Постанова 4803 № 203/3337/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2385/21 Справа № 203/3337/19 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 березня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів - Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., за участю секретаря - Солодової І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», державного реєстратора виконавчого комітету Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області Скороход Олени Олександрівни, третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, скасування запису про державну реєстрацію права власності, відновлення права власності шляхом відновлення запису про державну реєстрацію права власності, - ВСТАНОВИЛА: У вересні 2019 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обгрунтування якого посилався на те, що 27.06.2008 року між ним та ТзОВ «УніКредит Банк» було укладено договір про іпотечний кредит №MRTG-000000013506, відповідно до умов якого він отримав споживчий кредит в сумі 253586 доларів США, зі сплатою 11,4% річних, строком повернення до 27.06.2028 року, на придбання квартири АДРЕСА_1 . 27.06.2008 року на підставі договору купівлі-продажу він придбав вказану квартиру. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 27.06.2008 року було укладено іпотечний договір №MRTG-000000013506/S1, предметом іпотеки за яким виступала квартира АДРЕСА_1 . Зазначене речове право (іпотека) була зареєстрована в Державному реєстрі іпотек за №7471556 та іпотекодержателем зазначено ТзОВ «УніКредит Банк». Також за №7471510 було зареєстроване обтяження у вигляді заборони відчуження предмету іпотеки. 20.02.2013 року рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська у справі №419/690/2019 було припинено право спільної сумісної власності на квартиру та в порядку поділу виділено 28,19 частин квартири у власність ОСОБА_2 19.10.2018 року від працівників банку йому стало відомо про переоформлення права власності на квартиру в порядку ст.37 Закону України «Про іпотеку». В цей же день він отримав Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та дізнався, що 13.10.2018 року державним реєстратором виконавчого комітету Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області Скороход О.О. було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за банком. Вважає, що така реєстрація була здійснена незаконно. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області Скороход О.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43485564 від 13.10.2018 року; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності №28363906 від 11.10.2018 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «УКРСОЦБАНК»; відновити право власності позивача шляхом відновлення запису про державну реєстрацію права власності за останнім на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1666768612101) на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27.06.2008 року за реєстровим №9953 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Скасовано рішення державного реєстратора виконавчого комітету Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області Скороход Олени Олександрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43485564 від 13 жовтня 2018 року. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності №28363906 від 11 жовтня 2018 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «УКРСОЦБАНК». Поновлено право власності ОСОБА_1 шляхом відновлення запису про державну реєстрацію права власності за останнім на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1666768612101) на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27 червня 2008 року за реєстровим №9953 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат. В своїй апеляційній скарзі АТ Альфа-Банк посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. ОСОБА_1 відповідно до ст. 360 ЦПК України подав відзив, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги. Інші учасники процесу своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подачі відзиву на апеляційну скаргу, не скористались. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що 27.06.2008 року між ТзОВ «УніКредит Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит №MRTG-000000013506, відповідно до умов якого останньому було видано кредит в сумі 253586 доларів США на придбання квартири АДРЕСА_1 (на теперішній час м.Дніпро). 27.06.2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу зазначеної вище квартири. В забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 27.06.2008 року було укладено іпотечний договір №MRTG-000000013506/S1, за яким в іпотеку було передано придбану за кредитні кошти квартиру. 12.11.2009 року ПАТ «УніКредит Банк», що є правонаступником ТзОВ «УніКредит Банк», на адресу ОСОБА_1 було направлено вимогу про дострокове повернення кредитних коштів, процентів та штрафних санкцій в сумі 264295,16 доларів США в строк до 27.12.2009 року. Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 20.02.2013 року у справі №419/690/2012 було задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ПАТ «УніКредит Банк», про поділ спільного майна та припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 та в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділено ОСОБА_2 та визнано за нею право власності на 28,19/100 частин вказаної квартири, а ОСОБА_1 виділено та визнано за ним право власності на 71,81/100 квартири. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24.05.2013 року рішення суду першої інстанції від 20.02.2013 року було залишено без змін. Встановлено, що 11.10.2018 року представник ПАТ «УКРСОЦБАНК» звернувся до державного реєстратора виконавчого комітету Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області Скороход О.О. з заявою про реєстрацію за банком права власності на спірну квартиру, що є предметом іпотеки. На підставі цієї заяви та поданих документів рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області Скороход О.