Постанова 4812 № 945/1811/19

24.05.21 22-ц/812/1002/21 Єдиний унікальний номер судової справи 945/1811/19 Номер провадження 22-ц/812/1002/21 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 24 травня 2021 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В., з секретарем судового засідання Пасечнюком І.П., переглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Миколаївського апеляційного суду за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заочне рішення, яке ухвалено Миколаївським районним судом Миколаївської області 08 лютого 2021 року, під головуванням судді Терентьєва Г.В. в приміщені цього ж суду у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, УСТАНОВИЛА: У вересні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 31 липня 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає договір про надання банківських послуг. Взятий на себе обов`язок банк виконав належним чином, в той час як позичальник ОСОБА_1 належним чином своїх договірних зобов`язань не дотримав, у зв`язку із чим станом на 31 серпня 2019 року утворилась заборгованість за вказаним договором в загальному розмірі 69 749 грн. 47 коп., з яких: 3 514 грн. 12 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 62 337 грн. 76 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 100 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 3 297 грн. 59 коп. - штраф (процентна складова). Посилаючись на викладені обставини, АТ КБ «ПриватБанк» просило позов задовольнити та стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором від 31 липня 2008 року у загальному розмірі 69 749 грн. 47 коп., а також судові витрати у справі в сумі 1 921 грн. Заочним рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 08 лютого 2021 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 31 липня 2008 року в сумі 3 514 грн. 12 коп., яка, станом на 31 серпня 2019 року складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі - 3 514 грн. 12 коп., та судовий збір -96 грн. 05 грн., а всього - 3 610 грн. 17 коп. Рішення мотивоване тим, що між позивачем та відповідачем існують договірні правовідносини щодо повернення позичальником тільки основної суми кредиту. Доказів погоджених між сторонами розмірів відсотків за користування кредитними коштами позивачем не надано. Не погодившись із судовим рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення районного суду в частині відмови у задоволені позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Рішення в частині задоволених вимог про стягнення основної суми кредиту сторонами не оскаржується, а тому не є предметом апеляційного перегляду. Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що із матеріалів справи вбачається та ніким не оспорюється, що 31 липня 2008 року ОСОБА_1 погодився з тим, що він ознайомився і згодний з Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді; заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, тарифами, складають між ним та позивачем договір про надання банківських послуг. Таким чином, між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у вигляді ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості. Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке. Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині таким вимогам не відповідає. Так, вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскаржуваному рішення, суд першої інстанції виходив з того, що сторони перебувають у правовідносинах, підставою виникнення яких є дійсний договір про надання банківських послуг. Позивачем надані належні докази стосовно заборгованості позичальника за основною сумою кредиту, але підстав для стягнення процентів за вищевказаним договором - немає, так як відповідачем такі умови кредитного договору з кредитором не узгоджувалися. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду погоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами та правовідносинами, проте його висновки щодо відмови у стягненні процентів та результату вирішення справи, вважає неправильними, не обґрунтованими, виходячи з наступного. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Сторони по зобов`язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Особа, яка порушила зобов`язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки. При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов`язання в натурі. Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов`язань, які не виконані належним чином. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (положення щодо договору позики), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. За правилами ч.1 ст.1049 і ст.1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві кредит у строк та порядок, що встановлені договором. В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, при цьому кредитодавець має право вимагати від позичальника достроково повернути всю суму кредиту та внести інші платежі, передбачені договором. Згідно вимог ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, згідно умов договору та у строки передбачені цим договором. За змістом ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. З матеріалів справи убачається, що 31 липня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого позивач, з метою отримання банківських послуг та підписав заяву без номеру, за умовами якої отримав кредитні кошти у розмірі 2 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У подальшому кредитний ліміт неодноразово збільшувався та зменшувався. Базова процентна ставка згідно заяви