Постанова Київський апеляційний суд № 753/10174/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 753/10174/20 № апеляційного провадження: 22-ц/824/4570/2021 Головуючий у суді першої інстанції: Комаревцева Л.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 березня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Чобіток А.О., Ящук Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» - Лопатіна Костінтина Олександровича на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року, встановив: у червні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 25.09.2020), просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за спожиті до 30 квітня 2018 року послуги централізованого опалення у розмірі 28 531,63 грн. та централізованого постачання гарячої води у розмірі 13 298,76 грн., а також інфляційну складову боргу у розмірі 2 696,99 грн., 3% річних у розмірі 1 284,28 грн.; за спожиті з 01 травня 2018 року послуги централізованого опалення у розмірі 10 395,36 грн., а також інфляційну складову боргу у розмірі 517,56 грн. та 3% річних у розмірі 262,54 грн.; витрати пов`язані з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у розмірі 53 грн. та судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 102 грн. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено. Не погоджуючись з рішенням, представник позивача - Лопатін К.О. подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК Україниапеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 №1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києві від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації від 10.04.2018 №591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам і з 01.05.2018 надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює позивач. За адресою: АДРЕСА_1 проживає відповідач, який є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відповідач не сплачував своєчасно за надані послуги, в результаті чого утворилась заборгованість за спожиті до 30 квітня 2018 року послуги централізованого опалення у розмірі 28 531,63 грн. та централізованого постачання гарячої води у розмірі 13 298,76 грн., а також інфляційна складова боргу у розмірі 2 696,99 грн., 3% річних у розмірі 1 284,28 грн.; за спожиті з 01 травня 2018 року послуги централізованого опалення у розмірі 10 395,36 грн., а також інфляційна складова боргу у розмірі 517,56 грн. та 3% річних у розмірі 262,54 грн.; витрати пов`язані з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у розмірі 53 грн. та судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 102 грн. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року в задоволенні позову було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано доказів на підтвердження того, що відповідач є власником вказаного жилого приміщення та користувачем послуг за місцем проживання. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам. Статтею 322 ЦК Українивизначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ч. 1 ст. 13 цього ж Кодексусуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За відомостями електронного реєстру територіальної громади м.Києва «ГІОЦ/КМДА» ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) значиться зареєстрованим за адресою проживання АДРЕСА_1 (а/с 110). В матеріалах справи містяться докази про направлення за вказаною позивачем адресою місця проживання відповідача судової повістки, яка повернулись до суду без вручення з відміткою: «Адресат відсутній за вказаною адресою». Доводи, викладені представником позивача в апеляційній скарзі щодо наявності ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 01 вересня 2017 року про скасування судового наказу, в якій відповідач зазначає, що не проживає в зазначеній квартирі з моменту реєстрації, у зв`язку з неможливістю проживання боржника у належній йому квартирі, що свідчить про належність даної квартири ОСОБА_1 , не можуть бути підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог. В суді першої інстанції представником позивача було заявлено клопотання про витребування з Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» інформацію про власника/власників об`єкта нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 . Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 16 вересня 2020 року вказане клопотання було задоволено. У відповідь на ухвалу суду першої інстанції надійшов лист, відповідно до якого за даними реєстрових книг Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за адресою в АДРЕСА_1 на праві власності не реєструвалася (а/с 129). Посилання на те, що відповідач проживає за вказаною адресою, належними доказами не підтверджено. Факт належності вказаної кватири на праві власності фізичній особі не підтверджується матеріалами справи. Окрім іншого позивачем не доведено, що саме з відповідачем укладено договір про надання житлово-комунальних послуг. До позовної заяви було додано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, зі змісту якого вбачається, що квартира АДРЕСА_1 перебуває під арештом на підставі ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 11 травня 2005 року (а/с 90). Також в апеляційній скарзі апелянт вказує, що на момент подачі позовної заяви відповідно до інформації, яка обліковується у базі даних споживачів комунальних послуг за вказаною адресою значиться відповідач, однак жодного доказу щодо цього позивачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції надано не було. В матеріалах справи міститься копія ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 01 вересня 2017 року, в якій вказується, що у боржника відсутня заборгованість. В судовому засіданні при розгляді справи в суді першої інстанції представник позивача визнав, що в квартирі АДРЕСА_1 відповідач не проживає, а її займають інші особи. За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі. У своїй апеляційній скарзі представник позивача посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано те, що відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання, оскільки зазначений як споживач за особовим рахунком № НОМЕР_1 . Згідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17) вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Відповідно до ст. 8 Конституції Українив Україні визнається та діє принцип верховенства права. Основними засадами цивільних відносин в ст. 3 ЦК України закріплені, зокрема, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Всі доводи, викладені представником позивача, в апеляційній скарзі, є аналогічними доводам позовної заяви Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог за відсутності доказів на спростування викладених у позовній заяві обставин, є безпідставними, оскільки саме на позивача покладено обов`язок доведення обставин, на які він посилається. За відсутності доказів на підтвердження укладення з відповідачем договору про надання послуг, про які вказує позивач, та доведення фактичного споживання ним вказаних послуг, підстави для стягнення на його користь вказаної суми заборгованості відсутні. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. В постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків. Тому доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не з`ясував належним чином обставини, що мають значення для справи, визнав встановленими обставини, що мають значення для справи, які є недоведені, допустив порушення норм матеріального і процесуального права, є необґрунтованими. Ч. 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права. В пункті 1 статті 6 Конвенції на суди покладено обов`язок давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, § 23). Оскаржуване судоверішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу представника Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» - Лопатіна Костянтина Олександровича залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Головуючий Судді