О. від 13.10.2018 року право власності на предмет іпотеки було зареєстровано за ПАТ «УКРСОЦБАНК». Відповідно до умов п.8.1 кредитного договору та п.11.1 іпотечного договору встановлено, що ці договори діють до повного виконання сторонами зобов`язань за даними договорами. Встановлено, що направлення банком вимоги щодо дострокового погашення заборгованості за кредитним договором, змінює строк дії останнього. Проте, закінчення строку дії договору не припиняє невиконаного зобов`язання між сторонами. Крім того, законодавство не передбачає заборони та не обмежує іпотекодержателя реалізувати у визначений договором іпотеки спосіб своє право на задоволення вимог щодо невиконаного зобов`язання за рахунок іпотечного майна. Судом встановлено, що іпотечна квартира була придбана ОСОБА_1 в період перебування в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , що встановлено рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 20.02.2013 року у справі №419/690/2012, яким в порядку поділу спільного сумісного майна останніх були припинено право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 та виділено ОСОБА_2 з визнанням за нею право власності на 28,19/100 частин вказаної квартири, а ОСОБА_1 виділено та визнано за ним право власності на 71,81/100 квартири. ОСОБА_2 у відповідності до ст.23 Закону України «Про іпотеку» також набула статусу іпотекодавця, відповідні права та обов`язки за іпотечним договором від 27.06.2008 року №MRTG-000000013506/S1. Про наявність вказаного рішення було відомо первісному кредитору ПАТ «УніКредит Банк», якого було залучено до участі у справі в якості третьої особи та яким оскаржувалось рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Суд встановив, що відповідна вимога в порядку ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» ОСОБА_2 не направлялась та не надавалась банком державному реєстратору разом із заявою про реєстрацію права власності на іпотечне майно. Рішення державного реєстратора в паперовій формі не підписано останнім та датоване 13.08.2018 року. В той час, як запис про реєстрацію права власності на іпотечне майно за банком внесено 11.08.2018 року, тобто до винесення рішення. Згідно опису документів реєстраційної справи вбачається, що до заяви представника ПАТ «УКРСОЦБАНК» не було надано документів, які підтверджують набуття останнім прав кредитора та іпотекодержателя за відповідними договорами. З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що в останньому при укладанні договору іпотеки було зроблено запис про реєстрацію права іпотеки за іпотекодержателем ТзОВ «УніКредит Банк» зі строком дії до 01.01.2013 року. Державна реєстрація відомостей про відступлення права вимоги стосовно іпотекодержателя в особі АТ «УКРСОЦБАНК» та АТ «Альфа-Банк», як того вимагають приписи ч.3 ст.24 Закону України «Про іпотеку», не проводилась. Не надано відповідачем доказів виконання вимог ч.2 ст.24 Закону України «Про іпотеку» щодо письмового повідомлення іпотекодержателя у п`ятиденний строк про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням. Суд встановив, що іпотечна квартира АДРЕСА_1 була придбана за кредитні кошти, видані на її придбання в іноземній валюті. Загальна площа квартири становить 88,5 кв.м. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що іншого житла позивач ОСОБА_1 не має. Таким чином, судом беззаперечно встановлено, що рішенням про проведення державної реєстрації права власності на іпотечне майно за ПАТ «Укрсоцбанк» відповідно до застереження в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). З урахуванням вищенаведеного, суд прийшов до висновку про обгрунтованість та доведеність позовних вимог, про належність способу захисту порушеного права, обраного позивачем, у зв`язку з чим задовольнив та скасувавав рішення державного реєстратора виконавчого комітету Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області Скороход О.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43485564 від 13.10.2018 року; скасував в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності №28363906 від 11.10.2018 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «УКРСОЦБАНК»; а також поновив право власності ОСОБА_1 шляхом відновлення запису про державну реєстрацію права власності за останнім на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1666768612101) на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27.06.2008 року за реєстровим №9953 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. Разом з тим, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним рішення державного реєстратора, оскільки така вимога не узгоджується із способами захисту прав, встановлених ст.16 ЦК України. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що ЗУ Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті на спірні правовідносини не розповсюджується; позивачем не надано доказів відсутності іншого житла. Колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, з наступних підстав. Так, 7 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпуктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та Договору іпотеки) споживчий кредит кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV). Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 року у справі №802/1340/18-а. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно іншого житла позивач ОСОБА_1 не має. А тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій, що квартира АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 88,5 кв. м та яка використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі шляхом реєстрації права власності за ПАТ «УКРСОЦБАНК». Таким чином, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «УКРСОЦБАНК». Посилання апелянта у своїй скарзі на правові позиції Верховного Суду є власним тлумаченням відповідачем, а тому не може бути підставою для скасування законного рішення суду. Тож, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України, як підстави для скасування рішень. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова