Постанова 4813 № 520/14596/18

Номер провадження: 22-ц/813/2145/21 Номер справи місцевого суду: 520/14596/18 Головуючий у першій інстанції Петренко В.С. Доповідач Дрішлюк А. І. Категорія: 19 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2021 року м.Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д., при секретарі судового засідання Фабіжевській Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2019 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів та повернення майна,- ВСТАНОВИВ: 09 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 , в якій просить суд визнати договір лізингу від 01 травня 2016року, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договором купівлі-продажу з розстроченням платежу (т.1, а.с 1-40). 29 січня 2019 року до канцелярії Київського районного суду м. Одеси надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 , в якій, з урахуванням уточненої зустрічної позовної заяви від 26.02.2019 року (т.1, а.с. 87-91). 11 листопада 2019 року ухвалою Київського районного суду м. Одеси (головуючий-суддя Петренко В.С.) позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 про визнання договору лізингу договором купівлі-продажу залишено без розгляду (т.1, а.с 172-176). 11 листопада 2019 року рішенням Київського районного суду м. Одеси (головуючий - суддя Петренко В.С.) зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів та повернення майна задовольнити частково. Зобов`язати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Біляївсьбким РВ УМВС України в Одеській області 03.06.2004 року) повернути ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Березівським РВ ГУ МВС України в Одеській області 14.05.2010 року) легковий автомобіль марки «NISSAN» модель «TIIDA» 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , державний реєстраційний номер НОМЕР_6 . Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Біляївським РВ УМВС України в Одеській області 03.06.2004 року) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Березівським РВ ГУ МВС України в Одеській області 14.05.2010 року) грошові кошти у розмірі 127 611 (сто двадцять сім тисяч шістсот одинадцять) грн. 00 коп., неустойку у розмірі 44 100 (сорок чотири тисяч сто) грн. 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Біляївським РВ УМВС України в Одеській області 03.06.2004 року) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Березівським РВ ГУ МВС України в Одеській області 14.05.2010 року) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 485 (дві тисячі чотириста вісімдесят п`ять) грн. 51 коп. В решті позовних вимог відмовлено (т.1, а.с 174-188). 03 грудня 2019 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2019 року (т.1, а.с. 214-219). Апелянт зазначає, що представники ОСОБА_3 не є адвокатами, відтак подані ними клопотання підписані неповноважною особою, і як наслідок зустрічний позов підлягав визнанню неподаним та поверненню. Окрім цього, апелянт вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню чч. 2, 4 ст. 653 ЦК України, відповідно до яких у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Окрім того, зазначає, що стягнувши з ОСОБА_1 , грошові кошти у розмірі 217 611,00 грн. Та неустойку у розмірі 44 100,00 грн. суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог. Також зазначає, що ОСОБА_3 у своїй діяльності, як ОСОБА_5 допустила порушення Податково Кодексу України, уклавши лізинговий договір з апелянтом як фізична особа, а не як ФОП. Окрім цього апелянт звертає увагу, що з прохальної частини позовної заяви ОСОБА_3 вбачається, що позивач не просила суд стягнути неустойку (т.1, а.с. 193-212). З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам. В судовому засіданні апелянт апеляційну скаргу підтримав. Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував. Дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши пояснення учасників провадження, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Приймаючи оскаржуване судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було направлено відповідачу повідомлення про дострокове розірвання договору лізингу, повернення предмету лізингу у трьох денний строк та проведення повного розрахунку на момент передачі автомобіля, яке було повернуто поштою на адресу позивача з відміткою «за закінченням терміну зберігання». З огляду на зазначене, договір лізингу від 01.05.2016 року було розірвано з настанням для сторін відповідних наслідків, зокрема, щодо повернення відповідачем предмету лізингу (відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг"). Умови щодо зобов`язання лізингоодержувача повернути предмет лізингу впродовж 3 трьох днів з моменту отримання повідомлення також містяться в п. 7.10. договору лізингу. Однак відповідач зобов`язання щодо повернення предмету лізингу після розірвання договору лізингу не виконав. Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції, та звертає увагу на наступне. 01.05.2016 року між ОСОБА_3 (лізингодавець) та ОСОБА_1 (лізингоодержувач) було укладено договір лізингу, за умовами якого, лізингодавець зобов`язується надати лізингоодержувачу за плату у тимчасове володіння та користування, з переходом права власності, автомобіль марки «NISSAN» модель «TIIDA» легковий комбі, об`єм двигуна 1598, чорного кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_6 , 2008 року випуску, який належить лізингодавцю на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 від 19 травня 2010 року. Предмет лізингу купується по узгодженій з лізингоодержувачем ціні, яка складає 9 000,00 доларів США. Порядок розрахунків (оплата) за цим договором буде проводитися щомісяця по курсу Національного Банку України в національній валюті гривня. Посилаючись на порушення відповідачем умов договору щодо своєчасного погашення лізингових платежів, а також на те, що відповідач передав предмет лізингу у користування третій особі - ОСОБА_6 без письмової згоди лізингодавця, 15 червня 2018 року ОСОБА_3 звернулася до відповідача з повідомленням про розірвання договору, в якому повідомила про дострокове розірвання договору лізингу, а також просила повернути предмет лізингу у трьох денний строк та провести повний розрахунок на момент передачі автомобіля (т. 1 а.с. 62). Зазначене повідомлення було повернуто поштою на адресу позивача з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів та повернення майна судом першої інстанції не було враховано наступне. Відповідно до положень ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 ЦК України та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою, договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України. За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування. Частинами 1 та 3 ст. 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюється ЦК України та іншим законом. Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5 глави 58 ЦК України. Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Як зазначається в ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Частина 2 статті 215 ЦК України встановлює, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. З матеріалів справи вбачається, що договір лізингу, укладений між ОСОБА_3 (лізингодавець) та ОСОБА_1 (лізингоодержувач), нотаріально посвідчено не було. Таким чином, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню, оскільки укладений сторонами у простій письмовій формі договір лізингу, за яким позивачка просила стягнути заборгованість, в силу положень ст. 220 ЦК України є нікчемним, оскільки сторонами при його укладенні не дотримано форму договору. Цей висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16 та від 22 листопада 2017 року у справі № 6-428цс17. Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається. Правові наслідки недійсності договору передбаченні ст. 216 ЦК України, положення якої застосовуються, також, при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Таким чином, доводи апеляційної скарги апеляційний суд відхиляє як такі, що на вирішення справи по суті не впливають, зважаючи на недотримання сторонами обов`язкової форми договору лізингу та наслідки нікчемного правочину визначені законом. Сторона позивача має право пред`явити новий позов щодо застосування наслідків недійсного правочину з метою відновлення справедливого балансу в спірних правовідносинах. Відповідно до ч.1 п.п.3,4 ст.376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, положення діючого національного законодавства, оскільки доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, проте під час апеляційного розгляду апеляційним судом було встановлено невідповідність висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України частково задовольняє апеляційну скаргу, скасовує оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів та повернення майна. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів та повернення майна відмовити. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк Р.Д. Громік М.М. Драгомерецький Повний текст цієї постанови складений 29 березня 2021 року. Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк 25.03.2021 року м. Одеса