Постанова Дніпровський апеляційний суд № 183/4252/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3188/21 Справа № 183/4252/19 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 57 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Лаченкової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Арсенал Лайф», про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору,- В С Т А Н О В И Л А: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом посилаючись на те, що 25 липня 2018 року між нею та АТ «ОТП Банк» укладений кредитний договір № 2019757634, за умовами якого вона отримала кредитні кошти у сумі 75000 грн. на споживчі цілі та 5400 грн. на придбання послуг зі страхування, а разом 80400 грн. Позивач вважає, що зазначений кредитний договір суперечить положенням чинного законодавства, оскільки при укладенні кредитного договору банк, у порушення ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», не надав їй у письмовій чи усній формі інформації про умови кредитування та орієнтовної сукупної вартості кредиту. Оформлення кредиту проходило протягом півгодини, після чого вручили кредитний договір, який вона підписала не читаючи, через дрібний шрифт. Кредитним договором передбачено сплату позичальником щомісячної комісії за управління кредитом у розмірі 0,85% від суми кредиту, проте банк не мав права встановлювати платежі за дії, які банк здійснює на власну користь. Крім того, умовою надання кредиту було укладення між позивачем та третьою особою договору добровільного страхування. Зазначає, що умова договору щодо послуг страхування із нав`язаною позивачем страховою компанією є несправедливою та такою, що порушує ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Укладеним договором її позбавлено права відізвати свою згоду на обробку персональних даних. У зв`язку з викладеним, просить суд визнати кредитний договір недійсним. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення мотивовано тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим до нього, а також банком нав`язано страхові послуги. При підписанні даного договору позивач ознайомилася та погодилася з його умовами, тому твердження позичальника з приводу його несправедливості судом розцінюються як обраний спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від його добросовісної поведінки при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов`язань. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що перед укладанням договору про надання споживчого кредиту відповідач не дотримався вимог ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме позивача не було належним чином ознайомлено з умовами кредитування. Оформлення договору проходило протягом півгодини, після чого їй було вручено кредитний договір, який вона підписала не читаючи через дрібний шрифт. Положення п. 1.1 кредитного договору щодо сплати комісії за управління кредитом у розмірі 0,85% від суми кредиту є несправедливими, що є підставою для визнання таких положень недійсними. Крім того, супутні послуги щодо укладення договору страхування були нав`язані банком, оскільки не погодившись на них було б відмовлено у видачі кредиту. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи не надходило. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 25 липня 2018 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2019757634, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 75000 грн. на споживчі цілі та 5400 грн. на придбання послуг зі страхування, зі сплатою процентів у розмірі 36% річних, строком до 25 липня 2021 року (а.с. 8). Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому, згідно статті 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно вимог статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до положень статей 1048-1052, 1054 ЦК України, істотними умовами кредитного договору виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. За змістом частини 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до статей 215 - 235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним. У відповідності до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. В статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно частини 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; загальний розмір наданого кредиту; порядок та умови надання кредиту; строк, на який надається кредит; необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової або супутньої послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені; порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; порядок дострокового повернення кредиту; відповідальність сторін за порушення умов договору. Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, зокрема їх несправедливості. Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу. Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, порушення принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, спричинення істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, завдання шкоди споживачеві. Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13). Пунктом 1.1 кредитного договору передбачено обов`язок позичальника щомісячно сплачувати комісію у розмірі 0,85% від суми кредиту, також продавцем зазначено СК «Арсенал Лайф». При цьому, пунктом 5 кредитного договору, укладеного між сторонами, позичальник своїм підписом підтвердив, що банк надав йому в письмовій формі та в повному об`ємі інформацію, передбачену Законодавством, що захищає права споживачів. Факт отримання позивачем інформації, передбаченої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», підтверджується паспортом споживчого кредитування, який підписаний позивачем та в якому міститься інформація щодо умов кредитування (а.с.9). Згідно положень статті 20 Закону України «Про споживче кредитування» укладення договору про споживчий кредит може бути пов`язано з необхідністю отримання споживачем додаткових чи супутніх послуг кредитодавця або третіх осіб. До договорів про надання додаткових чи супутніх послуг, зокрема, належать договір страхування та інші договори, що укладаються для забезпечення виконання споживачем зобов`язань за договором про споживчий кредит. Таким чином, доказів нав`язування страхових послуг позивачем не надано, а положення кредитного договору не суперечать вищезазначеним вимогам Закону. Відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб`єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки. Відповідно до статті 11 Закону України «Про інформацію» забороняється збирання відомостей про особистість без її попередньої згоди, за виключенням випадків, передбачених законом. Згідно пункту 6 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Пунктом 8 кредитного договору визначено, що підписанням цього договору клієнт підтверджує, що відповідно до вимог Закону України «Про захист персональних даних», повідомлений про володільця його персональних даних, склад та зміст зібраних його персональних даних, права, передбачені Законом України «Про захист персональних даних», мету збору його персональних даних та третіх осіб, яким передаються його персональні дані, а також підтвердив надання своєї згоди Банку на передачу його персональних даних третім особам, які мають договірні відносини з банком. Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про не надання позивачем належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим. Позивачем не доведено факт нав`язування банком страхових послуг. При підписанні даного договору позивач ознайомилася та погодилася з його умовами, а тому твердження позичальника з даного приводу судом розцінено, як його обраний спосіб захисту власних інтересів. Позивач підписала кредитний договір, а отже погодилася, як з умовами кредитного договору, так і надала дозвіл на збір та обробку персональних даних, що зазначено в пункті 8 кредитного договору. Доводи апеляційної скарги з приводу того, що відповідач не дотримався вимог частини 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», не заслуговують на увагу та спростовуються дослідженими матеріалами справи. Твердження апеляційної скарги щодо нав`язування банком супутніх послуг страхування, колегією суддів не приймаються, оскільки положення договору про надання додаткових чи супутніх послуг не суперечать вимогам Закону України «Про споживче кредитування». Отже, приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції. Таким чином, переглядаючи справу, відповідно до вимог 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в справі доказами, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення без змін. Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича О.В. Лаченкова