Постанова 4855 № 580/1829/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua Головуючий у першій інстанції: Гаврилюк В.О. Суддя-доповідач: Епель О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2021 року Справа № 580/1829/19 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Епель О.В., суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М., за участю секретаря Сакевич Ж.В., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Історія справи. ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася до суду з позовом до територіального управління державної судової адміністрації України в Черкаській області (далі - Відповідач), в якому просила: - визнати протиправною відмову територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області у видачі ОСОБА_1 - судді у відставці, довідки для перерахування довічного грошового утримання судці у відставці з урахуванням мінімальної заробітної плати; - зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області надавати Позивачці довідку для перерахування довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із посадового окладу судді місцевого суду з розрахунку у 15 мінімальних заробітних плат, встановлених законом з починаючи з 04.12.2018 року і на наступний рік виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної відповідно Законом Україні «Про державний бюджет України» на 2018 рік, 2019 рік. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року в задоволенні позову відмовлено повністю. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ТУ ДСА України у Черкаської області не мало правових підстав для видачі Позивачці довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік» в іншому розмірі, який не передбачений Законами № 1402 та № 2453. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити постанову, якою її позов задовольнити повністю. В обґрунтування заявлених апеляційних вимог Позивачка зазначає, що 29.12.2010 вона перебуває на обліку в УПФУ в м. Умані Черкаської області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, яке було нараховано їй із суддівської винагороди на момент виходу у відставку та в наступному перераховано із застосуванням прожиткового мінімуму на 2018-2019 роки, що на її переконання є неправомірним. При цьому, Апелянтка вважає, що належне їй грошове утримання судді у відставці підлягає перерахунку із застосуванням мінімальної заробітної плати, відповідно до розміру, встановленого Законами України «Про державний бюджет України» на 2018-2019 роки, а не прожиткового мінімуму. Разом з тим, Апелянтка вказує, що вона не ставить питання про видачу їй довідки для перерахунку довічного грошового утримання із заробітної плати судді, який пройшов атестації, а лише просить застосувати суддівську винагороду судді, що не пройшов атестацію, із застосуванням відповідного розміру мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму. З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржуване нею рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05 листопада 2019 року. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити таку скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів апелянта та правильності висновків суду першої інстанції, а також зазначаючи, що ТУ ДСА у межах спірних правовідносин діяла, відповідно до законодавства, яке було чинним на той час. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року провадження у справі зупинено. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року справу прийнято до провадження судовою колегією у визначеному складі та призначено до судового розгляду на 13:50 год. 08 червня 2021 року. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2021 року апеляційне провадження в цій справі поновлено. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав. Обставини справи, установлені судом першої інстанції. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до постанови Верховної ради України від 02.12.2010 № 2767-VI відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України ОСОБА_1 звільнено з посади суддю Уманського міськрайонного суду Черкаської області у зв`язку з поданням заяви про відставку. 11 квітня 2019 року Позивачка звернулася до ТУ ДСА в Черкаській області із заявою про надання їй довідки про розмір суддівської винагороди для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Відповідач надав Позивачці довідку № 04-773/19 від 23.04.2019. Позивачка, не погоджуючись з розрахунками, наведеними Відповідачем у вказаній довідці та вважаючи, що обчислення суддівської винагороди для визначення щомісячного довічного грошового утримання судді має здійснюватися, виходячи з розміру 15-ти мінімальних заробітних плат, звернулась до суду з цим позовом. Нормативно-правове обґрунтування. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402), «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 № 193-IX (далі - Закон № 193). Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частинами другою та третьою статті 129 Закону № 2453-VI визначалось, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці. Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат. Законом України від 19 грудня 2013 року № 716-VII «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було виключено положення абзацу п`ятого частини третьої статті 129 Закону № 2453-VI (щодо запровадження посадового окладу з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат). Законом № 192-VIІІ було викладено в новій редакції Закон № 2453-VI, частиною третьою статті 133 якого визначалось, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон № 1402-VIII, частинами першою та другою статті 135 якого визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIIІ було встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) 30 мінімальних заробітних плат - судді місцевого суду; 2) 50 мінімальних заробітних плат - судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду; 3) 75 мінімальних заробітних плат - судді Верховного Суду. Законом № 1774-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, зокрема, частину третю статті 135 Закону № 1402-VIIІ було викладено в такій редакції: «Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року». Пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (положення якого діяли на час існування спірних правовідносин до моменту виключення цього пункту Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування») було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом № 1402-VIII), мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, № 41- 45, сторінка 529; 2015 рік, № 18- 20, сторінка 132 з наступними змінами). Пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, № 41- 45, сторінка 529; 2015 рік, № 18- 20, сторінка 132 з наступними змінами). Згідно із частиною першою статті 133 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. 06 грудня 2016 року був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01 січня 2017 року. Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. Згідно з пунктом 9 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. 