Постанова 4855 № 640/31560/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/31560/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Каракашьян С.К. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 квітня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Оксененка О.М., Лічевецького І.О., при секретарі: Черніченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Головного державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Штойки Людмили Романівни, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Головного державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Штойки Л.Р., в якому просив: - визнати протиправними (незаконними) дії Головного державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Штойки Л.Р. у виконавчому провадженні ВП № 63487690 щодо винесення постанови від 04.11.2020 року № 63487690 про відкриття виконавчого провадження про стягнення з Позивача суми виконавчого збору у розмірі 256875,48 (залишок не стягнутого виконавчого збору - 255 222,36 грн.); - визнати протиправною та скасувати в повному обсязі постанову Головного державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Штойки Л.Р. у виконавчому провадженні ВП № 63487690 від 04.11.2020 року № 63487690 про відкриття виконавчого провадження про стягнення з Позивача суми виконавчого збору у розмірі 256 875,48 (залишок не стягнутого виконавчого збору - 255 222,36 грн.); - визнати протиправними (незаконними) дії Головного державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Штойки Л.Р. у виконавчому провадженні ВП № 63487690 щодо винесення постанови від 04.11.2020 року № 63487690 про накладення арешту на майно боржника; - визнати протиправною та скасувати в повному обсязі постанову Головного державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Штойки Л.Р. у виконавчому провадженні ВП № 63487690 щодо винесення постанови від 04.11.2020 року № 63487690 про накладення арешту на майно боржника. Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним державним виконавцем Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Штойкою Л.Р. було безпідставно та необґрунтовано відмовлено Стягувачу у передачі виконавчого документу Приватному виконавцю, та в подальшому, за наслідками таких дій Відповідача, прийняті спірні постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.11.2020 року № 63487690 про стягнення з боржника суми виконавчого збору у розмірі 256 875,48 (залишок не стягнутого виконавчого збору - 255 222,36 грн.) та постанови від 04.11.2020 року № 63487690 про арешт майна боржника, які порушують права Позивача. Також вказано, що 26 листопада 2020 року Приватним виконавцем Білан С.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого напису Приватного нотаріуса Голяченко М.В. № 2025 від 16.08.2019 у зв`язку з його повним фактичним виконанням через примусові дії Приватного виконавця та через те, що основна винагорода та витрати виконавчого провадження Приватному виконавцю сплачена Позивачем у повному обсязі, з метою уникнення подвійного стягнення виконавчого збору за одним і тим же виконавчим документом, як зазначає Позивач, спірні постанови підлягають скасуванню. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована доводами, які аналогічні, викладеним у позовній заяві та стосується того, що Відповідачем неправомірно відкрито виконавче провадження, що фактично призведе до подвійного стягнення виконавчого збору в межах одного виконавчого провадження. Крім того, вказано, що судом першої інстанції ухвалено спірне рішення без повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі, що призвело до неправильного вирішення справи. Третьою особою - ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано про її обгрунтованість та наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду з огляду на відсутність зобов`язань Позивача перед ОСОБА_2 та сплату виконавчого збору Приватному виконавцю Білан С.В. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в провадженні Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві перебувало виконавче провадження ВП № 59872558 з примусового виконання виконавчого напису № 2025, виданого 16.08.2019 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу М.В. Голяченко, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 невиплачених в строк на підставі Договору позики грошових коштів в сумі 2 382 012,29 грн., що було еквівалентом 85 000,00 доларів США, за офіційним курсом НБУ станом на 15 січня 2019 року, а також: інфляційних витрат від простроченої суми позики в сумі 47 737,40 грн.; 10 % річних за 213 днів від простроченої суми в сумі 139005,10 грн., всього в розмірі 2 568 754,79 грн. Постановою від 18.11.2019 ВП № 59872558 постановлено стягнути з Боржника ОСОБА_1 виконавчий збір в розмірі 256 875,48 грн. В подальшому, постановою Головного державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Штойки Л.Р. від 03.11.2020 ВП № 59872558 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" повернуто виконавчий документ Стягувачу. Згідно пункту 3 постанови від 03.11.2020 ВП № 59872558 постановлено постанову про стягнення виконавчого збору вивести в окреме провадження. Постановою Головного державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Штойки Л.Р. від 04.11.2020 відкрито виконавче провадження ВП № 63487690 з примусового виконання постанови № 59872558, виданої 18.11.2019 Солом`янським районним відділом Державної виконавчої служби у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 256 875,48 на користь держави (залишок не стягнутого виконавчого збору становить 255 222,36 грн.). 04 листопада 2020 року постановою Головного державного виконавця у ВП № 63487690 накладено арешт на все майно, що належить боржнику - ОСОБА_1 . Вважаючи протиправним стягнення з боржника (Позивача) виконавчого збору та накладання на Позивача арешту, а вказані постанови такими, що підлягають скасуванню, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки предметом позову є постанова про відкриття виконавчого провадження, доводи Позивача про неправомірність постанови про стягнення виконавчого збору та витрат, які не оскаржені, є помилковими. А відтак, дії та постанови Відповідача про відкриття виконавчого провадження № 63487690 в даних правовідносинах відповідають вимогам чинного законодавства, а тому, є правомірними. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та при розгляді апеляційної скарги вказує на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та Приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII ««Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII). Згідно зі статтею 1 Закону № 1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VIII) випадках - на Приватних виконавців. В силу статей 1, 5 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на Приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1403-VIII). Законом № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та Приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та Приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3). Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача Стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою Стягувача про примусове виконання рішення. Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого Стягувачу за виконавчим документом. Згідно з частиною п`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення Приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Також частиною дев`ятою вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається Стягувачу, якщо Стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. За правилами частини п`ятої вказаної статті повернення виконавчого документа Стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. За приписами частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа Стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Колегія суддів встановивши обставини даної справи та особливості правового регулювання вказує, що спір у даній справі стосується, зокрема питання невизначеності правового режиму застосування судами частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа Стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, коли Стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Суд першої інстанції при розгляді даного спору дійшов висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання на підставі виконавчого документа, з огляду на що, одночасно з відкриттям виконавчого провадження, Державний виконавець повинен вирішити питання про його стягнення. При цьому, на момент відкриття виконавчого провадження виконавець не володіє будь-якою інформацією від Боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом № 1404-VІІІ не передбачено. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком Державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Разом з тим, вказавши, що підстави для задоволення позову відсутні, позаяк оскаржуваною постановою від 04.11.2020 ВП № 63487690 відкрито виконавче провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 18.11.2019 ВП № 59872558. В свою чергу, постанова про стягнення виконавчого збору від 18.11.2019 в рамках виконавчого провадження № 59872558, станом на час прийняття спірної постанови про відкриття виконавчого провадження № 63487690 Позивачем не оскаржувалась та була чинною. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги враховує, що Позивачем в суді першої інстанції не заявлялись вимоги про визнання протиправною та скасування постанови Головного державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Штойки Л.Р. у виконавчому провадженні ВП № 59872558 від 18.11.2019, якою з ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір у розмірі 256 875,48 грн. Разом з тим, колегія суддів при розгляді даного спору вважає за необхідне звернути увагу на таке. Так, Закон № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією, розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню. Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена. Положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII зобов`язують Державного виконавця у разі повернення виконавчого документа Стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом. Вказані положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції. Натомість частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується Державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого Стягувачу за виконавчим документом. При цьому пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа Стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню Стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа Стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди Приватного виконавця. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою. Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа Стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь Стягувача суми за виконавчим листом. Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа Стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа Стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання. Відтак, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з Боржника у разі повернення виконавчого документа Стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з Боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Крім того, відповідно до статті 13 Закону № 1403-VIII заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством. Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України. Перегляд механізму визначення винагороди виконавців з метою стимулювання зростання рівня реального виконання судових рішень (як однієї із необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження) запроваджено Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, схваленою Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015. Кабінет Міністрів України постановою від 08 вересня 2016 року № 643 затвердив Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди Приватного виконавця (далі - Порядок), що визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди Приватного виконавця. Відповідно до пункту 2 Порядку (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону № 1403-VIII, виплачується винагорода у такому розмірі: - 2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого Стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ; - 0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого Стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Згідно з положеннями пункту 4 Порядку фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, якщо за таким документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення. Відповідно до пункту 6 Порядку для виплати винагороди державний виконавець, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ, подає заяву, в якій зазначаються: реквізити виконавчого документа; номер виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) Стягувача та боржника; категорія стягнення за виконавчим документом; розмір стягнутого виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, реквізити платіжних доручень; перелік виконавчих дій та строки їх проведення; розрахунок належної до виплати винагороди; відомості про дотримання критеріїв. Аналіз наведених вище норм Порядку свідчить про те, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого Стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18 та відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховується колегією суддів в межах спірних правовідносин. Поряд з наведеним, колегія суддів враховує, що в провадженні Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ перебувало виконавче провадження ВП № 59872558 з примусового виконання виконавчого напису щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 невиплачених в строк на підставі Договору позики грошових коштів, а також інфляційних та інших витрат від простроченої суми позики. Водночас, з наявних матеріалів справи вбачається, що Державний виконавець, хоча й вживав певних заходів для забезпечення примусового виконання виконавчого напису, проте вони не забезпечили стягнення відповідних сум та носили формальний характер. Як наслідок, державний виконавець не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у вказаному виконавчому написі № 2025, виданому 16.08.2019 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу М.