Постанова Черкаський апеляційний суд № 711/4845/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/601/21Головуючий по 1 інстанції Справа №711/4845/19 Категорія: 312000000 Кондрацька Н. М. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2021 рокум. Черкаси Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів: Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л. секретар Торопенко Н.М. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач - суб`єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 ; особа, яка подала апеляційну скаргу - представник відповідача - адвокат Щукіна Наталія Олегівна; розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Щукіної Наталії Олегівни на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та стягнення безпідставно отриманих коштів, в с т а н о в и в: У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 19 листопада 2018 року між нею та відповідачем було укладено договір про надання інформаційно-консультативних послуг щодо виїзду позивача за кордон. Згідно умов договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати замовнику інформаційно-консультативні послуги щодо виїзду закордон і перебування на території країн, що входять до Шенгенської зони; сприяти замовнику в підготовці документів, необхідних для виїзду за кордон, у тому числі надати консультації для отримання біометричного паспорту громадянина України для виїзду за кордон, у разі необхідності; надати практичну допомогу замовнику. У день укладення договору та відповідно до п.1 розділу 3 Договору позивачка сплатила відповідачу 19500грн., але останній квитанцію про отримання коштів не надав, пояснивши це відсутністю бланків прибуткового касового ордеру. Наприкінці листопада 2018 року відповідач зателефонував позивачу та повідомив, що сплачених нею коштів не достатньо та для оформлення документів щодо працевлаштування за кордоном, зокрема трудового договору, придбання квитків для виїзду їй необхідно терміново перерахувати відповідачу ще 48750грн. Відповідач запевнив позивача, що для підтвердження сплати нею коштів буде квитанція банку, а договір на визначену суму із зазначенням вартості кожної послуги, у тому числі вартості квитків та візи він надасть при передачі пакету документів щодо переїзду та працевлаштування. 30 листопада 2018 року позивач через відділення ПриватБанку перерахувала кошти у розмірі 48750 грн. на вказаний відповідачем його розрахунковий рахунок. Через декілька днів відповідач зателефонував позивачу та повідомив, що при оформленні документів у нього виникли певні труднощі, а тому їй необхідно почекати декілька тижнів. Прохання позивача надати квитанцію до прибуткового касового ордеру про оплату послуг за договором від 19 листопада 2018 року на суму 19500 грн. та договір про надання послуг на суму 48750 грн. відповідачем ігнорувались. Під час чергової розмови щодо належного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором останній повідомив, що він не зобов`язувався надавати послуги із працевлаштування за кордоном, а тому більше нічого робити не буде і не потрібно йому телефонувати. На час звернення позивача до суду із позовом відповідач умови договору про надання інформаційно-консультативних послуг щодо виїзду закордон не виконав, позивач будь-яких послуг від відповідача не отримав, а відповідач отримані кошти позивачеві не повернув. Позивач вважає укладений між нею та відповідачем договір про надання інформаційно-консультативних послуг щодо виїзду закордон від 19 листопада 2018 року недійсним, оскільки він укладений із використанням відповідачем нечесної підприємницької практики, обману, що призвело до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позивача як споживача послуг. ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсним договір про надання інформаційно-консультативних послуг щодо виїзду за кордон, укладений між сторонами 19 листопада 2018 року; стягнути з відповідача на її користь сплачені за невиконаним відповідачем договором кошти в розмірі 19500 грн, безпідставно набуті кошти в розмірі 48750 грн та моральну шкоду в розмірі 20000 грн. Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 жовтня 2019 року позов задоволено частково та стягнуто з суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 48750 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 квітня 2020 року задоволено заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення та скасовано заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 жовтня 2019 року. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 лютого 2021 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір № 1080 від 19 листопада 2018 року про надання інформаційно-консультативних послуг щодо виїзду за кордон, укладений між фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Стягнуто з суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 48750 грн., грошову компенсацію за нанесену моральну шкоду в розмірі 1000 грн., а всього 49750 (сорок дев`ять тисяч сімсот п`ятдесят) грн. 00 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду обґрунтоване тим, що положення договору, укладеного між сторонами не містять конкретного, зрозумілого переліку послуг, їх зміст, якість, складові частини тощо, що не відповідає положенням статей 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів». Суд вказав, що позивачем доведено факт перерахування відповідачу коштів в сумі 48750 грн, а відповідачем не надано доказів сплати вказаних коштів на виконання умов договорів з іншими замовниками, тому вказану суму слід стягнути з відповідача на користь позивача як безпідставно набуті кошти. Також суд прийшов до висновку, що у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000 грн у зв`язку із неправомірною поведінкою відповідача та завдання позивачу матеріальних збитків, що призвело до моральних переживань, погіршення якості життя. Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення із відповідача грошових коштів в сумі 19500 грн, суд вказав, що позивачем не надано належних доказів сплати чи перерахування відповідачу вказаної суми. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник відповідача - адвокат Щукіна Наталія Олегівна подала апеляційну скаргу та просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 лютого 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі вказує, що позивачем підписано Акт приймання-передачі наданих за договором від 19 листопада 2018 року послуг шляхом проставлення своєї електронної адреси та направлено погодження на електронну адресу відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вважає, що підписавши вказаний акт, позивач ствердила про надання їй ФОП ОСОБА_2 повного комплексу послуг, що були передбачені договором, а тому грошові кошти в сумі 19500 грн отримані відповідачем правомірно. Стверджує, що сторони договору на добровільних засадах визначили умови договору, які прописані чітко і зрозуміло, підписуючи договір та акт приймання-передачі послуг, позивач погодилась з даними умовами, отримала послуги за договором у повному обсязі та претензій між сторонами немає. Зазначає, що договір був укладений у письмовій формі, між сторонами досягнуто згоди із усіх істотних умов договору та скріплено підписами, що відповідає вимогам ЦК України, а тому посилання позивача на його недійсність є безпідставними. Вказує, що ціна договору встановлена у розмірі 19500 грн, а платіж на суму 48750 грн ОСОБА_1 здійснила за надання інформаційних послуг та практичної допомоги відповідачу у тому числі в інтересах інших осіб, які прийняли послуги та до суду не звертались, тому стягнення з відповідача всієї суми є неправомірним. Також вважає, що оскільки між сторонами виникли договірні відносини, а позивачем не надано належних та допустимих доказів спричинення їй моральних страждань відповідачем, відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, учасники справи в судове засідання не з`явились, представник скаржника надіслала на електронну адресу суду заяву про розгляд справи без участі скаржника та його представника, що відповідно до статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом. Перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог про визнання договору недійсним та стягнення безпідставно набутих коштів в сумі 48750 грн і моральної шкоди в сумі 1000 грн, тому відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає рішення суду лише в цих частинах. Судом першої інстанції встановлено, що 19 листопада 2018 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір № 1080 про надання інформаційно - консультативних послуг щодо виїзду позивача за кордон. Згідно умов договору, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати замовнику інформаційно-консультативні послуги щодо виїзду за кордон і перебування на території країн, що входять до Шенгенської зони; сприяти замовнику в підготовці документів, необхідних для виїзду за кордон, у тому числі надати консультації для отримання біометричного паспорту громадянина України для виїзду за кордон, у разі необхідності; надати практичну допомогу замовнику. Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору, укладеного між сторонами, суд першої інстанції вважав, що умови договору не містять конкретного, зрозумілого переліку послуг, їх зміст, якість, складові частини тощо. Проте з такими висновками колегія суддів погодитись не може. Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Так, за змістом частини п`ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону). Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу. Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону). Відповідно до положень, закріплених у частині першій, пункті 7 частини третьої, частині шостій статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Згідно з абзацом другим частини першої статті 230 ЦК України обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми статей 18 та 19 Закону України «Про захист прав споживачів», не встановивши, у чому саме полягає несправедливість умов договору та нечесна підприємницька практика фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 . Суд не врахував, що статті 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачають різні взаємовиключні підстави визнання угод недійсними. Аналізуючи умови спірного договору, апеляційний суд не вбачає підстав вважати викладені у ньому умови двозначними, оскільки з цих умов зрозуміло та чітко викладено права та обов`язки сторін у справі. Положення оспорюваного договору зводяться до того, що відповідач надасть позивачу інформаційно-консультативні послуги щодо виїзду за кордон і перебування на території країн, що входять до Шенгенської зони; буде сприяти замовнику в підготовці документів, необхідних для виїзду за кордон, у тому числі надасть консультації для отримання біометричного паспорту громадянина України для виїзду за кордон, у разі необхідності; надасть практичну допомогу замовнику, а тому висновки суду про незрозумілість переліку послуг, їх змісту, якість, складові частини не ґрунтуються на вимогах закону та умовах укладеного між сторонами договору. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору про надання інформаційно-консультативних послуг щодо виїзду позивача за кордон ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права, тому підлягає скасуванню в цій частині та ухваленню нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. Разом з тим, рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих грошових коштів в сумі 48750 грн. є обґрунтованим. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах: від 17 квітня 2019 року у справі № 759/1206/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 522/6582/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 445/530/16-ц. Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до довідки від 19 березня 2019 року (а.с. 15), виданої АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 30 листопада 2018 року о 13.09 год. в касі відділення за адресою: м. Городище, вул. Миру, 50, здійснила платіж на картку № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2 у сумі 48995,00 грн., що також підтверджується квитанцією від 30 листопада 2018 року (а.с. 14). Призначення платежу не зазначено. Доказів того, що вказана сума була сплачена на виконання умов договору, укладеного між сторонами, матеріали справи не містять. Так, Договором встановлено, що за надання послуг, визначених Договором, замовник сплачує виконавцю винагороду на банківський рахунок виконавця у розмірі 19500 грн. в день укладання цього договору замовник сплачує виконавцю суму у розмірі 9750 грн. при отриманні замовником послуг, зазначених у п. 1.1 цього Договору та Акту наданих послуг, замовник сплачує залишкову вартість на банківський рахунок виконавця у розмірі 9750 грн. Пунктом 5.1 Договору визначено, що він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до моменту підписання Акту надання послуг та фактичного виконання своїх зобов`язань за цим Договором. Відповідно до пункту 6.3 Договору після закінчення надання послуг виконавець передає на погодження замовнику два примірники акту приймання-передачі наданих послуг. Замовник зобов`язаний протягом трьох робочих днів розглянути та підписати вказаний акт або надати письмові мотивовані заперечення. Після підписання, замовник протягом трьох робочих дні передає один примірник підписаного акту виконавцеві. У випадку наявності у замовника зауважень до наданих послуг та або/акту приймання-передачі наданих послуг, такі недоліки усуваються виконавцем після отримання письмових мотивованих зауважень від замовника. Відповідачем не надано належних доказів, що ним були надані передбачені договором послуги, про що повинен бути складений та підписаний сторонами відповідний Акт, та що кошти в сумі 48750 грн були сплачені на виконання Договору між сторонами. Надана відповідачем копія Акту приймання-сдачі надання інформаційно-консультаційних послуг за договором № 1080 від 19 листопада 2018 року (а.с. 74 зворот), інформації з електронної пошти щодо отримання листа від ОСОБА_3 (електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про те, що вказаний акт є підтвердженням прийняття послуг, не є належними доказами у справі. Так, Договором між сторонами передбачено порядок підписання між сторонами Акту приймання-передачі наданих послуг шляхом підписання його обома сторонами, а не направленням електронного листа. Крім того, у договорі відсутня електронна адреса замовника послуг, договір укладено між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , а адресат електронного листа ОСОБА_4 , тому вказані документи не підтверджують, що лист було направлено саме позивачкою. Надані відповідачем дублікати квитанцій від 29 січня 2019 року про сплату 22625 грн та від 30 січня 2019 року про сплату 2425 грн та лист-повідомлення від 19 лютого 2020 року (а.с. 77-78) на рахунок ОСОБА_5 не підтверджують повернення відповідачем перерахованих позивачкою на рахунок останнього коштів в сумі 48750 грн. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що посилання відповідача на те, що кошти в сумі 48750 грн були сплачені позивачкою на виконання умов договорів відповідача з іншими особами - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 не підтверджені відповідними доказами, оскільки платіж здійснено ОСОБА_1 без зазначення призначення платежу. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки безпідставно сплачених коштів в сумі 48750 грн., тому рішення суду в цій частині слід залишити без змін. Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 просила суд стягнути із відповідача завдану їй моральну шкоду внаслідок обманних дій відповідача - суб`єкта надання послуг позивачу, на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України). Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода може полягати як у фізичному болю та стражданнях, так і у душевних переживаннях, які фізична особа зазнала внаслідок протиправної поведінки відносно неї. Статтею 22 вказаного Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. З огляду на викладене, оскільки апеляційним судом не встановлено підстав, визначених статтями 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», для визнання недійсним Договору, укладеного між сторонами, тобто не встановлено винних дій відповідача під час укладення спірного договору, то відсутні і підстави для відшкодування позивачці моральної шкоди відповідно до наведених норм закону. Отже, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди в сумі 1000 грн також підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні даної вимоги. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки сплачених за невиконаним договором про надання інформаційно-консультативних послуг щодо виїзду за кордон, укладеним між сторонами 20 листопада 2018 року, в розмірі 19500 грн, учасниками справи не оскаржується, тому не переглядається судом апеляційної інстанції в цій частині. Згідно зі статтею 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Щукіної Наталії Олегівни слід задовольнити частково; рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 лютого 2021 року скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цих частинах нове рішення; стягнути з суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 48750 гривень; в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору № 1080 від 19 листопада 2018 року про надання інформаційно-консультативних послуг щодо виїзду за кордон, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також стягнення грошової компенсації за нанесену моральну шкоду відмовити. На підставі статті 141 ЦПК України слід здійснити перерозподіл судових витрат. Оскільки позовні вимоги майнового характеру апеляційним судом задоволено на 55 %, з відповідача слід стягнути в дохід держави 422,62 грн судового збору за подання позовної заяви (768,40 * 55 / 100). Апеляційній вимоги відповідача із вимог немайнового характеру задоволено на 100 %, із вимог майнового характеру - на 2 % (48750*100/49750). При поданні апеляційної скарги ОСОБА_2 сплачено 2305,50 грн судового збору. У зв`язку з тим, що позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», на підставі статті 141 ЦПК України слід компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачені ним судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволених апеляційних та відхилених позовних вимог в сумі 1859,83 грн (2305,50-(422,62 +1152,60*2/100). Керуючись статтями 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Щукіної Наталії Олегівни задовольнити частково. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 лютого 2021 року скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цих частинах нове рішення. Стягнути з суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 48750 гривень. В задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору № 1080 від 19 листопада 2018 року про надання інформаційно-консультативних послуг щодо виїзду за кордон, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також стягнення грошової компенсації за нанесену моральну шкоду відмовити. Компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені ОСОБА_2 судові витрати в сумі 1859 гривень 83 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України. Судді