04 грудня 2018 року Конституційний Суд України прийняв Рішення № 11-р/2018, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII, якими було передбачено, що розмір посадового окладу судді місцевого суду складає 10 мінімальних заробітних плат. Конституційний Суд України зауважив, що це положення належить застосовувати в його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат». Висновки суду апеляційної інстанції. Перевіряючи доводи апеляційних скарг, колегія суддів звертає увагу на те, що спірним у цій справі є питання правильності розрахунку ТУ ДСА України в Черкаській області суддівської винагороди Позивачки, проведеного після набрання законної сили Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018. На думку позивачки, винагорода судді повинна розраховуватися на основі мінімальних заробітних плат, а не виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року. Водночас, у вищевказаному рішенні, визнаючи неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI, Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до зазначеного Закону щодо розміру посадового окладу, унаслідок яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. У зв`язку із цим у Рішенні № 11-р/2018 КС України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди. Тож, унаслідок прийняття КС України рішення від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 розмір суддівської винагороди для суддів, що не пройшли кваліфікаційного оцінювання, збільшився із дня набрання цим Рішенням законної сили, оскільки величина посадового окладу змінилася з 10 на 15 мінімальних заробітних плат. Однак, як зазначалося вище, 06 грудня 2016 року був прийнятий Закон № 1774-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року та установив, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Законом № 1402-VIIІ у редакції Закону № 1774-VIII (який був чинним та не визнаний неконституційним на момент виникнення спірних правовідносин) визначено базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, цим Законом вносилися зміни до низки законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, у тому числі й суддів. Водночас пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII законодавець передбачив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року. З прийняттям Закону № 1774-VIII в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата. Аналіз такого правового регулювання дає підстави зробити висновок про те, що законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати; по-друге, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів усіх суддів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 01 січня відповідного календарного року. Положеннями частини першої статті 8 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників. Таким чином, у межах здійснення державного регулювання оплати праці, передбаченого статтею 8 Закону України «Про оплату праці», прийнято Закон № 1774-VIIІ, яким установлено особливі умови визначення посадових окладів працівників, а саме шляхом застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати. Перехід на нову розрахункову величину - неоподатковуваний мінімум доходів громадян замість мінімальної заробітної плати фактично не погіршив рівня суддівської винагороди для суддів, що її отримували за Законом № 2453-VI. На момент набрання чинності Законом № 1774-VIIІ суддівська винагорода на підставі положень Закону № 1402-VIII ще не виплачувалася. Тому у даному випадку відсутній негативний вплив на рівень матеріального забезпечення суддів, який є складовою їхньої незалежності, від зміни розрахункової величини у цій ситуації. Водночас, зміна розрахункової величини, яка використовується для визначення розміру суддівської винагороди, яка б призвела до фактичного зменшення винагороди, що вже реально виплачується суддям у грошовому виразі, є недопустимою, оскільки безпосередньо впливає на гарантії незалежності суддів. Тож, розмір суддівської винагороди має обчислюватися із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати, оскільки Закон № 1774-VIII, який передбачає такий порядок розрахунків, прийнятий у часі пізніше від Законів № 2453-VI та № 1402-VIII, і фактично такий перехід на іншу розрахункову величину не призвів до зменшення розміру суддівської винагороди у грошовому виразі. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі 200/9195/19-а та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов`язковими для застосування колегією суддів при вирішенні цієї справи. Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що упродовж 2018- 2019 років суддівська винагорода Позивачки обчислювалась виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня відповідного календарного року. З прийняттям Закону № 1774-VIII та змінами підходу обчислення виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, у грошовому виразі розмір суддівської винагороди позивачки не зменшився (станом на 01 січня 2016 року він дорівнював 20 670 грн, а з 01 січня 2017 року 24 000 грн). Тому, оскільки розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, після зміни розрахункової величини Законом № 1774-VIII у грошовому виразі не зменшився, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушення гарантії позивачки щодо розміру її матеріального забезпечення внаслідок внесених цим Законом змін. Водночас апеляційний суд звертає увагу на те, що до 01 січня 2017 року закони № 2453-VI та № 1402-VIIІ визначали розмір посадового окладу судді в мінімальних заробітних платах, що дає можливість зробити висновок про те, що мінімальна заробітна плата застосовувалася законодавцем як розрахункова величина. Разом з тим, колегія суддів відзначає, що станом на час виникнення спірних правовідносин (квітень 2019 року) пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ щодо порядку визначення суддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, був чинним, а тому відповідач правомірно керувався його положеннями. Враховуючи вищевикладене, зокрема висновки ВП ВС, які є обов`язковими для апеляційного суду при вирішенні цієї справи, судова колегнія відхиляє як безпідставні доводи Апелянтки про те, що належне їй грошове утримання судді у відставці підлягає перерахунку із застосуванням мінімальної заробітної плати, відповідно до розміру, встановленого Законами України «Про державний бюджет України» на 2018-2019 роки, а не прожиткового мінімуму. Також суд апеляційної інстанції зазначає, що з 18.02.2020 (тобто, вже після виникнення спірних у цій справі правовідносин і їх вирішення судом першої інстанції) після прийняття Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Надаючи оцінку всім доводам Апелянтки та Відповідача, судова колегія приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності достатніх правових підстав для задоволення позову в цій справі та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року - без змін. Розподіл судових витрат. Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Судове рішення виготовлено 08 червня 2021 року. Головуючий суддя О.В. Епель судді: Я.М. Василенко О.М. Ганечко