Постанова 4855 № 620/4665/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/4665/20 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 березня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Грибан І.О., судді: Ключкович В.Ю., Парінов А.Б., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, УС Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив суд: - визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо обмеження належної ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром 82% грошового забезпечення з 07.02.2005; - зобов`язати ГУ ПФУ в Чернігівській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії відповідно до статті 63 Закону України від 09.04.1992 №2262 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанов Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», у розмірі 87% відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум, з 07.02.2005. Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю оскаржуваних дій відповідача, оскільки відповідачем після надходження витягу з наказу УМВС від 08.05.2008 №126 о/с не було проведено йому перерахунок пенсії з 07.02.2005 в розмірі 87% пенсії від грошового забезпечення, що призвело до порушення його прав та стало підставою для звернення до суду. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що первинно пенсія позивачу була призначена у розмірі 84% грошового забезпечення відповідно до статті 13 Закону № 2262, в редакції, що була чинною на той час. Після набрання чинності Законом України від 04.04.2006 № 3591 «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців», нова редакція статті 13 Закону № 2262 визначену 5% доплату до пенсії за вислугу років не передбачала. При проведенні перерахунку пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» з 01.01.2008 було враховане чинне на той час законодавство з розрахунку 79% грошового забезпечення. Після надходження наказу УМВС України в Чернігівській області від 08.05.2008 № 126 о/с було проведено перерахунок пенсії з 01.06.2008 в розмірі 82% грошового забезпечення відповідно до чинного на той час законодавства. Також звертає увагу суду на пропуск позивачем строку звернення до суду. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило, що не перешкоджає апеляційному розгляду даної справи. Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 07.02.2005 призначено пенсію за вислугу років, у відповідності до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», у розмірі 84% (за вислугу 28 років 11 місяців 15 днів), яку ГУ ПФУ в Чернігівській області виплачувало по 31.07.2005 (а.с.48). У свою чергу, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», ГУ ПФУ в Чернігівській області проведено перерахунок пенсії позивача з 01.01.2008 з урахуванням 79% грошового забезпечення (а.с.49). Після надходження наказу УМВС України в Чернігівській області від 08.05.2008 № 126 о/с, в часткову зміну наказу УМВС України в Чернігівській області від 02.02.2005 № 23 о/с, з вислугою років у пільговому обчисленні - 29 років 3 дні, ГУ ПФУ в Чернігівській області проведено перерахунок пенсії позивача з 01.06.2008 в розмірі 82% грошового забезпечення (а.с.50). 03.09.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, в якій просив здійснити перерахунок та виплату його пенсії з 07.02.2005, виходячи з 87% грошового забезпечення (а.с.24-26). Листом від 30.09.2020 №3590-3792/Л-02/8-2500/20 ГУ ПФУ в Чернігівській області відмовлено позивачу у проведенні перерахунку пенсії та зазначено, що перерахунок та виплата перерахованої пенсії здійснюється згідно з вимогами чинного законодавства України (а.с.27-28). Вважаючи протиправними оскаржувані дії відповідача, позивач звернувся до суду за захистом охоронюваних законом прав та інтересів. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів суду правомірності своїх дій. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Так у відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ, у редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу). Так, згідно статті 13 Закону № 2262-ХІІ пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: а)особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення; б)особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт "б" статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - один процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); в) особам, зазначеним у пунктах "а" і "б" цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорії 2, 3 - на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення. Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів. Таким чином, пенсія позивача в розмірі 84% грошового забезпечення включала такі складові: - за 20 років 55%; - за кожний рік понад 20 років 3%, (3*8 = 24%); - 5%, як особі, яка брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесена до 2 категорії. Однак, п. «в» статті 13 Закону №2262, який встановлював збільшення розміру пенсії за вислугу років на 5 %, як особі, яка брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесена до 2 категорії, в зазначеній редакції діяв до набуття чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» від 04 квітня 2006 року №3591-ІУ (далі - Закон №3591). Так, пунктом 9 Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців" від 04 квітня 2006 року №3591-IV внесено зміни до статті 13 Закону №2262 та пункти «б» і «в» частини першої вказаної статті викладено у такій редакції: "б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають страховий стаж 25 років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба, служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України (пункт "б" статті 12): за страховий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний повний рік стажу понад 25 років - 1 процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); в) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, які звільняються з військової служби на умовах Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" (пункт "в" статті 12): за вислугу 15 років - 40 процентів відповідних сум грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2 проценти за кожний повний рік вислуги понад 15 років, але не більше ніж 50 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43)". Закон №3591-IV набув чинності з дня його опублікування - з 29 квітня 2006 року (пункт 1 Прикінцевих положень вказаного Закону). Таким чином, після набрання чинності Законом №3591, нова редакція пункту «в» статті 13 Закону №2262 зазначену 5 % доплату до пенсії за вислугу років вже не передбачала. З огляду на що, при здійсненні головним управлінням перерахунку пенсії з 01 січня 2008 року відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07 листопада 2007 року №1294, її розмір складав 82% грошового забезпечення, при цьому було враховано: - за 20 років 55%; - за кожний рік понад 20 років 3%, (3*8 = 24%). Відтак, оскільки на момент здійснення перерахунку пенсії з 01 січня 2008 року стаття 13 Закону №2262 не передбачала 5 % збільшення пенсії для військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 2, а інша норма, яка б встановлювала таку доплату, в чинному законодавстві України відсутня, то, на переконання відповідача, правових підстав для нарахування наведеної 5 % доплати для зазначених військовослужбовців немає. Разом з тим, колегія суддів вважає, що у відповідача не було підстав знижувати відсоток грошового забезпечення при проведенні перерахунку пенсії позивача у порівнянні з тим відсотком, що був нарахований при первинному призначенні пенсії, оскільки це звужує зміст соціальних прав та гарантій позивача. Так, відсотковий розмір при призначенні пенсії визначається статтею 13 Закону№2262 на момент призначення пенсії і є сталим. Як зазначено вище, позивачу пенсія була призначена у 2005 році, її розмір складав 84% від грошового забезпечення. Відповідно до ч.2 статті 13 Закону №2262 в редакції, чинній на час призначення пенсії, її загальний розмір був обмежений 95 % відповідних сум грошового забезпечення. Перерахунок призначених відповідно до Закону №2262 пенсій визначений статтею 63, відповідно до якої перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку. Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону. Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України (редакція, чинна на час проведення перерахунку пенсії). Відповідно до ч.2 статті 63 цього Закону у разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій. Дійсно, стаття 13 Закону№2262 неодноразово була змінена в частині граничного розміру пенсії у відсотковому співвідношенні до розміру грошового забезпечення. Проте, порядок перерахунку призначених пенсій військовослужбовців врегульований нормами статті 63 Закону №2262 , яка змін не зазнавала, тому застосування статті 13 цього Закону, яка регулює призначення пенсій, є протиправним, оскільки процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Зокрема, Верховний Суд в своїх постановах від 31 січня 2018 по справі №523/4930/15-а, від 27 лютого 2018 року по справі №642/3284/17, від 19 червня 2018 року по справі №583/2264/17 зробив висновок, що право на пенсію виникає не в момент перерахунку вже призначеної пенсії, а в момент виникнення права на її призначення, а тому застосування ПФУ при перерахунку пенсії положень статті 13 Закону №2262 (в редакції, яка була чинна на час такого перерахунку) суперечить законодавству і застосуванню підлягають норми закону у редакції, яка була чинною на час призначення пенсії. Відтак, у спірних правовідносинах відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм ч.2 статті 13 Закону № 2262-ХІІ, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним. Згідно з витягом з наказу УМВС України в Чернігівській області від 08.05.2008 № 126 о/с, в часткову зміну наказу УМВС України в Чернігівській області від 02.02.2005 № 23 о/с, майора міліції ОСОБА_1 , начальника відділення дільничних інспекторів міліції Новгород-Сіверського районного відділу УМВС, звільнено з ОВС з вислугою років у пільговому обчисленні - 29 років 00 місяців 03 дні (а.с.53). Враховуючи вищенаведене та зважаючи на той факт, що позивач був звільнений з ОВС за вислугою років, його вислуга років у пільговому обчисленні - 29 років 00 місяців 3 дні, суд, з урахуванням пунктів «а», «в» частини 1 статті 13 Закону №2262-XII (у редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу), колегія суддів дійшла висновку, що розрахунок основного розміру пенсії позивача повинен становити 87% (55% - за вислугу більше 20 років + 27% за 9 років вислуги понад 20 років по 3% за кожний рік + 5%, як особі, яка брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, віднесеної до 2 категорії). Щодо доводів апелянта про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, колегія суддів зазначає таке. В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права(статті 1, 3 та 8). Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46). Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64). Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльність суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та

124. Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд у випадку, визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню. Колегія суддів виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації прав громадян на соціальних захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо). У разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком. Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, зокрема у постанові від 19.03.2019 по справі № 806/1952/18, висновки якого, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Відтак, суд апеляційної інстанції доводи апелянта, щодо пропуску позивачем строку звернення з позовом до суду, відхиляє. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не спростовують висновків суду першої інстанції, а, відтак, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. За викладених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя І.О. Грибан Судді: В.Ю. Ключкович А.Б. Парінов (повний текст постанови складено 29.03.2021р.)