Постанова 4857 № 1.380.2019.006644

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.006644 пров. № А/857/2182/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М. з участю секретаря судового засідання Максим Х.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року, ухвалене суддею Братичак У.В. у м. Львові о 17 год. 03 хв. у справі № 1.380.2019.006644 за адміністративним позовом державного підприємства «Сколівський військовий лісгосп» до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ3287/462/АВ/ФС від 21.11.2019 року. Позовні вимоги мотивовано тим, що, на підставі рішення № ЛВ3287/462/АВ/ФС від 21.11.2019 року, відповідач наклав на позивача штраф у сумі 1001520 грн. за допущення 8 працівників до роботи без укладення трудового договору. Позивач вважає це рішення відповідача протиправним з огляду на те, що працівники, про яких йде мова у оскарженому рішенні, працювали у позивача на підставі цивільно-правових договорів. Предметом цих договорів були послуги з охорони об`єктів, які належать позивачу та прибирання цих об`єктів, договори регулювали результат праці, який оплачувався по завершенні робіт та передбачав складання актів виконаних робіт. Натомість, укладення трудових договорів обумовлює процес праці, шляхом виконання трудової функції працівником, що не властиво для спірних відносин. У зв`язку із цим, позивач вважає, що відповідач необґрунтовано виніс оскаржене рішення, а тому, на думку позивача, його необхідно скасувати. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ3287/462/АВ/ФС від 21.11.2019 року, якою накладено штраф на ДП «Сколівський військовий лісгосп» у сумі 1001520 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області на користь Державного підприємства «Сколівський військовий лісгосп» судовий збір в сумі 15022,80 грн. Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив відповідач, Головне управління Держпраці у Львівській області, подавши апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, неповно з`ясував обставини справи та зробив помилковий висновок про задоволення позову. Таку позицію відповідач пояснює тим, що на звернення колективу підприємства щодо порушення позивачем гарантій на оплату праці провів перевірку позивача. В ході проведення перевірки виявив, що між позивачем та працівниками: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 укладені цивільно-правові договори, натомість вказані особи виконували на підприємстві трудові функції за відповідними посадами. Цивільно-правові договори, укладені між підприємством та виконавцями (фізичними особами), містять ознаки трудового договору і укладені для того, щоб приховати трудові правовідносини між сторонами, що є наслідком позбавлення осіб прав та гарантій, передбачених законодавством про працю. Разом з тим, зазначає, що пояснення працівників надані в ході інспекційного відвідування є належним доказом на підтвердження наявності порушення трудового законодавства. З цих підстав, відповідач вважає, що штраф, передбачений абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу Законів про працю України, застосував до позивача правильно. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив те, що у період з 16 вересня по 27 вересня 2019 року відповідач провів захід державного контролю у формі інспекційного відвідування ДП «Сколівський військовий лісгосп». Підставою проведення інспекційного відвідування стало звернення колективу ДП «Сколівський військовий лісгосп» від 09.08.2019 року щодо заборгованості із заробітної плати, не виплати відпускних працівникам, які пішли у відпустку. За результатами інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ЛВ3287/462/АВ від 27.09.2019 року. У ході інспекційного відвідування відповідач зафіксував порушення позивачем частин 1 та 2 статті 21 КЗпП України, частини 1 та 2 статті 22 КЗпП України, частин 1 та 3 статті 24 КЗпП України, а саме допуск до роботи осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 ОСОБА_8 без укладення трудового договору. У акті перевірки відповідач зробив висновок про те, що має місце підміна трудових відносин цивільно-правовими, шляхом укладення цивільно-правових договорів з вищезазначеними особами. На підставі акта інспекційного відвідування, відповідач виніс припис та постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ3287/462/АВ/ФС від 21.11.2019 року, на підставі якої до позивача застосував штраф у розмірі 1001520 грн. Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив порядок проведення перевірки, оскільки вийшов за межі предмета перевірки. Також, суд першої інстанції зробив висновок про те, що відповідач не спростував презумпцію правомірності цивільно-правових договорів. Апеляційний суд не погоджується із вказаним висновком з огляду на наступні обставини. Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Процедура проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 (далі - Порядок № 823). Відповідно до підпункту 1 пункту 5 Порядку № 823 підставою для здійснення інспекційних відвідувань є звернення працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю. Апеляційний суд встановив, що відповідач провів перевірку позивача за зверненням працівників позивача щодо заборгованості із заробітної плати, не виплати відпускних працівникам, які пішли у відпустку. За результатами перевірки відповідач встановив те, що гарантії працівників щодо виплати заробітної плати та відпускних обмежені тим, що працівники працюють без укладення трудового договору. Отже, апеляційний суд вважає, що відповідач не вийшов за межі предмета перевірки, як про це зазначив суд першої інстанції. Далі апеляційний суд зазначає, що за приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин. Визначальним для вирішення спірних правовідносин у даній справі є наявність ознак трудових правовідносин між позивачем та фізичними особами: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 ОСОБА_8 . Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Частина 3 статті 1 статті Закону України «Про охорону праці» визначає, що працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом). За змістом статті 24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці. Згідно із статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик. Аналіз наведених норм, дає підстави для висновку, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій. В свою чергу, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України. При співставленні трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 820/1432/17, від 06.03.2019 року у справі № 802/2066/16-а, від 13.06.2019 року у справі № 815/954/18, від 02 липня 2020 року у справі № 809/164/17. Апеляційний суд встановив те, що оскаржену постанову про накладення штрафу, відповідач прийняв за неналежне оформлення трудових відносин позивачем з фізичними особами: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 ОСОБА_8 . Відповідно до цивільно-правового договору № 1 від 03.07.2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ДП «Сколівський військовий лісгосп» виконавець зобов`язується надати замовнику послуги в обсязі і на умовах, передбачених даним договором, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити дані послуги. Факт надання відповідних послуг з боку виконавця буде засвідчуватися актами прийому наданих послуг. Акт прийому наданих послуг підписується сторонами після надання послуги та є невід`ємною частиною цього договору. Згідно з п. 2.1. договору виконавець зобов`язаний надати послуги щодо: - забезпечення збереження товарно-матеріальних цінностей від розкрадання на території затвердженій замовником; - перевірку цілісність замків, освітлення, наявності і справності протипожежного устаткування; - пропуску працівників, відвідувачів, автотранспорт на територію; - при виявленні проникнення на територію сторонніх осіб і крадіжки товарно-матеріальних цінностей, прийняти міри по збереженню слідів та охорони місяця злочину, повідомити керівника підприємства і поліцію; - забезпечення порядку автотранспорту на стоянці; - недопуску проходження на територію сторонніх осіб; - надавання в період опалювального сезону послуги з опалення та забезпечувати відповідного температурного режиму в приміщеннях. Пунктом 3.2. та 3.3. визначено, що у обов`язок замовника входить сформувати виконавцю чітке завдання. За потреби забезпечити виконавця всім необхідним для виконання своїх обов`язків за цим договором. Пунктом 4 договору передбачено, що вартість послуг становить 30000 грн. за винятком оподаткування. Вартість послуг визначається за фактом їх надання кожного календарного місяця. Відповідно до п.6.1. строк дії договору з 03.07.2019 року до 31.12.2019 року, або до моменту виконання сторонами своїх зобов`язань. На виконання вказаного договору 01.08.2019 року сторони склали акт приймання-передачі виконаних робіт, відповідно до якого виконавець: здійснив охоронні функції на території підприємства; забезпечив дотримання правил протипожежної безпеки на території підприємства; не допустив на територію підприємства сторонніх осіб. За надані послуги у липні 2019 року виконавець отримав винагороду у розмірі 4200 грн. ОСОБА_1 в ході проведення перевірки пояснила, що з 1998 року до 01.07.2019 року працювала у Івано-Франківському ЛПК Сколівський військовий лісгосп. У липні 2019 була скорочена і прийнята за цивільно-правовим договором на посаду сторожа нижнього складу ДП «Сколівський військовий лісгосп». З аналізу вищезазначених обставин видно, що відносини з працівником ОСОБА_1 , яка фактично здійснювала роботу щодо охорони території та приміщень, оформлені шляхом укладення цивільно-правового договору. При цьому, за своїм характером такі правовідносини фактично є трудовими, оскільки не містять конкретних фізичних величин або ж об`ємів робіт; в свою чергу, працівник виконує певні функції за конкретною посадою, а не індивідуально-визначену роботу; завдання визначає замовник, оплата наданих послуг здійснювалася кожного місяця, а не за фактом надання послуги, яка передбачена договором, зважаючи на те, що пунктом 1.5 договору передбачено, що акт прийому наданих послуг складається за фактом надання послуги. Водночас, виходячи з предмета договору, такий обумовлює процес праці, а не кінцевий результат. Вказане підтверджується тим, що акт приймання-передачі виконаних робіт (послуг) складений не за фактом виконання певних робіт (послуг), а за спливом календарного місяця. Акт приймання-передачі виконаних робіт (послуг), на думку апеляційного суду, не містить переліку виконаних робіт та їх обсягу, оскільки в ньому не зазначено: - які саме охоронні функції на території підприємства здійснювала ОСОБА_1 ; - як саме (яким способом, якими діями та до якого результату це призвело) ОСОБА_1 забезпечила дотримання правил протипожежної безпеки на території підприємства та яких саме правил; - яких саме осіб ОСОБА_1 не допустила на територію підприємства та чим відрізняється такий вид роботи як охоронні функції на території підприємства та недопущення на територію підприємства сторонніх осіб. Отже, на переконання апеляційного суду, у акті приймання-передачі виконаних робіт (послуг) міститься опис трудових обов`язків працівників ОСОБА_1 , так як із акта не можливо зробити висновок про фактично виконану роботу ОСОБА_1 протягом часу, що зазначений у цьому акті Аналогічні предмет та умови містили договори № 11 від 03.07.2019 року, № 14 від 03.07.2019 року та № 21 від 09.08.2019 року укладені відповідно з ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив зміст договорів, що укладені із вказаними працівниками, однак, дав не вірну оцінку цьому змісту, та прийшов до помилкового висновку про те, що конкретні роботи визначено у відповідному пункті кожного договору. З цього приводу апеляційний суд наголошує на тому, що цивільно-правові договори та кати виконаних робіт (послуг) працівниками ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 містять перелік посадових обов`язків працівників, а не перелік виконаних робіт. Зважаючи на наведене вище, апеляційний суд вважає, що зазначені вище угоди, укладені позивачем з фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов`язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій. Зазначене спростовує доводи позивача про безпідставне визначення цивільних відносин між позивачем та вказаними вище особами як трудових. Відповідно до цивільно-правового договору № 5 від 03.07.2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та ДП «Сколівський військовий лісгосп» виконавець зобов`язується надати замовнику послуги в обсязі і на умовах, передбачених даним договором, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити дані послуги. Факт надання відповідних послуг з боку виконавця буде засвідчуватися актами прийому наданих послуг. Акт прийому наданих послуг підписується сторонами після надання послуги та є невід`ємною частиною цього договору. Згідно з п. 2.1. договору виконавець зобов`язаний надати послуги щодо: - забезпечення господарського обслуговування і належного стану відповідно до правил і норм виробничої санітарії і протипожежного захисту будинків і приміщень, а також контролю справності матеріально-технічної бази; - розробки плани поточних та капітальних ремонтів; - керівництва роботами з упорядкування та прибирання територій установи; - організації проведення технічних оглядів автотранспорту установи. Пунктом 3.2. та 3.3. визначено, що у обов`язок замовника входить сформувати виконавцю чітке завдання. За потреби забезпечити виконавця всім необхідним для виконання своїх обов`язків за цим договором. Пунктом 4 договору передбачено, що вартість послуг становить 45000 грн. за винятком оподаткування доходів. Вартість послуг визначається за фактом їх надання кожного календарного місяця. Відповідно до п.6.1. строк дії договору з 03.07.2019 року до 31.12.2019 року, або до моменту виконання сторонами своїх зобов`язань. На виконання вказаного договору 01.09.2019 року сторони склали акт приймання-передачі виконаних робіт, відповідно до якого виконавець: здійснив контроль за порядком території підприємства; слідкував за благоустроєм підприємства; керував роботою сторожів та прибиральників; забезпечив виконання протипожежних заходів у утримання у справному стані протипожежного інвентаря; здійснив інші вказівки керівника. За надані послуги у липні 2019 року виконавець отримав винагороду у розмірі 7800 грн. ОСОБА_2 в ході проведення перевірки пояснив, що пропрацював у Івано-Франківському ЛПК Сколівський військовий лісгосп 42 роки з яких 12 років на посаді механіка, з якої був звільнений у травні 2019 року та переведений у ДП «Сколівський військовий лісгосп». Працює за цивільно-правовим договором. З аналізу вищезазначених обставин видно, що відносини позивача з працівником ОСОБА_2 за своїм характером є трудовими, оскільки не містять конкретних фізичних величин або ж об`ємів робіт; в свою чергу, працівник виконує певні функції за конкретною посадою, а не індивідуально-визначену роботу; завдання визначає замовник, оплата наданих послуг здійснювалася кожного місяця, а не за фактом надання послуги, яка передбачена договором, зважаючи на те, що пунктом 1.5 договору передбачено, що акт прийому наданих послуг складається за фактом надання послуги, працівник не сам організовував роботу, а отримував вказівки від керівника. Водночас, виходячи з предмета договору, такий обумовлює процес праці, а не кінцевий результат. Зважаючи на наведене вище, апеляційний суд вважає, що зазначена угода, укладена позивачем з фізичною особою ОСОБА_2 не була спрямована на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а була пов`язана із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій. Відповідно до цивільно-правового договору № 3 від 03.07.2019 року, укладеного між ОСОБА_3 та ДП «Сколівський військовий лісгосп» виконавець зобов`язується надати замовнику послуги в обсязі і на умовах, передбачених даним договором, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити дані послуги. Факт надання відповідних послуг з боку виконавця буде засвідчуватися актами прийому наданих послуг. Акт прийому наданих послуг підписується сторонами після надання послуги та є невід`ємною частиною цього договору. Згідно з п. 2.1. договору виконавець зобов`язаний надати послуги щодо: - прибирання приміщень підприємства та прилеглої території; - миття із застосуванням миючих засобів стін, підлоги, віконних рам скла і дверних блоків; - видалення пилу зі стін, стелі, меблів і килимових виробів віниками, щітками і порохотягами, очищення урн від паперу, промивання їх дезинфікуючими засобами; - збирання сміття на закріпленій території; - підтримки правила санітарії і гігієни в приміщеннях, що прибираються, здійснення провітрювання приміщень. Пунктом 3.2. та 3.3. визначено, що у обов`язки замовника входить сформувати виконавцю чітке завдання. За потреби забезпечити виконавця всім необхідним для виконання своїх обов`язків за цим договором. Пунктом 4 договору передбачено, що вартість послуг становить 15000 грн. за винятком оподаткування доходів. Вартість послуг визначається за фактом їх надання кожного календарного місяця. Відповідно до п.6.1. строк дії договору з 03.07.2019 року до 31.12.2019 року, або до моменту виконання сторонами своїх зобов`язань. На виконання вказаного договору 01.08.2019 року сторони склали акт приймання-передачі виконаних робіт, відповідно до якого виконавець: здійснила прибирання службових та загальних приміщень; очистила урни від паперу і здійснила промивання дезинфікуючими засобами; збирання сміття, прибирання території лісгоспу; додержання правил санітарії і гігієни у приміщеннях. За надані послуги у липні 2019 року виконавець отримав винагороду у розмірі 4250 грн. ОСОБА_3 в ході проведення перевірки пояснила, що працювала у Івано-Франківське ЛПК Сколівський військовий лісгосп з 2008 року на посаді прибиральниці, в кінці червня 2019 року звільнена та переведена у ДП «Сколівський військовий лісгосп». Працює на посаді прибиральниці за цивільно-правовим договором. З аналізу вищезазначених обставин видно, що відносини позивача з працівником ОСОБА_3 за своїм характером є трудовими, оскільки не містять конкретних фізичних величин або ж об`ємів робіт; в свою чергу, працівник виконує певні функції за конкретною посадою, а не індивідуально-визначену роботу; завдання визначає замовник, оплата наданих послуг здійснювалася кожного місяця, а не за фактом надання послуги, яка передбачена договором, зважаючи на те, що пунктом 1.5 договору передбачено, що акт прийому наданих послуг складається за фактом надання послуги. Водночас, виходячи з предмета договору, такий обумовлює процес праці, а не кінцевий результат. Аналогічні предмет та умови містить договір № 2 від 03.07.2019 року, укладений з ОСОБА_4 . Зважаючи на наведене вище, апеляційний суд вважає, що зазначені вище угоди, укладені позивачем з фізичними особами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов`язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій. Відповідно до цивільно-правового договору № 32 від 20.08.2019 року, укладеного між ОСОБА_5 та ДП «Сколівський військовий лісгосп» виконавець зобов`язується надати замовнику послуги в обсязі і на умовах, передбачених даним договором, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити дані послуги. Факт надання відповідних послуг з боку виконавця буде засвідчуватися актами прийому наданих послуг. Акт прийому наданих послуг підписується сторонами після надання послуги та є невід`ємною частиною цього договору. Згідно з п. 2.1. договору виконавець зобов`язаний надати послуги щодо: - ведення документів по обліку земель та нерухомого майна; - проведення звірок земель, які знаходяться на кадастровому обліку КЕЧ та КЕВ; - підготовки документів для прийняття участі в тендерному комітеті по реалізації та збуту лісопродукції через аукціонні та електронні біржові торги; - подання заявок на продаж лісопродукції на аукціонні та біржові торги та приймати участь у торгах; - проведення виготовлення відповідних дозволів на зберігання відходів та забруднюючих речовин; - виготовлення нових дозволів на викиди забруднюючих речовин. Пунктом 3.2. та 3.3. визначено, що у обов`язок замовника входить сформувати виконавцю чітке завдання. За потреби забезпечити виконавця всім необхідним для виконання своїх обов`язків за цим договором. Пунктом 4 договору передбачено, що вартість послуг становить 10000 грн. за винятком оподаткування доходів. Вартість послуг визначається за фактом їх надання кожного календарного місяця. Відповідно до п.6.1. строк дії договору з 20.08.2019 року до 20.10.2019 року, або до моменту виконання сторонами своїх зобов`язань. На виконання вказаного договору 01.09.2019 року сторони склали акт приймання-передачі виконаних робіт, відповідно до якого виконавець надав послуги щодо: ведення документів по обліку земель та нерухомого майна; проведення звірок земель, які знаходяться на кадастровому обліку КЕЧ та КЕВ; підготовки документів для прийняття участі у тендерному комітеті по реалізації та збуту лісопродукції через електронні торги. За надані послуги у серпні 2019 року виконавець отримав винагороду у розмірі 1800 грн. ОСОБА_5 в ході проведення перевірки пояснив, що працював у Івано-Франківський ЛПК Сколівський військовий лісгосп з 20 січня 1971 року на різних посадах, остання посада яку займав була посада інженера по виробництву та лісозаготівель, з якої був скорочений 02.07.2019 року. З 20.08.2019 року працює на підставі цивільно-правового договору. З аналізу вищезазначених обставин видно, що відносини позивача з працівником ОСОБА_5 за своїм характером є трудовими, оскільки не містять конкретних фізичних величин або ж об`ємів робіт; в свою чергу, працівник виконує певні функції за конкретною посадою, а не індивідуально-визначену роботу; завдання визначає замовник, оплата наданих послуг здійснювалася кожного місяця, а не за фактом надання послуги, яка передбачена договором, зважаючи на те, що пунктом 1.5 договору передбачено, що акт прийому наданих послуг складається за фактом надання послуги. Водночас, виходячи з предмета договору, такий обумовлює процес праці, а не кінцевий результат. Зважаючи на наведене вище, апеляційний суд вважає, що зазначена угода, укладена позивачем з фізичною особою ОСОБА_5 не була спрямована на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а була пов`язана із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового договору перешкоджають реалізації права фізичної особи на працю, гарантованого Конституцією України та КЗпП України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки тощо. Згідно з частиною 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків. За таких обставин, відповідач при проведенні перевірки вірно встановив, що позивач в порушення вимог частини 3 статті 24 КЗпП України допустив працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Отже, апеляційний суд вважає, що оскаржене рішення відповідач прийняв на підставі, в порядку та спосіб, які визначенні чинним законодавством України, а тому таке не підлягає скасуванню, що є підставою для відмови в задоволенні позову. Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволенні адміністративного позову. Судові витрати розподілу не підлягають Керуючись ч. 4 ст. 229, ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області задовольнити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року в справі № 1.380.2019.006644 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні адміністративного позову державного підприємства «Сколівський військовий лісгосп» до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, за наявності яких, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк Повний текст постанови складений 06.04.2021 року