Постанова 4803 № 183/1953/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3431/21 Справа № 183/1953/19 Суддя у 1-й інстанції - Городецький Д. І. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., за участю секретаря - Солодової І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» про визнання кредитного договору припиненим, - ВСТАНОВИЛА: У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обгрунтування якого зазначила, що 11 липня 2008 року між нею та відповідачем був укладений кредитний договір №849715/ФЛ, відповідно до якого банк надав їй кредит в розмірі 57 767,36 доларів США за програмою Нове житло строком до 10 серпня 2022 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 14,49% річних, що обчислюються виходячи із 360 днів у році. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором було укладено договір іпотеки № 849715/ФЛ-3 від 11 липня 2008 року. 13 листопада 2012 року банк скористався своїм правом, пред`явивши до неї вимогу за вих. № 5-3-01292 про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом в т.ч. процентів за користування кредитом, а також штрафних санкцій, що складає 80 307,01 доларів США, в термін 30 календарних днів з дати відправлення вимоги. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2016 року позовні вимоги банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спірним договором були задоволені в повному обсязі. ОСОБА_1 зазначила, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який в цій частині змінений кредитором, а отже строк дії договору змінився з дати, зазначеної в повідомленні з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі, а тому приписи ч. 1 ст. 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору. ОСОБА_1 вважає, що після того, як банк направив їй вимогу про дострокове погашення кредиту, що було передбачено умовами кредитного договору, визначений термін повернення кредиту частинами до 10.08.2022 року, був правомірно змінений банком, а саме кредитний договір припинив свою дію з дати направлення їй вимоги про дострокове погашення кредиту. Після зміни строку виконання зобов`язання усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою позичальник зобов`язаний повернути кредит в повному обсязі в термін, зазначений у вимозі, а всі наступні щомісячні платежі за графіком після письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості не підлягали виконанню. У зв`язку з наведеним, позивачка просила суд визнати кредитний договір № 849715/ФЛ від 11 липня 2008 року, укладений між нею та відповідачем, припиненим з 13 грудня 2012 року (а.с.1-6). Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено (а.с.120-129). Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі (а.с.147-149). ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», залучене ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2021 року до участі у даній справі в якості правонаступника ПАТ КБ «Надра», відповідно до ст. 360 ЦПК України, подало відзив, в якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги (а.с.203-210). Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на таке. Судом встановлено, що 11 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» в особі начальника відділення № 3 філії ВАТ КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра») був укладений кредитний договір № 849715/ФЛ, відповідно до якого банк надав позивачу ОСОБА_1 кредит в розмірі 57 767,36 доларів США за програмою Нове житло строком до 10 серпня 2022 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 14,49% річних, що обчислюються виходячи із 360 днів у році. Цільовим використанням кредиту є проведення розрахунків по договору купівлі-продажу від 11 липня 2008 року, що укладений між нею (позичальником) та ОСОБА_2 , згідно якого позичальник придбає у власність нерухоме майно 2-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; оплата комісії за розрахунки за кредитним договором (п. 1 кредитного договору). Згідно з п.п. 3.3.1 Договору, щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 811,77 доларів США. На підставі п.п. 3.3.3. Договору, позичальник вносить мінімально необхідний платіж по кредиту, визначений у п.п. 3.3.1. цього Договору, щомісячно до 10 числа поточного місяця, а Банк здійснює списання з поточного рахунку на рахунок погашення заборгованості до 12 числа поточного місяця. У випадку, коли Позичальник до 10 числа поточного місяця не вніс (повністю або частково) суми мінімально необхідних платежів, внаслідок чого станом на 12 число поточного місяця не була погашена поточна заборгованість Позичальника, Банк, починаючи з 13 числа поточного місяця, застосовує до Позичальника штрафні санкції. У відповідності до п.п. 5.2 Договору, у випадку прострочення виконання зобов`язань Позичальника щодо повернення Кредиту, сплати всіх нарахованих відсотків, комісій та можливих штрафних санкцій у строк, визначений п.п. 3.3.3. цього Договору, Позичальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла на час виникнення заборгованості несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення. На підставі п.п. 5.3. Договору, у разі порушення Позичальником вимог п. 4.3 за виключенням п.п. 4.3.3; 4.3.4. цього Договору, Позичальник зобов`язаний сплатити Банку штраф у розмірі 10% від суми Кредиту, визначеної у п. 1.1 цього Договору за кожен випадок. Згідно п.п. 4.2.4 Договору, Банк має право вимагати від Позичальника дострокового виконання зобов`язань щодо повернення Кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених цим Договором, можливих штрафних санкцій, якщо Позичальник не вніс чергові мінімально необхідні платежі у термін, визначений п.п. 3.3.3 цього Договору, а також у випадку, не виконання умов передбачених у п.п. 4.3.6 цього Договору. Так, в порушення Позичальником ОСОБА_1 вимог Договору, ПАТ КБ «Надра» скористалося своїм правом, у відповідності до п.п. 4.2.4 Кредитного договору, та 13 листопада 2012 року за вих. № 5-3-01292 на адресу ОСОБА_1 направило досудову вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом в розмірі 80 307,01 доларів США, яка складається з: основної суми кредиту 56 816, 31 доларів США, відсотків за користування кредитом 20 950, 25 доларів США, комісії 0,00 доларів США, а також пені та штрафів за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом 2 540, 45 доларів США, в термін 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги. Водночас, матеріали справи не містять відомостей про дату отримання боржником ОСОБА_1 зазначеної досудової вимоги. 15 травня 2014 року ПАТ КБ «Надра» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором № 849715/ФЛ від 11 липня 2008 року. Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2016 року у справі № 183/3314/14 позовні вимоги ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 задоволені в повному обсязі. З ОСОБА_1 на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором № 849715/ФЛ від 11 липня 2008 року в розмірі 916 058, 97 грн., яка складається з: заборгованості за сумою кредиту 56 816, 31 доларів США, що за курсом НБУ, станом на 12 березня 2014 року (9, 2975 грн. за 1 долар США), становить 528 249, 64 грн., заборгованості по процентам 31 802, 07 доларів США, що становить 295 679, 75 грн.; пені 2 649, 58 доларів США, що становить 24 634,47 грн., штрафи 7 259, 49 доларів США, що становить 67 495,11 грн. Рішення суду набрало законної сили та ОСОБА_1 не ставилося питання про його перегляд. Судом також було встановлено, що відповідач у справі - ПАТ КБ «Надра» перебуває в стадії ліквідації. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 04 червня 2015 року № 356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Надра». 03 листопада 2016 року Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 2342 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ КБ «Надра» та делегування повноважень ліквідатора», яким строк здійснення ліквідаційної процедури було продовжено по 03 червня 2020 року включно. Згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду № 3383 від 17 грудня 2018 року всі повноваження ліквідатора Банку з 18 грудня 2018 року було делеговано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Білій І.В. Інформацію про запровадження в установі ПАТ «КБ «Надра» ліквідаційної процедури було офіційно оприлюднено в засобах масової інформації, в т.ч. на офіційному сайті Фонду, та, крім того, внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на підтвердження свого права на звернення до суду з даним позовом, в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, не додано доказів як наявності заборгованості за договором так і відсутності зазначеної заборгованості, не надано доказів виконання зобов`язання за договором, а також наявності підстав для припинення договору, які передбачені статтями 600, 601, 604, 605, 607, 609, 609 ЦК України, тому дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку (ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Таким чином, між сторонами склалися правовідносини щодо виконання та припинення зобов`язання за кредитним договором, які врегульовані нормами Глави 50 та Глави 71 ЦК України. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, та має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності справедливості. Згідно до ст. 11 ЦК України, підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків є договори. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч. 1ст. 1054 ЦК України кредитодавець зобов`язується за кредитним договором надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Статтею 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Частиною 1 ст. 550 ЦК України визначено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що в разі, якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику (кредит) частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини Позикодавець (Кредитор) має право дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до умов договору. Як зазначалося вище, позивач ОСОБА_1 в позовній заяві посилалася на наявність підстав щодо припинення кредитного договору № 849715/ФЛ від 11 липня 2008 року, укладеного між нею та відповідачем, оскільки, направивши їй вимогу (що датована 13 листопада 2012 року) про дострокове виконання зобов`язань за кредитом в термін 30 календарних днів з дня направлення вимоги, банк змінив строк виконання основного зобов`язання, тобто з 10 серпня 2022 року на 13 грудня 2012 року та мав право звернутися до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості. Після зміни строку виконання зобов`язання усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою позичальник зобов`язаний повернути кредит в повному обсязі в термін, зазначений у вимозі, а всі наступні щомісячні платежі за графіком після письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості не підлягали виконанню. При цьому, пунктом 8.4 кредитного договору № 849715/ФЛ від 11 липня 2008 року передбачено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання та діє до остаточного виконання позичальником зобов`язань. Згідно п.п. 4.2.4 Договору, Банк має право вимагати від Позичальника дострокового виконання зобов`язань щодо повернення Кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених цим Договором, можливих штрафних санкцій, якщо Позичальник не вніс чергові мінімально необхідні платежі у термін, визначений п.п. 3.3.3 цього Договору, а також у випадку, не виконання умов передбачених у п.п. 4.3.6 цього Договору. Положення кредитного договору, на які посилалася позивач у своїй позовній заяві, дійсно не містять вказівки на припинення зобов`язання та/або самого кредитного договору у разі пред`явлення банком до позичальника вимоги про дострокове повне погашення кредитної заборгованості. Крім того, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 849715/ФЛ від 11 липня 2008 року був укладений договір іпотеки № 849715/ФЛ-3 від 11 липня 2008 року, що передбачено п. 2 кредитного договору, натомість останньою на підтвердження даного факту не надано суду належних доказів. Матеріали справи також не місять доказів виконання позивачем ОСОБА_1 як досудової вимоги банку про дострокове погашення кредитної заборгованості так і рішення суду про дострокове стягнення з неї суми заборгованості за кредитним договором. Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зобов`язання за кредитним договором не є припиненими у зв`язку з фактичним його невиконанням, оскільки матеріали справи не містять доказів щодо добровільного виконання позивачем ОСОБА_1 рішення суду від 20 вересня 2016 року, яким банк стягнув з неї заборгованість за кредитним договором, яка існувала станом на 12 березня 2014 року і не було надано доказів отримання та виконання нею досудової вимоги у зазначені строки. В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, зокрема, що у своїй позовній заяві вона просила суд визнати вищевказаний кредитний договір таким, що припинив загальний строк дії, тоді як питання про припинення зобов`язання за цим кредитним договором взагалі не порушується і під сумнів не ставиться. Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи апелянта, з наступних підстав. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Відповідно до пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення. Згідно з частиною першою та другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Правила припинення зобов`язання сформульовані в Главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України). Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зроблено висновок, що «наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення». Приведені в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова