Постанова 4857 № 500/2894/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/2894/20 пров. № А/857/2000/21 Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді: Улицького В.З. суддів: Запотічного І.І., Шавеля Р.М. при секретарі судового засідання: Волошин М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.12.2020 року (рішення ухвалене о 10:52 у м. Тернопіль судом у складі головуючого судді Баранюка А.З., повне судове рішення складено 11.12.2020) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИЛА: У жовтні 2020 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області від 14.05.2018 №0107539-0000-1912, №0107534-0000-1912, від 27.05.2019 №0236089-5306-1912, №0236090-5306-1912, податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області від 21.02.2020 №0010085305, від 22.04.2020 №0008797-5305-1912, №0008798-5305-1912. Позивач позовні вимоги мотивував тим, що належне позивачу на праві приватної власності нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що використовується ним у господарській діяльності, відноситься до будівель промисловості, які в розумінні пп. 266.2.2 (є) п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування, тому, на його думку, відсутні підстави для нарахування податку на нерухоме майно та обов`язок його сплати. Просив позов задоволити. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.12.2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано повністю податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області від 14.05.2018 р. №0107539-0000-1912, №0107534-0000-1912, від 27.05.2019 р. №0236089-5306-1912, №0236090-5306-1912, податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області від 21.02.2020 р. №0010085305, від 22.04.2020 р. №0008797-5305-1912, №0008798-5305-1912. Рішення суду першої інстанції оскаржило Головне управління ДПС у Тернопільській області. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити. Згідно ч.4 ст.229 КАС України, фіксування процесу не здійснювалося оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явилися. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав. Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу. Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 27.07.1998 р. і по даний час зареєстрований та провадить господарську діяльність як фізична особа - підприємець. Згідно витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, позивач є власником нежитлової будівлі складу, загальною площею 562,7 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 , а також з 12.06.2014 р. є власником нежитлового приміщення цеху по переробці м`ясної, рибної та хлібобулочної продукції, загальною площею 1 844,6 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 . 14.05.2018 року Головним управлінням ДФС у Тернопільській області винесено податкове повідомлення-рішення форми №0107534-0000-1912, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2017 в сумі 5902,72 грн, податкове повідомлення-рішення №0107539-0000-1912, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2017 в сумі 1800,64 грн. 27.05.2019 року Головним управлінням ДФС у Тернопільській області винесено, податкове повідомлення-рішення форми №0236089-5306-1912, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2018 в сумі 6867,45 грн, податкове повідомлення-рішення форми №0236090-5306-1912, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2018 в сумі 2094,93 грн. 21.02.2020 року Головним управлінням ДПС у Тернопільській області винесено податкове повідомлення-рішення №0010085305, відповідно до акта перевірки №000213/19-00-53-05/ НОМЕР_1 від 06.02.2020, яким встановлено порушення позивачем строку сплати суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та на підставі ст. 126 ПК України за затримку на 387 днів сплати грошового зобов`язання в сумі 7703,40 грн зобов`язано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 1540,68 грн. 22.04.2020 року Головним управлінням ДПС у Тернопільській області складено податкове повідомлення-рішення форми №0008797-5305-1912, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2019 в сумі 7697,52 грн, податкове повідомлення-рішення №0008798-5305-1912, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2019 в сумі 2348,15 грн. Відповідно до пункту 4.3 статті 4 ПК України податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов`язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів. Згідно із пунктом 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України. Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. 01 січня 2016 року з набранням чинності Законом України від 24 грудня 2015 року №909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" (далі - Закон №909-VIII), внесено зміни щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, яке відповідно до пп.10.1.1 п.10.1 ст.10 ПК України належить до місцевих податків. Пунктом 7 "Прикінцевих положень" Закону № 909-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України. На виконання вимог Закону № 909-VIII на позачерговій четвертій сесії сьомого скликання Підволочиською селищною радою Тернопільської області рішенням від 29.01.2016 №102 "Про встановлення ставок податків на території Підволочиської селищної ради" встановлено ставки на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Згідно пп. 265.1.1. п.265.1 ст. 265 ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, входить до складу податку на майно. Відповідно до ст.266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. Згідно з пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Відповідно до пп.266.6.1 п.266.6 ст.266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Згідно із п. 10.1 ст. 10 ПК України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно. Зі змісту наведених законодавчих норм слідує що встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення. Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин. Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов`язок сплати податку. Серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп.4.1.4 п.4.1. ст. 4 ПК України). Підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України визначено, що принцип стабільності, вимоги якого передбачають, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Згідно п.56.21 ст. 56 ПК України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Відповідно до підпункту "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Підпунктом 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що об`єктами нежитлової нерухомості є будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема: ґ) будівлі промислові та склади. Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Згідно названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості"). До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", що включає підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості"; 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне". Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. Апеляційним судом встановлено, що позивач є власником нежитлової будівлі складу, нежитлового приміщення цеху по переробці м`ясної, рибної та хлібобулочної продукції, які за вимогами ДК 018-2000 належать до класу (код 1251) "Будівлі промисловості", а тому відповідно до пп.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі №822/2624/16. Нежитлова будівля площею 562,7 кв.м. та нежитлове приміщення площею 1844,6 кв.м зареєстровано за ОСОБА_1 , проте вказані приміщення використовуються ним як фізичною особою-підприємцем у підприємницькій діяльності. Відтак, колегія суддів вважає, що сам по собі факт реєстрації зазначених об`єктів нерухомості на фізичну особу, а не на фізичну особу-підприємця, не позбавляє останнього права на віднесення приміщень, що використовуються в його господарській діяльності, до об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування в розумінні пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПУ України, оскільки норми податкового законодавства України визначають одинакові права та обов`язки як для юридичних, так і для фізичних осіб, платників податку (в тому числі і фізичних осіб-підприємців). Зазначене відповідає правовій позиції висловленої Верховним Судом у постанові від 20.02.2020 у справі №819/1537/17. За таких обставин, зазначене податкове повідомлення-рішення від 21.02.2020 прийняте з порушенням строків, встановлених п. 86.8 ст. 86 ПК України. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв`язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення адміністративного позову. Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції. З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити. Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.12.2020 року у справі №500/2894/20 без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття. На Постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя В. З. Улицький судді І. І. Запотічний Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 07.04.2021