Постанова 4808 № 347/2412/18

Справа № 347/2412/18 Провадження № 22-ц/4808/307/20 Головуючий у 1 інстанції Гордій В. І. Суддя-доповідач Томин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючої Томин О.О. суддів: Пнівчук О.В., Ясеновенко Л.В. за участю секретаря Мельник О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на заочне рішення Косівського районного суду, ухвалене суддею Гордієм В.І. 25 лютого 2019 року в м. Косові у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики, в с т а н о в и в: У грудні 2018 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики. Позовні вимоги мотивовано тим, що 11.06.2016 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики на 9000,00 євро та 9000,00 доларів США, які остання зобов`язалась повернути до кінця 2016 року. Однак ОСОБА_1 не виконала своїх зобов`язань за вказаним договором та не повернула кошти у визначений строк. На даний час сума заборгованості становить 9000,00 євро, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 284760,00 грн. та 9000,00 доларів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 249750,00 грн. Позивач просила позов задовольнити та стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 9000 євро, що згідно встановленого НБУ України офіційного курсу гривні до іноземних валют станом на 23.11.2018 року становить 284760,00 грн., та 9000 доларів США, що згідно встановленого НБУ України офіційного курсу гривні до іноземних валют станом на 23.11.2018 року становить 249750,00 грн., а також 5000,00 грн. витрат за професійну правничу допомогу. Заочним рішенням Косівського районного суду від 25 лютого 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 534510,00 грн. заборгованості за договором позики, 5395,11 грн. судового збору та 5000,00 грн. витрат на правову допомогу. Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Вважає, що дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Косівського районного суду від 10 січня 2019 року було відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 1 лютого 2019 року на 08:45 год. В зазначене судове засідання відповідач не з`явилась, а до суду повернулась ухвала про відкриття провадження та позовна заява з додатками. Однак, незважаючи на те, що відповідач не була належним чином повідомлена про відкриття провадження та призначення справи до розгляду, про дату, час та місце розгляду справи та те, що суд ухвалив проводити слухання справи в порядку загального провадження, під час першого підготовчого засідання суд закрив підготовче засідання та призначив справу до розгляду, що є процесуальним порушенням. Крім того, судом не було розміщено оголошення про дату, час та місце розгляду справи та виклик відповідача до суду на офіційному веб-порталі судової влади. Що стосується суті спору, то зазначає, що згідно розписки, наданої позивачем, відповідач написала її та поставила свій підпис про те, що в 2016 році вона позичила грошові кошти в сумі 9000,00 євро та 9000,00 доларів США, які зобов`язується повернути (без зазначення строку) разом із своїм чоловіком ОСОБА_4 . При цьому знак долара дописано чорнилом, що відрізняється від того, яким написана сама розписка. Також ОСОБА_1 стверджує, що таку розписку вона взагалі не писала, кошти не позичила, а підпис в тексті розписки їй не належить. В зв`язку з наведеним вважає за необхідне призначення судової технічно-почеркознавчої експертизи та встановлення валюти, яка бралась в борг. Посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду по справі №373/2054/16-ц, згідно якої у разі зазначення в судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана в резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент в гривні. Стосовно стягнення коштів на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн. зазначає, що до позовної заяви додано лише квитанцію на суму 5000,00 грн. без відповідного розрахунку витрат, з якої неможливо встановити за які конкретно послуги були сплачені кошти. З огляду на наведене просить скасувати заочне рішення Косівського районного суду від 25 лютого 2019 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. В судове засідання апеляційного суду апелянт та її представник не з`явилися, в попередніх судових засіданнях вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити. Представник апелянта повідомлялася про час та місце розгляду справи належним чином. Апелянт ОСОБА_1 неодноразово повідомлялася про розгляд справи за вказаною нею в апеляційній скарзі адресою. Згідно довідок «УКРПОШТА» судові повістки на 25.05.2020 року та на 01.07.2020 року були повернуті до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Іншої адреси апелянта апелянт та її представник суду не повідомили. Відповідно до п. 4 ч. 7 ст. 128 ЦПК України день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси, є днем вручення судової повістки. Позивач та її представник в судовому засіданні апеляційного суду проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 в 2016 році позичила в ОСОБА_3 9000,00 євро та 9000,00 доларів США, які зобов`язувалась повернути разом зі своїм чоловіком, що підтверджується наявною в матеріалах справи борговою розпискою (а.с. 9). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що наявна в матеріалах справи боргова розписка підтверджує укладення між сторонами договору позики, у зв`язку з чим відповідач зобов`язана виконати зобов`язання, яке ним передбачене. Апеляційний суд погоджується з таким висновком місцевого суду з огляду на наступне. Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України). Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником коштів із зобов`язанням їх повернення. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. У правових висновках у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, від 2 липня 2014 року у справі №6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі №6-996цс17 зазначено, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №707/2606/16-ц (провадження №61-28762св18), від 26 вересня 2018 року у справі №483/1953/16-ц (провадження №61-33891св18), від 27 червня 2018 року у справі №712/14562/17-ц (провадження №61-26174ск18), статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. У справі, яка переглядається, письмова форма договору позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику. Наявність між сторонами позикових відносин підтверджується наявним у позивача оригіналом договору позики, який свідчить як про факт отримання боржником коштів за договором позики, так і про зобов`язання повернути ці кошти. Оскільки у визначені договором позики строки грошові кошти позивачу повернуті не були, у ОСОБА_3 були підстави для звернення до суду з позовом. Що стосується посилань сторони відповідача в суді апеляційної інстанції на те, що ОСОБА_1 не могла написати дану розписку, оскільки у червні 2016 року перебувала за кордоном, на підтвердження чого нею надано суду викопіровку з паспорту громадянина України для виїзду за кордон, то слід зазначити, що з останнього вбачається факт перебування відповідача за межами України з 08.04.2016 року до 08.03.2017 року, а згідно тексту наданої боргової розписки така написана 2016 року без зазначення числа та місяця (а.