сторони не заперечували, що позивачка є непрацездатною особою, пенсіонером, має ряд захворювань, отримує пенсійні виплати в невеликому розмірі, а відповідач, який є її єдиним сином, є працездатною особою, офіційно працевлаштований , отримує значний дохід та має можливість сплачувати аліменти на утримання матері. Колегія суддів погоджується із викладеними в рішенні суду висновками місцевого суду. Щодо посилання апелянта, що відповідач має сплачувати аліменти в розмірі 1/6 частини всіх доходів, то суд виходить із наступного. Згідно зі статтею 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів суд бере до уваги можливість сплачувати відповідачем вказаної суми аліментів, а також чи знаходяться на його утриманні інші особи, в тому числі неповнолітні діти. Необхідність матеріальної допомоги у вигляді аліментів визначається у кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища позивача та інших осіб. Із матеріалів справи вбачається, що відповідач сплачує аліменти на користь третьої особи на утримання неповнолітніх дітей у розмірі ј частини всіх видів його заробітку (доходу). Вирішуючи питання про розмір аліментів, що підлягають стягненню з відповідача на утримання матері, суд першої інстанції вірно врахував, що відповідач є здоровою працездатною людиною, працевлаштований та має постійний дохід у вигляді заробітної плати, що сплачує аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей за рішенням суду , які за законом мають на це право, і визначений розмір є достатнім для забезпечення потреб позивача. Долучені до матеріалів справи у якості доказу копію виписного екіпризу № 2736, результати досліджень за 2015-2018 роки, квитанції по оплаті комунальних послуг та довідку про доходи та стан субсидії вірно не були прийняті судом першої інстанції, оскільки при визначенні розміру аліментів судом було враховано матеріальний стан позивачки, її потреби у лікуванні та оплаті комунальних послуг, а також матеріальний стан відповідача. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача аліментів на утримання позивача у розмірі 1/10 частини всіх видів його заробітку (доходу). Крім того, відповідач не заперечував проти заявлених позовних вимог і рішення районного суду не оскаржував. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів їх відхиляє. Колегія суддів приходить до висновку про те, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коваль Вікторії Борисівни залишити без задоволення. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 01 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 08 квітня 2021 року. Судді Б.Б. Вініченко С.І. Бондаренко Т.Л. Фетісова