Постанова 4804 № 263/15619/19

22-ц/804/640/21 263/15619/19 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31 березня 2021 року м. Маріуполь Єдиний унікальний номер 263/15619/19 Номер провадження 22-ц/804/640/21 Донецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ткаченко Т.Б. (суддя-доповідач), Лісового О.О., Попової С.А., секретар Сікора М.М. сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФПГ Металпромресурс» в особі представника Куцобіна Геннадія Анатолійовича відповідач ОСОБА_1 розглянувши в судовому засіданні з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФПГ Металпромресурс» в особі представника Куцобіна Геннадія Анатолійовича на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 грудня 2020 року, у складі судді Ікорської Є.С., повний текст рішення виготовлений 30 грудня 2020 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФПГ Металпромресурс» в особі представника Куцобіна Геннадія Анатолійовича до ОСОБА_1 про стягнення відсотків за безпідставне користування кредитом після завершення терміну його повернення, штрафу та пені, В с т а н о в и в:

1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог 18 жовтня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФПГ Металпромресурс» звернулось до суду з даним позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача борг за непогашеними процентами за період з 10 серпня 2015 року по 10 жовтня 2019 року у розмірі 292 031,08 доларів США, штраф 1 482 060 грн та пеню за прострочення повернення кредиту 10 837 207,31 грн. В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю «ФПГ Металпромресурс» в особі представника Куцобіна Г.А. (далі ТОВ «ФПГ Металпромресурс») уточнило позовні вимоги, просило стягнути з ОСОБА_1 : 306 373,31 доларів США за безпідставне користування кредитом після закінчення терміну його повернення; штраф за порушення п.п. 3.4.4 3.4.7 кредитного договору 1 506 846,72 грн; пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання 17 633 294,61 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 лютого 2016 року установлено, що ОСОБА_1 був наданий кредит у сумі 1 200 000 доларів США за умови виконання зобов`язань за кредитним договором від 04 серпня 2006 року №

39. Внаслідок порушення зі сторони ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, указаним рішенням стягнуто з нього на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (далі ПАТ «ПУМБ») суму боргу, яка складається із: заборгованості за кредитом 576 525,06 доларів США; заборгованості за відсотками 28 314,29 доларів США, яка виникла станом на 15 серпня 2015 року, та цим же рішенням відмовлено у стягненні пені. На підставі виконавчого листа від 22 червня 2016 року відкрито виконавче провадження, однак з моменту ухвалення рішенні суду, відповідачем воно не виконувалося. 18 листопада 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (далі ТОВ «ФК «Алькор Інвест») та ПАТ «ПУМБ» укладений договір про відступлення права вимоги № 39/2016, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором від 04 серпня 2006 року № 39 та іпотечним договором № 39/1 перейшло до ТОВ «ФК «Алькор Інвест». Цього ж дня ТОВ «ФК «Алькор Інвест» уступило право вимоги за цим договором ТОВ «ФПГ Металпромресурс», та у подальшому, ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 лютого 2017 року замінено стягувача у виконавчому провадженні з виконання вказаного рішення суду, зокрема ПАТ «ПУМБ» на ТОВ «ФПГ Металпромресурс». За таких обставин останнє законно набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним та іпотечним договорами від 04 серпня 2006 року № № 39, 39/1. Відповідач тривалий час не виконував як рішення суду, так і умови кредитного договору, зокрема стороні позивача стало відомо, що 04 жовтня 2019 року ОСОБА_1 перевів на рахунок виконавчої служби 604 839,35 доларів США відповідно до виконавчого листа № 263/10469/15-ц, який виданий 22 червня 2016 року на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 лютого 2016 року, та вважає, що у нього відсутня будь-яка заборгованість. З дня набрання рішенням суду законної сили змінився правовий статус грошових коштів з кредитних на безпідставно одержані (збережені), на які відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 ЦК України). Термін користування чужими коштами може використовуватися у двох значеннях, друге з яких прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Так ОСОБА_1 фактично користувався чужими грошовими коштами (кредитом) після терміну його повернення, за що п. 2.1 кредитного договору встановлена плата у розмірі ставки LIBOR за кредитом в доларах США строком 3 місяці, офіційно вказаних Національним банком України на дату нарахування відсотків, плюс 10,5 % річних. Таким чином, розрахунок заборгованості за безпідставне користування кредитом після терміну його повернення, яка визначена у розмірі 604 839,35 доларів США з 10 серпня 2015 року по 04 жовтня 2019 року (1516 днів) за ставкою LIBOR + 10,5 % річних становитиме 306 373,31 доларів США. На порушення умов кредитного договору, зазначених у п. п. 3.4.4 3.4.7, відповідач жодного разу не надав документи на підтвердження свого фінансового стану, документи, які підтверджують цільове використання кредиту та інформацію щодо судових справ, у яких він є стороною. ОСОБА_1 порушив обов`язок не продавати чи не передавати, не здавати в оренду, не надавати в користування будь-яким особам належне йому майно, а також тривалий час намагався уникнути будь-яких зустрічей, приховував своє місцезнаходження і місце фактичного проживання, відкривав рахунки в інших банках. Пунктом 5.1 кредитного договору передбачена відповідальність позичальника у разі порушення умов, зазначених у п. п. 3.4.4 3.4.7, зокрема сплата штрафу у вигляді 5 % від суми, зазначеної у п. 2.1 договору, тобто від суми 1 200 000 доларів США, що становить 60 000 доларів США, в еквіваленті за курсом НБУ станом на 10 жовтня 2019 року - 1 506 846 грн. 72 коп. Крім збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов`язань, ОСОБА_1 повинен сплатити штрафи та пеню (неустойку) завданих порушенням зобов`язань, встановлених законом та які передбачені ЦК України. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Оскільки сторонами не установлений розмір неустойки (штрафу та пені) за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, тому проценти підлягають визначенню на рівні облікової ставки Національного банку України. За таких обставин позивачем проведений розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за подвійною обліковою ставкою Національного банку України за період з 26 лютого 2016 року по 04 жовтня 2019 року (1316 днів) на борг у сумі 604 839,35 доларів США, що загалом становитиме 702 126,94 доларів США, в еквіваленті за курсом НБУ станом на 10 жовтня 2019 року становить 17 633 294 грн. 61 коп. Посилаючись на указані обставини, позивач просив позовні вимоги задовольнити. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької від 29 грудня 2020 року у задоволенні позову ТОВ «ФПГ Металпромресурс» до ОСОБА_1 про стягнення відсотків за безпідставне користування кредитом після завершення терміну його повернення, штрафу та пені, відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 306 373,31 доларів США як безпідставне користування кредитом після терміну його повернення суд виходив з того, що правову підставу для задоволення позову в цій частині, сторона позивача наводить те, що з дня набрання законної сили рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 26 лютого 2016 року змінився правовий статус грошових коштів з кредитних на безпідставно одержані (збережені), на які згідно з ч. 2 ст. 1214 ЦК України нараховуються відсотки, розмір яких визначений у п. 2.1 кредитного договору та складається із ставки LIBOR + 10,5 % річних. Суд дійшов висновку, що доводи сторони позивача про стягнення з відповідача процентів із розрахунку ставки LIBOR + 10,5 % річних, визначених п. 2.1 кредитного договору, за користування грошима за період з 10 серпня 2015 року по 04 жовтня 2019 року, тобто після припинення права кредитодавця, не ґрунтуються на нормах матеріального права. Посилання відповідача, що частина друга статті 625 ЦК України надає право на стягнення іншого розміру процентів, встановленого договором, та вважаючи, що такий розмір встановлений саме у п. 2.1 кредитного договору, не ґрунтуються на дійсних обставинах справи, оскільки після використання кредитором положень ч. 2 ст. 1050 ЦК України припиняється його право на нарахування відсотків за користування грошовими коштами, визначених умовами кредитного договору, а сторони у договорі окремо не визначали інший розмір компенсаційних відсотків. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу за порушення п. п. 3.4.4 3.4.7 кредитного договору у розмірі 1 506 846,72 грн, що еквівалентно 60 000 доларів США, суд виходив з того, що позивач, на порушення вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України не надав жодного доказу факту такого порушення, а також не деталізує, яке саме конкретно порушення допущено відповідачем, в який день, час тощо. Крім недоведеності цих вимог, враховуючи вимоги Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», суд також виходив з відсутності підстав для нарахування банком (за період дії договору) з 14 квітня 2014 року неустойки на основну суму заборгованості штрафу за можливе порушення п. п. 3.4.4 3.4.7 кредитного договору та про відмову у задоволенні позову в цій частині. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені (неустойки), завданої порушенням зобов`язань, у розмірі 17 633 294,61 грн 61 коп., суд, враховуючи правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, дійшов висновку, що в ній не зроблено жодного правового висновку про можливість стягнення заявленого позивачем розміру пені після використання кредитором права, передбачених ч. 2 ст. 1050 ЦК України, та про безпідставності позову в цій частині. Помилковим є посилання позивача на положення Закону України № 543/96-ВР від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» як на правову підставу для стягнення пені, оскільки за змістом преамбули, цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи суб`єкти підприємницької діяльності За відсутності правових підстав для застосування приписів статті 3 Закону України № 543/96-ВР від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» відсутні правові підстави для врахування судом наведених позивачем розрахунків пені. Суд дійшов висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Під час вирішення цих вимог судом враховані висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, висловлені у постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 326/1630/16 (провадження № 61-1728св19) та у постанові від 10 грудня 2020 року у справі № 333/526/18 (провадження № 61-16357св19), які відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин підлягають врахуванню щодо застосування відповідних норм права. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 15 січня 2021 року ТОВ «ФПГ Металпромресурс» в особі представника Куцобіна Г.А. подало до апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення суду, в якій, посилаючись на неправильне застосування матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Донецького апеляційного суду від 20 січня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ТОВ «ФПГ Металпромресурс» про відстрочення сплати судового збору, апеляційну скаргу позивача залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання ухвали. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року апеляційну скаргу представника ТОВ «ФПГ Металпромресурс» залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги, належного оформлення змінених (відкликаних) вимог апеляційної скарги, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання ухвали. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 19 лютого 2021 року задоволено заяву ТОВ «ФПГ Металпромресурс» про часткове відкликання апеляційної скарги. Апеляційну скаргу представника ТОВ «ФПГ Металпромресурс» Куцобіна Г.А. на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 грудня 2020 року повернуто позивачу в частині оскарження рішення суду щодо відмови у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 штрафу та пені у зв`язку з відкликанням апеляційної скарги в цій частині. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «ФПГ Металпромресурс» в особі Куцобіна Г.А. на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 грудня 2020 року про стягнення відсотків за безпідставне користування кредитом після завершення терміну його повернення. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 22 лютого 2021 року справу за позовом ТОВ «ФПГ Металпромресурс» до ОСОБА_1 про стягнення відсотків за безпідставне користування кредитом після завершення терміну його повернення призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з повідомленням учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що судом неправильно розтлумачені умови кредитного договору та зроблені неправильні висновки. Суд дійшов неправильного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів із розрахунку ставки LIBOR + 10,5% річних, визначених п.2.1. кредитного договору, за користування грошима за період з 10 серпня 2015 року по 04 жовтня 2019 року, тобто після припинення права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, не ґрунтуються на нормах матеріального права, зазначаючи при цьому про відсутність у кредитному договорі іншого розміру компенсаційних процентів. У пункті 2.1. кредитного договору сторонами передбачено, як сплату процентів за користування кредитом за строковою заборгованістю, так і за безпідставне користування кредитом за простроченою заборгованістю у розмірі ставки LIBOR по кредитам в доларах США строком три місяці, офіційно опублікованих НБУ, на дату нарахування процентів, плюс + 10,5% річних, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому абзацом 3 пункту 1 Кредитного договору визначено, що проценти за безпідставне користування кредитом це плата, встановлена Банком за користування кредитом після настання строку його повернення, яка сплачується позичальником в розмірі та строки, передбачені даним договором. Тобто, умовами Кредитного договору, а саме ч. 5 п. 2.1. передбачено саме інший розмір процентів, які сплачуються вже після строку повернення кредиту, і такі проценти мають бути обов`язково сплачені позичальником навіть після закінчення строку кредитування, адже права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зроблено висновок, що після закінчення строку кредитування, права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 чітко розмежовані поняття «проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами», та «проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами», а саме у пункті 6.20 постанови зміст останнього значення викладено- як прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. При ухваленні рішення судом не застосована правова позиція визначена в постанові Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, яка зводиться до того, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України (пункти 49, 50 постанови). Відзив на апеляційну скаргу На виконання статті 360 ЦПК України ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач зазначає, що усталена практика Верховного Суду свідчить про те, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після пред`явлення до позичальника вимог щодо стягнення в судовому порядку заборгованості та ухвалення рішення з даного приводу. В апеляційній скарзі позивач фактично вийшов за межі свого позову, а саме відповідно до заявлених позовних вимог, просив стягнути проценти за безпідставне користування грошовими коштами на підставі статей 536, 1214 ЦК України, а в апеляційній скарзі він посилається виключно як на підставу для задоволення позову статтю 625 ЦК України- стягнення процентів за прострочку виконання грошового зобов`язання, розмір яких встановлено умовами кредитного договору. Після дострокового стягнення грошових коштів банком і переуступки стягнутої суми боргу юридичній особі без статусу фінансової установи ТОВ «ФПГ МЕТАЛПРОМРЕСУРС», грошові кошти втратили статус кредитних, а правовідносини між фізичною особою та апелянтом регулюються відповідними нормами ЦК України, а не умовами кредитного договору. 24 лютого 2015 року ПАТ «ПУМБ», як правонаступник кредитодавця Закритого акціонерного товариства «ДОНГОРБАНК», направив вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та процентів за користування у тридцятиденний строк, в якій зазначив, що станом на 16 лютого 2015 року заборгованість за кредитним договором № 39 від 04 серпня 2006 року становить 586 941,09 доларів США. Водночас сам кредитний договір припинив свою дію з дати направлення вимоги про дострокове погашення кредиту. Оскільки кредитний договір припинив свою дію, то у кредитора відсутні підстави для стягнення відсотків після дати направлення вимоги про дострокове припинення кредиту (позиція ВС/КЦС від 14 лютого 2018 року № 564/2199/15 -ц). Пред`явивши позов про стягнення заборгованості, банк змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому нарахування процентів після пред`явлення такого позову не відповідає вимогам закону. Відповідні правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13, у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 444/9519/12. Суд першої інстанції, застосувавши численну судову практику Верховного Суду у тотожних правовідносинах, правомірно прийшов до висновку, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося після пред`явлення до позичальника вимог щодо стягнення в судовому порядку заборгованості та ухвалення рішення з даного приводу, а позивач залишив за собою лише право пред`явити вимогу до відповідача з метою захисту прав та інтересів у розмірі встановленому законом, а не умовами кредитної угоди, а саме згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України у розмірі 3% річних. Посилання в апеляційній скарзі на єдину постанову Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012 є безпідставним, оскільки позивачем у вказаній справі є фінансова установа, інші умови кредитної угоди, а спір виник з господарських правовідносин. Безпідставними є і доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, відносно того, що укладеною кредитною угодою сторони визначили розмір процентної ставки, передбаченою частиною 2 статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі LIBOR по кредитам в доларах США строком три місяці, офіційно опублікованих НБУ, на дату нарахування процентів, плюс 10,5% річних, оскільки проценти за прострочку виконання грошового зобов`язання, передбачені статтею 625 ЦПК України, мають компенсаційний характер. В апеляційній скарзі позивач просить стягнути проценти встановлені «кредитною угодою», а саме проценти за безпідставне користування кредитом за простроченою заборгованістю у вказаному вище розмірі, зазначив також, що позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (де проценти за безпідставне користування кредитом це плата, встановлена банком за користування кредитом після настання строку його повернення. Тобто пунктом договору, на який посилається апелянт, встановлена плата за користування кредитними коштами. Зазначає, що з підстав наведеного, встановлену кредитною угодою процентну ставку за безпідставне користування кредитом не можна вважати іншою, ніж встановлено статтею 625 ЦК України процентною ставкою за прострочку виконання грошового зобов`язання. Крім того, правовідносини, які виникли між ОСОБА_1 та позивачем не регулюються кредитною угодою враховуючи те, що кредитний договір було укладено між фінансовою установою банком «ПУМБ» та фізичною особою ОСОБА_1 , а позивачу ТОВ «ФПГ МЕТАЛПРОМРЕСУРС» було відступлено право грошової вимоги до ОСОБА_1 . Відповідно до договору про відступлення права вимоги, право вимоги визначено, як всі права кредитора до позичальника щодо виконання боргових зобов`язань в обсязі та на умовах, що існують на дату укладання цього договору, в тому числі, але не обмежуючись, всі права та засоби захисту прав, які доступні кредитору. Вартість права вимоги склала 4 031 000 грн Отже, у спірних правовідносинах не відбулась заміна сторони у кредитній угоді, а ТОВ «ФПГ МЕТАЛПРОМРЕСУРС» фактично викупило борг відповідача за сумою 4 031 000 грн. при цьому позивач отримав прибуток більш ніж 12 млн. грн, оскільки відповідач виплатив позивачу за курсом НБУ 16 935 492 грн. Після відступлення права вимоги, позивач отримав статус стягувача у виконавчому провадженні на підставі ухвали суду, а не набув статусу кредитодавця за кредитним договором, а тому будь-які правовідносини між сторонами регулюються виключно нормами закону, зокрема ЦК України, та не регулюються кредитним договором. Передання права вимоги (цесія) є заміною кредитора в зобов`язанні шляхом передання ним своїх прав іншій особі за правочином (ч.1 ст. 512 ЦК України). Внаслідок вчинення правочину новий кредитор отримує всі права первісного кредитора за зобов`язаннями, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.514 ЦК України). Проте законом встановлені обмеження щодо надання фінансових послуг юридичними та фізичними особами без спеціального статусу, адже такі надаються лише банками та іншими фінансовими установами, які мають право здійснювати такі фінансові операції. У даній справі, кредитна установа (банк) передала позивачу право вимоги від боржника суми боргу вже стягнутої за рішенням суду. Отож, відбулася заміна кредитора у грошовому зобов`язанні, яке виникло з кредитного договору, а не заміна кредитодавця в кредитному договорі. ТОВ «ФПГ МЕТАЛПРОМРЕСУРС» не є фінансовою установою, та не наділена законом правом отримувати плату за користування кредитними коштами у розмірі ставки LIBOR по кредитам в доларах США. Після дострокового стягнення грошових коштів банком за рішенням суду і переуступки стягнутої суми боргу ТОВ «ФПГ МЕТАЛПРОМРЕСУРС» грошові кошти втратили статус кредитних, а правовідносини між фізичною особою та позивачем регулюються відповідними нормами ЦК України, а не умовами кредитного договору, а тому вимоги позивача щодо стягнення процентів, нарахованих на підставі умов кредитної угоди не гуртуються на вимогах закону. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до умов кредитного договору від 04 серпня 2006 року № 39, укладеного між Закритим акціонерним товариством «Донгорбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародній Банк» (далі ПАТ «ПУМБ» або Банк), та ОСОБА_1 , Банк зобов`язався видати позичальнику кредит у розмірі 1 200 000 доларів США з цільовим використанням кредиту для будівництва торгового комплексу та інші поточні потреби, зі строком повернення кредиту згідно з графіком, викладеним у Додатку № 1 до цього договору, з кінцевою датою повернення кредиту 30 липня 2021 року. Згідно з п. 3.1.5 кредитного договору Банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту та сплати відсотків у випадку невиконання позичальником обов`язків, передбачених цим договором, у тому числі відносно забезпечення повернення кредиту, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позичальник не несе відповідальності. ПАТ «ПУМБ», використовуючи своє право, передбачене п. 3.1.5 кредитного договору, направило ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та процентів за користування кредитом у тридцяти денний строк, зокрема за цією вимогою розмір заборгованості за кредитом становить 586 941,09 доларів США. Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 лютого 2016 року позов ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором від 04 серпня 2006 року № 39 у розмірі 604 839,4 доларів США. Вирішено питання про стягнення судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Так судом стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 576 525,06 доларів США та заборгованість за відсотками у розмірі 28 314,29 доларів США. В частині стягнення пені у розмірі 1 498,31 доларів США, судом зазначено про відсутність підстав для її стягнення з підстав, передбачених Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Відповідно до договору про відступлення права вимоги № 39/2016 від 18 листопада 2016 року ПАТ «ПУМБ» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» право вимоги за кредитним договором від 04 серпня 2006 року № 39 та договором іпотеки від 04 серпня 2006 року № 39/1. Цього ж дня ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» відступило право вимоги за указаними кредитним договором та договором іпотеки ТОВ «ФПГ Металпромресурс». Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 лютого 2017 року замінено стягувача у виконавчому провадженні з виконання виконавчих листів у справі № 263/10469/15-ц (провадження № 2/263/76/2016), виданих Жовтневим районним судом міста Маріуполя Донецької області 22 червня 2016 року, у справі за позовом ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з ПАТ «ПУМБ» на правонаступника ТОВ «ФПГ Металпромресурс». Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту від 09 жовтня 2019 року, земельна ділянка кадастровий № 1412300000:04:005:0312, площею 0,3735 га, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває в іпотеці. Відповідно до листа Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби у Донецькій області від 08 жовтня 2019 року та постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби у Донецькій області від 10 січня 2020 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 53243894, з ОСОБА_1 04 жовтня 2019 року борг у розмірі 604 839,35 доларів США стягнутий у повному обсязі. 2.

Мотивувальна частина Позиція Донецького апеляційного суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Правомірність відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФПГ Метелпромресурс» про стягнення штрафу та пені не є предметом даного апеляційного оскарження, в зв`язку з чим законність та обґрунтованість судового рішення в цій частині апеляційною інстанцією не перевіряється виходячи з меж перегляду справи в порядку апеляції. У судове засідання суду апеляційної інстанції відповідач не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (т.3 а.с. 52), направив заяву про розгляд справи за його відсутністю, за участю його представника (т.2 а.с. 189). Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. В апеляційному суді представник позивача ОСОБА_2 , надав пояснення, аналогічні доводам апеляційної скарги. Представник позивача ОСОБА_3 в апеляційному суді пояснила, що відсоткова ставка зі сплатою LIBOR USD строком 3 місяці + 10,5% річних була погоджена сторонами у кредитному договорі № 39 у пункті 2.1, в якому зазначено, що банк зобов`язується надати позичальникові кредит на умовах, зокрема сплати останнім процентів за безпідставне користування кредитом за простроченою заборгованістю у розмірі ставки LIBOR по кредитам в доларах США строком три місяці, офіційно опублікованих НБУ, на дату нарахування процентів, плюс 10,5% річних, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, де проценти за безпідставне користування кредитом, це плата встановлена банком за користування кредитом після настання строку його повернення, яка сплачується позичальником в розмірі та строки, передбачені даним договором. Тобто, умовами Кредитного договору передбачено саме інший розмір процентів, які сплачуються вже після строку повернення кредиту, адже права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Судом не були застосовані правові позиції, висловлені Великою Палатою Верховного Суду та у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах. Заперечуючи на доводи відзиву відповідача на апеляційну скаргу, також пояснила, що однією з вимог є саме стягнення процентів суми боргу за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, розмір яких встановлено договором, що саме передбачено нормою частини другої статті 625 ЦК України. Якщо дія договору зупинена, а сем закінчився , пред`явлено вимогу про дострокове повернення, позов боржника та інше, то може бути будь-кому уступлено право вимоги, тому числі юридичній особі без статусу фінансової установи. Оскільки строк дії кредитного договору від 04 серпня 2006 року № 39 закінчився, судове рішення від 26 лютого 2016 року про стягнення кредитної заборгованості з боржника виконано 04 жовтня 2019 року, то кредитодавець (у даному випадку позивач з огляду на відступлення права вимоги) мав право на стягнення процентів за безпідставне користування кредитними коштами. Відповідно до пункту 2.2. Договору відступлення права вимоги № 39/2016/1 від 18 листопада 2016 року до нового кредитора, позивача, переходять всі права первісного кредитора у зобов`язаннях, що виникли із кредитного договору та договору забезпечення в обсязі і на умовах, що існують на момент переходу цих прав, в тому числі, але не обмежують, право на отримання основної суми кредиту, процентів за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору. Відповідачем не було оскаржено договору відступлення права вимоги, за яким ТОВ «ФПГ Металпромресурс» набуло права вимоги та є правонаступником права вимоги за цим зобов`язанням. Тому позивач, придбавши право вимоги за договором відступлення права вимоги отримав всі права первісного кредитора за кредитним договоом, а не частково, та має право на стягнення грошових коштів за безпідставне користування кредитом після терміну його повернення. Представник відповідача ОСОБА_4 надала пояснення, аналогічні доводам, наведеним у відзиві на апеляційну скаргу. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову у відповідній частині, заперечення представника відповідача ОСОБА_4 , яка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення у відповідній частині, з наступних підстав. Мотиви, з яких виходить Донецький апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення в оскаржуваній частині зазначеним вимогам закону повністю не відповідає. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 306 373,31 доларів США як за безпідставне користування кредитом після терміну його повернення, суд виходив з правової підстави зазначеною позивачем, відповідно до якої з дня набрання законної сили рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 лютого 2016 року змінився правовий статус грошових коштів з кредитних на безпідставно одержані (збережені), на які згідно з ч. 2 ст. 1214 ЦК України нараховуються відсотки, розмір яких визначений у п. 2.1 кредитного договору та складається із ставки LIBOR + 10,5 % річних, та дійшов висновку про те, що після припинення права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, не ґрунтуються на нормах матеріального права. Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що посилання позивача на частину 2 статті 625 ЦК України, яка надає право на стягнення іншого розміру процентів, встановленого договором, вважаючи, що такий розмір встановлений саме у п. 2.1 кредитного договору, не ґрунтуються на дійсних обставинах справи, оскільки після використання кредитором положень ч. 2 ст. 1050 ЦК України припиняється його право на нарахування відсотків за користування грошовими коштами, визначених умовами кредитного договору, а сторони у договорі окремо не визначали інший розмір компенсаційних відсотків. З таким висновком колегія суддів не може повністю погодитися враховуючи наступне. З матеріалів справи вбачається, що 04 серпня 2006 року № 39 між Закритим акціонерним товариством «Донгорбанк», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого, а саме пунктом 2.1, Банк зобов`язався надати позичальникові кредит у розмірі 1 200 000 доларів США з цільовим використанням кредиту для будівництва торгового комплексу та інші поточні потреби, зі строком повернення кредиту згідно з графіком, викладеним у Додатку № 1 до цього договору, з кінцевою датою повернення кредиту 30 липня 2021 року. Проценти за користування кредитом за строковою заборгованістю у розмірі ставки LIBOR по кредитам в доларах США строком три місяці, офіційно опублікованих НБУ, на дату нарахування процентів, плюс 5,5% річних; проценти за безпідставне користування кредитом за простроченою заборгованістю у розмірі ставки LIBOR по кредитам в доларах США строком три місяці, офіційно опублікованих НБУ, на дату нарахування процентів, плюс 10,5% річних. Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (т.1 а.с. 9-13). Абзацом 3 Розділу І цього договору визначено проценти за безпідставне користування кредитом це плата, встановлена Банком за користування кредитом після настання строку його повернення, яка сплачується позичальником в розмірі та в строки, передбачені даним договором. Відповідно до підпункту 3.3.5 пункту 3.5. кредитного договору позикодавець має право нараховувати проценти за користування кредитом, а також проценти за безпідставне користування кредитом у разі порушення позичальником строків повернення кредиту виходячи із ставок, вказаних в пункті 2.1. цього Договору. Вказані проценти нараховуються щомісячно в останній день місяця. Нарахування процентів проводиться на суму заборгованості по кредиту, що рахується на кінець операційного дня, виходячи із 360 днів у році. При повному поверненні кредиту нарахувати проценти в день повернення. Отже, відсоткова ставка зі сплатою LIBOR USD 3M (USD) + 10.5% (річна ставка LIBOR для доларів США у відсотках річних плюс 10,5 відсотка річних) була погоджена сторонами у кредитному договорі №

39. З аналізу наведених вище умов договору слід дійти висновку, що умовами Кредитного договору, а саме абзацом 5 пункту 2.1. передбачено саме інший розмір процентів, які сплачуються вже після строку повернення кредиту, такі проценти мають бути сплачені позичальником навіть після закінчення строку кредитування, адже права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Внаслідок порушення ОСОБА_5 зобов`язань за кредитним договором, рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 26 жовтня 2016 року по справі № 263/10469/15-ц стягнуто з останнього на користь ПАТ «ПУМБ» суму боргу, яка складається із: заборгованості за кредитом 576525,06 доларів США та заборгованості за відсотками 28314,29 доларів США, яка виникла станом на 15 серпня 2015 року (т.1 а.с. 6, 7). Колегія суддів враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 по справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що припис абзац 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, так як в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зважаючи на вищенаведене пред`явленням 24 лютого 2015 року вимоги ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором № 39 від 04 серпня 2006 року, а в подальшому звернувшись до суду з позовом про стягнення суми заборгованості за цим договором, за наслідками розгляду якого 26 лютого 2016 року Жовтневим районним судом міста Маріуполя Донецької області ухвалено рішення про стягнення заборгованості у розмірі 604839,35 доларів США, є зміною строку виконання зобов`язання та зумовлює перебіг позовної давності, тобто позивачем змінено строк повернення кредиту за договором. Після направлення позичальнику письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір №39 від 04 серпня 2006 року припинив дію, а Банк після спливу тридцятиденного строку втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, нарахованих за ставкою LIBOR по кредитам в доларах США строком три місяці, офіційно опублікованих НБУ, на дату нарахування процентів, плюс 5,5% річних на підставі абзацу 4 пункту 2.1. цього договору (правомірне користування кредитом). Нарахування процентів після закінчення строку дії кредитного договору, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у наведеній вище постанові, права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 були чітко розмежовані поняття «проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами», та «проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами». У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду, частково задовольняючи позов про стягнення 3% річних, нарахованих згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України, дійшла правового висновку про те, що положеннями частини 1 статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, тоді як частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відповідно до пункту 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому у пункті 6.20 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Таким чином у справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною 2 статті 625 ЦК України. Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. Такого висновку дійшла Велика Палати Верховного Суду в ухвалі від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, також погодившись з розмежуванням терміну «користування чужими грошовими коштами» у двох значеннях, про що роз`яснено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 рокуу справі №910/1238/17. Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що у справі № 5017/1987/2012 Велика Палата Верховного Суду зауважила, «що скаржник, посилаючись в обґрунтування передачі справи № 5017/1987/2012 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на те, що питання отримання банками процентів за неправомірне використання кредиту позичальниками після настання строку повернення кредиту має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, вбачає, що у даній справі сторонами у пунктах 3.3, 3.5, 6.7 кредитного договору від 08 травня 2008 року з урахуванням принципу свободи договору (стаття 6, 627 ЦК України) передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом 2 частини 1 статті 1048 ЦК України, допускає нарахування Банком процентів за неправомірне користування кредитом по день його фактичного повного погашення». У даній справі ОСОБА_1 на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 лютого 2016 року по справі № 263/10469/15-ц повинен був сплатити 604839,35 доларів США, проте неправомірно не сплачував їх на протязі більше 3 років. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що позивач не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за ставкою LIBOR по кредитам в доларах США строком три місяці, офіційно опублікованих НБУ, на дату нарахування процентів, плюс 10,5% річних на підставі абзацу 5 пункту 2.1.Кредитного договору № 39 від 04 серпня 2006 року у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України, положеннями якої ТОВ «ФПГ Металпромресурс» також обгрунтовувало свій позов та зазначаючи, що позивач має право на стягнення грошових коштів за безпідставне користування кредитом після завершення терміну його повернення. . Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин колегія суддів, окрім наведених вище висновків, враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених :- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц, в якій зазначено, «Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання»; У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17, в якій зазначено, що «Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки стаття 625 України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18. Пунктом 5 договору позики сторони передбачили, що у разі несвоєчасного повернення позики, ОСОБА_2 зобов`язався сплатити відсотки у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України (далі - НБУ) від простроченої суми. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано стягнув з відповідача відсотки за користування позикою у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, як це було передбачено у договорі позики». 18 листопада 2016 року між ТОВ «ФК «Алькор Інвест» та ПАТ «ПУМБ» укладений договір про відступлення права вимоги № 39/2016, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором від 04 серпня 2006 року № 39 та іпотечним договором № 39/1 перейшло до ТОВ «ФК «Алькор Інвест», та цього ж дня ТОВ «ФК «Алькор Інвест» уступило право вимоги за цим договором ТОВ «ФПГ Металпромресурс» на підставі договору про відступлення права вимоги № 39/2016/1 (т.1 а.с.14 - 26). Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 лютого 2017 року по цивільній справі № 263/10469/15-ц здійснено заміну стягувача у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого листа № 263/10469/15-ц, виданого Жовтневим районним судом міста Маріуполя Донецької області 22 червня 2016 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованості за кредитним договором № 39 від 04 серпня 2006 року у розмірі 604839,35 доларів США з ПАТ «ПУМБ» на ТОВ «ФПГ «Металпромресурс» (т.1 а.с.8). Отже, позивач є правонабувачем права вимоги у тому обсязі, що передбачено договором відступлення права вимоги № 39/2016/1 від 18 листопада 2016 року, тобто прав кредитора за кредитним договором № 39 від 04 серпня 2006 року та Іпотечним договором № 39/1 від 04 серпня 2006 року. Передання права вимоги (цесія) є заміна кредитора в зобов`язанні шляхом передання ним своїх прав іншій особі за правочином (частина 1 статті 512 ЦК України). Внаслідок вчинення правочину новий кредитор отримує всі права первісного кредитора за зобов`язаннями, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 514 ЦК України). Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. Відступлення права за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Цей договір може бути оплатнім, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надбання замість отриманого права вимоги. У такому випадку на відносини цесії поширюється положення про договір купівлі- продажу, оскільки частиною 3 статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги. Відповідно до пункту 2.2. Договору про відступлення права вимоги № 39/2016/1 від 18 листопада 2016 року до нового кредитора (позивача) переходять всі права первісного кредитора у зобов`язаннях, що виникли із Кредитного договору та договору забезпечення в обсязі і на умовах, що існують на момент переходу цих прав, в т.