Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/14882/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "05" квітня 2021 р. Справа№ 910/14882/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Корсака В.А. суддів: Євсікова О.О. Попікової О.В. за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д. за участю представника: згідно протоколу судового засідання від 05.04.2021, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.01.2021, повний текст якого складено 04.01.2021 у справі № 910/14882/20 (суддя Селівон А.М.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича Компанія "СТАЛЬІНВЕСТ" про стягнення 299 400,00 грн та розірвання договору, В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог. Товариство з обмеженою відповідальністю "Мастербуд" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича Компанія "СТАЛЬІНВЕСТ" про стягнення 299 400,00 грн попередньої оплати та розірвання договору поставки. Позов мотивовано тим, що відповідачем порушено умови договору, укладеного у прощений спосіб, шляхом здійснення позивачем платіжним дорученням №15194 від 03.08.2020 оплати виставленого відповідачем рахунку №14984 від 03.08.2020 на суму 299 400,00 грн в частині здійснення поставки товару у відповідності до досягнутих домовленостей та здійсненої передплати, внаслідок чого позивач звертається з вимогами про розірвання договору та повернення грошових коштів в сумі 299 400,00 грн. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.01.2021 у справі №910/14882/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Суд виходив з того, що позовні вимоги є недоведеними та передчасними. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мастербуд" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.01.2021 у справі №910/14882/20 скасувати повністю та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вказав, що товар мав бути переданим відповідачем позивачу 04.08.2020, що вбачається з підписаної відповідачем - ТОВ "ВК "Стальінвест" видаткової накладної № 422 від 04.08.2020, тому, на думку позивача, видаткову накладну слід розглядати, як належний доказ погодженої сторонами дати відвантаження товару - 04.08.2020. Також скаржник наголосив, що внаслідок порушення відповідачем його зобов`язання з поставки товару в обумовлений строк, кошти передоплати підлягають поверненню, а договір укладений у спрощений спосіб розірванню відповідно до положень ст. 651 ЦК України. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Попікова О.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14882/20 та невідкладено надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи №910/14882/20. 02.02.2021 судом апеляційної інстанції скеровано до суду першої інстанції запит про направлення матеріалів справи та копію ухвали суду від 01.02.2021. 15.02.2021 матеріали справи №910/14882/20 надійшли до Північного апеляційного господарського суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.01.2021 у справі №910/14882/20. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 05.04.2021 о 15:20 год. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 24.03.2021. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 24.03.2021. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов`язковою. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Позивач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Явка представників сторін. В судове засідання від 05.04.2021 представники учасників справи не з`явились, про час та місце судового засідання належним чином повідомлені у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, зокрема залучені поштові повідомлення. Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання - 05.04.2021 - від учасників справи не надійшло заяв, клопотань пов`язаних з рухом апеляційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у цьому судовому засіданні. Беручи до уваги те, що суд апеляційної інстанції не визнавав участь учасників справи обов`язковою, учасники належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, а також з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, необхідності забезпечення захисту здоров`я учасників судового процесу і співробітників суду та з урахуванням рекомендацій уповноважених суб`єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з огляду на наявність достатніх у матеріалах справи доказів для вирішення даної справи, колегія суддів дійшла до висновку про можливість здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи. Межі та строк розгляду справи судом апеляційної інстанції. Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. Позивач вказує, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Стальінвест», як продавцем у серпні 2020 року шляхом надсилання на електронну адресу позивача було виставлено позивачеві рахунок №14984 від 03.08.2020 на оплату товару (арматури) на загальну суму 299 400,00 грн з ПДВ, копія якого наявна в матеріалах справи. Окрім цього, як зазначає позивач в позовній заяві, електронними листами від 03.08.2020 відповідач надіслав позивачеві копії сертифікатів прийомки на арматуру, згідно яких підтверджувались походження, хімічний склад, механічні властивості, радіаційні параметри товару, а також скан-копію видаткової накладної № 422 від 04.08.2020 на суму 299 400,00 грн, підписаної з боку постачальника директором Захарко В.