Постанова 4824 № 753/11170/19

Справа № 753/11170/19 Головуючий в суді І інстанції Комаревцева Л.В. Провадження № 22ц-824/1085/2021 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Мельника Я.С., суддів: Матвієнко Ю.О., Поливач Л.Д., за участі секретаря Примушка О.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Синиця Тетяна Василівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, ВСТАНОВИВ: У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 01 грудня 2016 року між ним та ОСОБА_2 . Позов мотивує тим, що він познайомився з ОСОБА_2 завдяки дружині відповідача, з якою він мав домовленість щодо здійснення ремонтних робіт. Дружина відповідача надала йому аванс у розмірі 350 дол. США для купівлі труб та монтажу димоходу. Однак, через складну життєву ситуацію, борги за житлово-комунальні послуги, борги по кредитах, він не зміг виконати взяті на себе зобов`язання. Крім того, у нього та його дружини не було на той час роботи, на утриманні перебувала малолітня дитина, із-за чого він перебував у пригніченому стані та розглядав можливість взяття кредиту для покращення свого скрутногоматеріального становища. В цей час, відповідач, знаючи про його складну життєву ситуацію, запропонував йому свій кредит під заставу квартири, а також обіцяв влаштувати його на роботу на що він погодився і 01 грудня 2016 вони з відповідачем ОСОБА_2 зустрілись у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Синиці Т. В. для укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який він спочатку відмовлявся підписувати, але відповідач почав вмовляти його підписати договір купівлі-продажу квартири, мотивуючи це тим, що іншого виходу у нього немає, оскільки кредит по іншому йому не нададуть через його чисельні борги. Також, ОСОБА_2 запевняв його, що договір у нотаріуса підписується для того, щоб ніхто не забрав у нього квартиру, а після повернення кредиту відповідачу той подарує цю квартиру його малолітньому сину. Вказує, що не мав наміру відчужувати квартиру, підписуючи договір купівлі - продажу, вважав, що надалі залишиться власником квартири та у зв`язку з тим, що відповідач ввів його в оману, фактично шахрайським шляхом заволодів квартирою та їх домовленостей не дотримався, то вимушений звернутися до суду із цим позовом. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи. У обґрунтування доводів апеляційної скарги зокрема вказує про те, що місцевим судом не було досліджено усіх обставин введення відповідачем його в оману, а також незаконне заволодіння його квартирою без його волі, тому вважає оскаржуване рішення незаконним і таким, що підлягає скасуванню. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження своїх доводів, а саме, що відповідач ввів його в оману при укладанні договору купівлі-продажу квартири і не доведено позивачем того, що сторони мали намір укласти іншу угоду, чи що між сторонами були наявні інші правовідносини, ніж ті, що обумовлені оскаржуваним договором, а також не спростовано презумцію правомірності правочину, а тому відсутні підстави, передбачені нормами ЦК України для визнання оскаржуваного договору купівлі-продажу квартири недійсним відсутні. Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 01 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т.В., реєстровий номер № 7455, за умовами якого ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 (т.1, а.с.212-213). У договорі також зазначено, що продаж квартири вчинено за 422 902, 00 грн., які продавець отримав повністю від покупця до підписання цього договору, зазначена ціна є остаточною та відповідає волевиявленню сторін. Своїм підписом сторони підтвердили, що розрахунок відбувся повністю і претензій один до одного не мають. Також зі змісту договору вбачається, що сторони у присутності нотаріуса, підтвердили одна одній, що укладення договору відповідає їх інтересам, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому, розуміють природу цього правочину, його умови, свої права та обов`язки за договором; договір укладається на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких для сторін обставин, їх волевиявлення є вільним, ціна продажу, зазначена в п. 4 цього договору є остаточною, вони обізнані щодо відповідальності за приховування реальної ціни продажу квартири, договір відповідає їх дійсним намірам, вони не обмежені в праві укладати цей правочин, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню суті цього договору та вільно володіють українською мовою. Сторони однаково розуміють значення, умови правочину та його правові наслідки для кожної сторони. Постановою Київського апеляційного суду від 13 червня 2019 року у справі № 753/21402/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення, позов задоволено, усунуто перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_1 та виселено ОСОБА_1 без надання іншого житлового приміщення з підстав того, що ОСОБА_2 є власником спірної квартири та відповідно до умов договору купівлі-продажу від 01 грудня 2016 року ОСОБА_1 знявся з реєстраційного обліку у цьому житлі, де жодна зареєстрована особа не значиться, однак ОСОБА_1 без будь-яких законних підстав продовжує мешкати у цій квартирі всупереч умовам договору та волевиявленню нового власника (а.с.109-115). Також, з матеріалів справи вбачається, що дружина і син неповнолітній ОСОБА_1 знялися з реєстрації у спірній квартирі ще до укладення оскаржуваного правочину, а у подальшому, після укладення 01 грудня 2016 року договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_1 також добровільно знявся з реєстраційного обліку у цьому житлі. Відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей, надання підроблених документів і т.п.); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які він повинен був зробити (зокрема, умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення і т. п.). Отже, для визнання правочину недійсним з підстав, встановлених ст. 230 Цивільного кодексу України необхідно встановити факт введення в оману однією стороною правочину іншу сторону. Згідно з роз`ясненнями, наданими в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, в даному випадку позивач. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину заст. 230 ЦК України. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Отже, підставою для визнання правочину недійсним є введення однією стороною іншої сторони правочину в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що місцевий суд належним чином з`ясував обставини справи та перевірив їх доказами, повно дослідив зміст договору купівлі-продажу квартири від 01 грудня 2016 року, укладеного між сторонами та дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржуваний договір містить всі необхідні дані для укладення такого роду правочину, обидві сторони у присутності нотаріуса підтвердили, що договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому, розуміють природу цього правочину, його умови, свої права та обов`язки за договором, їх волевиявлення є вільним, договір відповідає дійсним намірам сторін, які погодилися з ним, договір посвідчений нотаріально, умови його є чіткими та зрозумілими. Також, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду в тій частині, що позивачем не надано належних, достатніх і допустимих доказів того, що саме під впливом обману зі сторони відповідача ним було вчинено оскаржуваний договір, тобто, що з боку відповідача мав місце обман відносно обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. При цьому, дії самого позивача та його родини, зокрема і добровільне зняття з реєстраційного обліку у квартирі, свідчать про розуміння правової природи договору купівлі-продажу квартири та його наслідків, що спростовує доводи ОСОБА_1 щодо домовленості з відповідачем про те, що після підписання договору він і надалі проживатиме у своїй квартирі із сім`єю, тобто, що квартира буде фактично належати позивачу, тому місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним з огляду на недоведеність факту обману позивача з боку відповідача. Доводи апелянта про те, що судом безпідставно відхилено клопотання про допит інших осіб в якості свідків, колегія суддів відхиляє, оскільки зібрані докази у справі дають підстави встановити усі обставини, які мають значення для вирішення спору. Інші доводи апеляційної скарги повторюють доводи позовної заяви, зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які, відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 липня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: