Постанова 4821 № 703/1213/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/588/21Головуючий по 1 інстанції Справа №703/1213/20 Категорія: 304070000 Опалинська О. П. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 березня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: : Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач ) Суддів Бородійчука В.Г., Карпенко О.В. учасники справи: позивач - КП «Смілакомунтеплоенерго»; відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; особа, яка подає апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 розглянувши в м. Черкаси у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 січня 2021 року, постановлене під головуванням судді Опалинської О.П. у залі № 1 Смілянського міськрайонного суду Черкаської області 22.01.2021 року, о 14 год. 20 хв., у справі за позовом Комунального підприємства «Смілакомунтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання, - в с т а н о в и в : 24.04.2020 року КП «Смілакомунтеплоенерго» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу з оплати послуги з централізованого опалення житла. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач КП «Смілакомунтеплоенерго» є постачальником теплової енергії до будинку, в якому знаходиться квартира відповідача ОСОБА_1 . Виконуючи свої обов`язки по теплопостачанню квартири відповідача, позивач надав послуги з централізованого опалення житла, але відповідач ОСОБА_1 не сплачує за надані послуги. У зв?язку з чим має заборгованість з лютого 2018 року по березень 2020 року в сумі 20477 гривень 11 копійок, що складається: з боргу за опалення в сумі 18038 грн. 10 коп., інфляційних витрат - 674 грн. 57 коп., 3% річних від простроченої суми - 539 грн. 76 коп., пені 1224 грн. 68 коп. Посилаючись на вищевикладене, КП «Смілакомунтеплоенерго» просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за послуги з централізованого опалення житла в сумі 20477 грн. 11 коп. за вищевказаний період та судові витрати по справі. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 січня 2021 року позовні вимоги Комунального підприємства «СМІЛАКОМУНТЕПЛОЕНЕРГО» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання - задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 на користь Комунального підприємства «Смілакомунтеплоенерго», юридична адреса: вул. В. Чорновола, 72-а, м. Сміла, Черкаська область, код ЄДРПОУ 33648312, р/р НОМЕР_2 , МФО 351005, ІПН 336483123042, борг за послуги з централізованого опалення житла 20477 (двадцять тисяч чотириста сімдесят сім) гривень 11 (одинадцять) копійок та судові витрати в розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні, а всього 22579 (двадцять дві тисячі п`ятсот сімдесят дев`ять) гривень 11 (одинадцять) копійок. Апеляційний суд звертає увагу, що судом першої інстанції допущена описка в рішенні суду щодо зазначення по батькові відповідача ОСОБА_3 , яку суд помилково вказав ОСОБА_3 , допустивши описку, яка підлягає виправленню судом відповідно до вимог ст. 269 ЦПК України. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи відповідача, не надав можливості висловити свої аргументи, а взяв до уваги тільки відповіді та доводи позивача. В апеляційній скарзі зазначається, що суд не взяв до уваги той факт, що розрахунок пені, згідно з поданої заявником калькуляції, нараховувався за період з 11 листопада 2018 року по січень 2020 року. Скаржник посилається, що ОСОБА_3 , ніколи не була співвласником квартири і за адресою: АДРЕСА_1 ніколи не проживала, оскільки його колишня дружина ОСОБА_3 . В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить відмінити рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22.01.2021 року за позовом КП «Смілакомунтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання, закрити справу чи направити на новий розгляд у загальному судочинстві. 25 березня 2021 року на адресу Черкаського апеляційного суду від КП «Смілакомунтеплоенерго» надійшов відзив на апеляційну скаргу. В обґрунтування відзиву зазначається, що судом першої інстанції жодних порушень норм матеріального та процесуального права допущено не було, а тому рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22.01.2021 року по справі № 703/1213/20 в повній мірі відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України. Представник позивача вказує у відзиві, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що між сторонами наявні договірні правовідносини, а ОСОБА_1 є споживачем послуги з централізованого опалення згідно умов договору про надання послуг з централізованого опалення. Судом було встановлено, що житлова квартира належить ОСОБА_1 , його колишній дружині, ОСОБА_3 та їх сину ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності (частки у спільному майні не визначені), тому позивач правомірно звернувся з клопотанням про залучення зазначених осіб до участі у справі у якості співвідповідачів. Так як жодних дій щодо розділення особового рахунку на кожного співвласника квартири АДРЕСА_2 , не здійснювалося, то у позивача не було підстав для звернення до суду з окремими позовними вимогами до кожного з них. Представник КП «Смілакомунтеплоенерго» посилається на ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житло-комунальні послуги» та ст. 64 ЖК України, згідно яких визначено порядок солідарної майнової відповідальності за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг усіх дієздатних осіб, які проживають або зареєстровані у житлі споживача. За таких обставин, суд правомірно застосував до даних правовідносин інститут солідарної відповідальності, солідарно стягнувши заявлену та обґрунтовану позивачем суму боргу за централізоване опалення з усіх відповідачів. Також звертає увагу, що позивач звернувся з позовною заявою про стягнення боргу 24.04.2020 року, тому розрахунок пені проводився в межах спеціальної позовної давності з 24.04.2019 року по 24.04.2020 року. Вважає, що посилання скаржника на той факт, що суд не вирішив питання про перехід зі спрощеного позовного провадження в загальне позовне провадження, є необґрунтованим та не заслуговує на увагу. У відзиві представник КП «Смілакомунтеплоенерго» просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22.01.2021 року по справі № 703/1213/20 залишити без змін. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін. Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи та обґрунтування апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вищевказаним вимогам закону. Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за теплопостачання, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, пославшись, що КП «Смілакомунтеплоенерго» було здійснено подачу тепла до будинків по АДРЕСА_3 . Відповідачі отримують комунальні послуги від позивача з централізованого опалення, але добровільно їх не оплачують. Суд встановив наявність боргу з оплати послуг за постачання теплової енергії, що підтверджено належними доказами в розмірі 18038 грн. 10 коп., та вважав доведеним, що оскільки боржники не сплатили вчасно за отримані послуги за теплопостачання, то відповідно вимог ст. 625 ЦК України сума боргу сплачується із врахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, трьох процентів річних від простроченої суми та пені. Апеляційний суд не погоджується в повній мірі з даними висновками суду першої інстанції, вважає висновки такими, що відповідає всім обставинам справи та вимогам закону, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, КП «Смілакомунтеплоенерго» є постачальником теплової енергії до будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно даних свідоцтва про право власності на житло від 11 січня 1999 року вбачається, що квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (а. с. 26). Рішенням виконавчого комітету Смілянської міської ради від 23 лютого 2018 року № 70 «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг» КП «Смілакомунтеплоенерго» визначено виконавцем житлово-комунальних послуг з централізованого опалення та послуг з постачання теплової енергії для об?єктів усіх форм власності з 01 лютого 2018 року до кінцевих споживачів (а. с. 7). У відповідності до рішенням виконавчого комітету Смілянської міської ради № 463 від 20 жовтня 2017 року та № 414 від 22 листопада 2018 року встановлені тарифи на послуги з централізованого опалення та теплову енергію (а. с. 8). Рішенням виконавчого комітету Смілянської міської ради № 83 від 28 лютого 2019 року «Про коригування тарифів на послуги з централізованого опалення та теплову енергію для КП «Смілакомунтеплоенерго» внесено зміни в рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради від 22 листопада 2018 року № 414 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та теплової енергії для КП «Смілакомунтеплоенерго» (а. с. 39). Як вбачається із матеріалів справи в газеті «Сміла» № 9 (1101) від 28 лютого 2018 року опублікувало договір про надання послуг з централізованого опалення КП «Смілакомунтеплоенерго» (а. с. 9-10). Із наданого позивачем розрахунку заборгованості за послуги теплопостачання вбачається, що борг відповідачів перед КП «Смілакомунтеплоенерго» за період з лютого 2018 року по березень 2020 року становить : 18038 грн. 10 коп., інфляційні витрати - 674 грн. 57 коп., 3% річних від простроченої суми - 539 грн. 76 коп., пеня - 1224 грн. 68 коп. а всього 20477 грн. 11 коп. (а. с. 11-12). Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства згідно ст. 14 ЦК України. За визначеннями, які зазначені у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Такі послуги надаються споживачу - фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Згідно до частин 2, статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні), управитель, виконавці комунальних послуг. У відповідності до ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов?язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов?язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов?язання. Згідно ч. 2 п. 5 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. У відповідності до ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах, проте у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Такому праву прямо відповідає визначений ч. 2 п. 5 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов?язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18). Згідно до частини 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до ч.1 та 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Враховуючи вище викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що у відповідності до ст. 614 ЦК України, тягар доказування відсутності своєї вини лежить на особі, яка порушила зобов`язання. Отже, за принципом презумпції вини боржника в цивільно - правовому зобов`язанні, саме відповідач має надати докази належного виконання ним покладених на нього обов`язків щодо сплати комунальних послуг. Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Постановою національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 17 жовтня 2014 року № 146 та рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради від 25 лютого 2009 року № 135 встановлено методику та тарифи, за якими нараховується вартість наданих послуг з централізованого опалення житла в багатоквартирних будинках м. Сміла. Згідно даного позивачем розрахунку про стягнення заборгованості, що міститься в матеріалах справи, сума боргу за послуги з централізованого опалення за період з лютого 2018 року по березень 2020 року складає 18038 грн. 10 коп., інфляційні витрати 674 грн. 57 коп., 3% річних від простроченої суми 539 грн. 76 коп., пеня 1224 грн. 68 коп., а всього 20477 грн. 11 коп. Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов?язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов?язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов?язань. Правом вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних кредитор наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. За змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов?язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов?язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов?язання. Саме такого правового висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18). Колегія суддів апеляційного суду, перевіривши доводи позивача, наявні в матеріалах справи докази, погоджується із даним розрахунком позивача, що розмір заборгованості за період з лютого 2018 року по березень 2020 року складає 18038 грн. 10 коп., інфляційні витрати 674 грн. 57 коп., 3% річних від простроченої суми 539 грн. 76 коп., пеня 1224 грн. 68 коп., а всього 20477 грн. 11 коп. Як вбачається з матеріалів справи відповідачем ОСОБА_1 не надано належних, допустимих та достовірних доказів щодо виконання своїх зобов`язань у відповідності до вимог житлового законодавства щодо належного виконання ним покладених на нього обов`язків щодо сплати комунальних послуг. Суд, встановивши, що КП «Смілакомунтеплоенерго» надає послуги з централізованого опалення будинку по АДРЕСА_3 , в якому знаходиться квартира ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , де зареєстрований та проживає відповідач, який отримує вказані послуги і користується ними, при цьому, останній не надав суду доказів отримання житлово-комунальних послуг неналежної якості, прийшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову у зв`язку з несплатою коштів за надані послуги з теплопостачання та заборгованістю у розмірі 18038, 10 грн. станом на квітень 2020 року відповідачів за надані послуги. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Статтею 258 ЦК України, визначено спеціальний строк позовної давності в один рік, який застосовується до вимог, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу, пені), який обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості. В даному випадку, з позовною заявою про стягнення боргу КП «Смілакомунтеплоенерго» звернулося 24.04.2020 року, отже, розрахунок пені проводився в межах спеціальної позовної давності з 24.04.2019 року по 24.04.2020 року. Доводи скаржника щодо неправильного нарахування розміру пені є необґрунтованими, не знайшли свого підтвердження належними доказами, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом. Твердження скаржника стосовно того, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, у зв`язку з тим, що суд не звернув уваги на клопотання відповідача про розгляди справи у загальному провадженні, та не перейшов зі спрощеного позовного провадження в загальне позовне провадження є необґрунтованими, тому не підлягають до задоволення, виходячи з наступного. Згідно ст. 274 ЦПК України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються, зокрема малозначні справи. У відповідності до ч. 6 ст. 19 ЦПК України малозначними справами визнаються справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Як вбачається із заявлених позивачем позовних вимог, в даному випадку ціна позову становить 20 477 грн., яка не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому суд першої інстанції правомірно розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження. Доводи скаржника відносно того, що ОСОБА_3 ніколи не була співвласником квартири і за адресою : АДРЕСА_1 , ніколи не проживала приймаються до уваги апеляційним судом. Однак, слід звернути увагу, що судом першої інстанції у рішенні допущена описка у зазначенні відповідача по батькові, яка є ОСОБА_3 , а не ОСОБА_3 , як помилково вказав суд, допустивши описку, яка підлягає виправленню судом відповідно до ст. 269 ЦПК України. Вказане підтверджується даними свідоцтва про право власності на житло від 11 січня 1999 року, згідно якого квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Крім того, як вбачається із наявних в матеріалах справи паспортних даних відповідача ОСОБА_1 щодо запису сімейного стану, то він був одружений та розлучився саме з ОСОБА_3 . Згідно з вимогами ст.ст. 355, 356 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток з них у праві власності є спільною частковою власністю. Частиною 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та ст. 64 ЖК України визначено порядок солідарної майнової відповідальності за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг усіх дієздатних осіб, які проживають та /або зареєстровані у житлі споживача. Відповідно вимогам ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує. Тому не проживання чи відсутність реєстрації співвласника житла ОСОБА_3 у житловій квартирі АДРЕСА_2 не звільняє її від обов`язку сплачувати за надані послуги централізованого опалення, як і інших відповідачів співвласників квартири АДРЕСА_2 . Таким чином, врахувавши порядок солідарної майнової відповідальності за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг усіх дієздатних осіб, які проживають та /або зареєстровані у житлі споживача чи є співвласниками даного житла, суд першої інстанції правомірно застосував до даних правовідносин інститут солідарної відповідальності та солідарно стягнув заявлену та обґрунтовану позивачем суму боргу за централізоване опалення з усіх відповідачів. Колегія суддів апеляційного суду приймає до уваги, що рішення Смілянського мсіськрайонного суду Черкаської області від 22 січня 2021 року відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в апеляційному порядку не оскаржується. Однак, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції допущено порушення норми матеріального права, а саме: судом першої інстанції застосовані норми, які не підлягають до застосування. Згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом?якшують або скасовують відповідальність особи. У відповідності до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Так, із матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини між позивачем КП «Смілакомунтеплоенерго» та відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 виникли у 2018 році, договір КП «Смілакомунтеплоенерго» опубліковано 28 лютого 2018 року. Із даних розрахунку заборгованості вбачається, що борг відповідачів перед позивачем КП «Смілакомунтеплоенерго» виник за період з лютого 2018 року по березень 2020 року. Разом з тим, суд першої інстанції під час вирішення спірних правовідносин керувався Законом України «Про житлово-комунальні послуги « від 24 червня 2004 року № 1875-IV, на який посилається як позивач, так і суд, приймаючи рішення. Однак, вказаний Закон № 1875 ІУ втратив чинність з 01.05. 2019 року та став діяти Закон України «Про житлово комунальні послуги» від 09. 11 2017 року № 2189 УІІІ, який є чинним та який підлягає застосуванню до спірних правовідносин з 01.05 2019 року, на що суд першої інстанції уваги не звернув. Отже, судом першої інстанції не було застосовано норми права на момент виникнення спірних правовідносин щодо періоду заборгованості з 01.05.2019 року, тому судом допущено порушенням норм матеріального права. Ухвалюючи рішення, суд згідно з частиною 1 статті 264 ЦПК України має визначити, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При цьому, суд має навести у рішенні мотиви, з яких не застосував норми права, що на них посилалися особи, які беруть участь у справі. У зв?язку із посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню до всього періоду щодо заборгованості відповідачів перед позивачем, оскільки до 01.05. 2019 року діяв Закон № 1875 ІУ, який втратив чинність у даній справі, але підлягав застосуванню до періоду з лютого 2018 року по квітень 2019 року. Тому апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на вимоги закону, але доводи скаржника щодо відмови у задоволенні позову не підлягають задоволенню, оскільки відсутні підстави для відмови у задоволенні пред?явленого позову, так як заборгованість відповідачів підтверджена належними доказами, відповідачами не спростовано, що вони сплатили заборгованість за надані послуги по оплаті за теплопостачання. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення заборгованості в розмірі 18038, 10 грн. та вимог відповідно ст. 625 ЦК України підлягають задоволенню. У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» судам роз?яснено, що суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору. Відтак, спір про стягнення боргу з оплати послуги централізованого опалення житла повинен вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин. Доводи апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, оскільки судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, то рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення. Суд апеляційної інстанції враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Також колегія суддів апеляційного суду не погоджується з судом першої інстанції в частині вирішення питання щодо стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КП «Смілакомунтеплоенерго» судових витрат, що складаються із сплаченого судового збору за подання позову в розмірі 2102 грн., виходячи з наступного. Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно до положень ч. ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суд на підставі поданих доказів встановив, що під час розгляду справи в суді позивачем понесені витрати у вигляді сплати судового збору за подання позову до суду в сумі 2102 грн. (а. с.1). Відповідно до положень п. 35 постанови Пленуму ВССУ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено. Крім того, судом першої інстанції не було враховано, що відповідач ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи, тому звільнений від сплати судового збору. Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок державі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Як вбачається з матеріалів справи відповідач ОСОБА_1 подавав до суду копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , з якого вбачається, що ОСОБА_1 є особою з II групою інвалідності загального захворювання (а. с. 24). У відповідності до п. 9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю. Суд першої інстанції не звернув уваги, що відповідач, як інвалід 2 групи, звільнений від сплати судового збору, тому помилково стягнув з відповідача ОСОБА_1 на користь КП «Смілакомунтеплоенерго» частину судових витрат, а саме солідарно стягнувши судові витрати з всіх відповідачів, що складаються із судового збору, чим порушив вимоги процесуального закону. Отже, слід стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Смілакомунтеплоенерго» судові витрати за сплату судового збору за подання позовної заяви у розмірі по 700 грн. 66 коп. з кожного відповідача. Судові витрати в розмірі 700 грн.77 коп. компенсувати Комунальному підприємству «Смілакомунтеплоенерго» за рахунок держави, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України, у зв`язку із звільненням відповідача ОСОБА_1 від сплати судового збору. З огляду на вище викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, оскільки доводи скаржника в частині мотивів відмови у задоволенні позову не відповідають обставинам справи та вимогам закону, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог позивача та стягнення заборгованості за надані послуги теплопостачання. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 січня 2021 року у справі за позовом Комунального підприємства «Смілакомунтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання скасувати, прийняти нову постанову. Позовні вимоги Комунального підприємства «Смілакомунтеплоенерго» - задовольнити. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 на користь Комунального підприємства «Смілакомунтеплоенерго», юридична адреса: вул. В. Чорновола, 72-а, м. Сміла, Черкаська область, код ЄДРПОУ 33648312, р/р НОМЕР_2 , МФО 351005, ІПН 336483123042, заборгованість за послуги з централізованого опалення житла в сумі 20477 (двадцять тисяч чотириста сімдесят сім) гривень 11 (одинадцять) копійок. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Смілакомунтеплоенерго» судові витрати за сплату судового збору за подання позовної заяви у розмірі по 700 грн. 66 коп. з кожного. Судові витрати в розмірі 700 грн. 66 коп. компенсувати Комунальному підприємству «Смілакомунтеплоенерго» за рахунок держави, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно процесуальним законодавством. Повний текст постанови складений 05 .04. 2021 року. Головуючий Л.В. Нерушак Судді В.Г. Бородійчук О.В. Карпенко