Постанова 4857 № 500/168/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/168/21 пров. № А/857/4901/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Гінди О. М., Курильця А. Р., з участю секретаря судового засідання Ратушної М. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року у справі № 500/168/21 за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про скасування постанови,- суддя в 1-й інстанції Баб`юк П. М., час ухвалення рішення 08.02.2021 року, місце ухвалення рішення м. Тернопіль, дата складання повного тексту рішення 08.02.2021 року, в с т а н о в и в: Позивач Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області звернулося в суд з позовом до відповідача Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), в якому просило скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 29 грудня 2020 року про накладення штрафу у розмірі 5100,0 грн у ВП № 63246656. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, покликаючись на те, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів, за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення штрафу, у такому випадку, на думку апелянта, жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. З урахуванням наведеного, просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Учасники справи у судове засідання не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, явка учасників обов`язковою не визнавалася, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи в їх відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року у справі №500/2219/18, яке набрало законної сили 13 березня 2019 року, зобов`язано Тернопільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання з 01 січня 2018 року в розмірі 90 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, з суми 31 716,00 грн, відповідно до довідки виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації у Тернопільській області №148 від 02 серпня 2018 року, без обмежень граничного розміру з врахуванням раніше виплачених сум. На виконання зазначеного судового рішення Тернопільським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №500/2219/18 від 15 квітня 2019 року. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року в справі №500/2219/18 замінено сторону виконавчого провадження з Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області. Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) 07 жовтня 2020 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №63246656 щодо примусового виконання зазначеного виконавчого листа №500/2219/18, виданого 15 квітня 2019 року Тернопільським окружним адміністративним судом. Також у постанові надано боржнику строк для виконання рішення суду протягом 10 робочих днів. Цього ж дня, 07 жовтня 2020 року, державним виконавцем винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження, якою замінено Тернопільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області. Також встановлено, що зазначені постанови державного виконавця 08 жовтня 2020 року направлені на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримані позивачем 10 листопада 2020 року. На адресу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) надійшло повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №1900-0702-5/17753 від 23 жовтня 2020 року про те, що виплата доплат буде проведена після виділення коштів на ці витрати. Зазначає, що для фінансування цих виплат у бюджеті Пенсійного фонду України на 2020 рік (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 22) окремою бюджетною програмою на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду передбачено 200 млн.грн. На сьогоднішній день здійснюється погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, що набрали законної сили у грудні 2018 року. Вважає, що слід винести постанову про закінчення виконавчого провадження в зв`язку із фактичним виконанням рішення згідно з виконавчим документом відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження". Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) від 29 грудня 2020 року ВП №63246656 на Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області за невиконання рішення суду у справі №500/2219/18 накладено штраф в розмірі 5100,00 грн. Вважаючи вказану вище постанову про накладення штрафу протиправною, позивач звернувся в суд з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що станом на час винесення оскаржуваної постанови рішення суду боржником не виконано за відсутності поважних причин та позивач не звертався з жодними клопотаннями в частині неможливості виконання рішення суду, а тому відповідачем правомірно накладено штраф з метою забезпечення реального виконання виконавчого провадження №63246656, відкритого на підставі виконавчого листа №500/2219/18 виданого 15 квітня 2019 року Тернопільським окружним адміністративним судом, що з огляду на положення Закону №1404-VIII є його обов`язком. Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною першою статті 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Частини друга та четверта статті 257 КАС України передбачають, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно до частин першої та другої статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пункт 1 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Згідно з ч.1, п.1 ч.2, ч.4 ст.18 цього Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Відповідно до п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. У випадку встановлення державним виконавцем факту невиконання боржником - юридичною особою рішення суду без поважних причин, він наділений повноваженнями щодо винесення постанови про накладення на такого боржника штрафу. Згідно з частиною першою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону №1404-VIII). Стаття 75 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. З аналізу зазначених вище норм права можна дійти висновку про те, що на момент прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановлений факт невиконання боржником рішення суду у встановлений законодавством строк, з приводу якого здійснюються заходи на його виконання. При цьому обов`язковою умовою накладення державним виконавцем штрафу є невиконання судового рішення боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати судове рішення, проте не зробив цього. Поважними причинами невиконання рішення суду в розумінні норм України «Про виконавче провадження» можуть вважатися обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення особи, і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій. Також, колегія суддів зазначає, що встановлення таких обставин як: - невиконання судового рішення; - наявність поважних причин такого невиконання, необхідно здійснювати в кожному конкретному випадку індивідуально. Обов`язок з`ясування цих обставин покладено на державного виконавця. Таким чином, невиконання боржником рішення суду - тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України "Про виконавче провадження". Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього. Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом в постановах від 10 вересня 2019 року по справі № 0840/3476/18, від 19 вересня 2019 року по справі №686/22631/17, від 07 листопада 2019 року по справі № 420/70/19 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи. Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішення суду було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України №649 від 22 серпня 2018 року «Про погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішення суду». Виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику. З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) перебуває виконавче провадження ВП №63246656 з примусового виконання виконавчого листа №500/2219/18, виданого 15 квітня 2019 року Тернопільським окружним адміністративним судом. Згідно з пунктом 2 постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №63246656 від 07 жовтня 2020 року визначено, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. Вказану постанову направлено на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області 08 жовтня 2020 року. Як вбачається з матеріалів справи, на адресу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) надійшло повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №1900-0702-5/17753 від 23 жовтня 2020 року про те, що виплата доплат буде проведена після виділення коштів на ці витрати. Зазначає, що для фінансування цих виплат у бюджеті Пенсійного фонду України на 2020 рік (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 22) окремою бюджетною програмою на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду передбачено 200 млн.грн. На сьогоднішній день здійснюється погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, що набрали законної сили у грудні 2018 року. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем здійснено перерахунок ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року набрало законної сили 13 березня 2019 року, тому доплата за період з 01 січня 2018 року по 12 березня 2019 року обліковується в Головному управлінні у реєстрі рішень суду, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, що не заперечується відповідачем у справі. У зв`язку з наведеним вище відсутні підстави стверджувати про те, що позивачем виконано рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справі №500/2219/18 не у повному обсязі з його вини, фактично виплата не здійснена з підстав відсутності бюджетного фінансування. Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладений в постанові від 21 серпня 2019 року у справі №754/3105/17, від 07 листопада 2019 року у справі № 420/70/19, від 21 травня 2020 року у справі № 310/6910/16-а, від 19 серпня 2020 року у справі №140/784/19. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово вказував, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів не вбачає факту невиконання позивачем рішення суду без поважних причин, оскільки матеріалами справи стверджується факт вчинення позивачем дій на виконання рішення суду. Суд першої інстанції не звернув на вказані обставини уваги, не надав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку щодо правомірності оскарженої постанови відповідача, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає підставними та обгрунтованими, такими, що спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи та прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову. Керуючись ст.229, 242, 243, 250, 268, 287, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області задовольнити. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року у справі № 500/168/21 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити. Визнати протиправоною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 29 грудня 2020 року про накладення штрафу у розмірі 5100 грн у ВП № 63246656. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О. І. Мікула судді О. М. Гінда А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 07.04.2021 року