Постанова Одеський апеляційний суд № 498/1004/19

Номер провадження: 22-ц/813/2880/21 Номер справи місцевого суду: 498/1004/19 Головуючий у першій інстанції Чернецька Н. С. Доповідач Князюк О. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.03.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Князюка О. В., суддів: Заїкін А.П., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря Дерезюк В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 21 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, - ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Великомихайлівського районного суду Одеської області із зазначеним позовом, у якому просив визнати відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житлом у домоволодінні АДРЕСА_1 . Свої вимоги, посилаючись на положення ст. 319 ЦК і ст.ст. 71 і 72 ЖК, обґрунтував тим, що є власником вказаного домоволодіння, в якому відповідач проживав та є зареєстрованим. Стверджує, що у 2017 році відповідач з`їхав з належного йому будинку та проживає в іншому житлі, проте відмовляється знятися з реєстрації місця проживання за вказаною адресою. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 21 серпня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право на користування житловим приміщенням було відмовлено. Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності відповідача у спірному будинку понад один рік без поважних причин. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи 31 серпня 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 21 серпня 2020 року, відповідно до якої просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції під час розгляду справи неповно з`ясував всі фактичні обставини справи, та, не дослідив і не дав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам. Вказує, що суд першої інстанції оскаржуваним рішенням вважав, що захищає конституційне право відповідача на житло, хоча позов ОСОБА_1 не стосується житла, яким користується відповідач. Судом першої інстанції не враховано, що предметом уваги у цій справі були правовідносини повнолітнього сина з літнім та хворим батьком пенсійного віку. Апелянт наголошує, що в існуючих відносинах сторін права відповідача, який понад чотири роки проживає окремо від батька не порушені, адже очевидне порушення прав позивача, як власника домоволодіння. Відзиву на апеляційну скаргу матеріали справи не містять. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року було відкрито провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 21 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив прав на користування житловим приміщенням. Ухвалою від 12.11.2020 року вказану цивільну справу було призначено до розгляду. Апелянт до судового засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлявся, причини неявки суду не повідомив, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи не подавав. До судового засідання з`явився представник ОСОБА_2 - адвокат Корой І.Д. та надав у залі судового засідання власноручно написану заяву про розгляд справи за його відсутності, відповідно до якої заперечував щодо задоволення апеляційної скарги. У зв`язку з повним знеструмленням будівлі Одеського апеляційного суду фіксування судового засідання не відбулось. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини. Згідно свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 20 січня 2005 року, виданого виконавчим комітетом Полезненської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області на підставі власного рішення № 03 від 20 січня 2005 року, домоволодіння АДРЕСА_1 належить позивачу на праві приватної власності. На свідоцтві наявна відмітка Великомихайлівського БТІ про реєстрацію 20.01.2005 року вказаного права позивача на підставі свідоцтва у реєстровій книзі під № 15, реєстровий номер 45, сторінка

45. Згідно свідоцтва про народження відповідача, позивач вказаний його батьком. У паспорті відповідача наявна відмітка про реєстрацію його місця проживання у домоволодінні АДРЕСА_1 . У заяві про непроживання громадянина, складеній у м. Одеса «___» жовтня 2019 р. та підписаній жителями АДРЕСА_1 ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 (№ 51), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 , вказано, що вони сусіди позивача стверджують, що його син відповідач більше 2-х останніх років за адресою: АДРЕСА_1 не проживає, в чому вони неодноразово могли пересвідчитись, періодично навідуючи позивача за вищевказаною адресою його домоволодіння. За цей час вони жодного разу не бачили відповідача особисто і не помічали ознак його присутності чи проживання за названою адресою. В кінці акту наявний текст «Підписи гр.гр. _________ посвідчую: Староста підпис ОСОБА_6 , відбиток печатки № 4 Великомихайлівської селищної ради Великомихайлівського району Одеської області. За довідкою вказаної ради № 458/02-16 від 24.03.2020 року, відповідач ОСОБА_2 проживає без реєстрації у будинку по АДРЕСА_4 . Допитані у судовому засіданні у суді першої інстанції свідки надали суду наступні пояснення: ОСОБА_7 , що біля 34 років проживає по сусідству в АДРЕСА_5 і бачила як позивач з першою жінкою і двома синами, включаючи відповідача, проживав у будинку по АДРЕСА_1 , а після їх розлучення там тривалий час ніхто не жив. Потім відповідач самостійно відремонтував цей будинок і став жити у ньому з дружиною, у них народилось двоє дітей. Вона особисто бачила і чула біля 2-3 років тому як позивач сам або з новою дружиною декілька разів приїздили до відповідача і виганяли його з будинку, давали три дні на виселення, викликали працівників поліції. Нова дружина позивача і сама неодноразово з цього питання приїздила до будинку, а вагітна дружина відповідача жалілась їй, що за відсутності відповідача нова дружина позивача приходила виганяти її з будинку. ОСОБА_8 , що проживає по сусідству в АДРЕСА_5 і бачила як позивач з першою жінкою і дітьми проживав у будинку по АДРЕСА_1 , а після їх розлучення там тривалий час ніхто не жив. Вона особисто бачила і чула біля 2-3 років тому як позивач сам або з новою дружиною декілька разів приїздили до відповідача і вимагали від нього виселитись з будинку. ОСОБА_9 , що проживає по сусідству в АДРЕСА_6 біля 3 років тому він виконував ремонтні будівельні роботи на замовлення відповідача, який їх йому повністю оплатив. Відповідач прожив у цьому будинку біля 1,5 роки і вибрався з нього, бо люди говорили, що його з хати вигнав його батько позивач у справі.

Мотивувальна частина Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За правилами, передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Між сторонами виникли правовідносини з права користування жилим приміщенням у житловому будинку членом сім`ї власника нерухомого майна, які регулюються нормами ЦК України і ЖК Української РСР. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав. Кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше, як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством. Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди (ст. 383 ч.1 ЦК України, ст. 150 ЖК Україниської РСР). За порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (постанова ВС від 28.04.2020 року по справі № 761/20452/17). Члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (ст. 405 ч.ч.1,2 ЦК України). Відсутність члена сім`ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім`ї права користування житлом. Для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов: відсутність члена сім`ї без поважних причин понад один рік; відсутність поважних причин не проживання у житловому приміщенні. Предметом доказування у справі, з урахуванням змісту позовних вимог та правових підстав, за якими позивач заявив вимоги, є відсутність або не проживання відповідача ОСОБА_1 без поважних причин понад один рік у у домоволодінні АДРЕСА_1 , власником якого є позивач ОСОБА_2 . На підтвердження позовних вимог щодо відсутності відповідача у спірному жилому приміщенні понад один рік в якості доказу надано заяву про непроживання громадянина ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 без дати складання. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ст. 77 ч.ч.1-3 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ч.ч.1,2 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ч.1 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ч.ч.1,5,6 ЦПК України). Учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи і подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (ст. 43 ч.2 п.п.2,4 ЦПК України). Судом першої інстанції було надано правову оцінку вказаному доказу та суд апеляційної інстанції погоджується, що заява про непроживання громадянина є неналежним доказом. Разом з тим, позивач має надати суду належні, допустимі, достовірні та достатні докази того, що відповідач не проживає у спірному жилому приміщенні саме без поважних причин понад один рік. Особи, які склали ти підписали заяву, на які позивач посилається як на джерело доказів відсутності без поважних причин відповідача у спірному жилому приміщенні понад встановлені законом строки, у встановленому законом порядку, не заявлені позивачем для допиту в якості свідків із попередженням останніх про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих доказів, або відмову без поважних причин від дачі показів. Сама по собі заява, без з`ясування викладених у ній обставин шляхом допиту осіб, які її склали та підписали, не є достатнім доказом для ствердження про доведеність позовних вимог. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло. Підстави для визнання відповідача, який за згодою власника житлового будинку у свій час, як син, був зареєстрований у будинку і користувавася ним, таким, що втратив право користування спірним житлом, а також необхідність і пропорційність такого заходу, позивачем належним чином не доведені. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені законом строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач у даній справі не довів (постанова ВС від 28.04.2020 року по справі № 761/20452/17). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач не надав належних, допустимих і достатніх доказів, які б у своїй сукупності дали змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів. Крім того, ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Так, у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 19009/04, § 41) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві». Формулювання «згідно із законом» не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», § 43). Втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним у демократичному суспільстві», тобто, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути співмірним переслідуваній легітимній меті (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» («Zehentner v. Austria»), заява № 20082/02, § 56). Вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» виселення відповідача із житла, суд має оцінити, чи існує загальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті. Крім того, принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети. Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є не доведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відтак, з огляду на те, що доказів наявності підстав для виселення позивача, передбачених ч.1 ст.116 ЖК, матеріали справи не містять, апеляційний суд дійшов висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. СУДОВІ ВИТРАТИ Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1 ЦПК України). Оскільки колегія суддів відхилила апеляційну скаргу, судові витрати за подачу апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 21 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив прав на користування житловим приміщенням залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 26 березня 2021 року. Головуючий: О. В. Князюк Судді: А. П. Заїкін О.М. Таварткіладзе