Постанова Миколаївський апеляційний суд № 478/2067/19

07.04.21 22-ц/812/605/21 Єдиний номер справи 478/2067/19 Провадження 22-ц812/605/21 Головуючий по 1 інстанції Томашевський О.О. Головуючий і доповідач по 2 інстанції Колосовський С.Ю. П О С Т А Н О В А І м е н е м У к р а ї н и 07 квітня 2021р. м. Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: Колосовський С.Ю., Локтіонова О.В., Ямкова О.О., секретар судового засідання Лівшенко О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 21 січня 2021р. за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання правочинів недійсними, встановила: У грудні 2019р. АТ КБ «Приватбанк» пред`явило позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення 186275,32 грн. заборгованості за кредитом. Позивач зазначав, що 22 серпня 2007р. уклав з ОСОБА_1 кредитний договір № NKKZGK04040018, за умовами якого надав останньому 30000 грн. на придбання житла, які зобов`язався повернути щомісячними платежами до 21.08.2017р. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були укладені договори поруки про їх солідарну відповідальність з позичальником. У зв`язку із неналежним виконанням кредитних зобов`язань станом на 24 вересня 2019р. обліковується заборгованість в розмірі 186 275,32 грн., яка складається із: основний борг (тіло кредиту) - 22446,84 грн.; проценти за користування кредитом - 36 961,53 грн.; комісія за користування кредитом - 3416,34 грн.; пеня - 114 342,26 грн., штраф (фіксована частина) - 250 грн., штраф (процентна складова) - 8858,35 грн., яку і просив стягнути позивач з відповідачів в солідарному порядку. У квітні 2020р. ОСОБА_1 пред`явив зустрічний позов до АТ КБ «Приватбанк» про визнання правочинів недійсними. В обґрунтування позову зазначав, що за договором купівлі-продажу від 10.08.2007р. придбав житловий будинок по АДРЕСА_1 . 22 серпня 2007р. отримав в АТ КБ «Приватбанк» кредит у розмірі 32700 грн. та цього ж дня уклав з кредитодавцем договір іпотеки, при цьому останній не звертався до органу опіки та піклування щодо прийняття відповідного рішення у зв`язку з наявністю у нього неповнолітніх дітей, що свідчить про удаваність цього правочину. 16 липня 2013р. в рахунок погашення кредитної заборгованості ним сплачено 35076 грн., додаткову угоду №2 до кредитного договору від 15.08.2013р. він не укладав, підпис на цьому документі не його. Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_1 просив визнати недійсними іпотечний договір від 22.08.2007р. та додаткову угоду №2 від 15.08.2013р. Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 21 січня 2021р. первісний позов задоволено частково, а зустрічний відхилено. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 63620, 85 грн. заборгованості за кредитним договором від 22 серпня 2007р. № NKKZGK04040018 з яких: 17550,97 грн. основний борг (тіло кредиту), 36961,53 грн. проценти за користування кредитом, штраф (фіксована частина) 250 грн., штраф (процентна складова) 8858,35 грн. У задоволені решти вимог первісного позову, а також щодо відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на незаконність рішення суду, просив його скасувати і ухвалити нове рішення. Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 10 серпня 2007р. ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» із заявою про надання гривневого кредиту та відкриття карткового рахунку у валюті кредиту для придбання житлового будинку. В рамках програми «Жилье в кредит» банк розглянув заяву ОСОБА_1 на видачу кредиту та повідомив про необхідність надання правовстановлюючих документів щодо житлового будинку АДРЕСА_1 . За даними кредитної справи, банку були надані в тому числі: свідоцтво про право власності на житловий будинок за вказаною адресою, технічний паспорт, витяг з реєстру права власності, довідку про зареєстрованих осіб у будинку. 