Постанова 4824 № 754/3376/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 754/3376/20 Головуючий у суді І інстанції Грегуль О.В. Провадження № 22-ц/824/3456/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 5 квітня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ігнатченко Н.В., Голуб С.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, в с т а н о в и в: У березні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних. На обґрунтування пред`явленого позову зазначив, що рішеннямДеснянського районного суду м. Києва від 4 листопада 2013 року, яке набрало законної сили 15 листопада 2013 року, у справі № 754/6541/13-ц стягнуто солідарно з відповідачів на користь ПАТ «Український професійний банк» заборгованість за кредитним договором № 746 від 12 жовтня 2007 року у розмірі 122 142,55 грн та судовий збір у розмірі 1 221,44 грн. 9 липня 2019 року між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_2 було укладено договір № 63 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, відповідно до якого позивач набув право вимоги банку до позичальників та поручителів, зазначених в додатках № 1-1, 1-2 до цього договору, в тому числі до відповідачів за кредитним договором № 746 та договором поруки № 746-1 від 12 жовтня 2007 року. Позивач вказував, що відповідачі в примусовому порядку обов`язок зі сплати заборгованості, покладений на них рішенням суду у справі № 754/6541/13-ц, виконали лише у січні 2019 року, в зв`язку з чим постановою державного виконавця від 24 січня 2019 року виконавче провадження № 46907238 закінчено у зв`язку з фактичним виконанням. Однак наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, що не виконано боржниками, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договорів, не звільняє позичальника і поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє нового кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Посилаючись на зазначені обставини та з урахуванням зменшених позовних вимог, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь грошову суму у розмірі 31 191,22 грн, яка складається із інфляційних втрат в сумі 24 465,04 грн та 3 % річних в сумі 6 726,18 грн за період з 6 березня 2017 року по 4 січня 2019 року, а також понесені судові витрати. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 24 465,04 грн втрат від інфляції та 6 726,18 грн трьох процентів річних від простроченої суми. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 420,40 грн судового збору. Стягнути ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 420,40 грн судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі тривалий час не виконували рішеннясуду від 4 листопада 2013 року про стягнення кредитної заборгованості, тому позивач згідно з частиною другою статті 625 ЦК України має право на отримання компенсації за порушення грошового зобов`язання у вигляді інфляційних втрат та 3 % річних. Посилання відповідачів на відсутність їх вини у несвоєчасному виконанні судового рішення та зволікання виконавчої служби у своєчасному виконанні цього рішення, перевірялись судом і не знайшли свого підтвердження конкретними правовими доказами. Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Як на підставу своїх вимог відповідач посилається на відсутність його вини у тривалому виконанні рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, оскільки автомобіль «Мitsubishi Outlander», д.н.з. НОМЕР_1 , який є предметом застави, було продано з торгів лише 19 листопада 2018 року за 169 019,00 грн, а 4 січня 2019 року кошти від його реалізації в сумі 122 142,55 грн боргу за кредитним договором було перераховано стягувачу у межах виконавчого провадження № 46907238. Самостійно реалізувати належний йому автомобіль та погасити заборгованість відповідач не мав можливості, оскільки даний транспортний засіб на підставі договору застави від 12 жовтня 2007 було передано банку в якості забезпечення зобов`язань за кредитом та із 7 липня 2016 року перебував під арештом державного виконавця. Всі вимоги ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві він виконував вчасно та добросовісно, автомобілем не користувався та передав його для задоволення вимог стягувача.Оскільки кредитний договір № 746 від 12 жовтня 2007 року було забезпечено заставою, то у період виконання зобов`язання, а саме: у період передачі заставленого майна 24 жовтня 2017 року, зобов`язання припинилося виконанням, проведеним належним чином, а тому нарахування інфляційних витрат та 3 % річних за користування коштами є безпідставним. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача- адвокат Павлишин А.І. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Як на підставу своїх заперечень зазначив, що рішення суду від 4 листопада 2013 року було фактично виконано лише 4 січня 2019 року, тобто зі спливом майже шести років, і увесь цей час відповідачі, порушуючи принцип обов`язковості виконання судових рішень, безпідставно користувалися коштами, які належали до сплати кредитору, а національна валюта невпинно знецінювалась, що призвело до значних матеріальних втрат. Виконання рішення суду не позбавляє кредитора права звернутись до суду із позовом до боржників про стягнення з них інфляційних втрат та 3 % річних за час невиконання взятих на себе зобов`язань в межах строків позовної давності. З часу відкриття виконавчого провадження та до моменту примусового вилучення заставного транспортного засобу за участі працівників правоохоронних органів після оголошення його в розшук минуло більше двох років, що спростовує доводи відповідача про добровільне та вчасне виконання вимог державного виконавця. При цьому відповідачі були обізнані про рішення суду від 4 листопада 2013 року, позовні вимоги визнали, однак не вчинили жодних дій задля добровільного виконання вказаного рішення. Окрім того, наявність судового рішення про стягнення боргу та інших грошових сумза інші періоди невиконання боржником договірного зобов`язання, відкриття виконавчих проваджень за цим рішенням, вчинення інших процесуальних дій по виконанню рішення суду, за відсутності виконання боржником зобов`язання (добровільного чи примусового), не свідчать про припинення договірних правовідносин сторін та/або припинення зобов`язань. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду від 23 лютого 2021 року розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що рішеннямДеснянського районного суду м. Києва від 4 листопада 2013 року, яке набрало законної сили 15 листопада 2013 року, у справі № 754/6541/13-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Український професійний банк» заборгованість за кредитним договором № 746 від 12 жовтня 2007 року у розмірі 122 142,55 грн та судовий збір у розмірі 1 221,44 грн. За змістом вказаного судового рішення, відповідачі в судовому засіданні визнали позовні вимоги банку в повному обсязі, про що подали відповідні письмові заяви, та не заперечували щодо існуючої заборгованості. Як свідчать матеріали справи, на виконання цього рішення суду 22 грудня 2014 року ПАТ «Український професійний банк» було видано виконавчий лист, який 17 березня 2015 року пред`явлено на виконання до ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві та постановами державного виконавцявід 19 березня 2015 року відкрито виконавче провадження № 46907238 з примусового стягнення з ОСОБА_1 122 142,55 грнгрн боргу, а також накладено арешт на майно боржника з оголошенням заборони на його відчуження. Встановлено, що відповідачі в примусовому порядку обов`язок зі сплати заборгованості, покладений на них рішенням суду у справі № 754/6541/13-ц, виконали більше ніж через п`ять років, а саме у січні 2019 року шляхом реалізації на електронних торгах вилученого у ОСОБА_1 автомобіля «Мitsubishi Outlander», 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , який був предметом застави за договором застави, укладеного 12 жовтня 2007 року між банком і позичальником на забезпечення виконання зобов`язань останнього за кредитним договором № 746 від 12 жовтня 2007 року. Згідно із копією платіжного доручення від 4 січня 2019 року, грошові кошти у розмірі 122 142,55 грн були перераховані Деснянським РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві стягувачу ПАТ «Український професійний банк» на виконання вищевказаного рішення суду 4 січня 2019 року. 9 липня 2019 року між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_2 укладено договір № 63 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитними договорами та договорами поруки, за умовами позивач як новий кредитор набуває право вимоги банку до позичальників та поручителів, зазначених в додатках № 1-1, 1-2 до цього договору, в тому числі до відповідачів за кредитним договором № 746 та договором поруки № 746-1 від 12 жовтня 2007 року. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 2 грудня 2019 року, зокрема, замінено сторону виконавчого провадження з виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 4 листопада 2013 року у справі № 754/6541/13-ц, а саме: стягувача ПАТ «Український професійний банк» на його правонаступника - ОСОБА_2 . Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у частині першій статті 18 ЦПК України, згідно якої судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013 виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року (заява № 18966/02) Високий суд нагадує практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (див. серед інших джерел, «Бурдов проти Росії», заява № 59498/00, § 40, ЄСПЛ 2002-III; «Ясіуньєне проти Латвії», заява № 41510/98, § 45, 6 березня 2003 року) - пункт

53. Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання щодо відшкодування заборгованості за рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 4 листопада 2013 року у справі № 754/6541/13-ц. В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) міститься висновок про те, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань. Грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, із невиконанням грошового зобов`язання. При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням. Так, у частині п`ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути з рішення суду. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналіз зазначених норм, дає підстави дійти висновку про те, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання у зв`язку із стягненням заборгованості за кредитним договором, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України. Крім того, правовий аналіз норм статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору та не звільняє боржника від цивільно-правової відповідальності, передбаченої статтею 625 цього Кодексу. Такий правовий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18). Судом встановлено, що за період часу з 4 листопада 2013 року по 4 січня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мали грошове зобов`язання перед ПАТ «Український професійний банк», яке було замінено на ОСОБА_2 у зв`язку з відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, що підтверджується судовими рішеннями у справі № 754/6541/13-ц, це грошове зобов`язання вчасно не виконано боржниками, тому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України вони мають відшкодувати позивачу його інфляційні втрати та сплатити 3 % річних. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що на підставі судового рішення, яке набрало законної сили 15 листопада 2013 року,між сторонами виникло грошове зобов`язання у зв`язку із стягненням заборгованості за кредитним договором, яке фактично виконано тільки 4 січня 2019 року, тому відповідачі, які прострочили виконання грошового зобов`язання, мають відшкодувати позивачу інфляційні втрати в сумі 24 465,04 грн та 3% річних в сумі 6 726,18 грн за період з 6 березня 2017 року по 4 січня 2019 року. Вищевказані суми були обраховані представником позивача у письмових розрахунках, що містяться в матеріалах справи, перевірені судом першої інстанції,їх розмір та порядок нарахування не оспорюється відповідачем в апеляційному порядку, а також не викликає сумнівів в їх правильності і обґрунтованості. Аргументи апеляційної скарги про відсутність вини ОСОБА_1 у тривалому невиконанні рішення суду, оскількикошти від реалізації автомобіля, який є предметом застави, було перераховано стягувачу лише 4 січня 2019 року, колегія суддів вважає необґрунтованими, адже згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. При цьому рішенняДеснянського районного суду м. Києва від 4 листопада 2013 року у справі № 754/6541/13-ц стосувалося саме солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором із позичальника і поручителя, а не звернення стягнення на предмет застави, відтак реалізація в межах виконавчого провадження, відкритого на виконання такого рішення, обтяженого і вилученого у боржника транспортного засобу не свідчить про відсутність його ухилення в добровільному чи примусовому порядку погасити суму боргу перед стягувачем. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Доказів, які б свідчили, що відповідачі були об`єктивно позбавленні можливості виконати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 4 листопада 2013 року, про яке вони достовірно знали, саме з вини виконавчої служби, стягувача чи інших осіб, не надано і в ході розгляду справи в суді першої інстанції не здобуто. Виходячи зі змісту частини першої статті 598, статей 599, 600, 604 - 609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання з боржника сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Отже, наявність судового рішення про стягнення суми боргу та/або грошових сум за інші періоди невиконання боржником договірного зобов`язання, відкриттявиконавчих проваджень за цим рішенням, вчинення інших процесуальних дій по виконанню рішення суду, за відсутності виконання боржником зобов`язання (добровільного чи примусового), не свідчать про припинення договірних правовідносин сторін чи припинення зобов`язань. Враховуючи викладене, посилання апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є безпідставними, вони ґрунтуються на власному розумінні і тлумаченні відповідачем спірних правовідносин та положень статті 625 ЦК України, а відтак відхиляються колегією суддів як необґрунтовані. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків районного суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а аргументи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 49, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 листопада 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді: Н.В. Ігнатченко С.А. Голуб Д.О. Таргоній