Ухвала КГС ВС № 910/8804/20

УХВАЛА 05 квітня 2021 року м. Київ Справа № 910/8804/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Бакуліна С.В. (доповідач), Баранець О.М., Студенець В.І., розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 (головуючий суддя - Кравчук Г.А., судді - Козир Т.П., Чорногуз М.Г.) та рішення Господарського суду міста Києва 30.07.2020 (суддя Пінчук В.І.) у справі №910/8804/20 за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Добропільська ЦЗФ" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 112379,78 грн, ВСТАНОВИВ: У червні 2020 року Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Добропільська ЦЗФ" (далі - ПАТ "ДТЕК Добропільська ЦЗФ") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про стягнення 112379,78 грн вартості нестачі вантажу. Господарський суд міста Києва рішенням від 30.07.2020 у справі №910/8804/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2021, позов задовольнив; стягнув з АТ "Українська залізниця" на користь ПАТ "ДТЕК Добропільська ЦЗФ" 112379,78 грн вартості нестачі вугілля. 19.02.2021 (згідно з відміткою на поштовому конверті) Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця") звернулось через суд апеляційної інстанції до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить: зупинити дію рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020; скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Перевіривши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке. Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. За приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року - 2102 гривні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів у сумі 112379,78 грн. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень позов у даній справі подано в 2020 році. Отже справа є малозначною, оскільки на момент звернення з цією позовною заявою ціна позову не перевищувала ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2020 року (210200,00 грн). Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких, судове рішення у малозначній справі може бути предметом касаційного оскарження. АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" у касаційній скарзі зазначає про наявність підстави для перегляду у касаційному порядку оскаржуваних судових рішень у малозначній справі (з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб), що передбачена підпунктами "а", "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, а саме: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями, при розгляді іншої справи. При цьому скаржник, обґрунтовує касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права та посилається на неврахування судами висновку , викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/15076/19. Втім скарга не містить належного обґрунтування того, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Так скаржником не обгрунтовано, що викладені у постанові Верховного Суду у справі №910/15076/19 висновки ґрунтуються на правовій оцінці подібних обставин справи; також скаржник не зазначає висновок щодо застосування якої саме норми права не врахований судами, не наводить цей висновок. Отже, наведені скаржником обставини не свідчать про доведеність підстав для відкриття касаційного провадження, оскільки саме власне твердження скаржника про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Крім того на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених підпунктом "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не посилається на конкретну справу, при розгляді якої він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями, тому посилання на цю норму зводиться до формального цитуванням її положення. В цілому доводи, викладені в касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Використання оціночних чинників, зокрема таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". За змістом статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами. На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення однієї з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом. Таким чином у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано, що касаційному оскарженню підлягають рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову до п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише коли скаржником буде доведено наявність передбаченого/передбачених у цій нормі випадку/випадків, що залежить виключно від обставин конкретної справи, значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та за умови належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності". З огляду на відсутність обґрунтування наявності обставин, передбачених підпунктами "а", "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 та рішення Господарського суду міста Києва 30.07.2020 у справі №910/8804/20 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження Суд не розглядає клопотання про зупинення дії рішення Господарського суду міста Києва 30.07.2020 у цій справі. Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 та рішення Господарського суду міста Києва 30.07.2020 у справі №910/8804/20. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий С. В. Бакуліна Судді О. М. Баранець В. І. Студенець