В. Голяченко, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 невиплачених в строк на підставі Договору позики грошових коштів в сумі 2 382 012,29 грн., що було еквівалентом 85 000,00 доларів США, за офіційним курсом НБУ станом на 15 січня 2019 року, а також: інфляційних витрат від простроченої суми позики в сумі 47 737,40 грн.; 10 % річних за 213 днів від простроченої суми в сумі 139005,10 грн., всього в розмірі 2 568 754,79 грн. В подальшому, постановою Головного державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Штойки Л.Р. від 03.11.2020 ВП № 59872558 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повернуто Стягувачу, а також стягнуто виконавчий збір з Позивача. Таким чином, колегія суддів приходить до переконання, що з огляду на не забезпечення виконання вказаного вище виконавчого напису, у Державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору, який визначений у постанові Головного державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Штойки Л.Р. у виконавчому провадженні ВП № 59872558 від 18.11.2019 у розмірі 256 875,48 грн., а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII, позаяк на момент виникнення спірних правовідносин обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору були фактичне виконання виконавчого документа та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень, оскільки за своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення. За наведених обставин, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що одним із принципів адміністративного судочинства є диспозитивність, тобто надання особам, які беруть участь у справі, можливості вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд. Так, принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин) та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом Позивача. Разом з тим, суд може вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, однак за жодних умов становище Позивача за наслідками судового розгляду не може бути погіршено порівняно з тим, яким воно було до звернення до суду за захистом своїх прав. Відповідно до ч.ч. 1 та 4 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Статтею 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997, передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Зі змісту вказаної норми можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив Позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі позовних вимог у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі наведеної правової норми вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права Позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту у сфері публічно правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист його прав, свобод чи інтересів. Колегія суддів звертає увагу, що верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Відтак, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) згідно якої під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови у задоволенні позову судом першої інстанції, стала та обставина, що Позивачем не заявлена вимога про визнання протиправною та скасування постанови Головного державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Штойки Л.Р. у виконавчому провадженні ВП № 59872558 від 18.11.2019, якою з ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір у розмірі 256 875,48 грн. Водночас, виходячи з вищевикладених обставин справи, правового регулювання та висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 2540/3203/18, та беручи до уваги те, що колегією суддів встановлено протиправність постанови ВП № 59872558 від 18.11.2019, якою стягнуто виконавчий збір у розмірі 256 875,48 грн., керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою ефективного захисту Позивача та відновлення його порушеного прав в межах спірних правовідносин, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Штойки Л.Р. у виконавчому провадженні ВП № 59872558 від 18.11.2019. За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII, постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору, є окремим виконавчим документом. Відтак, постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню, а постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору, має наслідком стягнення з боржника вже визначеної суми. Разом з тим, оскільки оскаржуваними в межах даного спору постановами ВП № 63487690 від 04.11.2020 відкрито виконавче провадження та накладено арешт на майно Боржника при здійсненні примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 18.11.2019 ВП № 59872558, яка на переконання колегії суддів підлягає скасуванню, то колегія суддів вказує на наявність підстав для визнання протиправними та скасування зазначених постанов, як таких, що винесені на виконання протиправної постанови державного виконавця. При цьому, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Головного державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Штойки Л.Р. у виконавчому провадженні ВП № 63487690 при винесенні постанов від 04.11.2020 року № 63487690 про відкриття виконавчого провадження та про накладення арешту на майно боржника, позаяк станом на момент вчинення таких дій постанова про стягнення виконавчого збору від 18.11.2019 ВП № 59872558 була чинною, не була оскаржена чи скасована. Надаючи оцінку кожному окремому доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, колегія суддів застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). За наведених обставин, колегія суддів вважає наявними підстави для часткового задоволення позову, та зазначає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Положеннями ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, що стало підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково, вийшовши за межі позовних вимог та скасувавши постанову Головного державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Штойки Л.Р. у виконавчому провадженні ВП № 59872558 від 18.11.2019, якою з ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір у розмірі 256 875,48 грн. Керуючись ст. ст. 9, 241, 242, 243, 245, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 лютого 2021 року - скасувати, та ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Головного державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Штойки Людмили Романівни - задовольнити частково. Визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Штойки Л.Р. у виконавчому провадженні ВП № 59872558 від 18.11.2019 року, якою з ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір у розмірі 256 875,48 грн. Визнати протиправними та скасувати постанови Головного державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Штойки Л.Р. у виконавчому провадженні ВП № 63487690 від 04.11.2020 року № 63487690 про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 256 875,48 (залишок не стягнутого виконавчого збору - 255 222,36 грн.) та про накладення арешту на майно ОСОБА_1 . В задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко