Постанова Харківський апеляційний суд № 953/19016/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 25 березня 2021 року м. Харків справа № 953/19016/19 провадження № 22ц/818/503/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Котелевець А.В., суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б., за участю секретаря - Огар І.В., імена (найменування) сторін: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , представники - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2020 року в складі судді Якуші Н.В., у с т а н о в и в: В вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору про поділ спільного майна подружжя частково недійсним. Позов мотивовано тим, що з 11 квітня 2015 року від перебував зі ОСОБА_2 в юридичному шлюбі, який було розірвано рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 червня 2017 року. За час шлюбу вони придбали автомобіль марки Porsche, моделі Panamera, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який було зареєстровано на відповідачку на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу, укладеного 03 серпня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . В пункті 3.1. договору сторони зазначили, що ціна транспортного засобу складає 149 000,00 грн. 31 серпня 2017 року сторони уклали договір про поділ спільного майна подружжя. В пунктах 4 та 6 цього договору подружжя зазначило, що вартість автомобіля марки Porsche, моделі Panamera, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підлягає поділу за цим договором, становить 3 581 136,00 грн, що еквівалентно 140 000,00 доларам США; за взаємною домовленістю сторін, враховуючи неподільність автомобілю, як об`єкту поділу, ОСОБА_2 у якості компенсації вартості автомобіля переходять грошові кошти в розмірі 1 790 568,00 грн, що еквівалентно 70 000,00 доларам США. У подальшому йому стало відомо, що відповідач приховала справжню вартість автомобіля та після укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу, шляхом обману повідомила йому завищену вартість транспортного засобу. Вважає, що договір про поділ спільного майна подружжя було вчинено під впливом помилки, оскільки формування волі ОСОБА_1 відбулося під впливом обставин, що спотворили його справжню волю, а тому просив визнати пункти 4 та 6 договору недійсними з підстав, передбачених статями 229, 230 ЦК України. 02 грудня 2019 року ОСОБА_6 - представник ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Відзив мотивовано тим, що договір купівлі-продажу транспортного засобу був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , від імені якої діяв ОСОБА_7 . Отже, відповідач об`єктивно не могла бути обізнаною в дійсній вартості автомобіля та не могла ввести позивача в оману щодо умов договору про поділ спільного майна подружжя. В подальшому ОСОБА_2 стало відомо про наявність розписки, власноручно написаної ОСОБА_5 03 серпня 2016 року в присутності свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , згідно з якою остання в рахунок вартості автомобіля отримала грошові кошти в розмірі 2 250 000,00 грн. Однак відповідач не була присутньою при написанні даної розписки, оскільки особисто не укладала договору купівлі-продажу транспортного засобу. Вважає, що подання даного позову є намаганням позивача перешкодити розгляду справи про стягнення коштів, що знаходиться на розгляді в Московському районному суді м. Харкова. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до преамбули оспорюваного договору та пунктів 10, 11 сторони уклали цей договір, діючи добровільно, відповідно до власного волевиявлення, що відповідає внутрішній волі, перебуваючи при здоровому розумі, розуміючи значення своїх дій, а також сторони підтверджують, що жодна з них не поставлена даним договором у невигідне матеріальне становище. Підтвердженням цього є і пункт 12 договору про поділ спільного майна подружжя, в якому зазначено, що сторони підтверджують, що домовились і не мають жодних зауважень, доповнень або суперечностей відносно умов даного договору. Незнання вартості майна, що є об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя у цьому разі не може бути визнано як помилка в розумінні статті 229 ЦК України, оскільки помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. 04 вересня 2020 року ОСОБА_4 - представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не був присутнім під час укладення правочину купівлі-продажу транспортного засобу, про справжню вартість автомобіля він дізнався під час розгляду справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів. Вартість транспортного засобу має для нього істотне значення, оскільки, будучи обізнаним про дійсну вартість, він би не погодився на укладення договору про поділ спільного майна подружжя в указаній редакції. 19 жовтня 2020 року ОСОБА_6 - представник ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Відзив мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Матеріали справи свідчать, що з 11 квітня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в юридичному шлюбі, який було розірвано рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 червня 2017 року. За час шлюбу сторони придбали автомобіль марки Porsche, моделі Panamera, реєстраційний номер НОМЕР_1 . 20 січня 2016 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 розпоряджатися коштами, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_2 у доларах США, відкритому на його ім`я в Публічному акціонерному товаристві «Укрсоцбанк». Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Грішаковою О.В. за реєстровим № 80 (а. с. 13). 03 серпня 2016 року укладено договір купівлі-продажу 8044/2016/000355 транспортного засобу, відповідно до умов якого ОСОБА_5 зобов`язалася передати у власність ОСОБА_2 , від імені якої діяв за дорученням ОСОБА_7 , автомобіль марки Porsche, моделі Panamera, реєстраційний номер НОМЕР_3 . В пункті 3.1. договору зазначено, що за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 149 000,00 грн. Договір оформлений та підписаний сторонами в сервісному центрі 8044 РСЦ МВС в м. Києві № 8044/2016/000355 в присутності адміністратора ОСОБА_10 , який перевірив відповідність інформації, внесеної до цього договору документам, які надані сторонами договору (а. с. 9-10). В цей же день ОСОБА_5 власноручно написала розписку про отримання нею 2 250 000,00 грн від продажу спірного автомобіля (46-47). 31 серпня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір про поділ спільного майна подружжя - автомобіля марки Porsche, моделі Panamera, реєстраційний номер НОМЕР_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Грішаковою О.В. за реєстровим № 2019. В пункті 4 договору сторони дійшли згоди, що для цілей поділу майна за цим договором вартість майна, що підлягає поділу згідно з цим договором становить 3 581 136,00 грн, що еквівалентно 140 000,00 доларам США. В пункті 6 договору сторони зазначили, що за взаємною домовленістю сторін, враховуючи неподільність автомобілю, як об`єкту поділу, ОСОБА_2 у якості компенсації вартості автомобіля переходять грошові кошти в розмірі 1 790 568,00 грн, що еквівалентно 70 000,00 доларам США. Вказані грошові кошти будуть передані ОСОБА_2 протягом двох років після визначення нею способу отримання таких грошових коштів. Спосіб отримання грошових коштів визначається ОСОБА_2 на власний розсуд та доводиться до ОСОБА_1 шляхом направлення відповідного письмового повідомлення, в якому визначено спосіб виконання (готівка чи безготівкові платежі) та визначена інша інформація, необхідна для такого виконання (банківські реквізити, тощо). Сторони домовились, що ОСОБА_1 буде передавати грошові кошти ОСОБА_1 у сумі еквівалентній 2 000,00 доларам США за курсом Національного банку України на день такої передачі. ОСОБА_1 має право провести дострокове виконання своїх грошових зобов`язань (а. с 11-12). Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним. За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. ОСОБА_1 як на правові підстави позовних вимог посилався на правила статей 229, 230 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи зі змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Оскільки в судовому засіданні доведено, що відповідачка приховала та замовчувала ціну (2 250 000,00 грн), за яку 03 серпня 2016 року ОСОБА_5 було продано автомобіль марки Porsche, моделі Panamera, реєстраційний номер НОМЕР_3 , а в договорі купівлі-продажу від 03 серпня 2016 року 8044/2016/000355 транспортного засобу її представник підтвердив, що за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 149 000,00 грн, істотність значення цих обставин для позивача, оскільки між подружжям виник спір про поділ майна, що є спільною сумісною власністю, зокрема щодо частки спірного транспортного засобу, вартість якого в договорі про поділ спільного майна подружжя зазначена в розмірі 3 581 136,00 грн, що еквівалентно 140 000,00 доларам США, суд першої інстанції не мав правових підстав для залишення позову без задоволення. Щодо недійсності правочину у зв`язку з його вчиненням під впливом помилки. За змістом статті 229 ЦК України під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб`єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин, вчинений під впливом помилки відповідно до статті 229 ЦК України, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Обставини, які б свідчили про те, що оспорюваний позивачем договір про поділ спільного майна подружжя було укладено внаслідок помилки, не доведені належними та допустимими доказами, адже незнання вартості майна, що є об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя у цьому разі не може бути визнано як помилка в розумінні статті 229 ЦК України. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України). Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про визнання пунктів 4 та 6 договору про поділ спільного майна подружжя, укладеного 31 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Грішаковою О.В. за реєстровим № 2019, недійсними. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За правилами пунктів «б», «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Судові витрати, понесені позивачем, документально підтверджуються - за подачу позовної заяви в розмірі 768,40 грн; за подачу апеляційної скарги - в розмірі 1152,60 грн (а. с. 8, 122). Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в загальному розмірі 1 921,00 грн. Керуючись ст. ст. 367, 375, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_1 задоволmybnb. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2020 року cкасувати та ухвалити нову постанову. Позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати пункти 4 та 6 договору про поділ спільного майна подружжя, укладеного 31 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Грішаковою О.В. за реєстровим № 2019, недійсними. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в загальному розмірі 1 921,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі. Повне судове рішення складено 05 квітня 2021 року. Головуючий А.В.Котелевець Судді О.М.Хорошевський В.Б.Яцина