Постанова 4813 № 947/3244/20

Номер провадження: 22-ц/813/4580/21 Номер справи місцевого суду: 947/3244/20 Головуючий у першій інстанції Салтан Л. В. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.03.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О. за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2020 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про зняття з реєстраційного обліку, про визнання осіб такими, що втратили право користування майном, про звільнення приміщення, ВСТАНОВИВ: У лютому 2020 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про зняття відповідачів з реєстраційного обліку, визнання їх такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 та зобов`язання останніх звільнити квартиру від особистих речей. Позовна заява мотивована тим, що правовою підставою для реєстрації права власності ТОВ «Кредитні ініціативи» на нерухоме майно є відповідне застереження в договорі іпотеки від 10.08.2007 року про задоволення вимог іпотекодержателя, яке передбачає передачу йому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Відповідно до Витягу з державного реєстру від 01.11.2018 року № 143589945 за ТОВ «Кредитні ініціативи» зареєстровано право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Оскільки за вказаною адресою зареєстровані та продовжують проживати відповідачі по справі, позивач звернувся з цим позовом до суду. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2020 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задоволено. Знято з реєстраційного обліку ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 . Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 звільнити квартиру АДРЕСА_1 від особистих речей. Визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» судовий збір по 3 153 грн. з кожного. Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті. Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції усім зазначеним вимогам не відповідає. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог. Проте погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна. З матеріалів справи вбачається, що: -10.08.2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 58-02/773 про надання кредиту у розмірі 85 000 доларів США до 09 серпня 2020 року; - 10.08.2007 року у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір № 58-02/774, згідно з яким ОСОБА_2 передав, а Банк прийняв в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю на підставі Договору купівлі-продажу від 21.07.1992 року, посвідченого старшим нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Пучковою І.А. за реєстром № 2-6919, зареєстрованого в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 1080 на стор. 108 в книзі 67 доп. (а. с. 5); -ТОВ «Кредитні ініціативи» є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01 листопада 2018 року (а. с. 10); -згідно з відомостями про зареєстрованих осіб у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 з 07.08.1992 року; ОСОБА_1 з 15.02.1995 року та ОСОБА_3 з 21.06.2018 року (а. с. 9); -згідно з вимогою про добровільне виконання від 31.01.2020 року ТОВ «Кредитні ініціативи» попередило ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про набуття права за договором про відступлення вимоги права кредитора та іпотекодержателя за іпотечним договором № 58-02/774 від 10.08.2007 року та набуття права власності на квартиру на підставі рішення державного реєстратора у відповідності до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та попередило про необхідність виселення з квартири у добровільному порядку та що у разі невиконання вимоги, виселення буде здійснено в судовому порядку (а. с. 11-14). Колегія суддів виходить з такого. Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Усталена практика Верховного Суду засвідчує, що вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 Житлового кодексу Української PCP. Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6- 197цс16, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15). Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України). Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Отже, за змістом статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. В провадженні Київського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа № 947/27060/19 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Кредитні ініціативи», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення про перехід права власності на нерухоме майно, рішення по суті в якій не прийнято. У справі, що розглядається, новий власник ТОВ «Кредитні ініціативи», який набув право власності на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення у позасудовому порядку, заявив про наявність перешкод у користуванні своєю власністю, оскільки в ній зареєстровані відповідачі, які відмовляються виселятися з квартири. Суд першої інстанції погодився з доводами позовної заяви ТОВ «Кредитні ініціативи», вважав заявлені вимоги про зняття з реєстраційного обліку, про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, про звільнення квартири від особистих речей обгрунтованими та виходив із того, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 321, 391 ЦК України. Судом залишено поза увагою, що при зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя ТОВ «Кредитні ініціативи» було обізнаним про наявність обтяжень спірної квартири, яка належала на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_2 , зокрема про наявність відповідних речових прав осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні, тобто мало можливість виявити ризики, пов`язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв`язку із невиконанням боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою. Наявність права осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутій позивачем на підставі іпотечного договору квартирі, обмежує право останньої на користування майном. Частина друга статті 109 ЖК Української PCP на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику. Тобто, іпотекодержатель, як потенційний (у разі невиконання боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою) новий власник спірного житлового приміщення, мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі. Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19). Ухвалюючи оскаржуваного рішення суд вищевказаного не врахував, дійшов неправильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, керуючись лише положеннями статті 391 ЦК України. Враховуючи вимоги як міжнародних договорів, так і національного законодавства, поведінку учасників правовідносин, позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду, дотримуючись балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, у задоволенні позовних вимог із урахуванням гарантій, передбачених частиною другою статті 109 ЖК Української PCP, за відсутності відомостей про інше постійне жиле приміщення, яке підлягає наданню відповідачам, слід відмовити. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 06.05.2020 року у справі № 640/15833/16-ц. При таких обставинах, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про зняття з реєстраційного обліку, про визнання осіб такими, що втратили право користування майном, про звільнення приміщення без задоволення. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2020 року - скасувати та ухвалити нове рішення. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про зняття з реєстраційного обліку, про визнання осіб такими, що втратили право користування майном, про звільнення приміщення - залишити без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 06.04.2021 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін С.О. Погорєлова