Постанова 4803 № 174/1054/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3420/21 Справа № 174/1054/19 Суддя у 1-й інстанції - Ілюшик І. А. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2021 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді - Деркач Н.М., суддів: Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М., за участю секретаря Бондаренка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в здійсненні права власності на нерухоме майно,- ВСТАНОВИВ: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в здійсненні права власності на нерухоме майно (а.с.1-26). В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що відповідач створює перепони в здійснені нею її права власності на садибу по АДРЕСА_1 , зокрема не дає можливості відновити та користуватися належним їй гаражем за його цільовим призначенням, оскільки фактично, на сьогоднішній день відсутня межа між її садибою та садибою ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 , скориставшись чим, відповідач встановив огорожу із сітки рабиці, перекрив їй доступ до гаражу, чим порушує її права та законні інтереси як власника цього нерухомого майна. На підставі вказаного, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати відповідача за власний рахунок демонтувати, встановлену ним, огорожу із сітки рабиці між садибами по АДРЕСА_3 , та надати вільний, безперешкодний доступ до належної їй споруди гаражу, зобов`язавши його не вчиняти будь-яких дій, що обмежують або можуть обмежувати право власності позивачки на зазначену вище споруду. Також просила стягнути з відповідача понесені нею судові витрати, пов`язані з розглядом цієї справи. Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі (а.с.166-167). Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції позивачка звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі (а.с. 173-176). Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають дійсним обставинам справи. Вважає, що подані нею докази беззаперечно підтверджують те, що вона намагалась вирішити питання доступу до спірного майна в позасудовому порядку, проте, її вимога була залишена відповідачем без реагування, тому ОСОБА_1 була змушена звернутися за захистом своїх порушених прав до суду. Відповідач не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності належить садиба, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку вона отримала на підставі договору дарування від 16 травня 2006 року. В дар від ОСОБА_3 вона отримала будинок та господарські будівлі, зокрема цегляний гараж, визначений в технічному паспорті під літеруванням Б-1, що підтверджується договором дарування та технічним паспортом (а.с. 6-10). Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Вільногірським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, мати сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 23). Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2014 року, було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме: визнано незаконним та скасовано рішення Вільногірської міської ради від 23 жовтня 2007 року в частині надання ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 ; визнано недійсним державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку, зазначену вище, а також стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдані їй відповідачем збитки. Рішення на теперішній час набрало законної сили, не змінено та не скасовано (а.с. 11-18). В матеріалах справи міститься фототаблиця із зображенням залишків будівлі гаражу та огорожі (а.с. 19-22). Судом було оглянуто копії матеріалів ЄО за № 3354 з Вільногірського ВП Жовтоводського ВП ГУНП у Дніпропетровській області за зверненнями ОСОБА_1 до органів поліції із заявою про неправомірні дії з боку відповідача по відношенню до належного їй майна (а.с. 52-58). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала суду належних та допустимих доказів і не довела, що відповідач чинить перешкоди у відновленні належної їй споруди гаражу, та що вона вчиняла дії по її відновленню. Щодо перешкод у користуванні належним позивачці гаражем за його цільовим призначенням, суд, враховуючи актуальний стан будівлі і те, що сторонами не заперечувалось, вважав вказане твердження припущенням, яке об`єктивно не грунтується на матеріалах справи, тому не прийняв його до уваги. Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є не порушеним. За ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. За ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Зазначеними нормами закону закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику майна чи його частини право вимагати усунення будь-яких порушень його права, зокрема, права користування. Відповідно до пункту 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити з того, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Виходячи з вищевказаного та як вбачається з матеріалів справи, позивачкою доведено в судовому порядку, що їй, ОСОБА_1 , на праві особистої приватної власності належить садиба, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку вона отримала на підставі договору дарування від 16 травня 2006 року. В дар від ОСОБА_3 вона отримала будинок та господарські будівлі, зокрема цегляний гараж, визначений в технічному паспорті під літеруванням Б-1, що підтверджується договором дарування та технічним паспортом (а.с. 6-10). Крім того, рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2014 року (у цивільній справі № 407/718/2012 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, третя особа - Головне управління Держземагентства у Дніпропетровській області про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, про визнання рішення міської ради незаконним та його скасування, відшкодування завданої шкоди внаслідок знищення майна), яке на теперішній час набрало законної сили, не змінено та не скасовано, було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме: визнано незаконним та скасовано рішення Вільногірської міської ради від 23 жовтня 2007 року в частині надання ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 ; визнано недійсним державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку, зазначену вище, а також стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завдані їй відповідачем збитки (а.с. 11-18). Шляхом усних переговорів ОСОБА_1 не вдалося досягти згоди з ОСОБА_2 щодо доступу до належного їй майна. Даний факт чинення перешкод позивачці відповідачем, окрім відсутності доводів на спростування такого факту відповідача (з відповідними доказами на підтвердження цього), додатково підтверджується, зокрема фототаблицею із зображенням залишків будівлі гаражу та огорожі (а.с. 19-22) та матеріалами ЄО за № 3354 з Вільногірського ВП Жовтоводського ВП ГУНП у Дніпропетровській області за зверненнями ОСОБА_1 до органів поліції із заявою про неправомірні дії з боку відповідача по відношенню до належного їй майна (а.с. 52-58). Таким чином, відповідач протиправно, без будь-якої аргументації та законних на те підстав (протилежного не доведено та доказів на підтвердження цього жодних не подано ні у суд першої ні у суд апеляційної інстанції) порушує право власності ОСОБА_1 , а саме - право на вільне користування спорудою гаражу та не заперечуючи права власності позивачки на зазначене нерухоме майно, своєю бездіяльністю щодо надання доступу до такого, фактично не визнає та протиправно, без законних на те підстав перешкоджає у її законному володінні та користуванні таким майном. Разом з цим, як вказано вище, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначені норми матеріального права визначають право власника, у тому числі нежитлових приміщень чи їх частини, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним та таким, що не суперечить вимогам закону та не заборонено таким. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності протиправних перешкод у користуванні власником своєю власністю. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Отже, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги скаржниці про усунення перешкод в здійсненні права власності на нерухоме майно задовольнити частково. Зокрема, в частині позовних вимог щодо зобов`язання ОСОБА_2 не вчиняти будь-яких дій, що обмежують або можуть обмежувати право власності позивачки на зазначену споруду гаражу відмовити, оскільки таке зобов`язання на майбутнє не відповідає визначеним законом способам захисту цивільних прав та інтересів, а також не призводить до захисту і відновлення ще не порушених прав як таких, тобто не відповідає завданням цивільного судочинства. На підставі ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь позивачки підлягають стягненню судові витрати за розгляд справи у суді першої інстанції та за розгляд справи в апеляційному суді, а всього у сумі 2 029, 60 грн.. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в здійсненні права власності на нерухоме майно задовольнити частково. Зобов`язати ОСОБА_2 за власний рахунок демонтувати, встановлену ним, огорожу із сітки рабиці між садибами по АДРЕСА_3 та надати вільний, безперешкодний доступ до належної ОСОБА_1 споруди гаражу, визначеної в технічному паспорті під літеруванням Б-1, згідно із технічною документацією на садибу по АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2 029, 60 грн.. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Н.М. Деркач Судді: І.Ю. Ткаченко М.М. Пищида