Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/1365/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 квітня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/1365/21 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Кравця О.О. судді Зуєвої Л.Є. судді Коваля М.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року по справі № 420/1365/21, прийнятого у складі судді Потоцької Н.В., за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: 01 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ДМС України, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлене Наказом №7319 від 13.05.2019 року та зобов`язати відповідача розглянути питання щодо прийняття рішення про оформлення документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно позивача. При цьому позивачкою додано до позову заяву про поновлення строку звернення до суду. Ухвалами Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року відмовлено у задоволенні заяви про поновлення строку та залишено адміністративний позов без руху. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року у прийнятті позовної заяви (із виправленими недоліками) за вхід. №7599/21 від 16.02.2021 року - відмовлено. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії - повернуто позивачу. Не погоджуючись з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, та просив її скасувати та прийняти нове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що нею було виконано вимоги ухвали суду від 04.02.2021 року та надано до суду уточнену позовну заяву із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до суду, зокрема: 21.12.2020 року у зв`язку із наданням правової допомоги громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , керуючись ст. 24 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську Діяльність в Україні», адвокатом було відправлено адвокатській запит з проханням повідомити адвоката Позивача про результати розгляду скарги на наказ ГУДМС у Львівській області від 10.01.2019 року №6 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також надати копію відповідного рішення; 29.01.2021 було отримаймо повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 7319, в якому зазначено, що ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Апелянт зазначає, що чинне законодавство , захищаючи права іноземних громадян, котрі, до речі, на території України згідно із вимогами ст.26 Конституції України користуються тими самими правами і свободами, і також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами, дозволяє нам оскаржувати прийняті органами державної влади та управління рішення до остаточного розгляду заяви, а судові рішення ще й в апеляційному та касаційному порядку. Проте, у зв`язку з пандемією коронавірусу 11 березня 2020 року Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) постановою №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19» встановив карантин, і на цей період у судах України запроваджено особливий режим роботи. З метою забезпечення учасників належним доступом до правосуддя Верховна Рада 30 березня 2020 року ухвалила Закон №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID -2019)». Так, він містить рад змін до процесуального законодавства, а саме: під час карантину, встановленого КМУ запобігання поширення коронавірусної хвороби (СОVID -19),процесуальні строки продовжуються час такого карантину. Тобто Закон передбачив автоматичне продовження усіх строків загальної та спеціальної позовної давності, які встановлені цивільним, господарським, сімейним трудовим, законодавством. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Згідно ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, Серія A № 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення у справі Guйrin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. рішення у справі Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, p. 3255, § 45). Оскільки питання стосується принципу юридичної визначеності, це піднімає не лише проблему трактування правових норм у звичайному сенсі, а також і проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист (див., mutatis mutandis, рішення у справі Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97, § 37, ECHR 2001-I; та у справі Zvolskэ and Zvolskб v. the Czech Republic, заява № 46129/99, § 51, ECHR 2002-IX). Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (див. рішення у справі Мельник проти України (Melnyk v. Ukraine), заява № 23436/03, пункти 2223, від 28 березня 2006 року). Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ). Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день надходження поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує. Строки мають суттєве значення в правовому регулюванні суспільних відносин. З ними пов`язані початок і закінчення дії правової норми матеріального права, вони вказують на своєчасне здійснення прав і обов`язків, визначають момент настання чи припинення виконання будь-якої процесуальної дії. Можливість захисту прав та інтересів у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених законом для звернення за захистом прав та інтересів, розглядом і вирішенням адміністративних справ, оскарженням і переглядом постанов, інших актів у адміністративних справах. Зазначені строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків тягне чітко визначені юридичні наслідки. При цьому поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Інститут строків сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах і стимулює суд та учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року по справі № 1.380.2019.001042 (провадження № К/9901/13509/20). З матеріалів справи вбачається, що у поданій на виконання ухвали суду від 04.02.2021 року позовній заяві (із виправленими недоліками) представник позивача вказує, що рішення відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту отримано лише 29.01.2021 року. Тобто, фактично наводить ті ж самі підстави, які вже були визнано неповажними ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.02.2021 року. Отже, апеляційний суд не приймає зазначені доводи, оскільки даним обставинам судом вже було надано оцінку в ухвалі Одеського окружного адміністративного суду від 04.02.2021 року, залишеній без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року у цій справі. Проте, позивачкою не визначено будь-якої іншої поважної причини пропуску строку звернення до суду, який складає 6 місяців з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, оскільки період часу з 03.10.2019 року по 29.01.2021 року належним чином позивачкою не обґрунтовано. Апеляційний суд також відхиляє доводи апелянта щодо обґрунтування пропуску строку наявністю карантинних обмежень, оскільки 17.07.2020 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19)» від 18.06.2020 р. № 731-ІХ (далі - Закон № 731- IX). Цим законом було внесено зміни до прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо поновлення/продовження процесуальних строків у зв`язку з карантином. Згідно з п. 2 розділу II Закону № 731 - IX продовжені строки закінчуються протягом 20 днів після набрання чинності Закону № 731 - IX: «

2. Процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту З розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом». З огляду на те, що Закон № 731 - ІX набрав чинності 17.07.2020 р., продовжені процесуальні строки повинні закінчитися 06.08.2020 р. Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив що, представник позивача (адвокат) має достатній професійний досвід, значну юридичну обізнаність, досвід тлумачення та правозастосування, а тому повинен бути обізнаний про прийняті зміни до законодавства. Аналогічна правова позиція щодо обізнаності юриста із вимогами процесуального законодавства висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року по справі №9901/118/19. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що представником позивача не усунені недоліки (на які вказано, в ухвалі від 04.02.2021 р.) щодо наведення поважних причин пропуску строку звернення до суду у встановленому законом порядку. Приписами ч. 2 ст. 123 КАС України встановлено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Апеляційний суд вважає, що судом 1-ої інстанції повно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених в ухвалі суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми процесуального права, ухвалу прийнято повноважним складом суду, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, судове рішення прийняте та підписано суддею, який зазначений у судовому рішенні. Апеляційний суд, доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни або скасування ухвали суду 1-ої інстанції. Керуючись ст.8,19,55,125 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3,5,12,14,19,21, 292, 308, 311, 312, 316,320, 321, 322, 325,374 КАС України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів. Повне судове рішення складене та підписане 07 квітня 2021 року. Головуючий суддя Кравець О.О. Судді Коваль М.П. Зуєва Л.Є.