22 серпня 2007р. між АТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № NKKZGK04040018 на придбання нерухомості, за яким останній отримав кредит у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 32700 грн. під 1,34% на місяць зі сплатою винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця, який зобов`язався погашити щомісячними платежами в розмірі 568,23 грн., до 21 серпня 2017р. За порушення умов договору, позичальник зобов`язався сплатити пеню в розмірі 0,15%, штрафні санкції в сумі 250 грн. 00 коп. і 5% від ціни позову банка, а також відсотки за користування кредитом у розмірі 3,19% на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості. В забезпечення виконання вказаного кредитного договору його сторонами 22.08.2007р. укладено іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1 , іпотечною вартістю 30000 грн. 22.08.2007р. між АТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_2 укладено договір поруки, за яким останній поручився за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором № NKKZGK04040018 у повному обсязі і солідарно. Згідно заяви на видачу готівки № 01 від 23 серпня 2007р. на рахунок ОСОБА_1 було зараховано 30000 грн. 21 листопада 2012р. між сторонами кредитного договору укладено додаткову угоду №1, за умовами якої здійснювалось списання нарахованої пені в розмірі 1474,90 грн., продовжувався строк дії кредитного договору до 15 червня 2025р., збільшувався щомісячний платіж до 974,45 грн. та проценти за користування кредитними коштами до 21,51% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, а при порушенні їх сплати - 4,10% на місяць, визначена комісія за розрахунково касове обслуговування у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту. Додатковою угодою № 2 від 15 серпня 2013р. до вказаного кредитного договору його сторони досягли домовленості щодо списання нарахованої пені в розмірі 1859,18 грн., продовження строку дії кредитного договору до 15 червня 2025р., збільшення щомісячного платежу до 1122,82 грн., сплати процентів за користування кредитними коштами в розмірі 21,51% на рік, а при порушенні їх сплати - 4,10% на місяць, визначена комісія за розрахунково касове обслуговування у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту. 16 серпня 2013р. з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки, за яким остання поручилася за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором № NKKZGK04040018 та додатковою угодою № 1 від 22 серпня 2007р. у повному обсязі і солідарно. З`ясувавши, що станом на 24 вересня 2019р. внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором останній має заборгованість, яка складається: основний борг (тіло кредиту) 17550,97 грн. (з урахуванням неправомірно зарахованих банком в якості комісії 4895,87 грн.), штраф (фіксована частина) - 250 грн., суд дійшов до вірного висновку про наявність підстав, передбачених ст.ст.526,611,1048-1050,1054 ЦК для часткового задоволення первісного позову. При вирішенні цих позовних вимог, судом перевірялись не лише докази надані банком (дані особового рахунку, розрахунок заборгованості), а і доводи відповідача про погашення 16 липня 2013р. всієї суми заборгованості за кредитом, які не знайшли свого підтвердження, оскільки в цей день ним було сплачено лише 800 грн., які були враховані банком при визначені заборгованості. Відповідних доказів відповідачем не було надано й суду апеляційної інстанції, а тому його доводи з цього приводу, викладі в апеляційній скарзі, слід визнати безпідставними. Також по суті можна погодитись з висновками суду в частині відсутності підстав вважати не укладеною додаткову угоду № 2 від 15 серпня 2013р. до кредитного договору у зв`язку з недоведеністю факту її не підписання позичальником. Згідно з висновком експерта №287 від 16.10.2020р. відповісти на запитання щодо належності відповідачу підписів на вищезазначеній додаткові угоді не виявилось можливим у зв`язку тим, що вони містять дуже обмежений графічний матеріал, в якому не відобразилися у достатній кількості ідентифікаційні ознаки підписів виконавця, що унеможливлює проведення порівняльного дослідження. При цьому судом було правомірно, виходячи з положень ч.4 ст.82 ЦПК враховано, що при розгляді цивільної справи №478/223/15-ц за участі цих же сторін встановлювався факт укладання додаткової угоди № 2 від 15 серпня 2013р. Вказана цивільна справа має також юридичне значення для часу припинення нарахування процентів за даним позовом, тому що з часу пред`явлення банком вимоги до позичальника в кінці листопада 2014р. про повернення кредиту в цілому протягом тридцяти днів з 01 січня 2015р. змінився порядок, умови і строк дії кредитного договору. Саме такий правовий висновок щодо неможливості нарахування процентів після зміни строку дії кредитного договору було висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018р. по справі №310/1134/13-ц. Отже, вимоги позивача за первісним позов про стягнення процентів