Постанова 4808 № 352/89/14-ц

Справа № 352/89/14-ц Провадження № 22-ц/4808/413/21 Головуючий у 1 інстанції Хоминець М. М. Суддя-доповідач Томин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючої Томин О.О., суддів: Пнівчук О.В., Мелінишин Г.П., за участю секретаря Пацаган В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду, ухвалене суддею Хоминець М.М. 29 грудня 2020 року в м. Івано-Франківську, повний текст якого виготовлено 4 січня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, в с т а н о в и в: У січні 2014 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. Позовні вимоги мотивовано тим, що на початку 2009 року позивач позичив своєму рідному брату ОСОБА_1 кошти для придбання трактора, а саме, 2600 євро та 200 доларів США. На підтвердження укладеного договору позики відповідач надав позивачу власноруч написану розписку, в якій зазначив, що він отримав на придбання трактора 2600 євро та 200 доларів, які зобов`язується повернути на першу вимогу ОСОБА_2 . Також підтвердженням укладення даного договору є відеозапис на флеш-накопичувачі, на якому зафіксована розмова між сторонами, під час якої відповідач ствердив, що поверне борг до травня 2014 року. 27 листопада 2017 року ОСОБА_2 направив рекомендованим листом позичальнику письмову вимогу про повернення боргу, однак відповіді на неї не отримав. Зазначав також, що у звя`зку із простроченням повернення боргу відповідач повинен оплатити йому також суму 3% річних від простроченої суми боргу. Враховуючи збільшені позовні вимоги, просив стягнути з відповідача 75265 грн. боргу за договором позики, 13547,70 грн. - 3% річних за період з 27.11.2013 року по 27.11.2019 року та судові витрати. Заочним рішенням Тисменицького районного суду від 12.05.2014 року позов було задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 42500 грн. 00 коп. боргу за договором позики та 2925 грн. 00 коп. судових витрат, а всього 45425,00 грн. (т. 1, а.с. 43-44). Ухвалою Тисменицького районного суду від 13.12.2017 року заочне рішення Тисменицького районного суду від 12.05.2014 року скасовано, справу призначено до розгляду в судовому засіданні (т. 1, а.с. 64-65). Ухвалами Тисменицького районного суду від 11.05.2018 року та від 29.05.2019 року у справі було призначено судову почеркознавчу експертизу (т. 1, а.с. 82-85, 137-140), а ухвалою Тисменицького районного суду від 07.02.2020 року - додаткову судову почеркознавчу експертизу (т. 1, а.с. 206-207). Рішенням Тисменицького районного суду від 29.12.2020 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 70362,80 грн. боргу за договором позики, 12489,61 грн. трьох відсотків річних та 7150,12 грн. судових витрат, а всього 90002,53 грн. У решті позову відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 судовий збір у дохід державного бюджету у розмірі 60,12 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного дослідження обставин справи. Зазначає, що жодних коштів він у позивача в борг не брав, розписка виконана не ним та є підробленою. Вважає, що Висновок експерта за результатами проведення судової почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів №762/763/19-22 від 18.09.2019 року є суперечливим, а тому викликає сумніви в його правильності. Зокрема, експерт встановив, що текст розписки виконано ОСОБА_1 , однак при цьому не зміг визначити ким виконано підпис. Також вважає, що суд безпідставно взяв до уваги долучений до матеріалів справи відеозапис від 10.01.2014 року, що міститься на флеш-накопичувачі, оскільки з його змісту неможливо встановити між якими особами триває бесіда по причині відсутності зображення. При цьому, чути, що розмова відбувається між чоловіками в стані сильного алкогольного сп`яніння. Просить призначити повторну судову почеркознавчу експертизу на вирішення якої експерту поставити питання: чи написаний текст розписки від 02.09.2009 року ОСОБА_1 чи іншою особою? Проведення експертизи доручити Івано-Франківському НДЕКЦ. Витрати за проведення експертизи покласти на апелянта. Рішення Тисменицького районного суду від 29.12.2020 року просить скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що суд достовірно встановив, що письмовою розпискою від 02.09.2009 року відповідач підтвердив, що позичив у позивача вказану у розписці суму коштів на купівлю трактора, яку зобов`язався повернути на його першу вимогу. Вважає, що відповідачем не спростовано встановленого висновком експертизи факту написання розписки, а проведена додаткова почеркознавча експертиза підтвердила, що розписка від 02.09.2009 року та написані позивачем заяви, клопотання, що містяться у матеріалах справи виконані різними особами. На його думку суд вірно вказав, що встановлена за результатами почеркознавчої експертизи обставина, щодо неможливості однозначного твердження про те, що відповідач написав особисто розписку з огляду на вимоги цивільного права не може бути підставою для сумніву в тому, що між сторонами укладено договір позики. Зазначає, що факт укладення такого договору підтверджується також наданим позивачем відеозаписом від 10.01.2014 року, а придбання відповідачем трактора підтверджується довідкою виконкому Підліської сільської ради Тисменицького району та інформацією Державної інспекції сільського господарства в Івано-Франківській області. Щодо клопотання апелянта про призначення повторної експертизи, то зазначає, що така експертиза може бути призначена у випадку, якщо висновок експерта було визнано необґрунтованим, або таким, що суперечить матеріалам справи, проте жодного застереження щодо цього відповідач та його представник не робили. Апелянтом не було надано доказів, що попередня експертиза була проведена з порушеннями норм матеріального чи процесуального права. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду без змін. В судовому засіданні апеляційного суду апелянт та його представник ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримали з мотивів, наведених у ній. Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та його представника, позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Згідно вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог, а тому апеляційним судом переглядається лише в цій частині. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що в матеріалах справи міститься розписка від 02.02.2009 року наступного змісту: «Я, ОСОБА_4 , взяв на трактор суму у 2600 (дві тисячі шістсот) євро плюс до цього двісті доларів. Обіцяю вернути по першому хотінню ОСОБА_2 » (т. 1, а.с. 18). Встановлено також, що 27.11.2013 року позивач пред`явив відповідачу вимогу про повернення боргу, однак така залишилась без відповіді (т. 1, а.с. 10). Згідно довідки виконавчого комітету Підліської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області №103/02-42 від 18.12.2013 року в господарстві ОСОБА_2 знаходиться транспортний засіб (трактор) ХТЗ, д.н.з. НОМЕР_1 , яким користується ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 8). Відповідно до відповіді Державної інспекції сільського господарства в Івано-Франківській області №0074-2 від 24.12.2013 року, наданої на адвокатський запит, трактор колісний марки Т-25Ф, 1993 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 зареєстрований за власником ОСОБА_1 15.06.2009 року (т. 1, а.с. 9). Як вбачається з Висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів №762/763/19-22 від 18.09.2019 року, складеного експертом Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз на виконання ухвали суду, підпис у борговій розписці від 02.09.2009 року виконано рукописним способом, без попередньої підготовки до його виконання та використання технічних засобів відтворення. Рукописний текст боргової розписки від 02.09.2009 року та запис дати у тексті виконано ОСОБА_1 . Встановити ким, ОСОБА_1 чи іншою особою, виконано підпис у борговій розписці від 02.09.2009 року не видається можливим з причин, викладених у дослідницькій частині висновку (т. 1, а.с. 160-167). Згідно Висновку експерта №СЕ-19/109/8/7-71ПЧ/20 від 15.04.2020 року, складеного експертом Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України на виконання ухвали суду, рукописні записи у розписці від 02.09.2009 року та рукописні записи у заявах ОСОБА_2 від 12.05.2014 року, 23.02.2017 року, 13.12.2017 року, клопотанні про призначення почеркознавчої експертизи від 12.03.2018 року, клопотанні про призначення почеркознавчої експертизи від 03.12.2018 року, клопотанні про доручення відеозапису до справи по боргу від 12.02.2019 року виконані різними особами (т. 1, а.с. 214-224). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено факт позики коштів відповідачем у позивача, яку він зобов`язався повернути на першу вимогу позивачу. А з огляду на невиконання відповідачем своїх зобов`язань з останнього підлягає стягненню сума боргу та 3% річних за період з 28.12.2013 року до 27.11.2019 року. При цьому з розписки від 02.09.2009 року вбачається, що предметом такої позики є 2600 євро. Однак підстав стверджувати про позику також 200 доларів США вказана розписка не містить. Апеляційний суд погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ч. 1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України). Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником коштів із зобов`язанням їх повернення. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. У правових висновках у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, від 2 липня 2014 року у справі №6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі №6-996цс17 зазначено, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №707/2606/16-ц (провадження №61-28762св18), від 26 вересня 2018 року у справі №483/1953/16-ц (провадження №61-33891св18), від 27 червня 2018 року у справі №712/14562/17-ц (провадження №61-26174ск18), статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач на підтвердження укладення договору позики між ним та ОСОБА_1 надав оригінал розписки про те, що відповідач позичив у нього грошові кошти та зобов`язався повернути їх на вимогу позивача. Таким чином у даній справі письмова форма договору позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику. Наявність між сторонами позикових відносин підтверджується наявним у позивача оригіналом договору позики, який свідчить як про факт отримання боржником коштів за договором позики, так і про зобов`язання повернути ці кошти. Оскільки у визначені договором позики строки грошові кошти позивачу повернуті не були, у ОСОБА_2 були підстави для звернення до суду з позовом. Колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржене рішення дав належну оцінку наданим доказам у справі, зокрема, борговій розписці, наявній у позичальника, та дійшов правильного висновку про необхідність стягнення грошових коштів на користь ОСОБА_2 , оскільки боржник не виконував зобов`язань щодо повернення позики на вимогу кредитора. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Позивач обґрунтував позов невиконанням позичальником своїх зобов`язань за позикою, наданою в іноземній валюті, але в заяві про уточнення позовних вимог заявив вимоги про стягнення суми боргу виключно у національній валюті з розрахунку за офіційним курсом НБУ станом на дату вимоги. Вимоги про стягнення заборгованості за договором позики у національній валюті із зазначенням еквівалента у валюті договору позивач не заявляв. А суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача заборгованості суми боргу, визначеної у гривні. Схожі висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 03.03.2021 року у справі №316/2098/15-ц (провадження №61-5050св19). Що стосується посилань апелянта на те, що розписка від 02.09.2009 року виконана не ним та є підробленою, а Висновок експерта №762/763/19-22 від 18.09.2019 року є суперечливим, то слід зазначити наступне. Так, вищевказаним експертним висновком, виконаним судовим експертом, який попереджався про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, достовірно підтверджено, що рукописний текст боргової розписки від 02.09.2009 року та запис дати у тексті виконано ОСОБА_1 . Таким чином та обставина, що за результатами почеркознавчої експертизи неможливо однозначно стверджувати про те, що відповідач підписав написану ним особисто розписку, з урахуванням всіх встановлених судом обставин та зазначених норм права не може слугувати підставою для сумніву в тому, що між сторонами укладено договір позики. Крім того, матеріалами справи, зокрема, довідкою виконавчого комітету Підліської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області №103/02-42 від 18.12.2013 року та відповіддю Державної інспекції сільського господарства в Івано-Франківській області №0074-2 від 24.12.2013 року підтверджено, що ОСОБА_1 придбано та зареєстровано 15.06.2009 року трактор колісний марки Т-25Ф, 1993 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 8-9). З огляду на вищенаведені обставини не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що у відповідач не отримував вказаних в розписці від 02.09.2009 року коштів на придбання трактора, а тому немає обов`язку з їх повернення. Що стосується клопотання апелянта про призначення в справі повторної судової почеркознавчої експертизи, то в такому судом було відмовлено шляхом постановляння ухвали з належним обґрунтуванням причин такого судового рішення. Інші доводи апеляційної скарги на правильність рішення суду першої інстанції також не впливають та не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду. Суд першої інстанції правильно встановив наявність між сторонами правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики. З огляду на викладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду від 29 грудня 2020 року - без змін. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 09.02.2021 року дію оскаржуваного рішення Тисменицького районного суду від 29 грудня 2020 року було зупинено, а тому її слід поновити. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ. В силу пункту другого частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тисменицького районного судувід 29 грудня 2020 року залишити без змін. Поновити дію рішення Тисменицького районного суду від 29 грудня 2020 року. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2. ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуюча: О.О. Томин Судді: О.В. Пнівчук Г.П. Мелінишин Повний текст постанови складено 8 квітня 2021 року.