ч., але не обмежують, права на отримання основної суми кредиту, процентів за користування кредитом, пені та штрафних санкцій відповідно до умов Кредитного договору. Право вимоги за Кредитним договором та Договором забезпечення (Іпотечний договір № 39/1) належить Первісному Кредитору на підставі Договору про відступлення права вимоги № 39/2016 від 18 листопада 2016 року, що укладений між ПАТ «ПУМБ» та Первісним кредитором. Таким чином, позивач, придбавши право вимоги за Договором відступлення права вимоги № 39/2016/1 від 18 листопада 2016 року, отримав усі права Первісного кредитора за Кредитним договором № 39 від 04 серпня 2006 року, а не частково, та має право на стягнення грошових коштів за безпідставне користування кредитними коштами після терміну його повернення, а саме має право на стягнення процентів за безпідставне користування кредитними коштами, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пункту 2.1. Кредитного договору у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України. Колегія суддів також звертає увагу на те, що укладаючи Кредитний договір № 39 від 04 серпня 2006 року, який не було оскаржено та не визнано недійсним, ОСОБА_1 погодився з його умовами та був обізнаний про умови надання кредиту, в тому числі про зобов`язання за пунктом 2.1. щодо сплати процентів за безпідставне користування кредитом за простроченою заборгованістю в розмірі ставки LIBOR по кредитам в доларах США строком три місяці, офіційно опублікованих НБУ, на дату нарахування процентів, плюс 10,5% річних. В тексті Кредитного договору № 39 від 04 серпня 2006 року (пункт 2.1.) вказано, що кредит ОСОБА_1 надається за умови повернення кредиту та сплати процентів, в тому числі процентів за безпідставне користування кредитом за простроченою заборгованістю в розмірі ставки LIBOR по кредитам в доларах США строком три місяці, офіційно опублікованих НБУ, на дату нарахування процентів, плюс 10,5% річних. Отже, законодавством унормовано, що в разі, якщо договором між сторонами погоджено інший розмір оплати за неналежне виконання зобов`язання, то застосовуються проценти, які прямо передбачено Договором. Колегія суддів погоджується з доводами позивача, що розмір ставки, встановлений абзацом 5 пункту 2.1. Кредитного договору є узгодженим та закріпленим сторонами вказаного договору розміром проценту у відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України. Договір про відступлення права вимоги № 39/2016/1 від 18 листопада 2016 року, на підставі якого позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти за невиконання зобов`язання за безпідставне користування кредитом, також не оскаржувався, та є дійсним. З огляду на наведене вище, встановлена Кредитним договором ставка жодним чином не свідчить, що вона може використовуватись лише для здійснення фінансових операцій, як про те посилається відповідач. Згідно підпункту 1 частини 1 статті 1 Закон України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі Закон України № 2664-III) фінансова установа це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 цього Закону фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Пунктом 7 частини першої статті 4 Закону України № 2664-III визначено, що гарантія вважається фінансовою послугою. З огляду на наведене вище, здійснення фінансових операцій, як то визначено вищевказаними нормами закону, не передбачено договором про відступлення права вимоги № 39/2016/1 від 18 листопада 2016 року та відповідно позивачем такі фінансові послуги чи операції не здійснюються. Таким чином, стягнення позивачем коштів за безпідставне користування кредитом за Кредитним договором за простроченою заборгованістю в розмірі ставки LIBOR по кредитам в доларах США строком три місяці, офіційно опублікованих НБУ, на дату нарахування процентів, плюс 10,5% річних є обґрунтованим та не суперечить вимогам статті 625 ЦК України, та не є фінансовою послугою в розумінні Закону України № 2664-III. Отже, колегія суддів також видхиляє доводи відповідача про те, що за своєю правовою природою зазначена позивачем процентна ставка являються не процентами, визначеними на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, а підвищеними процентами, які нараховуються до моменту настання строку дострокового повернення кредиту, оскільки такі твердження відповідача прямо суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012. Також апеляційною інстанцією встановлено можливість заявлення ТОВ «ФПГ Металпромресурс» до стягнення процентів за ставкою LIBOR по кредитам в доларах США строком три місяці, офіційно опублікованих НБУ, на дату нарахування процентів, плюс 10,5% річних, чим спростовується думка відповідача щодо відсутності у ТОВ «ФПГ Металпромресурс» відповідного права в зв`язку з незазначенням, на його думку, правового обґрунтування позовної заяви норм ст.625 ЦК України. З мотивів, викладених вище, апеляційний суд не приймає до уваги доводи ОСОБА_1 , викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Колегія суддів вважає, що в порушення вимог частини 4 статті 263 ЦПК України, згідно з якою при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд першої інстанції при вирішенні даного спору помилково не врахував правові позиції у подібних правовідносинах, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 у справі №910/1238/17, в постанові Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012 з урахуванням ухвали Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у цій справі, від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц, від 27 листопада 2019 року в справі № 340/385/17, не дав належну оцінку умовам кредитного договору № 39 від 04 серпня 2006 року та договорам відступлення права вимоги від 18 листопада 2016 року № 39/2016, № 39/2016/1, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про те, з моменту припинення вказаного кредитного договору позивач позбавлений права на отримання процентів, за безпідставне користування кредитом внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання та стягнення з відповідача процентів, нарахованих за ставкою LIBOR по кредиту у доларах США строком три місяці + 10,5% річних. З огляду на наведене вище, рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення відсотків за безпідставне користування кредитом після завершення терміну його повернення підлягає скасуванню з ухваленням у відповідній частині нового рішення. 04 жовтня 2019 року ОСОБА_1 сплачена заборгованість за виконавчим листом, виданим Жовтневим районнім судом міста Маріуполя Донецької області 22 червня 2016 року шляхом переведення на рахунок виконавчої служби 604839,35 доларів США (т.2 а.с.4, 23). Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України). 28 грудня 2020 року ОСОБА_1 до суду першої інстанції подана заява про застосування строку позовної давності у три роки, передбачений статтею 257 ЦК України (т.2 а.с.90). Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому 04 жовтня 2019 року (дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням) і є датою, коли зобов`язання відповідача перед позивачем за прострочення грошового зобов`язання припинилося. Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем. У цій справі ТОВ «ФПГ Металпромресурс» пред`явило позов 18 жовтня 2019 року. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, позовні вимоги ТОВ «ФПГ Металпромресурс» про стягнення процентів за безпідставне користування кредитом підлягає задоволенню за період з 18 жовтня 2016 року по 03 жовтня 2019 року, оскільки стягнення вказаних процентів за період з 10 серпня 2015 року по 17 жовтня 2016 року позивачем пропущено, так як відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності. Ставка LIBOR по кредиту у доларах США строком три місяці за період з жовтня 2016 року по жовтень 2019 року становить: 2016 рік: жовтень - 0,88000, листопад 0,93417, грудень 1,00000; 2017 рік: січень 1,03456, лютий 1,06400, березень 1,14956, квітень 1,17000, травень 1,21000, червень 1,29917, липень 1,31056, серпень 1,31778, вересень 1,33389, жовтень 1,38122, листопад 1,48738, грудень 1,69000; 2018 рік: січень 1,77777, лютий 2,01719, березень 2,31000, квітень 2,36000, травень 2,32125, червень 2,33000, липень 2,34856, серпень 2,32075, вересень 2,39838, жовтень 2,5585, листопад 2,74000, грудень 2,80000; 2019 рік: січень 2,7375, лютий 2,61513, березень 2,59975, квітень 2,58000, травень 2,50250, червень 2,33000, липень 2,26563, серпень 2,13763, вересень 2,08513, жовтень 2,02700. Відповідно відсоткова ставка LIBOR по кредиту у доларах США строком три місяці + 10,5% річних за вказаний період становить: 2016 рік: жовтень 11,38000, листопад 11,43417, грудень 11,50000; 2017 рік: січень 11,53456, лютий 11,56400, березень 11,64956, квітень 11,67000, травень 11,71000, червень 11,79917, липень 11,81056, серпень 11,81778, вересень 11,83389, жовтень 11,88122, листопад 11,98738, грудень 12,19000; 2018 рік: січень 12,27777, лютий 12,51719, березень 12,81000, квітень 12,86000, травень 12,82125, червень 12,83000, липень 12,84856, серпень 12,82075, вересень 12,89838, жовтень 13,05850, листопад 13,24000, грудень 13,30000; 2019 рік: січень 13,23750, лютий 13,11513, березень 13,09975, квітень 13,08000, травень 13,00250, червень 12,83000, липень 12,76563, серпень 12,63763, вересень 12,58513, жовтень 12,52700. Враховуючи кількість днів у місяці за період з 18 жовтня 2016 року по 3 жовтень 2019 року, а саме: 2016 рік: у жовтні 14 днів, у листопаді - 30 днів, у грудні 31 день; 2017 рік: у січні 31 день, у лютому 28 днів, у березні 31 день, у квітні 30 днів, у травні 31 день, у червні 30 днів, у липні 31 день, у серпні 31 день, у вересні 30 днів, у жовтні 31 день, у листопаді 30 днів, у грудні 31 день; 2018 рік: у січні 31 день, у лютому 28 днів, у березні 31 день, у квітні 30 днів, у травні 31 день, у червні 30 днів, у липні 31 день, у серпні 31 день, у вересні 30 днів, у жовтні 31 день, у листопаді 30 днів, у грудні 31 день; 2019 рік: у січні 31 день, у лютому 28 днів, у березні 31 день, у квітні 30 днів, у травні 31 день, у червні 30 днів, у липні 31 день, у серпні 31 день, у вересні 30 днів, у жовтні 3 дні, та проводячи розрахунок, виходячи з умов Кредитного договору, за формулою: 604839,35 х (LIBOR + 10,5)% : 360 х Кд, де 604839,35 сума заборгованості; 360 кількість днів у році (підпункт 3.3.5 пункту 3.5 Кредитного договору); Кд кількість календарних днів у місяці, розмір процентів за безпідставне користування кредитом внаслідок прострочення грошового зобов`язання становить у доларах США: 2016 рік: за жовтень 2676,75 (604839,35 доларів США х 11,38000 : 100 : 360 х 14 днів), за листопад 5763,20, за грудень 5989,59; 2017 рік: за січень 6007,59, за лютий 5440,06, за березень 6067,49, за квітень 5882,06, за травень 6098,96, за червень 5947,17, за липень 6151,34, за серпень 6155,10, за вересень 5964,67, за жовтень 6188,14, за листопад 6042,03, за грудень 6348,97; 2018 рік: за січень 6394,68, за лютий 5888,47, за березень 6671,88, за квітень 6481,86, за травень 6677,74, за червень 6466,74, за липень 6691,97, за серпень 6677,48, за вересень 6501,21, за жовтень 6801,31, за листопад 6673,39, за грудень 6927,09; 2019 рік: за січень 6894,54, за лютий 6169,76, за березень 6822,79, за квітень 6592,75, за травень 6772,14, за червень 6466,74, за липень 6648,77, за серпень 6582,11, за вересень 6343,32, жовтень 631,40. Загальний розмір процентів за безпідставне користування кредитом внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФПГ Металпромресурс» становить 225501, 26 доларів США (2676,75 + 5763,20 + 5989,59 + 6007,59 +5440,06 + 6067,49 + 5882,06 + 6098,96 + 5947,17 + 6151,34 + 6155,10 + 5964,67 + 6188,14 + 6042,03 + 6348,97 + 6394,68 + 5888,47 + 6671,88 + 6481,86 + 6677,74 + 6466,74 + 6691,97 + 6677,48 + 6501,21 + 6801,31 + 6673,39 + 6927,09 + 6894,54 +6169,76 + 6822,79 + 6592,75 + 6772,14 + 6466,74 + 6648,77 + 6582,11 + 6343,32 + 631,40). Щодо стягнення судових витрат Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При зверненні до суду з даним позовом ТОВ «ФПГ Металпромресурс» сплачено судовий збір у розмірі 217500 грн (т.1 а.с.1). Оскільки позовні вимоги ТОВ «ФПГ Металпромресурс» про стягнення процентів за безпідставне користування кредитом внаслідок прострочення грошового зобов`язання, штрафу та пені підлягають задоволенню на суму 225501,35 доларів США, що становить 0,85 % від розміру заявлених вимог (26 649 351,16 х 100 : 225501,35), з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФПГ Металпромресурс» у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3397,79 грн (399740,27 грн х 0,85 : 100). При подачі апеляційної скарги ТОВ «ФПГ Металпромресурс» сплачено судовий збір у розмірі 173121,60 грн (т. 2 а.с.128), фактично необхідно було сплатити 129421,23 грн. Враховуючи розмір задоволених вимог ТОВ «ФПГ Металпромресурс» за наслідками розгляду апеляційної скарги, яка відповідно задоволена на 76,60 % (225501,35 х 100 : 306373,31), з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФПГ Металпромресурс» у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції підлягає стягненню судовий збір у розмірі 99136,66 грн (129421,23 х 76,60 : 100). Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 грудня 2020 року в частині відмови ТОВ «ФПГ «Метелпромресурс» у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 відсотків за безпідставне користування кредитом після завершення терміну його повернення підлягає скасуванню, з ухваленням у відповідній частині нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за безпідставне користування кредитом внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 225501,35 доларів США. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, П о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФПГ Металпромресурс» в особі представника Куцобіна Геннадія Анатолійовича, задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення відсотків за безпідставне користування кредитом після завершення терміну його повернення скасувати. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФПГ Металпромресурс» в особі представника Куцобіна Геннадія Анатолійовича до ОСОБА_1 про стягнення процентів за безпідставне користування кредитом внаслідок прострочення грошового зобов`язання задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФПГ Металпромресурс» (ЄДРПОУ 34685512) проценти за безпідставне користування кредитом внаслідок прострочення грошового зобов`язання в розмірі 225501 (двісті двадцять п`ять тисяч п`ятсот один), 35 доларів США. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФПГ Металпромресурс» (ЄДРПОУ 34685512) понесені витрати по сплаті судового збору у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції 3397 гривень 79 копійок та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції 99136 гривень 66 копійок. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складений 05 квітня 2021 року. Судді: Т.Б.Ткаченко О.О.Лісовий С.А.Попова