Постанова 4824 № 753/16263/20

Справа № 753/16263/20 Головуючий в суді І інстанції Лужецька О.Р. Провадження № 22ц-824/4568/21 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Мельника Я.С., суддів: Гуля В.В., Матвієнко Ю.О., за участі секретаря Примушка О.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із цим позовом, який обґрунтовує тим, що 15 серпня 2012 року між нею та відповідачем ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб. Вказує, що не бажає жити однією сім`єю з відповідачем, оскільки спільне життя з ним не склалося, вони мають різні погляди на життя, між ними постійно відбуваються сварки, відповідач ображає її у присутності дітей, принижує її гідність, тому сімейні відносини фактично припинилися, а тому вважає збереження сім`ї неможливим. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року позов задоволено, розірвано шлюб, зареєстрований 15 серпня 2012 року між сторонами, після розірвання шлюбу залишено позивачці прізвище « ОСОБА_2 ». Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, а також надати сторонам у справі строк на примирення тривалістю шість місяців. У обґрунтування доводів апеляційної скарги зокрема посилається на те, що доводи позивачки є необґрунтованими, оскільки сторони навпаки наразі спільно проживають та ведуть спільне господарство, а висновки місцевого суду про неможливість примирення, збереження сім`ї, подальшого спільного життя є такими, що суперечать дійсним обставинам справи. Також вказує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про надання строку на примирення сторін, а також судом не враховано, що позивачка нездатна самостійно утримувати спільних дітей, і розірвання шлюбу призведе до їх скрутного становища, через що вважає оскаржуване рішення необґрунтованим. У свою чергу, ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому погоджується з висновками суду першої інстанції, посилаючись зокрема на те, що сторони не проживають однією сім`єю та не ведуть спільного господарства, крім того суд не зобов`язаний надавати подружжю час на примирення та примушувати їх жити разом, це є лише правом суду, та вказує, що примирення між сторонами дійсно неможливе, через що просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним її залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки шлюбні стосунки між сторонами не склалися, сторони втратили взаєморозуміння, примирення між ними неможливе, розлад між подружжям носить не тимчасовий характер, вони не ведуть спільного господарства, проживають фактично окремо і подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам сім`ї, через що шлюб необхідно розірвати. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 15 серпня 2012 року, про що зроблено актовий запис № 1087 Відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві. Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до ч.1 ст.110 та ч.2 ст.112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд задовольняє його і постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Відповідно до ст. 16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. У відповідності до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Згідно з ч. 2 ст. 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Зі змісту ст. 112 Сімейного кодексу України вбачається, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, і це не випадково, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи. Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин може відкласти розгляд справи та призначити подружжю строк для примирення (частина сьома статті 240 ЦПК України). Системний аналіз норм Сімейного кодексу України вказує на те, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Отже, надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком. Таким чином, ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу, суд першої інстанції повно встановив обставини справи та фактичні взаємини подружжя, причини розірвання шлюбу та дійшов обґрунтованого висновку про неможливість збереження шлюбу та його розірвання. Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував наявної можливості для збереження сім`ї і примирення сторін, колегія суддів вважає формальними, оскільки будь-які докази того, що сторони примирилися, дійшли згоди щодо продовження спільного проживання та підтримки сімейних відносин - у матеріалах справах відсутні, а за час розгляду справи взаємини сторін не змінилися і не налагодилися, через що подальше збереження цього шлюбу є неможливим, і доводи апеляційної скарги про безпідставне ненадання сторонам строку для примирення, також є необґрунтованими, оскільки надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком. Посилання апелянта на те, що судом не було враховано можливість позивачки утримувати спільних дітей, колегія суддів відхиляє, оскільки обидва з батьків мають виконувати обов`язок щодо утримання дітей незалежно від наявності зареєстрованого шлюбу між ними, при цьому відсутність у позивачки на час ухвалення оскаржуваного рішення роботи не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про розірвання шлюбу, а відповідач, у разі необхідності не позбавлений можливості вирішити питання щодо місця проживання дітей з ним, звернувшись до суду із відповідним позовом. Інших вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: