Постанова Дніпровський апеляційний суд № 181/656/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1741/21 Справа № 181/656/20 Суддя у 1-й інстанції - Літвінова Л. Ф. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на ухвалу Межівського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,- ВСТАНОВИЛА: В серпні 2020 року до Межівського районного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Ухвалою Межівського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Руденка Олександра Вікторовича про поновлення строку на подання відзиву на позову заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Межівського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2020 року у справі №181/656/20 та постановити нове судове рішення, яким поновити строк на подання відзиву по даній справі, встановивши п`ятнадцятиденний строк з дня вручення відповідного рішення. У відзиві ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Межівського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2020 року просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Межівського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2020 року відхилити, а ухвалу Межівського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2020 року - залишити без змін. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Ухвалою судді від 01 вересня 2020 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 25 вересня 2020 року о 10:00 годині. Ухвалою суду від 25 вересня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 09:30 годину 12 жовтня 2020 року. Ухвалою суду від 12 жовтня 2020 року судовий розгляд цивільної справи відкладено на 04 листопада 2020 року на 10:00 годину. 04 листопада 2020 року до суду надійшло клопотання від представника відповідача про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву. Згідно з ч. 1 ст. 191 ЦПК України, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Згідно частин 7, 8 ст. 178 ЦПК України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Відповідно до ч. 3 ст. 127 ЦПК України, якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 4 ст.127 ЦПК України, одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою судді від 01 вересня 2020 року відкрито провадження у справі та визначено відповідачеві п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали суду для подання відзиву на позовну заяву. Копію зазначеної ухвали про відкриття провадження по справі, разом з копією позову і додатками до нього, відповідач ОСОБА_1 отримала 05 вересня 2020 року, що підтверджується підписом останньої з визначеною датою на поштовому повідомленні про отримання поштового відправленням, наявним в матеріалах справи. Крім того, відповідач ОСОБА_1 01 вересня 2020 року також отримала смс-повідомлення про виклик до суду, що підтверджується довідкою про доставку смс. А тому, станом на 21 вересня 2020 року ОСОБА_1 було достеменно відомо про наявність судового провадження відносно неї. Отже, процесуальний строк встановлений в п`ятнадцять днів на подання відзиву на позовну заяву закінчився 21 вересня 2020 року включно. Отже, відмовляючи у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про поновленні строку на подання відзиву, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що по справі закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, тому клопотання представника відповідача про поновлення відповідного процесуального строку є безпідставним та необґрунтованим. Доводи викладені відповідачем в апеляційній сказі відносно того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що підстави зазначені у заяві про поновлення строку на подання відзиву не є поважними, оскільки не взяв до уваги той факт, що відповідач з 03.09.2020 року по 28.10.2020 року перебувала на лікуванні та не отримувала жодної кореспонденції з суду, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки суперечать наявним в матеріалах справи доказам. Будь-яких доказів на підтвердження обставин отримання документів від суду родичами та вчинення не відповідачкою ОСОБА_1 підпису на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (яким направлені ухвала суду від 01.09.2020 року та копія позовної заяви), представником відповідача не надано. Крім того, з моменту отримання відповідачем копії ухвали суду про відкриття провадження у справі та до моменту подання відзиву на позов минуло більше місяця, в той час як визначений процесуальним законодавством розумний строк розгляду справи становить два місяці. Також слід звернути увагу на те, що вказане процесуальне рішення не порушує прав відповідача. При цьому, відповідач не позбавлена висловити свою особисту думку щодо предмету спору в ході розгляду справи, на стадії надання пояснень. Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Межівського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова