Постанова 4857 № 380/157/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/157/20 пров. № А/857/1404/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Гінди О.М., Мікули О.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року у справі за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови,- суддя в 1-й інстанції Брильовський Р.М., час ухвалення рішення 22.10.2020 року, 13:35 год., місце ухвалення рішення м.Львів, дата складання повного тексту рішення 30.10.2020 року, в с т а н о в и в : ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що під час проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 . 24.10.2019 інспекторами Держпраці сама ОСОБА_1 була відсутня. Тому інспекційне відвідування проводилось в присутності сторонніх осіб, які не були уповноваженими ФОП ОСОБА_2 на представлення її інтересів перед інспекцією Держпраці. Інспектор праці не перевірила таких повноважень у особи та не пред`явила ОСОБА_1 службового посвідчення, направлення на інспекційне відвідування. Стверджує, що відповідач провів інспекційне відвідування та склав за його результатами акт інспекційного відвідування №ЛВ3992/1403/АВ від 24.10.2019 на підставі нечинної постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 № 295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Учасники справи в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлялися про час і місце розгляду справи, і оскільки їхня неявка в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою, апеляційний розгляд справи проведено у їхній відсутності в порядку письмового провадження. При цьому, 30.03.2021 до апеляційного суду надійшла письмова заява представника позивача адвоката Козія Т.В. про відкладення розгляду справи із покликанням на запровадження в Україні карантину. За результатами розгляду вказаного клопотання колегія суддів ухвалила його відхилити, оскільки поверхневі та загальні покликання на умови карантину зі сторони апелянта не можуть вважатися достатньою підставою для відкладення розгляду справи. Також рекомендація Ради суддів України (лист № 9-рс-186/20 від 16.03.2020р.) не вказує на припинення судами розгляду справ, а лише встановлює особливий режим судів України, який включає в себе, зокрема, розгляд справ в режимі відеоконференції, по можливості здійснення розгляду справи без участі сторін, в порядку письмового провадження, рекомендацію учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справи у їхній відсутності за наявними у справі матеріалами. Водночас, позивачем чи його представником не було вжито будь-яких заходів для участі в розгляді справи, зокрема, не заявлено клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції тощо. Також відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача (його представників). Водночас, будь-яких нових доказів або обставин по справі останнім не наведено, клопотань про їх витребування/долучення тощо останнім не заявлено. В протилежному випадку відкладення розгляду справи без пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя в умовах карантину може бути розцінене як самоусунення від виконання обов`язку по здійсненню розгляду справи. Додатково колегія суддів враховує, що відповідно до ч.5 ст.44 КАС України учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки суду, а й учасників справи. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989р. у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Він не буде відповідальним за відкладення, викликані станом його здоров`я, оскільки вони пов`язані з форс-мажорними обставинами. Окрім цього, Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі Varela Assalino contre le Portugal (пункт 28, № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів. У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Судом встановлено, що 03.09.2019 на Урядову гарячу лінію надійшло звернення (№ реєстр. МА-9651228). Вказане звернення стало підставою прийняття Головним управлінням Держпраці у Львівській області наказу № 2015-П від 16.10.2019 про проведення на підставі п.п.3 п.5 Порядку №823 інспекційного відвідування в термін з 16.10.2019 по 29.10.2019 на предмет дотримання вимог законодавства про працю в частині виявлення неоформлених трудових відносин у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Головним управлінням Держпраці у Львівській області 16.10.2019 було видано направлення для проведення інспекційного відвідування №2015. За результатами контрольного заходу складено акт від 24.10.2019 за № ЛВ3992/1403/АВ та припис на усунення порушень від 24.10.2019 № ЛВ3992/1403/АВ/П. Згідно з актом встановлено порушення вимог ч.1, ч.3 ст.24 КЗпП та постанови Кабінету Міністрів України №413 - фактичний допуск працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 11.11.2019 суб`єкту господарювання рекомендованим листом було надіслано письмове повідомлення про одержання документів уповноваженою посадовою особою. Згідно з відстеженням поштових відправлень відправлення було прийняте. Також, Головним управлінням Держпраці у Львівській області 11.12.2019 прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ3992/1403/АВ/ФС, якою за порушення вимог ч. 1 та ч. 3 ст. 24 КЗпП України до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано штраф у розмірі 250380 гривень. Статтею 259 Кодексу законів про працю України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування. Відповідно до ч. 1 ст. 260 Кодексу законів про працю України державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці. Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі Положення № 96), визначено, що центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, є Державна служба України з питань праці (Держпраці). Згідно з п. 7 Положення № 96, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 100, територіальним органом Держпраці на території Львівської області є Головне управління Держпраці у Львівській області. Пунктом 1 Положення про Головне управління Держпраці у Львівській області затвердженого наказом Держпраці від 22.06.2017 року № 75 (далі - Положення № 75) встановлено, що Управління є територіальним органом Держпраці, що їй підпорядковується. Згідно п.п. 1 п. 3 Положення № 75 завданням Управління є, зокрема, реалізація державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Відповідно до п.п. 5 п. 4 Положення № 75 Управління на виконання покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами та фізичними особами, які використовують найману працю. У відповідності до п.п. 49 цього ж пункту, Управління накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Управління Держпраці. До завдань Держпраці належить, зокрема, державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю, а також зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування (п.4 Положення № 96). Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 року № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 року № 1986-IV, та Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Пунктом 2 Порядку № 823 встановлено заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів. Відповідно до п. 5 Порядку № 823 інспекційні відвідування проводяться: 1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю;2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; 3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань виключно з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту;4) за рішенням суду; 5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені в ході виконання ними повноважень ознак порушення законодавства про працю щодо неоформлення та/або порушення порядку оформлення трудових відносин; 6) за інформацією: Держстату та її територіальних органів про наявність заборгованості з виплати заробітної плати, ДПС та її територіальних органів, Пенсійного фонду України та його територіальних органів; 7) за інформацією профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлених у ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю; 8) за дорученням Прем`єр-міністра України; 9) за зверненням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; 10) за запитом народного депутата; 11) у разі невиконання вимог припису. Згідно з п. 8 Порядку №823 під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення, перед підписанням акта інспекційного відвідування надати копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування та внести запис про його проведення до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об`єкта відвідування (за його наявності). Пунктами 16 та 17 Порядку №823 передбачено, що за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю. Акт складається в останній день інспекційного відвідування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою. Згідно з п.27 Порядку №823 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об`єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності. Окрім цього, проведення відповідачем перевірок дотримання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування спрямоване на виконання міжнародно-правових зобов`язань України в частині забезпечення системи інспекції праці. Так, Законом України № 1985-VІ від 08.09.2004 ратифіковано Конвенцію міжнародної організації праці № 81 (1947 року) про інспекцію праці у промисловості й торгівлі. Конвенція є основоположним документом, що визначає загальні засади та основні завдання проведення перевірок дотримання законодавства про працю. Положення Конвенції підлягають застосуванню у порядку передбаченому ст.19 Закону України Про міжнародні договори України, відповідно до якої чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Згідно з ч. 1 ст. 12 Конвенції інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: i) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; ii) вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; iii) зобов`язувати вивішувати об`яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; iv) вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою. Відповідно до статті 16 Конвенції інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначено Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" суб`єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю). Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст.2 цього Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності орган державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язаний забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону. Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм, суд дійшов висновку, що всі інші норми Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності не поширюються на відносини, які виникають під час здійснення заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення. Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509). Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками. Згідно з ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім; 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. В силу дії норми ч. 3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, обов`язковою умовою допуску працівника до роботи є укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу. Судом встановлено та позивачем не заперечується, що за місцем здійснення господарської діяльності позивача інспекторами праці за виконанням трудової функції виявлено осіб, які представились ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Документів що підтверджують належне оформлення трудових відносин із вказаними працівниками ні в ході здійснення заходу державного контролю, ні під час судового розгляду позивачем не представлено. При цьому, суд критично сприймає посилання позивача на те, що ОСОБА_4 лише заміняє фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 доки позивач була в податкових органах та здавала декларацію про акциз, як на обставини що позбавляють позивача обов`язку виконання вимог ч. 1. ч. 3 ст. 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України №413. Колегія суддів бере до уваги пояснення працівників, які зафіксовані засобами відео-фіксації, що застосовувались під час інспекційного відвідування, згідно з яких ОСОБА_4 вказала, що 22 жовтня в магазині продукти по АДРЕСА_1 заміняла фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , додатково зазначила, що в продуктовому магазині працює ще один працівник, режим роботи з 9:00 до 21:00, обідня перерва з 13:00 до 14:00, в неділю скорочений день, а також пояснення позивача, які отримані інспекторами праці з метою з`ясування факту перебування у трудових відносинах з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Як вбачається із змісту пояснень позивача, остання підтвердила викладені обставини працівником ОСОБА_4 . З приводу працевлаштування ОСОБА_3 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 пояснила, що Родич Л. дивилась чи підійде їй ця робота, бо я її хочу офіційно працевлаштувати. Матеріали відео-фіксації долучені відповідачем до матеріалів справи на диску для лазерних систем зчитування. За даних обставин, суд вважає цілком обґрунтованим та доречним аргумент відповідача про те, що позивач не належно оформив трудові відносини з працівниками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що є грубим порушенням положень ч.1, ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України №

413. Вірними є висновки суду першої інстанції, що ні в позовній заяві, ні в заяві про зміну підстав позовних вимог від 03.03.2020 не оспорює та не спростовує факту допущення працівниками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу. Згідно з наказом відповідача №2015-П від 16.10.2019, тривалість заходу державного контрою встановлено з 16.10.2019 по 29.10.2019. В матеріалах справи наявна копія направлення на проведення інспекційного відвідування де міститься інформація про посадових осіб уповноважених на проведення заходу державного контролю, підстави заходу державного контролю та підпис позивача про отримання нею копії даного направлення. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що твердження позивача щодо проведення інспекційного відвідування поза межами чинного законодавства у зв`язку із втратою чинності Постанови Кабінету Міністрів України №295 на підставі постанови Шостого апеляційного суду м. Києва від 14.05.2019 (судова справа №826/8917/17) є необґрунтованим, оскільки захід державного контролю за додержанням законодавства про працю у позивача проведено з дотриманням Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою КМУ від 21.08.2019 №823, тобто захід контролю проведений на підставі чинного на момент інспекційного відвідування Порядку №823, який і визначав процедуру проведення інспекційного відвідування у Позивача. Таким чином, судом встановлено, що посилання позивача на не пред`явлення позивачу службових посвідчень, не надання копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), не ознайомлення з підставами проведення перевірки суперечать фактичним обставинам справи, а відтак підлягають критичній оцінці з боку суду. Стосовно початку інспекційного відвідування за відсутності позивача, то суд вважає цілком обґрунтованими аргументи відповідача з приводу того, що завчасне повідомлення про проведення такого заходу завдало б шкоду інспекційному відвідуванню, оскільки в такому випадку існувала б велика ймовірність вжиття з боку позивача заходів по приховуванню фактів порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України №413, так як вказане випливає із предмету здійснення заходу. Крім того, посадові особи контролюючого органу були допущені до проведення інспекційного відвідування у позивача, яке хоч і було розпочате без попереднього повідомлення позивача, однак в подальшому проводилось з її відома та в її присутності. Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що об`єкт відвідування, який вважає порушеним порядок інспекційного відвідування щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такого інспекційного відвідування, при цьому, якщо ж допуск до проведення інспекційного відвідування відбувся, в подальшому предметом розгляду має бути лише суть виявлених порушень законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами. Саме на етапі допуску до інспекційного відвідування об`єкт відвідування може поставити питання про необґрунтованість його призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення такого контролю щодо себе, водночас, допуск до інспекційного відвідування нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні інспекційного відвідування. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду від 09.07.2020 року в справі за №818/417/17. Згідно з постановою Франківського районного суду м. Львова від 10.06.2020 у справі №465/535/20 в адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 провадження у справі про притягнення її до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.41 КУпАП закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Вказана постанова суду набрала законної сили. Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Наведеною нормою КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене ч. 4 ст. 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені. Тобто, за змістом ч. 4 ст. 78 КАС України, учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені. Водночас, передбачене ч. 4 ст. 78 КАС України, звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених ч. 4 ст. 78 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами ст. 90 КАС України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Диспозиція наведеної правової норми прямо вказує на те, що обов`язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення. Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов`язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу. Така обов`язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок, винесено ухвалу або прийнято постанову. Отже, обов`язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку суду в кримінальному провадженні, ухвалі про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанові суду у справі про адміністративне правопорушення, щодо часу, місця та об`єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі. Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку суду в кримінальному провадженні, ухвалі про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанові суду у справі про адміністративне правопорушення (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов`язковою для адміністративного суду. Це стосується також і правової кваліфікації, наведеної у чинних рішеннях судів в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі. Відповідно висновки інших судів щодо правомірності чи протиправності дій особи, поведінка якої є предметом розгляду в адміністративній справі, не є обов`язковими для адміністративного суду, який таку справу розглядає. Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов`язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку. Підтвердженням наведеного слугують приписи ч. 7ст. 78 КАС України, згідно з якою правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Тобто системний аналіз даних правових норм свідчить про те, що суд адміністративної юрисдикції не пов`язаний правовими висновками, викладеними у справі про адміністративне правопорушення, щодо юридичної оцінки вчиненого особою діяння. Суд зазначає, що постановою Франківського районного суду м. Львова від 10.06.2020 у справі №465/47/20 закрито провадження у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 41 КУпАП. У вищезазначеній постанові суд зазначив наступне: інспекційне відвідування проводилось в присутності сторонніх осіб, які не були уповноваженими ФОП ОСОБА_1 на представлення її інтересів перед інспекцією Держпраці; інспектування було проведено 24.10.2019. Разом з тим, в матеріалах справи наявні пояснення ФОП ОСОБА_1 датовані 23.10.2019 про події, які мали місце 22.10.2019 та пояснення від 24.10.2019 про події, які мали місце 21.10.2019, тобто до моменту проведення інспектування 24.10.2019; інспектор Держпраці у вступній частині акта №ЛВ 3992/1403/АВ від 24.10.2019, посилається на п. 19, 31 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого ПКМУ №295 від 26.04.2017, який судом визнано нечинним; протокол про адміністративне правопорушення не містить повних анкетних даних осіб, про яких в протоколі зазначено, що вони були допущені до роботи, що унеможливлює їх виклик в судове засідання, унеможливлює їхню ідентифікацію та використання їхніх показів в якості свідків, що не відповідає вимогам ст.256 КУпАП; всі ці істотні суперечності, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 порушують право на захист цієї особи та перешкоджають можливості суду достовірно з`ясувати фактичні обставини справи. Але судом обставина про допущення до роботи працівників ОСОБА_3 , ОСОБА_4 без укладення трудових договорів (контрактів) не перевірялась, Родич Л., ОСОБА_4 Франківський районний суд м. Львова як свідків не допитував. Про неможливість суду достовірно з`ясувати фактичні обставини справи зазначає сам Франківський районний суд м. Львова у постанові від 10.06.2020 у справі №465/47/20. Між тим, судом зроблений висновок про відсутність доказів підтвердження події та складу адміністративного правопорушення. При цьому суд зазначив у постанові від 10.06.2020 про те, що протокол про адміністративне правопорушення не можна вважати належним та достовірним доказом, на підставі якого поза розумним сумнівом встановлює винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП. Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що постанова Франківського районного суду м. Львова від 10.06.2020 у справі №465/47/20 ґрунтується лише на процесуальних порушеннях при складенні протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 , про що чітко відображено у самій постанові: всі ці істотні суперечності, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 порушують право на захист цієї особи та перешкоджають можливості суду достовірно з`ясувати фактичні обставини справи. Постановою Франківського районного суду м. Львова від 10.06.2020 у справі №465/47/20 фактичні обставини по справі не встановлені, а лише в резолютивній частині рішення зазначено закриття провадження у справі за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Відповідно вони не мають преюдиційного значення при розгляді справи, оскільки така справа розглянута за наслідками порушення норм КУпАП, а предметом позову у справі № 380/157/20 є постанова, прийнята на підставі положень КЗпП України. Суд враховує правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 12.03.2019 у справі №819/1500/16 та у постанові від 24.04.2018 у справі № 825/705/17, від 24.12.2019 у справі №360/403/19, від 13.10.2020 у справі №809/1185/16. Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає. Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 380/157/20 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді О. М. Гінда О. І. Мікула Повне судове рішення складено 31 березня 2021 року.