Постанова 4824 № 369/4045/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/4673/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 квітня 2021року місто Київ справа № 369/4045/17 Київський апеляційний судв складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2020 року, ухвалене під головуванням судді Пінкевич Н.С. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: В квітні 2017 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 04 квітня 2011 року у розмірі 11815,59 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом - 2727,23 грн.; заборгованості по відсотках за користування кредитом - 8049,52 грн.; штрафу (фіксована частина) - 500 грн.; штрафу (процентна складова) - 538,84 грн. В обґрунтування вимог посилався на те, що відповідно до укладеного договору б/н від 04 квітня 2011 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2800,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Вказував, що банк щодо зміни кредитного ліміту керувався п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Зазначав, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, Тарифами банку, які викладені на банківському сайті складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач вказував, що банк свої зобов`язання виконав належним чином, надавши відповідачу кредит у повному обсязі, однак останній умови кредитного договору не виконує, грошові кошти не повертає, а тому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором. Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 травня 2017 року позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено. 30 червня 2020 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з заявою про перегляд заочного рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 травня 2017 року. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 вересня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 травня 2017 року задоволено. Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 травня 2017 року було скасовано та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2020 року у задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог посилався на те, що відповідач 04 серпня 2011 року підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПРИВАТБАНКУ на підставі чого отримав кредитну карту № НОМЕР_1 зі строком дії до 01/15. Вказував, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у повному обсязі починається зі спливом останнього дня місяця дії картки, тобто з 01 лютого 2015 року, а даний позов було подано до суду в 2017 році, тобто в межах трьох років. Зазначав, що відповідачем разом із заявою-анкетою 04 серпня 2011 року було підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», в якій сторони обумовили: тип кредитної лінії; пільговий період (30 днів); базова відсоткова ставка за користування кредитом - 3% в місяць (36 % річних); розмір та строк внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним; розмір та порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості; розмір штрафу при порушенні строків платежів по грошовим зобов'язанням. Вважає, що відповідач при укладенні кредитного договору був належним чином повідомлений про умови кредитування, у тому числі щодо сплати відсотків, пені та штрафу. Посилався на те, що відповідач після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. З`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» пропустив строк позовної давності звернення з позовом до суду, оскільки останнє зняття коштів з картки ОСОБА_1 було зроблено 21 травня 2012 року, а з позовом до суду позивач звернувся 18 квітня 2017 року, тобто з пропуском строку передбаченого ст.257 ЦК України. Колегія суддів не погоджується в повній мірі з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. З матеріалів справи вбачається, що 04 серпня 2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПРИВАТБАНКУ. У анкеті-заяві зазначено, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами складає між ним та банком договір, про що свідчить його підпис в анкеті-заяві. Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором б/н від 04 серпня 2011 року, у зв`язку із невиконанням умов договору у відповідача станом на 28 лютого 2017 року виникла заборгованість у загальному розмірі 11815,59 грн., що складається із: заборгованості за кредитом - 2727,23 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом- 8049,52 грн.; штраф (фіксована частина) - 500 грн.; штраф (процентна складова) - 538,84 грн. Заперечуючи проти позову, відповідач вказував на те, що позивач звернувся до суду з даним позовом зі спливом строку позовної давності встановленого ст.257 ЦК України, у зв`язку з чим просив застосувати до даних правовідносин строк позовної давності. Вказував на те, що він заперечує проти розрахунку заборгованості наданого банком, так як він зроблений на підставі Умов та Правил надання банківських послуг, проте він ці Правила не погоджував та ознайомлений з ними не був. Зазначав, що довідку про умови кредитування він не підписував та з нею не був ознайомлений. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частиною другою статті 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У правовідносинах, в яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, якщо умовами договору визначено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України №6-167цс14 від 12 листопада 2014 року. Відповідно до умов договоруб/н від 04 серпня 2011 року, Умов та Правил надання банківських послуг, розрахунку кредитної заборгованості повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом визначено періодичними щомісячними платежами. Як вбачається з виписки по рахунку, яка була надана АТ КБ «ПРИВАТБАНК» останнє зняття коштів з картки ОСОБА_1 було зроблено 21 травня 2012 року. Суд першої інстанції, встановивши, що останню операцію ОСОБА_1 здійснив 21 травня 2012 року, а АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з даним позовом 18 квітня 2017 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, відмовив у задоволенні позову. Проте, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі закінчується зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. З довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вбачається, що ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н отримав картку: № НОМЕР_1 зі строком її дії до останнього дня 01/15 (а.с.94). Отже, останнім днем діїкартки № НОМЕР_1 , яка була випущена відповідачуна виконання договору б/н від 04 серпня 2011 року та на яку було встановлено кредитний ліміт є 31 січня 2015 року. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно послався на те, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення з даним позовом до суду, оскільки строк дії картки № НОМЕР_1 , яка була видана відповідачу до 31 січня 2015 року, а з позовом до суду банк звернувся 13 квітня 2017 року. За умовами договору відповідач зобов`язався повернути банку отриманий кредит, відсотки за ним та інші передбачені платежі не пізніше останнього дня місяця дії картки № НОМЕР_1 - 31 січня 2015 року. З розрахунку заборгованості станом на 28 лютого 2017 року вбачається, що заборгованість відповідача по тілу кредиту становить 2727,23 грн. Заперечуючи проти позову, відповідач власного розрахунку заборгованості не надав та не спростував розрахунок заборгованості по тілу кредиту, наданий позивачем. Оскільки відповідач фактично отримав кредит, користувався ним та періодично погашав заборгованість, колегія суддів приходить до висновку, що з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягає стягненню сума заборгованості по тілу кредиту по договору б/н від 04 серпня 2011 року у розмірі 2727,23 грн. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), просив стягнути з відповідача також складові його повної вартості, зокрема заборгованістьза відсотками та штрафи станом на 28 лютого 2017 року. Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Частиною 1 ст.625 ЦК Українипередбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст. Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц,від 04 липня 2018 року у справі №14-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц. Згідно довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яка містить підпис ОСОБА_1 , базова відсоткова ставка на місяць складає 3,0 %, пеня нараховується за формулою: Пеня = пеня 1 + пеня 2, де пеня 1 = (базова відсоткова ставка по договору) / 30 - нараховується за кожен день прострочення кредиту; пеня 2 = 1% від заборгованості, але не менше 30 грн на місяць, нараховується один раз на місяць при наявності прострочення за кредитом або відсоткам 5 та більше днів при виникнення прострочення на суму від 50 грн та більше; а також штраф 500 грн. + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих та прострочених процентів та комісій. Так як ОСОБА_1 отримав картку зі строком її дії до 31 січня 2015 року, а відтак, у межах строку кредитування до 01 лютого 2015 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти. При цьому, як вбачається з розрахунку заборгованості за договором б/н від 04 серпня 2011 року відсотки за користування кредитом нараховувалися з 05 вересня 2011 року по 28 лютого 2017 року, тобто і після закінчення строку дії кредитного договору від 04 серпня 2011 року, а саме після 31 січня 2015 року, що суперечить вимогам чинного законодавства. Заборгованість за відсотками станом на 31 січня 2015 року становить 4166,78 грн. Виходячи з викладеного, позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» мав право звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості по процентам, яка виникла станом на 31 січня 2015 року. Разом з тим, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). 05 жовтня 2020 року представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 було поданодо суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності (а.с.126-128). Як вбачається з матеріалів справи, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернуся до суду з позовом до відповідача 13 квітня 2017 року. А відтак, колегія суддів приходить до висновку, що позивач, звернувшись до суду з даним позовом 13 квітня 2017 року пропустив встановлений ч.1 ст.257 ЦК України строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості по процентам за період з 04 вересня 2011 року по 12 квітня 2014 року включно, отже у задоволенні вказаних вимог слід відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності. При цьому, вимогипозивача про стягнення заборгованості по процентам, яка нарахована поза межами строку кредитування (з 01 лютого 2015 року по 28 лютого 2017 року) також задоволенню не підлягають. Таким чином, позивач має право на стягнення з відповідача заборгованості по процентам за період з 13 квітня 2014 року по 31 січня 2015 року. При цьому, в довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яка містить підпис ОСОБА_1 , базова відсоткова ставка на місяць зазначена - 3,0 % З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем, у тому числі за період з 13 квітня 2014 року по 31 січня 2015 року нараховувалася процентна ставка на поточну заборгованість у розмірі 36% та процентна ставка на прострочену заборгованість у розмірі 72%. Підстави нарахування процентної ставки на прострочену заборгованість у розмірі 72% позивачем у позовній заяві не наведені, а довідка про умови кредитування, такого обґрунтування не містить. З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач вносив кошти на погашення заборгованості по процентам, однак розрахунок заборгованості не містить даних на погашення якої саме заборгованості по процентам (поточної чи простроченої) вносилися кошти. З огляду на викладене, вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по процентам, які вираховувалися за процентнрою ставкою 72% колегія суддів вважає недоведеними, а відтак у їх задоволенні слід відмовити. А з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за процентами, які нараховувалися за період з 13 квітня 2014 року по 31 січня 2015 року за ставкою 36% та яка становить 202,54 грн. Також позивачем були нараховані штрафи:(фіксована частина) - 500,00 грн. та (процентна складова) - 538,84 грн. Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Аналіз положень частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Разом з тим, ураховуючи те, що до неустойки відповідно до статті 258 ЦК України застосовується спеціальна позовна давність в один рік, а термін дії договору відповідно до його умов встановлено до 31 січня 2015 року, з даним позовом банк звернувся до суду 13 квітня 2017року, а тому останній пропустив строк позовної давності щодо вимог про стягнення штрафів, отже вказані вимоги задоволенню не підлягають, у зв`язку з пропуском строку позовної давності. На наведене вище суд першої інстанції не звернув уваги, а тому рішення суду підлягає скасуваню та ухваленням нового про часткове задоволення позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Згідно з частинами 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Виходячи з положень ст.141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 992 грн. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», місцезнаходження: місто Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570 заборгованість по тілу кредиту у розмірі 2727 грн. 23 коп., заборгованість по процентам у розмірі 202 грн. 54 коп. та судові витрати у розмірі 992 грн. В решті вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: