Постанова 4870 № 914/1714/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "07" квітня 2021 р. Справа №914/1714/20 Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії: головуючого судді: Плотніцького Б.Д., Суддів: Скрипчук О.С., Мирутенка О.Л., розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. розглянувши матеріали апеляційної скарги АТ НАК Нафтогаз України, вих. № 39/5-3415-20 від 23.11.2020 (вх. № ЗАГС 01-05/3461/20 від 26.11.2020) на рішення Господарського суду Львівської області від 12.10.2020 (суддя В.П. Трускавецький, повний текст складено 19.10.2020) у справі № 914/1714/20 за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до відповідача: Комунального підприємства Бродитеплоенерго, м. Броди, Львівська область про стягнення 22'502,72 грн, з яких 9'820,70 грн пеня, 2'524,04 грн 3% річних та 10'157,98 грн збитки, ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.10.2020 у справі № 914/1714/20 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства Бродитеплоенерго на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України 2'524,04 грн 3% річних, 9'820,70 грн пені та 1'153,16 грн витрат на оплату судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України оскаржило таке в апеляційному порядку. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права. Так, апелянт зазначає, що судом неправомірно відмовлено в стягненні збитків, тому просить скасувати рішення в частині відмови в стягненні збитків та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути збитки. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив проти її задоволення, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи Апеляційний господарський суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. 10 жовтня 2018 року між акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України та комунальним підприємством Бродитеплоенерго укладено Договір № 6578/18-ТЕ-21 постачання природного газу (надалі - Договір). За умовами цього Договору, Постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2018 році природній газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору (п. 1.1. Договору). Природній газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2. Договору). У період з 22.10.2018 до 25.03.2019 між сторонами у справі було укладено 7 (сім) Додаткових Угод до Договору, що частково змінювали його умови. Так, на виконання взятих на себе зобов`язань, Позивач поставив, а Відповідач прийняв природний газ у період з жовтня 2018 року по квітень 2019 року на загальну суму 5'278'561,94 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи актами приймання-передачі природного газу за вказані періоди, які (акти) підписані та скріплені печатками обох учасників справи і вказані факти не оспорюються. Cвій обов`язок з повної оплати за поставлений у березні 2019 року природний газ виконав 20.05.2019, за поставлений у квітні 2019 року 05.06.2019, що підтверджується наданою Позивачем довідкою та не заперечується КП Бродитеплоенерго. Актом-претензією № 26-945-19 від 16.05.2019 (а.с. 55-56) Позивач звернувся до Відповідача з проханням відшкодувати 33'857,61 грн збитків за березень 2019 року. Докази надіслання долучено до матеріалів справи(а.с. 57-60). Актом-претензією № 26-2067-19 від 12.06.2019 (а.с. 62-63) Позивач звернувся до Відповідача з проханням відшкодувати 86'542,00 грн збитків квітень 2019 року. Докази надіслання долучено до матеріалів справи(а.с. 64-67). Листом № 26-3709-19 від 20.11.2019 щодо перерахунку по акту-претензії від 16.05.2019 № 26-945-19, Позивачем вказано, що ним здійснено перерахунок суми збитків та до відшкодування підлягає сума 2'875,58 грн (а.с. 61). Листом № 26-3710-19 від 20.11.2019 щодо перерахунку по акту-претензії від 12.06.2019 № 26-2067-19, Позивачем вказано, що ним здійснено перерахунок суми збитків та до відшкодування підлягає сума 7'282,40 грн (а.с. 68). Згідно з списком розсилки (а.с. 69) та описом вкладення у цінний лист (а.с. 70), Позивач 22.11.2019 направив Відповідачу: листи № 26-3703-19 від 20.11.2019, № 26-3704-19 від 20.11.2019, № 26-3705-19 від 20.11.2019, № 26-3706-19 від 20.11.2019, № 23/2-3707-19 від 20.11.2019, № 26-3708-19 від 20.11.2019, № 26-3709-19 від 20.11.2019, № 26-3710-19 від 20.11.2019. Згідно з Розрахунком суми збитків (а.с. 53-54), яка підлягає відшкодуванню КП Бродитеплоенерго згідно Акту-претензії, складеному у відповідності до п. 3.13 та 5.7 Договору, пункту 1 розділу VI правил постачання природного газу, станом на 25.05.2020, - за підсумками березня 2019 року за актом-претензією від 16.05.2019 № 26-945-19 із врахуванням перерахунку від 20.11.2019 № 26-3709-19 нараховано 2'875,58 грн. - за підсумками квітня 2019 року за актом-претензією від 12.06.2019 № 26-2067-19 із врахуванням перерахунку від 20.11.2019 № 26-3710-19 нараховано 7'282,40 грн. Доказів надіслання вказаного розрахунку до матеріалів справи не долучено. Таким чином, враховуючи, що Відповідачем залишено без задоволення надіслані останньому претензії, Позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення пені, трьох відсотків річних та збитків. Між сторонами у справі виникли зобов`язання на підставі Договору в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України. Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (статті 655 Цивільного кодексу України). Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами. Правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору, за змістом якого Позивач взяв на себе зобов`язання поставляти природний газ Відповідачу, а останній взяв на себе обов`язок прийняти та сплатити отриманий природний газ на умовах та в строки, встановлені договором. Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Договору, остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Так, як вірно з`ясовано судом першої інстанції, Позивач взяті на себе зобов`язання з поставки природного газу виконав, а Відповідач свій обов`язок з повної оплати за поставлений у березні 2019 року природний газ виконав 20.05.2019, за поставлений у квітні 2019 року 05.06.2019, що підтверджується матеріалами справи та було встановлено у п. 3.3. даного рішення. Таким чином, враховуючи встановлений у Договорі порядок розрахунків, закріплені нормами чинного законодавства правила обчислення строків з врахування вихідних та святкових днів, останнім днем із оплати за поставлений у березні 2018 року природний газ є 25.04.2018, тому прострочення заборгованості починається із 26.04.2018, за поставлений у квітні 2019 року з 25.05.2019 (однак, позивачем обрано для розрахунку обрано 28.05.2019. Таким чином, Позивачем доведено факт неналежного виконання Відповідачем грошових зобов`язань за Договором. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Так, суд розглянувши заявлені вимоги про стягнення 2'524,04 грн трьох відсотків річних, перевіривши наданий Позивачем розрахунок, встановив, що такий здійснено правильно, а тому заявлені вимог підлягають задоволенню. Відповідно до вимог статті 611 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пунктом 8.2 Договору визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1 Договору, Він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правомірно задоволено вимогу про стягнення 9'820,70 грн пені. Між сторонами виникли зобов`язання з поставки природного газу за плату, які регулюються Договором, Цивільним кодексом України, спеціальним законом тощо. Порядок відшкодування збитків, передбачений як умовами Договору, так і нормами ЦК України. Як закріплено умовами Договору, в редакції Додаткової угоди № 4 від 23.11.2018, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного Споживачем природного газу більше ніж на 5 % відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1. цього Договору, Споживач зобов`язаний відшкодувати Постачальнику збитки в порядку визначені наступним чином: 3.13.3 якщо фактично спожитий об`єм (обсяг) використаного природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, Споживач зобов`язаний відшкодувати Постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітній (розрахунковий) період (п. 3.13.1 Додаткової угоди № 4 від 23.11.2018). Згідно з пунктом 5.7. Договору, в редакції Додаткової угоди № 4 від 23.11.2018, відшкодування постачальнику вартості збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.13 Договору, здійснюється наступним чином: - Постачальник на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо споживач порушив п. 3.9 Договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м.) та замовлених обсягів, визначених п. 2.1 Договору, розраховує збитки відповідно до підпунктів 3.13.1 або 3.13.2 п.3.13 Договору; - Постачальник після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає споживачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків; споживач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов`язаний відшкодувати постачальнику вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії. Таким чином, у Договорі встановлено досудовий порядок врегулювання спору. Як встановлено із матеріалів справи, такий Позивачем не дотримано, адже Відповідачу надсилались акти-претензії без розрахунків збитків. Таблиці, з вихідними даними, які зазначені в актах-претензіях не є тим розрахунком з якого вбачається яким чином і на підставі чого позивачем нараховано збитки. Окрім того, ці таблиці є відмінними від того розрахунку збитків, який наданий позивачем суду (а.с.а.с. 53-54) (І-ий пункт, яким керувався суд при ухваленні рішення щодо заявлених вимог). Статтею 623 Цивільного кодексу України встановлено, що Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Згідно із ч.ч. 1 - 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Способами захисту прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. При цьому ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків, у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками ж, у свою чергу, є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відповідно до ч. 4 вказаної статті на вимогу особині, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосібзокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі худе). Аналізуючи наведені норми у їх сукупності, а також саму назву ст. 22 ЦК України Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди - можна дійти висновку, що, по-перше відшкодування збитків - це один із способів відшкодування майнової шкоди; по-друге підставою для відшкодування збитків та шкоди є порушення цивільного права особи. При цьому, як права, що випливає із договору (право на отримання товару, результату виконаної роботи, тощо), так і абсолютного права особи - тобто права, якому протистоїть обов`язок усіх утримуватися від дій, які порушують це право (право власності, право господарського віддання, тощо). Іншими словами, як при порушенні права, встановленого правочином, так і при порушенні права, наданого та гарантованого законом особа має підстави вимагати відшкодування збитків, завданих таким порушенням. У певній мірі аналогічний припис містить і ст. 49 ГК України, яка встановлює загальний для всіх підприємців обов`язок - не порушувати права та законні інтереси інших суб`єктів господарювання, а в разі їх порушення - нести майнову та іншу встановлену законодавством відповідальність за завдані шкоду і збитки. Згідно з положеннями частини 2 статті 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходь, які управнена сторона взяла б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правив здійснення господарської діяльності іншою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: - вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; - додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб' єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів худе), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання іншою стороною; - не отриманий прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання іншою стороною; - матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 ГК України). Таким чином, ані ст. 22 ЦК України, ані ст. ст. 224- 225 ГК України не встановлюють виключного правового зв`язку поняття збитки із зобов`язаннями, підставою виникнення яких є правочин. Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що чинне законодавство хоча однозначно і не надає, проте й прямо не забороняє потерпілій стороні вимагати стягнення збитків, однак розмір таких збитків повинен бути доведеним заінтересованою особою (наявність складу правопорушення), а у випадку спростування - відсутність вини доведена (опонентом) відповідачем. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг постановою від 30.09.2015 № 2495 (в редакції чинній на час спірних правовідносин), у пп. 1 п. 1 розділу VI закріпила, що Відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках: 1) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період; Так, суд звертає увагу Постачальника, що закріплення вказаної норми у постанові НКРЄКП не звільняє заявника від тягару доказування понесених збитків, що передбачено як Цивільним так і Господарським кодексами України. Проте, АТ НАК Нафтогаз України жодних доказів понесення збитків за недовикористання замовленго об`єму природного газу Відповідачем у березні, квітні 2018 року суду не надано. КП Бродитеплоенерго під час розгляду справи повідомило, що причиною не відібрання попередньо замовленого газу стало зупинення опалювального періоду у зв`язку з потеплінням, а тому вина Відповідача відсутня. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявлені вимоги Позивача про стягнення з Відповідача збитків є необґрунтованими. Додатково, суд звертає уваги учасників процесу, що станом на час розгляду справи судом, так і на час складення даної позовної заяви, Регулятором (НКРЄКП) внесено зміни у постанову № 2496 від 30.09.2015, згідно з пп. 1 п. 1 розділу VII Правил постачання природного газу, і відповідності до якого відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим (крім споживачів, постачання яким здійснюється в рамках виконання спеціальних обов`язків, покладених Кабінетом Міністрів України на суб`єктів ринку природного газу на підставі статті 11 Закону України Про ринок природного газу), постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках: якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період. Так, Відповідач у справі виконує покладені на нього спеціальні обов`язки, встановлені чинними нормативно-правовими актами України, та які можуть і не впливати із власних інтересів. Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України). Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо відсутності підстав для задоволення позову не спростовує. Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України, покладаються на апелянта. У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю з 02.03.2021 по 05.04.2021 головуючого судді Плотніцького Б.Д., датою складення та підписання даної постанови є 07.04.2021. Керуючись ст.ст. 86, 255, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу АТ НАК Нафтогаз України, вих. № 39/5-3415-20 від 23.11.2020 (вх. № ЗАГС 01-05/3461/20 від 26.11.2020) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 12.10.2020 у справі №914/1714/20 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України. Головуючий -суддя Плотніцький Б.Д. Суддя Скрипчук О.С. Суддя Мирутенко О.Л.