П. та засвідченої печаткою ТОВ «Виробнича компанія «Стальінвест». У відповідності до рахунку №14984 від 03.08.2020 платіжним дорученням № 15194 від 03.08.2020 позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок продавця - ТОВ «Виробнича компанія «Стальінвест» грошові кошти у сумі 299 400,00 грн із зазначенням призначення платежу «оплата за арматуру згідно рахунку № 14984 від 03.08.2020», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією вказаного платіжного доручення. Як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем поставка товару в обсязі та на суму, передбачену рахунком та відповідно до здійсненої позивачем передплати, здійснена не була Спір у справі виник у зв`язку із тим, що відповідач, отримавши від позивача оплату за товар, який мав бути поставлений останньому та який вказаний у рахунку на оплату №14984 від 03.08.2020 на суму 299 400,00 грн, поставку товару не здійснив, у зв`язку із чим позивач просить стягнути з відповідача кошти у сумі 299 400,00 грн. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. За приписами ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Згідно з ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Суд зазначає, що поняття повнота та безумовність оферти є одночасно необхідними, а існування одночасно двох названих умов до акцепту є достатнім для того, щоб констатувати, що відповідь на оферту є такою, що дає змогу зробити висновок про згоду акцептанта з офертою та з її умовами. Неповнота та небезумовність відповіді на пропозицію укласти договір не є акцептом, тобто є умовами для констатації факту відмови акцептанта від пропозиції, а з іншого боку неповнота та не безумовність відхиляють початкову оферту. Іншими словами неповнота та не безумовність акцепту є умовами припинення оферти. Таким чином, розцінюючи рахунок на оплату рахунку №14984 від 03.08.2020, як пропозицію укласти договір на умовах, визначених у ньому, а саме щодо поставки зазначеного у ньому переліку товару за вказаною вартістю, суд повинен встановити обставини щодо повного та безумовного прийняття такої пропозиції позивачем шляхом повної оплати рахунку у визначений у ньому строк (по суті, строк для акцепту). Як встановлено судом, позивачем 03.08.2020 у повному обсязі сплачено на користь відповідача кошти у сумі 299 400,00 грн (вартість вказаного в рахунку товару), що свідчить про повне та безумовне прийняття позивачем (акцептування) пропозиції відповідача (оферти). Отже, за наведених обставин, суд дійшов висновку, що шляхом складання та надання відповідачем рахунку, а також сплати його позивачем, між сторонами укладено договір поставки (купівлі-продажу) у спрощений спосіб, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України. Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Зважаючи на надані позивачем докази, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з оплати товару (арматури), що належним чином підтверджується матеріалами справи. Як вбачається з рахунку на оплату № 14984 від 03.08.2020 року, оплата рахунку означає погодження з умовами поставки товару, який відпускається за фактом надходження коштів на поточний рахунок постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта. При цьому судом встановлено за матеріалами справи відсутність заперечень відповідача щодо наявності зобов`язань ТОВ «Виробнича компанія «Стальінвест» з поставки товару на загальну суму 299 400,00 грн, які виникли внаслідок узгодження та подальшої оплати позивачем виставленого відповідачем як постачальником рахунку. Окрім цього, суд звертає увагу на приписи відповідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно ст. 1 якого господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Отже, за висновками суду, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару позивачеві, є видаткова накладна, яка має бути сторонами належним чином оформлена та підписана сторонами. Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданого товару. У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем поставка товару в обсязі та на суму, передбачену рахунком та відповідно до здійсненої позивачем передплати, здійснена не була. Статтею 670 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару, а саме встановлено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Відповідно до ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України та ч. ч. 1, 2 ст. 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Так, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 299400,00 грн як передоплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань. Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 року у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми. При цьому, припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Тобто наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням. В свою чергу, суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту. Таким чином, як зазначає позивач в позовній заяві, обов`язок щодо поставки товару загальною вартістю 299 400,00 грн на суму здійсненої відповідної передплати, всупереч домовленостям між сторонами, вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі вартості фактично передплаченого непоставленого товару, яку позивач просив стягнути в судовому порядку. Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. З аналізу положень чинного законодавства, що регулюють поставку товарів вбачається, що умовою застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, тобто в установлений строк. Таким чином, з наведених норм вбачається, що покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати лише у випадку, якщо продавець не здійснить поставку товару покупцю в узгоджений сторонами згідно укладеного правочину або за відсутності такого у визначений законодавством строк. За змістом статті 662 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Як вбачається зі змісту наявного у матеріалах справи рахунку на оплату № 14984 від 03.08.2020 року на загальну суму 299 400,00 грн, в ньому сторони погодили умови поставки товару шляхом його поставки за фактом надходження коштів на п/р постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта. Отже, суд зазначає, що шляхом оплати рахунка № 14984 від 03.08.2020, який містить застереження щодо самовивозу погодженого між сторонами товару, позивач погодився з отриманням цього товару в місці його фактичного знаходження (на складі постачальника). Будь - яких інших умов постачання товару сторонами у вказаному рахунку на оплату не узгоджено. Інших доказів відповідно до статей 76 - 77 Господарського процесуального кодексу України, з яких суд міг дійти однозначного висновку щодо узгодження сторонами строків поставки товару згідно з рахунком на оплату, позивачем суду також не надано. Разом з тим, необхідно звернути увагу також і на те, що відповідно до статті 532 Цивільного кодексу України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться, зокрема, за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов`язання; за іншим зобов`язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов`язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Згідно зі статтею 197 Господарського кодексу України господарське зобов`язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов`язання. У разі якщо місце виконання зобов`язання не визначено, зобов`язання повинно бути виконано: за іншими зобов`язаннями - за місцезнаходженням (місцем проживання) зобов`язаної сторони, якщо інше не передбачено законом. При цьому статтею 689 Цивільного кодексу України встановлено обов`язок покупця щодо прийняття товару, зокрема, покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. Тобто, договір купівлі-продажу є взаємно зобов`язуючим та кожна зі сторін договору наділена взаємними правами та обов`язками. Зокрема, як випливає зі змісту вказаної статті та рахунку на оплату № 14984 від 03.08.2020 року, покупець для виконання постачальником обов`язку із передачі товару, відповідно до правовідносин, що фактично склалися між сторонами, зобов`язаний був забезпечити вивезення товару власними силами зі складу продавця. Однак, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як зобов`язана сторона укладеного у спрощений спосіб договору поставки, вчиняв необхідні дії для належного виконання досягнутих між сторонами домовленостей, зокрема, позивачем не надано належних та допустимих доказів ні звернення до відповідача у встановленому порядку з вимогами про отримання товару самовивозом, за наявності довіреності та паспорта, ні відмови відповідачу у передачі товару. Таким чином, на переконання колегії суддів, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження відповідних обставин стосовно вчинення саме позивачем дій, спрямованих на отримання товару, а отже і порушення відповідачем зобов`язань з поставки товару. У доводах апеляційного оскарження, позивач як і під час розгляду даної справи судом першої інстанції, вказував, що товар мав бути переданим відповідачем позивачу 04.08.2020, що вбачається з підписаної відповідачем - ТОВ "ВК "Стальінвест" видаткової накладної № 422 від 04.08.2020. На думку позивача, видаткову накладну слід розглядати, як належний доказ погодженої сторонами дати відвантаження товару - 04.08.2020. Посилання позивача на наявність односторонньо підписаної відповідачем - ТОВ "ВК "Стальінвест" видаткової накладної № 422 від 04.08.2020, правомірно відхилені судом першої інстанції, оскільки не можуть розцінюватись судом, як належні докази фіксації факту узгодження сторонами строку поставки товару саме 04.08.2020. Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або невиконав його у строк, встановлений договором або законом. Однак, матеріали справи не містять, а позивачем в свою чергу не надано суду жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76 - 79, 91 Господарського процесуального кодексу України того, що мало місце порушення продавцем обов`язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, відмови продавця від здійснення своїх обов`язків, доказів добросовісності поведінки покупця для встановлення належного виконання покупцем свого кореспондуючого обов`язку щодо прийняття товару, в тому числі шляхом самовивозу, а також доказів на підтвердження вчинення позивачем належним чином всіх дій, регламентованих законодавством, для уникнення неналежного виконання зобов`язань, що склалися між сторонами. Як зазначено в постанові Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №924/277/19, зі змісту статей 525, 526, 663, 693 ЦК України вбачається, що покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати у разі невиконання продавцем зобов`язання передати товар у строк, встановлений або договором поставки, або визначений відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Для задоволення вимог покупця щодо повернення суми попередньої оплати суд повинен установити факт прострочення продавця щодо передачі товару, факт належного виконання покупцем своїх обов`язків за договором, а звідси - і право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати. Колегія суддів, зважаючи на вищевикладене, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів прострочення виконання відповідача як постачальника його обов`язку щодо передачі товару позивачеві, позаяк останнім не надано доказів щодо узгодження сторонами строків поставки товару, тобто на підтвердження конкретної дати виникнення такого прострочення, зважаючи на обізнаність позивача із умовами поставки самовивозом, і ненадання позивачем доказів відмови відповідача в передачі товару позивачу на його вимогу, вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про повернення попередньої оплати в сумі 299 400,00 грн є передчасними та не доведеними належним чином. Суд апеляційної інстанції також вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги про розірвання укладеного у спрощений спосіб між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мастербуд» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Стальінвест" на поставку арматури, зважаючи на наступне. Позивач в обгурнутванні позову посилався на на приписи ст. 651 ЦК України. За загальним правилом, закріпленим у частині 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Ця норма узгоджується з приписами частини 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Таким чином, приписи ст. 651 Цивільного кодексу України пов`язують можливість розірвання договору у зв`язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об`єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору. Виходячи зі змісту вищенаведених правових норм, підставою для розірвання договору може бути належним чином доведене невиконання виконавцем його зобов`язань, передбачених законом або договором. При цьому суд зазначає, що заявляючи вимоги про розірвання договору позивач повинен довести обставини, які передбачені ст.651 ЦК України та необхідні для розірвання правочину судом на вимогу однієї з його сторін. Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Натомість, як встановлено судом та свідчать матеріали справи, позивачем не доведено належними та допустими доказами факту невиконання відповідачем зобов`язань з поставки товару згідно укладеного у спрощений спосіб договору поставки. Отже, враховуючи, що судом при розгляді даної справи не встановлено порушення договірних зобов`язань з поставки з боку ТОВ "ВК "Стальінвест", відповідно, підстави для розірвання в судовому порядку укладеного у спрощений спосіб договору поставки та стягнення 299 400,00 грн попередньої оплати відсутні. Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка. Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Відтак, усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду першої інстанції та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати. Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника. Крім того, під час перегляду рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції було встановлено, що при звернення з апеляційною скаргою позивачем було сплачено судовий збір не в повному розмірі, а саме було недоплачено судовий збір у розмірі 945,90 грн. Так, частиною 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Згідно з пп. 1) п. 2 ч. 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставку судового збору встановлено у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставку судового збору встановлено у розмірі 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пп. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»). Підпунктом 4) п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду ставку судового збору встановлено у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Позов у даній справі подано у вересні 2020 року про стягнення 299 400,00 грн попередньої оплати та розірвання договору поставки. При подачі позову сплачено судовий збір у сумі 4 491,00 грн відповідно до платіжного доручення від 24.09.2020 №15464, у сумі 2 102,00 грн відповідно до платіжного доручення від 24.09.2020 №15465 (тобто, 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб). Тобто, судовий збір сплачено як за вимогу майнового та немайнового характеру. Товариство з обмеженою відповідальністю "Мастербуд" у апеляційній скарзі просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.01.2021 у справі №910/14882/20 скасувати повністю та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Отже, звертаючись із скаргою, скаржник мав сплатити судовий збір у сумі 6 736,5 грн (4 491,00 грн *150%) як за вимогу майнового характеру та 3 153,00 грн (2102 грн*150%) як за вимогу немайнового характеру. Натомість, судовий збір за подання апеляційної скарги Товариством з обмеженою відповідальністю "Мастербуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.01.2021 у справі №910/14882/20 заявником сплачено в розмірі 2207,10 грн згідно платіжного доручення № 16178 від 20.01.2021 та в розмірі 6 736,50 грн згідно платіжного доручення №16179 від 20.01.2021. Суд апеляційної інстанції зазначає, що якщо факт недоплати судового збору з`ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може, зокрема, стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору. В зв`язку з викладеним, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд" підлягає стягненню в дохід Державного бюджету України сума недоплаченого судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 945,90 грн. За розрахунком: 3 153,00 грн (2102 грн*150%) як за вимогу немайнового характеру- 2207,10 грн (сплачено згідно платіжного доручення № 16178 від 20.01.2021) =945,90 грн. Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.01.2021 у справі №910/14882/20 залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд" (01113, м. Київ, вул. Коновальця Є., буд. 29, код ЄДРПОУ 32155089) в дохід Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору в розмірі 945 (дев`ятсот сорок п`ять) грн 90 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст судового рішення складено та підписано - 07.04.2021. Головуючий суддя В.А. Корсак Судді О.О. Євсіков О.В. Попікова