Постанова 4855 № 640/23870/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/23870/19 Суддя (судді) першої інстанції: Вовк П.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 квітня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу,поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- ВСТАНОВИЛА: Позивач звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генеральної прокуратури України (нова назва Офіс Генерального прокурора), в якому просила - визнати протиправним та скасувати наказ № 1349ц від 04 листопада 2019 року про звільнення ОСОБА_1 , з посади прокурора відділу забезпечення підтримання публічного обвинувачення управління підтримання публічного обвинувачення в суді Генеральної прокуратури України; - поновити ОСОБА_1 , на посаді прокурора відділу забезпечення підтримання публічного обвинувачення управління підтримання публічного обвинувачення в суді Генеральної прокуратури України; - стягнути з Генеральної прокуратури України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2019 року по день винесення судом рішення про поновлення (з розрахунку середньоденної заробітної плати - 1 649,06 грн). Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року зупинено провадження в адміністративний справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі №3/116(20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (зі змінами). Не погоджуючись з вказаною ухвалою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадку, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, яким врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи, а в інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що мали місце до ухвалення рішення Конституційним Судом України. Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавала. Будь-які її письмові пояснення щодо наявності підстав для зупинення провадження у справі відсутні. Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до ч.2 ст.312 КАС України Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). В силу ч.1 ст.311, ч.2 ст.312 КАС України, беручи до уваги, що справа в суді першої інстанції розглядається за правилами спрощеного провадження, з огляду на те, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантину на всій території України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Суд першої інстанції, зупиняючи провадження у справі, дійшов висновку, що оскільки наказ Генерального прокурора № 1349ц від 04 листопада 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади та органів прокуратури прийнято саме на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 № 113-ІХ (зі змінами), дійшов висновку про об`єктивну неможливість розгляду даної справи до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за результатами розгляду конституційного подання 50 народних депутатів України № 3/116(20) від 18 березня 2020 року. За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку колегія суддів доходить наступних висновків. Відповідно до п.3 ч.1 ст.236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Відповідно до п.3 ч.1 ст.236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Судом встановлено, що спірні у цій справі правовідносини виникли у зв`язку з реалізацією відповідачами норм розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо першочергових заходів із реформи прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ, внаслідок прийняття Прокуратурою Черкаської області наказу від 28.04.2020 №116к, яким звільнено позивача з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Черкаської області на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.04.2020. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. З матеріалів справи вбачається, що позивач не згоден зі своїм звільненням, яке відбулось на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» (ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури). Колегією суддів встановлено, що на розгляді Конституційного Суду України перебуває конституційне подання 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ зі змінами. Відповідно до даних офіційного веб-порталу Конституційного Суду України, станом на час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, ухвалою колегії суддів Конституційного Суду України відкрито конституційне провадження у справі; здійснюється підготовка справи до розгляду на пленарному засіданні Великої Палати Суду. Відповідно до ч.1, 2 ст.152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їхнього розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність. Відповідно до ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. З системного аналізу наведених вище норм вбачається, що у випадку визнання неконституційним окремих положень Закону України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (зі змінами) останні втратять чинність з дня ухвалення відповідного рішення. Згідно з п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав-учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами упродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежить від багатьох критеріїв, серед яких: складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення від 19 червня 2001 року в справі «Kudla v. Poland» («Кудла проти Польщі», заява №30210/96); пункт 30 рішення від 20 лютого 1991 року в справі «Vernillo v. France» («Вернілло проти Франції», заява №11889/95); пункт 43 рішення від 27 липня 2000 року в справі «Frydlender v. France» («Фрідлендер проти Франції», заява №30979/96); пункт 43 рішення від 25 листопада 2003 року в справі «Wierciszewska v. Poland» («Вєрцішевска проти Польщі», заява №41431/98); пункт 23 рішення від 25 червня 1987 року в справі «Capuano v. Italy» («Капуано проти Італії», заява №109381/81) тощо.с Так, у пункті 45 рішення ЄСПЛ від 27 липня 2000 року в справі «Frydlender v. France» («Фрідлендер проти Франції», заява №30979/96) установлено, що трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, ураховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування. Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення із публічної служби, ставить під загрозу дотримання Україною положень пункту 1 статті 6 Конвенції. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №823/739/16. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Також, у постанові від 12 грудня 2019 року у справі № 826/25204/15 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду зазначив, що вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв`язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі. В той же час, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не обґрунтував наявності зв`язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України за наслідками розгляду вказаних конституційних подань і предметом цього спору, не конкретизував, у чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції зазначеного подання. До того ж, колегія суддів звертає увагу, що жоден із учасників справи не заявляв клопотання про зупинення провадження у справі. Зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи. В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №826/25204/15, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Колегія суддів звертає увагу, що спірні правовідносини виникли внаслідок звільнення позивача не за наслідком реалізації відповідного рішення про притягнення його до юридичної відповідальності (дисциплінарної, адміністративної тощо), а в силу вимог Закону, а отже ретроспективна дія рішення Конституційного Суду України за наслідками розгляду справи №3/116(20) на спірні правовідносини не поширюється. Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі. Також, колегія суддів враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у справі «Беллет проти Франції», в якому Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Отже, системний аналіз положень Конвенції, практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства, а також встановлені вище обставини свідчать, що оскаржувана ухвала зумовила утворення перешкод особі у доступі до правосуддя, у зв`язку з чим підлягає скасуванню як така, що прийнята передчасно та без належних правових підстав. З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо об`єктивної неможливості розгляду даної справи до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі №3/116(20) та наявності передбачених п.3 ч.1 ст.236 КАС України підстав для зупинення провадження у справі. На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що помилковість висновків суду першої інстанції та порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення питання, колегія суддів вважає, що ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року про зупинення провадження у справі підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.243, 282, 308, 311, 315, 320, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - задовольнити. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року про зупинення провадження у справі скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Текст постанови складено 05 квітня 2021 року. Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді Л.В.Бєлова А.Ю.Кучма