Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/28922/18

Справа № 127/28922/18 Провадження № 22-ц/801/615/2021 Категорія: 9 Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В. Доповідач:Медвецький С. К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2021 рокуСправа № 127/28922/18м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Медвецького С. К. (суддя-доповідач), суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В., за участю секретаря судового засідання Ліннік Я. С., учасники справи: позивач Вінницька міська рада, відповідачі: ОСОБА_1 , Комунальне підприємство «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації», розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційною скаргою Вінницької міської ради на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Дернова В. В. у залі суду, повний текст судового рішення складено 30 грудня 2020 року. встановив: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2018 року Вінницька міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , Комунального підприємства «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» про скасування реєстрації права власності на нежитлову будівлю. Позовні вимоги мотивовані тим, що актом перевірки департаменту самоврядного контролю Вінницької міської ради від 10 лютого 2016 року № 19/9-04-13 та листом КП «Вінницьке міське БТІ» від 18 грудня 2015 року № 1227 встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 протиправно (самовільно зайняв) використовує земельну ділянку комунальної власності біля будинку АДРЕСА_1 для розміщення і діяльності на ній приймального пункту. Пунктом 1.6 Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року, реєстрації підлягають права власності тільки на об`єкти нерухомого майна, які прийняті в експлуатацію в установленому порядку за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених БТІ, яка проводить реєстрацію прав власності на ці об`єкти. Не підлягають реєстрації тимчасові споруди, а також споруди, не пов`язані фундаментом із землею. Оскільки спірний об`єкт приймальний пункт, є некапітальною спорудою і є таким, що зібраний з металевого профілю, не має фундамента та відноситься до тимчасових споруд, відтак БТІ не мало право реєструвати право власності на вказаний об`єкт за ОСОБА_1 . Посилаючись на зазначені обставини, Вінницька міська рада просила скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 1/25 частки одноповерхової нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , площею 56,2 м2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 грудня 2020 року в задоволенні позовних вимог Вінницької міської ради відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в силу принципу правомірності правочину, підстави для скасування реєстрації права власності на нежитлову будівлю, здійсненої на підставі договору купівлі-продажу частини приміщення, відсутні. Короткий зміст вимог апеляційної скарг. У лютому 2021 року представник Вінницької міської ради подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 05 лютого 2021 року для розгляду указаної справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 лютого 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою та надано відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 02 березня 2021 справу призначено до апеляційного розгляду на 01 квітня 2021 року о 08:30 год. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що за результатами проведення будівельно-технічної експертизи було встановлено, що спірна нежитлова будівля не відноситься до об`єктів нерухомого майна, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для скасування реєстрації права власності, оскільки реєстрації підлягають права власності тільки на об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено. Таким чином, КП «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» в порушення порядку реєстрації прав власності на нерухоме майно, зареєструвало право власності на тимчасові споруди за ОСОБА_1 яке не підлягало реєстрації. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу представник КП «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» указує на те, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норму матеріального права, яка підлягала застосуванню. Також указувала на необґрунтованість мотивів, викладених в апеляційній скарзі заявника. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом установлено, що ФОП ОСОБА_1 належить на праві власності 1/25 частка одноповерхової нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , площею 56,2 м2, про що зроблено реєстраційний запис №

836. Актом перевірки дотримання вимог законодавства при використанні земель міста Вінниці № 19/9-04-13 від 10 лютого 2016 року встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 , використовується ФОП ОСОБА_1 для обслуговування приймального пункту із земель територіальної громади міста Вінниці без правовстановлюючих документів, які посвідчують право власності (користування) земельною ділянкою, що є порушенням статей 125, 126 Земельного Кодексу України, ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Висновком експерта № 490 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 13 серпня 2020 року встановлено, що станом на час проведення дослідження, враховуючи фактичні конструктивні характеристики (відсутність нерозривного зв`язку з землею та можливість переміщення без нанесення суттєвих пошкоджень, що можуть привести до знецінення об`єкта та зміни його призначення) нежитлову будівлю приймального пункту літ. «Б» площею 56,2 м2 по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 неможливо віднести до об`єктів нерухомого майна. З витягу з Державного реєстру правочинів слідує, що право власності на нежитлову будівлю, приміщення приймального пункту, яке становить 1/25 частини будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , набуте ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 24 жовтня 2007 року, укладеного з ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенком В. Б. за реєстровим № 14284 та зареєстроване в Державному реєстрі правочинів 24 жовтня 2007 року (а.с. 175-177). З реєстраційного посвідчення КП «ВООБТІ» від 07 лютого 2008 року слідує, що нежитлові приміщення в буднику АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 листопада 2008 року і записано в реєстрову книгу за №

836. У буднику АДРЕСА_1 нежитлові приміщення складаються з магазину загальною площею 151,2 м2, з яких площа приміщення 66,0 м2, що складає 54/100 частки будівлі, належить ОСОБА_1 (а.с. 40). З реєстраційного посвідчення «ВООБТІ» від 29 жовтня 2007 року слідує, що 1/25 частки будівель за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу частини приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенком В. Б. за реєстровим № 14284 і записано в реєстрову книгу за №

836. У буднику АДРЕСА_2 часток будівель складається з приміщення приймального пункту в будівлі літ «Б» площею 56,2 м2 (а.с.39 зв.) Позиція суду апеляційної інстанції Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України. У частині другій статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Враховуючи, що відповідно до положень статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 та від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15. На час виникнення спірних відносин порядок проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно визначено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (далі Тимчасове положення) та Порядком ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28 січня 2003 року № 6/5. Відповідно до частини першої статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) речові права на чуже нерухоме майно: а) право володіння; б) право користування (сервітут); в) право постійного користування земельною ділянкою; г) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); ґ) право забудови земельної ділянки (суперфіцій); д) право користування нерухомим майном строком більш як один рік. Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації згідно з цим Законом; 3) обмеження речових прав. Згідно з пунктом 1.3 Тимчасового положення, державна реєстрація прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць. Відповідно до пункту 1.4 Тимчасового положення, державна реєстрація прав власності на нерухоме майно це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ. Додатком 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (далі Додаток) визначено перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна. Відповідно до пункту 1 та 10 Додатку до Тимчасового положення до правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна, належать: -договори, за якими відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, зокрема купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання; -рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об`єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності. Судом установлено, що право власності на нежитлову будівлю, приміщення приймального пункту, яке становить 1/25 частини будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , набуте ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенком В. Б. за реєстровим № 14284. Таким чином, право власності на спірну нежитлову будівлю було набуте ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 24 жовтня 2007 року та оформлено у відповідності до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності на інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 07 лютого 2002 року № 7/5, що діяло на момент такого оформлення. Тобто свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Отже, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову Вінницької міської ради. Доводи апеляційної скарги про те, що не підлягають реєстрації тимчасові споруди, а також споруди, не пов`язані фундаментом із землею не заслуговують на увагу, оскільки право власності за відповідачем було зареєстровано БТІ на підставі правовстановлюючих документів. Інші доводи апеляційної скарги в їх сукупності фактично зводяться до переоцінки доказів та власного тлумачення правовідносин і висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а відтак не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, судові витрати пов`язані з апеляційним розглядом справи слід залишити за Вінницькою міською радою. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Вінницької міської ради залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 грудня 2020 року залишити без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести за рахунок Вінницької міської ради. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий С. К. Медвецький судді: С. Г. Копаничук В. В. Оніщук