починаючи з січня 2015р. і до 24 вересня 2019р. є безпідставними, а тому наявні підстави для часткового задоволення цих вимог у розмірі 9163,17 грн. Крім того, при вирішенні позовних вимог про стягнення штрафу (процентна складова), суд помилково задовольнив ці вимоги у повному обсязі, так як даний вид неустойки, який передбачено п.5.4. кредитного договору обраховується від загальної суми заборгованості (5%), між тим як така заборгованість складає 26714,14 грн. (17550,97 грн. тіло кредиту + 9163,17 грн. проценти за користування кредитом). Отже і ці позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 1335,71 грн. З огляду на вищенаведені мотиви рішення суду в частині стягнення процентів за користування кредитом, штрафу (процентна складова) та судових витрат з врахуванням взаємозаліку (задоволено позов на 15,19%) в силу п.4 ч.1 ст.376 ЦПК підлягає зміні. Рішення суду в частині відхилених вимог за первісним позовом про стягнення комісії та пені не є предметом перевірки на його законність і обґрунтованість в апеляційному порядку на підставі ч.1 ст.367 ЦПК. Що ж стосується вирішення вимог за первісним позовом до поручителів про солідарне стягнення з позичальником кредитної заборгованості, то в рішенні суду наведені мотиви відхилення цих вимог, а саме зміни основного зобов`язання внаслідок укладення 21 листопада 2012р. додаткової угоди №1 без згоди поручителя ОСОБА_2 внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності, та не укладення 16 серпня 2013р. договору поруки з ОСОБА_3 , оскільки за висновком експерта №287 від 16 жовтня 2020р. остання не підписувала цей документ. До того ж рішення суду в цій частині вирішення позовних вимог не порушують права та законні інтереси ОСОБА_1 і останній не уповноважувався на представництво інтересів вказаних поручителів. Законим і обґрунтованим є рішення суду в частині відхилення вимог про визнання недійсним іпотечного договору, тому що перед укладенням договору іпотеки, органом опіки та піклування при виконавчому комітеті Казанківської селищної ради Миколаївської області була надана довідка від 08.08.2007р. № 537 згідно якої, ніхто із неповнолітніх дітей ОСОБА_1 права власності чи користування нерухомістю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 не мають, а тому їх права та інтереси, при посвідченні договору іпотеки цієї нерухомості (житлового будинку) порушені не будуть. За правилами ст.12 Закону «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», ст.ст.17,18 Закону «Про охорону дитинства», ст.177 СК дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах є обов`язком батьків. Діти - члени сім`ї власника житлового приміщення мають право користування займаним приміщенням на рівні з власником. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. При цьому акти цивільного законодавства не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку. Таким чином, виключно на батьків, як їх законних представників, покладено обов`язок діяти в інтересах дитини та вживати необхідних заходів з метою максимального забезпечення прав та інтересів дитини, то такі обов`язки не можуть перекладатися на інших осіб. Саме таке тлумачення норм матеріального права дано в постанові Верховного Суду України від 22 червня 2016р. у справі №6-1024цс16, постанові Верховного Суду від 29.11.2019р. у справі №520/15250/15-ц. Враховуючи те, що у справі відсутні докази, які б свідчили про те, що укладений договір іпотеки суперечить правам та інтересам неповнолітніх дітей, звузив обсяг існуючих у них майнових прав або порушив їх охоронювані законом інтереси, зменшив або обмежив їх права та інтереси щодо жилого приміщення, порушив гарантії збереження прав дітей на житло, суд дійшов до вірного висновку про відстуність підстав для задоволення цих вимог. Керуючись ст.ст.367,374-376,382 ЦПК, колегія суддів п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 21 січня 2021р. в частині вимог про стягнення процентів за користування кредитом, штрафу (процентна складова) та судових витрат змінити, зменшивши розмір стягнення процентів за користування кредитом до 9163,17 грн., штрафу (процентна складова) до 1335,71 грн. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 2249,63 грн. судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанціях. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Повний текст постанови складено 07 квітня 2021р. Головуючий: Судді: