Постанова 4852 № 160/6154/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 06 квітня 2021 року м. Дніпросправа № 160/6154/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Коршуна А.О. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Чередниченка В.Є., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2019р. у справі №160/6154/19 за позовом:ОСОБА_1 до: третя особа: про:Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ: 03.07.2019р. ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі ТУ ДСА в Дніпропетровській області), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії . /а.с. 3-13/. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.07.2019р. за вищезазначеним адміністративним позовом відкрито провадження у справі №160/6154/19 та справу призначено до судового розгляду / а.с. 2/. Позивач, посилаючись у адміністративному позові на те, що указом Президента України №140/2016 від 24.09.2016р. його призначено на посаду судді Межівського районного суду Дніпропетровської області строком на 5 років, наказом голови Межівського районного суду Дніпропетровської області від 04.10.2016р. його призначено на посаду судді. За період з 01.12.2018р. по 30.06.2019р. йому нарахована та виплачена суддівська винагорода, при цьому відповідачем для визначення розміру посадового окладу застосовано розмір прожиткового мінімуму тоді як для її визначення відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 р. у справі №11-р/2018, повинен застосовуватись розмір мінімальної заробітної плати у відповідному періоді, і такі дії відповідача є необґрунтованими і безпідставними та призвели до порушення його прав та інтересів, що і обумовило його звернення до суду з цим позовом, тому просив суд визнати такі дії відповідача протиправними, зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату йому суддівської винагороди судді Межівського районного суду Дніпропетровської області на підставі рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 р. у справі №11-р/2018 за період 04.12.2018р. по 30.06.2019р. з урахуванням виплачених у цей період сум. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2019р. у справі №160/6154/19 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено / а.с. 56-59/. Суд першої інстанції, приймаючи вищезазначене рішення, виходив з того, що, нараховуючи і виплачуючи позивачу суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України. Позивач, не погодившись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу / а.с. 60-65/ та 11.10.2019р. матеріали цієї апеляційної скарги та матеріали справи №160/6154/19 надійшли до Третього апеляційного адміністративного суду / а.с. 59/. Ухвалами Третього апеляційного адміністративного суду від 16.10.2019р. у справі №160/6154/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2019р. у справі №160/6154/19 / а.с. 70/ та справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження на 26.11.2019р. / а.с. 71/, про що судом апеляційної інстанції було належним чином повідомлено учасників справи / а.с. 72-75/. Позивач, посилаючись у апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції під час розгляду справи зроблено висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, що призвело до прийняття ним рішення у справі з порушенням норм чинного законодавства, просив скасувати рішення суду першої інстанції від 06.09.2019р. у цій справі та постановити нове рішення, яким задовольнити заявлені ним позовні вимоги у повному обсязі. Відповідач, у письмовому відзиві на апеляційну скаргу / а.с. 76-81/, заперечував проти доводів апеляційної скарги та посилаючись на те, що судом першої інстанції постановлено правильне рішення без порушень норм чинного законодавства, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції від 06.09.2019р. у цій справі залишити без змін. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.11.2019р. у справі №160/6154/19 зупинено провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у зразковій справі №200/9195/19а (Пз/9901/17/19) / а.с. 87/. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.01.2021р. у справі №160/6154/19 провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2019р. у справі №160/6154/19 поновлено і справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 09.02.2021р. / а.с. 96/, про що судом повідомлено учасників справи / а.с. 97-98/. У зв`язку з тим, що суддя Панченко О.М., яка входить до складу колегії суддів, що розглядають справу №160/6154/19, перебуває у відпустці, із застосуванням автоматизованої системи документообігу суду здійснено заміну складу колегії суддів, та визначено новий склад колегії суддів : головуючий суддя Коршун А.О. (доповідач), судді Чепурнов Д.В., Чередниченко В.Є. / а.с. 99-101/. Ухвалами Третього апеляційного адміністративного суду від 09.02.2021р. у справі №160/6154/19 через відсутність доказів щодо повідомлення учасників справи про день та місце розгляду справи - розгляд цієї справи в порядку письмового провадження перенесено на 09.03.2021р. / а.с. 102,103/, про що судом повідомлено учасників справи /а.с. 104-107/. Через відсутність доказів про повідомлення позивача про день та місце розгляду справи 09.03.2021р. ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.01.2021р. у справі №160/6154/19 розгляд справи в порядку письмового провадження перенесено на 06.04.2021р. / а.с. 108/, про що судом повідомлено учасників справи / а.с. 109-112/. 11.03.2021р. судом апеляційної інстанції зареєстровано заяву позивача у цій справі / а.с. 113/ у якій він просить суд розглянути справу у свою відсутність. Перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали адміністративної справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Під час розгляду цієї справи судом першої інстанції встановлено, та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивача у справі ОСОБА_1 , указом Президента України №140/2016 від 24.09.2016р. призначено на посаду судді Межівського районного суду Дніпропетровської області строком на 5 років, наказом голови Межівського районного суду Дніпропетровської області від 04.10.2016р. його призначено на посаду судді, за період з 01.12.2018р. по 30.06.2019р. йому нарахована та виплачена суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад, який розраховано виходячи з 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зазначені обставини підтверджуються належними письмовими доказами, які були надані суду, які судом були досліджені і долучені до матеріалів справи /а.с. 17-23, / та не заперечувались учасниками справи під час її розгляду судом. І саме застосування відповідачем для визначення розміру посадового окладу розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному періоді, оскаржується позивачем до суду з огляду на те, що на думку позивача у якості розрахункової величини у даному випадку відповідачем повинна бути застосована мінімальна заробітна плата, що встановлена у відповідному періоді. Статтею 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частинами другою та третьою статті 129 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010р. (далі - Закон № 2453-VI) передбачено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці. Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року 15 мінімальних заробітних плат. Законом України «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №716-VII від 19.12.2013р. виключено положення абзацу п`ятого частини третьої статті 129 Закону № 2453-VI (щодо запровадження посадового окладу з 01 січня 2014 року 12 мінімальних заробітних плат). Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» № 192-VIІІ від 12.02.2015р. було викладено в новій редакції Закон № 2453-VI, частиною третьою статті 133 якого визначалось, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. 30.06.2019р. набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII), частинами першою та другою статті 135 якого визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, та виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом, складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Положеннями ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIIІ було встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) 30 мінімальних заробітних плат судді місцевого суду; 2) 50 мінімальних заробітних плат судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду; 3) 75 мінімальних заробітних плат судді Верховного Суду. Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України №1774-VIII від 06.12.2016р., який набрав чинності з 01.01.2017р. (далі Закон №1774-VIII), частину третю статті 135 Закону № 1402-VIIІ було викладено в такій редакції: «Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року». Пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (положення якого діяли на час існування спірних правовідносин до моменту виключення цього пункту Законом України № 193-IX від 16.10.2019р. «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування») було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом № 1402-VIII), мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» . Пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, № 41 45, сторінка 529; 2015 рік, № 18 20, сторінка 132 з наступними змінами). Частиною 1 ст. 133 Закону № 2453-VI (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» № 192-VIІІ від 12.02.2015р.) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Як уже зазначалося вище, частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIІІ було визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII, який прийнято 06.12.2016р., набрав чинності 01.01.2017р., передбачено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. Положеннями п. 9 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018р. № 11-р/2018, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII, якими було передбачено, що розмір посадового окладу судді місцевого суду складає 10 мінімальних заробітних плат. Конституційний Суд України зазначив, що це положення належить застосовувати в його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року 15 мінімальних заробітних плат». При цьому у вищезазначеному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного Закону щодо розміру посадового окладу, унаслідок яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат, і такі зміни є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому, що є підставою для висновку про звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди. Тому у зв`язку із прийняттям вищезазначеного рішення Конституційного Суду України розмір суддівської винагороди для суддів, що не пройшли кваліфікаційного оцінювання, зріс із дня набрання цим рішенням законної сили, оскільки величина посадового окладу змінилася з 10 на 15 мінімальних заробітних плат. Але 06.12.2016р. прийнято Закон № 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017р., яким встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Законом № 1402-VIIІ у редакції Закону № 1774-VIII, яким вносилися зміни до низки законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат (положення якого були чинними та не визнано неконституційним на момент виникнення спірних правовідносин), визначено базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Отже, такою нормою законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, у тому числі й суддів. Водночас пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII законодавець передбачив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року. Вищенаведене дає можливість зробити висновок про те, що із прийняттям Закону №1774-VIII в Україні фактично змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата. І законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати; по-друге, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів усіх суддів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 01 січня відповідного календарного року. Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників. Аналізуючи наведені норми законодавства, яке регулює питання оплати праці судді, колегія суддів вважає, що в межах здійснення державного регулювання оплати праці, передбаченого ст. 8 Закону України «Про оплату праці», прийнято Закон № 1774-VIIІ, яким установлено особливі умови визначення посадових окладів працівників, а саме шляхом застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати. Перехід на нову розрахункову величину замість мінімальної заробітної плати фактично не погіршив рівня суддівської винагороди для суддів, що її отримували за Законом № 2453-VI. На момент набрання чинності Законом № 1774-VIIІ суддівська винагорода на підставі положень Закону № 1402-VIII ще не виплачувалася, тому негативний вплив на рівень матеріального забезпечення суддів, який є складовою їхньої незалежності, від зміни розрахункової величини у цій ситуації відсутній, оскільки Закон № 1774-VIII, який передбачає такий порядок розрахунків, прийнятий у часі пізніше від Законів № 2453-VI та № 1402-VIII, і такий перехід на іншу розрахункову величину не призвів до зменшення розміру суддівської винагороди у грошовому виразі. Враховуючи, що розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, після зміни розрахункової величини Законом № 1774-VIII у грошовому виразі не зменшився, колегія суддів робить висновок про відсутність порушення гарантії позивача, як судді, щодо розміру матеріального забезпечення внаслідок внесених цим Законом змін, а з урахуванням існування на момент виникнення спірних відносин положень пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ щодо порядку визначення суддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, то відповідач правомірно керувався його положеннями під час визначення розміру суддівської винагороди позивача, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання. Отже суддям, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, незалежно від причин його не проходження, суддівська винагорода виплачувалася в порядку та розмірах, які діяли до набрання чинності Законом №1402-VIIІ, і право на отримання суддівської винагороди в розмірі, визначеному Законом № 1402-VIIІ, мають судді, які пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, а перебування судді в процесі кваліфікаційного оцінювання (у випадку його не завершення) не наділяє останнього правом на отримання суддівської винагороди в розмірі, визначеному Законом № 1402-VIIІ. При цьому відмінності у визначенні розміру суддівської винагороди тих суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, і тих, які його не проходили, не можна вважати дискримінаційними, оскільки ці відмінності були обумовлені легітимною й істотною метою, відповідали конституційним положенням, були об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду зразкової справи №200/9195/19-а та викладені ним у постанові від 04.11.2020р., і такі висновки є обов`язковими для застосування судами під час розгляду справ з аналогічними правовідносинами. Враховуючи, що позивач у справі на момент звернення до суду із цим позовом кваліфікаційне оцінювання не пройшов, у нього відсутнє право на отримання суддівської винагороди в розмірі, визначеному Законом № 1402-VIIІ, що свідчить про те, що відповідач під час нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 04.12.2018р. по 30.06.2019р. діяв у спосіб визначений чинним законодавством, що свідчить про відсутність підстав для визнання таких дій відповідача протиправними і приймаючи до уваги вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо безпідставності та необґрунтованості заявлених позивачем у справі позовних вимог та постановив правильне рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної адміністративної справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права, які регулюють саме ці правовідносини, та постановив правильне рішення про відмову позивачу у задоволені заявлених позивачем вимог у цій справі, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними у справі доказами, і оскільки під час апеляційного розгляду справи не було встановлено будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які б потягли за собою наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, вважає необхідним рішення суду першої інстанції від 06.09.2019р. у даній адміністративній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційній скарзі, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції у даній справі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2021р. у справі №160/6154/19 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст. 329, 331 КАС України. Повний текст виготовлено та підписано 06.04.2021р. Головуючий - суддя А.О. Коршун суддя Д.В. Чепурнов суддя В.Є. Чередниченко