Постанова 4850 № 360/1646/19

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2021 року справа №360/1646/19 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В., Міронової Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 р. у справі № 360/1646/19 (головуючий І інстанції Т.В. Смішлива) за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною рішення та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (далі відповідач, УПФУ), в якому просила: зобов`язати відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 07.10.2009 шляхом призначення її знову відповідно до норм Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 11.06.2019 позовну заяву ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області в частині зобов`язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 07.10.2009 по 28.09.2017 шляхом призначення її знову відповідно до норм Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів залишено без розгляду через пропуск строку звернення до суду (арк. спр. том 2 арк. спр. 185-186). Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 11.06.2019 адміністративний позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправного рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 09.10.2018 № 2018 про відмову в поновлені пенсії ОСОБА_1 за заявою від 04.09.2017; зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 29.09.2017 відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; в іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 відмовлено (том 2 арк. спр. 187-191). Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2019 апеляційну скаргу залишено без задоволення; ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 11.06.2019 в адміністративній справі № 360/1646/19 залишено без змін (том 3 арк. спр. 104 - 105). Постановою Верховного Суду від 29.10.2020 касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану в інтересах ОСОБА_1 задоволено; ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 11.06.2019 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2019 скасовано, а справу №360/1646/19 направлено до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду в частині позовних вимог за період з 07.10.2009 по 28.09.2017 (том 4 арк. спр. 132-144). Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 20.11.2020 прийнято адміністративну справу до провадження в частині позовних вимог за період з 07.10.2009 по 28.09.2017; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (том 4 арк. спр. 150-151). Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено частково, а саме судом: зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 по 28.09.2017 відповідно до норм Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність; стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 384,20 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява та додані до неї необхідні документи, подані в установленому порядку. Позивачем (представником позивача) не надано до управління оригінал (копії) будь-якого документу, який підтверджує громадянство України. Також апелянт зазначає, що відповідно до вимог законодавства заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником, який не є представником за довіреністю. Апелянт посилається на відсутність підстав для виплати пенсії в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, оскільки позивачем не було подано документів про наявний страховий стаж визначений ч.1 ст. 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Крім того, апелянт посилається на пропуск позивачем строку звернення з позовними вимогами. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю та 27.07.2009 прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданим 31.07.2002 органом 1200 з терміном дії до 31.07.2022 (том 1 арк. спр. 62-78). Відповідно до копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 видане 29.08.2000 позивачці призначено пенсію за віком (том 1 арк. спр. 80). Копією трудової книжки позивача підтверджується, що з 11.08.2000 Жовтневим УСЗН позивачу призначена пенсія (том 1 арк. спр. 81-94). Відповідно до листа Департаменту пенсійного забезпечення від 25.10.2017 №14962/СВ11 та звернення представника позивача б/н та б/д до виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю позивач мешкала за адресою: АДРЕСА_1 (том. 1 арк. спр. 136). Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12.07.2018 у справ 812/1069/18, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2018, адміністративний позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про зобов`язання провести поновлення та виплату пенсії за віком задоволено частково та зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.09.2017 про призначення/перерахунок пенсії (том 2 арк. спр. 146-150, 151-153). Ухвалою Верховного Суду від 02.11.2018 відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12.07.2018 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.09.2018 у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про зобов`язання вчинити дії (том 2 арк.спр. 154). Рішенням від 09.10.2018 № 2018 управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області відмовлено у поновлені пенсії за віком ОСОБА_1 за заявою від 04.09.2017 (том 1 арк. спр. 161-165, том 2 арк. спр. 174-178). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем були надані всі належні документи на поновлення пенсії. Суд апеляційної інстанції з зазначеним висновком суду першої інстанції не погоджується з наступних підстав. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до положень статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод. Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом. Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини 1 цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Виходячи з наведених законодавчих норм особа, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України. Таким чином, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Статтею 44 Закону № 1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Частиною 5 статті 45 цього Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Пічкур проти України, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12.07.2018 у справі №812/1069/18, яке набрало законної сили 26.09.2018 встановлено, що позивач як громадянин України має право на виплату призначеної їй пенсії. Підстави для поновлення конституційного права на виплату пенсії виникли після набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009. Однак, суд зазначає, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу відповідач був зобов`язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Отже, позивач як громадянин України має право на виплату призначеної їй пенсії. Підстави для поновлення конституційного права на виплату пенсії виникли після набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009. Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління ПФУ 25 листопада 2005 року № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846) (далі Порядок) Пунктом 1.1 Порядку передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації). Відповідно до пункту 1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії. Стаття 59 Конституції України передбачає, що кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Отже, чинні норми законодавства містять положення, що дозволяють звернення пенсіонера з заявою про поновлення, перерахунок виплати пенсій не особисто, а через представника. Суд зазначає, що під особистим зверненням пенсіонера, слід розуміти особисте підписання пенсіонером заяви про виплату пенсії, а не фізичне переміщення цієї особистої заяви пенсіонера до приймальні відповідача. Доводи відповідача про те, що особисто підписана заява пенсіонера може бути передана в пенсійний фонд тільки ним особисто, не просто звужує конституційне право на звернення за допомогою через уповноваженого представника відповідно до Закону України "Про звернення громадян", а й взагалі унеможливлює право пенсіонера, який проживає за кордоном, на поновлення пенсії. Також, суд зазначає, що у такому разі зазначені тлумачення норм права звужують право позивача на пенсію у порівнянні з нормами, викладеними у спеціальному Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що має вищу юридичну силу. Отже, передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а. При цьому, згідно з пунктом 2.9 цього Порядку, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Відповідно до ст. 2 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III (далі Закон № 2235-III), якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Відповідно до статті 5 Закону № 2235-III, документами, що підтверджують громадянство України, є: 1) паспорт громадянина України; 3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 4) тимчасове посвідчення громадянина України; 6) дипломатичний паспорт; 7) службовий паспорт; 8) посвідчення особи моряка; 9) посвідчення члена екіпажу; 10) посвідчення особи на повернення в Україну. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № 5492-VI від 20.11.2012 р. документами, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України є: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 13 вказаного Закону до документів, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус, належать посвідчення водія; посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; посвідка на постійне проживання; посвідка на тимчасове проживання; картка мігранта; посвідчення біженця; проїзний документ біженця; посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; проїзний документ особи, якій надано додатковий захист. Підставою для прийняття відповідачем рішення від 08 липня 2019 року № 344/Ф-8/2018 про відмову в призначенні пенсії позивачу є не подання відповідачу документу, що підтверджує належність позивача до громадянства України. Матеріали справи свідчать, що позивачем Пенсійному фонду України разом з іншими документами було надано завірену копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданим 31.07.2002 органом 1200 з терміном дії до 31.07.2022 Суд зазначає, що вказаний документ, підтверджує громадянство України у розумінні Закону України «Про громадянство України» та Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставність відмови відповідача у реалізації конституційного права позивача на пенсійне забезпечення з підстав ненадання документу, що підтверджує фактичне проживання, оскільки до заяви про призначення пенсії за віком, представником позивача була надана копія паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 19.05.2015 року по справі № 21-168а15, від 06.10.2015 року по справі № 608/1189/14-а, позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.09.2018 по справі № 754/3047/17. На підставі викладеного, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач при прийнятті рішення з мотивів ненадання документу про місце проживання в Україні, діяв необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, без дотримання принципу рівності перед законом, тобто, з порушенням вимог ч.2 ст.2 КАС України. Щодо посилання апелянта на відсутність підстав для виплати пенсії в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, оскільки позивачем не було подано документів про наявний страховий стаж визначений ч.1 ст. 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, суд зазначає наступне. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на пенсію в Україні є конституційним правом громадянина України. Відповідно до статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення», виключно цим Законом визначаються мінімальний розмір пенсії за віком. Згідно зі статтею 7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення» пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» установлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Відповідно до частин 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Отже, згідно з вищезазначеними вимогами законодавства, пенсія позивачів не може бути меншою встановленого законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постанові від17 лютого 2021 року у справі № 537/6150/16-а. Щодо посилання апелянта на пропуск позивачем строку звернення з позовними вимогами, суд зазначає, що вказане питання вирішено постановою Верховного Суду від 29.10.2020 у зазначеній справі. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 р. у справі № 360/1646/19 - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 р. у справі № 360/1646/19 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів після складення повного тексту. Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 31 березня 2021 року. Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді І.В. Геращенко Г.М. Міронова