складає 3% (тобто 36% річних) на місяць. При цьому, матеріали справи також містять довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду. Указана довідка визначає, зокрема, ставку процентів за користування кредитом у розмірі 3 % на місяць (тобто 36% річних). Зазначена довідка підписана відповідачем 31 липня 2008 року. Заперечень щодо підпису вказаної довідки відповідачем не надано. Вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Згідно вимог ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків. За таких обставин, висновок суду першої інстанції щодо відсутності доказів на погодження позичальника сплатити проценти у розмірі 3% на місяць за користування кредитними коштами, не відповідає матеріалам справи. А тому рішення в цій частині ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Отже, підписавши 31 липня 2008 року заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у «ПриватБанк» та довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду сторони визначили суттєві умови договору, які в односторонньому порядку змінені бути не можуть без попереднього погодження з позичальником. Разом з тим, згідно розрахунку заборгованості, доданого позивачем до позовної заяви, вбачається, що банк з 31 липня 2008 року нараховував відсотки у розмірі 36.0% річних, з 01 січня 2013 року - 30% річних, з 01 вересня 2014 року - 34.80% річних, з 01 квітня 2015 року - 43.20 % річних. Крім того, згідно довідки банку, строк дії картки сплив у червні 2018 року. Проте, згідно вищевказаного розрахунку заборгованості, позивачем продовжувалося нарахування відсотків за кредитним договором до 31 серпня 2019 року. Так, як зазначалось вище, з врахуванням положень ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника разом з позикою і процентів від її суми, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Встановлений договором розмір процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. З матеріалів справи, заяви позичальника та довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду, вбачається, що на час укладання кредитного договору діяла базова процентна ставка по кредиту 3% на місяць (36% на рік), яка в подальшому була змінена банком в односторонньому порядку, при цьому, вказане з позичальником у письмовому вигляді не узгоджувалося (протилежного не встановлено). Таким чином, заборгованість по процентам, повинна розраховуватися виходячи із фіксованої ставки 3% на місяць (36% на рік). Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року про витребування у АТ КБ «Приватбанк» розрахунку заборгованості за кредитним договором за початковою процентною ставкою належним чином позивачем не виконана. Між тим, виходячи з узгодженої позичальником процентної ставки за користування кредитом, розрахованої в межах строку дії платіжної картки, та у відповідності до витягу із особового рахунку позичальника, розрахунку заборгованості, наданого банком, колегія суддів доходить висновку, що реальна заборгованість відповідача за процентами за користування кредитом за ставкою 3% на місяць (36% на рік) відсутня. Отже, як встановлено станом на 01 липня 2018 року заборгованість позичальника перед банком за відсотками відсутня, оскільки ним вони були повністю сплачені. Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що на підставі пунктів 3, 4 частини першої ст.376 ЦПК України, рішення районного суду в частині підстави відмови у задоволенні позовних вимог банку підлягає зміні, у зв`язку з відсутністю у відповідача перед банком заборгованості за процентами. При цьому, відповідальність у вигляді неустойки ані заява позичальника, ані довідка об умовах кредитування не містить. Крім того, така умова в узгодженій між сторонами заявці про сплату комісії в розмірі 1%, та здійснення списання банком таких платежів шляхом їх включення у прострочення тіла кредиту, не відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 20 лютого 2019 року під час розгляду справи 666/4957/15-ц, де визначено, що умови кредитного договору щодо зобов`язання сплати комісії за споживчим кредитуванням є несправедливими, суперечать положенням частини 5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», та є недійсними з моменту укладення кредитного договору. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують правильності викладених висновків. Рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту сторонами не оскаржувалося, тому судом апеляційної інстанції не перевірялось. За такого, ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в оскаржуваній частині прийняв правильне по суті рішення про відмову у задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами, але з інших підстав, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, а оскаржуване судове рішення у вищевказані частині змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. При цьому, правових підстав для стягнення неустойки і комісії не має, що вірно констатував суд першої інстанції. За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки судове рішення змінено в частині обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367,374,376,381,382, ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково. Заочне рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 08 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. В іншій частині заочне рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 08 лютого 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: П.П. Лисенко Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 25 травня 2021 року