Постанова 4801 № 127/918/23

Справа № 127/918/23 Провадження № 22-ц/801/502/2023 Категорія: 7 Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2023 рокуСправа № 127/918/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач), суддів Шемети Т. М., Якименко М. М., з участю секретаря судового засідання Куленко О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької міської ради на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Федчишена С. А. від 12 січня 2023 року про відмову в забезпеченні позову до подачі позовної заяви, заінтересовані особи: державний реєстратор відділу з питань реєстрації Шаргородської міської ради Бернацька Л. В., ОСОБА_1 , встановив: У січні 2023 року Вінницька міська рада звернулася до суду з заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви, за якою просила вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження квартири АДРЕСА_1 . На обґрунтування заяви посилалася на те, що 04 листопада 2022 року державним реєстратором Бернацькою Л. В. відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 65353721 від 04 листопада 2022 року, на підставі свідоцтва про право власності, б/н, виданого 11 грудня 2003 року рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1325, здійснено реєстрацію квартири, загальною площею (кв. м): 37.6, за адресою: АДРЕСА_1 . Вказувала, що реєстраційна дія вчинена на підставі рішення виконавчого комітету якого не існує, що підтверджується рішенням виконавчого комітету міської ради № 1325 за 2003 рік «Про затвердження протоколу конкурсної комісії про визначення права на укладення договору оренди». Таким чином рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 65353721 від 04 листопада 2022 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12 січня 2023 року у задоволенні заяви відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявником не наведено обґрунтованих підстав для застосування заходів забезпечення позову та доказів щодо того, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. В апеляційній скарзі Вінницька міська рада, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просила ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 12 січня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалась на ті ж обставини, що і в заяві про забезпечення позову. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке. Частиною першою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Відповідно до частини першої - другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів, якщо інші строки не встановлено законом (частина четверта статті 152 ЦПК України). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема забороною вчиняти певні дії. Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. За змістом статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема обґрунтування необхідності забезпечення позову. Отже при поданні заяви про забезпечення позову недостатньо послатись на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи - підтверджені. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених цим Кодексом. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18). Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову до подачі позовної заяви суд першої інстанції з урахуванням фактичних обставин справи дійшов правильного висновку про те, що заява про забезпечення позову є недостатньо обґрунтованою та її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому. Таким чином доводи апеляційної скарги Вінницької міської ради висновків суду першої інстанції не спростовують, норми процесуального права судом застосовані правильно, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали не має. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 384 ЦПК України апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу Вінницької міської ради залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 12 січня 2023 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. (Повний текст судового рішення виготовлено 02 березня 2023 року) Головуючий О. С. Панасюк Судді: Т. М. Шемета М. М. Якименко