с. 9, 140-141). При цьому твердження апелянта про те, що в розписці дописано знак долара ручкою іншого кольору, також не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки в розписці вказано також 9 прописом «тисяч доларів» (а.с. 9). Щодо доводів апелянта про необхідність проведення судової технічно-почеркознавчої експертизи розписки, то слід зазначити, що як вказано у відповідній ухвалі Івано-Франківського апеляційного суду від 01.07.2020 року, 02.03.2020 року ОСОБА_1 подала до апеляційного суду клопотання про призначення комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів по справі (а.с. 121), від якого до початку її проведення представник апелянта відмовилась. Також заявником не було надано суду необхідних для призначення експертизи матеріалів та документів. 16.03.2020 року представником ОСОБА_1 ОСОБА_2 направлено на електронну адресу Івано-Франківського апеляційного суду клопотання про подальший розгляд справи в її відсутності, в якому остання зазначає, що підтримує вимоги апеляційної скарги та просить її задовольнити. Доводи апеляційної скарги щодо порушення прав відповідача на участь у розгляді справи та її неповідомлення про відкриття провадження та призначення справи до розгляду, день, час та місце судового засідання, спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що представник відповідача ОСОБА_2 брала участь під час розгляду заяви про перегляд заочного судового рішення, а також була присутня при розгляді справи в суді апеляційної інстанції та у повному обсязі мала можливість реалізувати надані їй законом процесуальні права щодо спростування доводів позовної заяви, подання доказів, в тому числі реалізувати процесуальне право на подання клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи. Оскільки право відповідача на участь у розгляді справи, подання доказів та надання особистих пояснень було у повній мірі відновлено та реалізовано на стадії апеляційного перегляду судового рішення, розгляд справи в суді першої інстанції за його відсутності та ухвалення заочного рішення не призвели до неправильного встановлення обставин справи та її вирішення. Разом з тим щодо стягнення боргу за договором позики (борговою розпискою) в іноземній валюті в гривневому еквіваленті, то апеляційний зазначає наступне. Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому, з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справах №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18) та №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18). Оскільки у борговій розписці зобов`язання виражене у валюті євро та доларах США, а грошовий еквівалент, тобто сума коштів у національній валюті України, не визначався, вказаною розпискою не встановлено іншого порядку повернення боргу та не передбачено його визначення в грошовому еквіваленті до національної валюти України - гривні, тому правових підстав для перерахунку у гривні зазначеного боргу за офіційним курсом НБУ не вбачається. Вказане залишилось поза увагою місцевого суду, а тому рішення суду першої інстанції на підставі статті 376 ЦПК України підлягає зміні в цій частині. Що стосується вимог апеляційної скарги про безпідставність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції, то такі заслуговують на увагу з огляду на наступне. Так, звертаючись до суду з позовом ОСОБА_3 просила суд стягнути з відповідача на її користь 5000,00 грн. витрат за професійну правничу допомогу. У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу(професійну правничу допомогу). Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000). Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 3 вказаної статті ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Статтею 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У постанові Велика Палата Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі №810/795/18 зазначено про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення від 6 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України»). За змістом ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Судом встановлено, що на підтвердження вказаних витрат на правову допомогу позивачем було долучено до позову Квитанцію №23112018/2-ц від 23.11.2018 року, із якої вбачається, що адвокатом Васютиним М.В. прийнято від ОСОБА_3 5000,00 грн. за надання правничої допомоги згідно договору №23112018/2-ц від 23.11.2018 року (а.с. 13). Разом з тим позивачем не було надано під час розгляду справи в суді першої інстанції до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду договір про надання правової допомоги, укладений між нею та адвокатом Васютиним М.В., ордер адвоката, розрахунок наданих послуг. Копії вказаних документів було надіслано електронною поштою тільки під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції 10.03.2020 року (а.с. 127-139). З огляду на викладене в суду першої інстанції не було підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 5000,00 грн. витрат за професійну правничу допомогу, а тому в цій частині заочне рішення Косівського районного суду від 25 лютого 2019 року слід скасувати. В частині стягнення судового збору рішення суду слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково. Заочне рішення Косівського районного суду від 25 лютого 2019 року в частині стягнення суми боргу змінити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 ) 9000 (дев`ять тисяч) євро 00 центів та 9000 (дев`ять тисяч) доларів США 00 центів заборгованості за договором позики. Заочне рішення Косівського районного суду від 25 лютого 2019 року в частині стягнення витрат на правову допомогу скасувати. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуюча: О.О. Томин Судді: О.В. Пнівчук Л.В. Ясеновенко Повний текст постанови складено 2 липня 2020 року.